09-07-2019

Нові надходження з літературознавства серії " МОНОГРАФ"

До уваги шанувальників книги та нашого сайту нові літературознавчі видання серії МОНОГРАФ видавничого центру « Академія», які щойно потрапили на книжкові полиці Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського:

Пропонуємо Вам нову книгу молодої дослідниці посттоталітарної пам’яті та сучасної української літератури - Оксани Пухонської, яка є своєрідною «словографією минулого», що розкриває в текстах сучасних українських письменників питання національної пам’яті.  Оскільки писати про пам'ять сьогодні видається одночасно і випробуванням і викликом, то філологам не завжди вдається, озброївшись об’єктивністю, вміло прочитати минуле по - новому. Чимало людей говорячи на цю тему прагнуть уникнути травм, не вміючи правильно зчитувати коди сучасної культури. Однак чимало художніх текстів сучасних авторів сьогодні торкаються тем національного минулого, яке тисячоліттями перебувало в тіні чужої історії. Нерідко сучасними авторами розглядаються і версії майбутнього нашої нації в сучасному глобалізованому світі.

Не дивлячись на те, що авторам -сучасникам досить складно говорити про пережиті нашим народом травми і трагедії, все одно наше сучасне суспільство не може обійтись без ревізії історичного досвіду. Така ревізія є одним із пріоритетів нинішніх гуманітарних наук, вважає авторка пропонованої Вам монографії «Літературний вимір пам’яті». Молодий філолог – літературознавець - О.Пухонська переконана, що художня література є сьогодні своєрідним дзеркалом трансформації суспільної свідомості, «яка крізь призму літературного тексту трансформується в категорію людського досвіду».

В її роботі «літературознавча рецепція пам’яті», за висновками авторитетних літературних експертів, опирається на історіографію, психологію, політологію, філософію та культурологію, для того щоб історія нації була відображена якомога об’єктивніше. На цій хвилі зростає не тільки літературознавчий інтерес до «пам’яті», а й науковий, суспільний та політичний. У 2006 році «з метою відновлення та збереження пам’яті Українського народу» було створено Український інститут національної пам’яті. Нині ми живемо в період зародження процесу перепрочитання «пам’яті» через " індивідуальний, родинний та етнічний досвід і виявлення в ній національної травми», переконує науковець.

Такі події останніх років як Помаранчева революція, податковий та мовний майдани, Революція гідності та війна на Донбасі є яскравим свідченням непереосмисленого минулого, яке продовж десятиліть формувалось в національній історії. За словами автора «літературні сюжети давньої дототалітарної історії, як і спроби рустикального реваншу окремих письменників – шістдесятників, свідчили про підсвідому потребу української культури в оперті на героїчні культи і традицію державності, якої явно бракувало Незалежній Україні...Молоді ж автори свідомо відкидали все, що було пов’язано з радянським минулим, розуміючи його як бар’єр чи баласт на шляху до самоствердження в посттоталітарному світі». Нерідко власний досвід авторів не міг дистанціюватись від проблем, які порушувались у їхніх творах. Авторка наводить прізвища таких письменників - емігрантів як Іван Багряний, Василь Барка, Юрій Шевельов, Богдан Бойчук та ін., реабілітованих жертв радянського режиму 20 – 30 -х років – Миколи Куліша, Михайла Драй -Хмари, в’язнів концтаборів – Левка Лук’яненка, Василя Стуса, Євгена Світличного та ін.

Художні ж тексти перших років третього тисячоліття заявляють про феноменальний реверс української літератури в бік нової феноменальної рецепції минулого. Сучасна література, гостро реагуючи на різного роду суспільні подразники, сьогодні уже не відкидає минулого, а намагається «дошукуватися причин сучасних невдач» нації…

Оксана Пухонська. Літературний вимір пам’яті: монографія.- Київ: Академвидав,2018.- 304с. ( серія «Монограф»)

У пропонованій книзі до дослідження залучено тексти понад 20 - ти українських сучасних авторів: А.Кокотюхи, О.Забужко, Ю. Андруховича, М.Матіос, С.Жадана, В.Кожелянка та ін. Сучасні письменники пишуть про про «початки більшовизму в Україні та спроби протистояти йому, про розкриття окремих політичних таємниць, про національний вимір Другої світової війни, про боротьбу ОУН/ УПА, про репресії та дискримінацію українців про український досвід ГУЛАГу.

Як і попередня, наступна монографія адресована літературознавцям та теоретикам літератури. Також вона прислужиться вчителям , аспірантам, магістрантам, студентам та всім, хто цікавиться сучасним письменством і процесами в сучасній літературі.

В пропонованій монографії Петра Іванишина « Критика і метакритика як осмислення літературності» йдеться про духовні вимоги постколоніального суспільства, що подаються на тлі розмірковування автора на буттєво- історичні теми. Зокрема автор в зазначає в передмові, що «огляд новітньої літературознавчої продукції сьогодні дедалі більше переконує, що відсутність відповідей на фундаментальні питання у межах наукового розуму» чомусь приводить «до неглибоких або й відверто нігілістичних прочитань, поєднаних з банальним цинізмом». Тому він вбачає завданням літературознавства витлумачити фахово історично і синхронно літературне буття. Він розповідає, що в більшості постмодерних концепцій (неофеміністичних, квазінеоміфологічних, гей- лесбійських та ін.), що запанували в євроатлантичному метадискурсі після Другої світової війни і намагаються утвердитись в постколоніальних культурах, теоритичне уявлення про літературу є двояким. Його або ігнорують як щось не варте уваги, або виписують науково невиразно. Характерною можна вважати навіть відсутність статей «література» та «мистецтво»… «Про літературу як унікальний вид мистецтва не йдеться, частіше – про її «вичерпання» і те, що «все може бути мистецтвом, якщо його таким назвати».

Також автор зазначає, що цікавою на сьогоднішній день є відчутна політична заангажованість постмодернізму та пов’язаних з ним течій універсалістськими імперськими або космополітичними ідеями. Тому він вважає, що настав час порушити в сучасному літературознавстві питання про сутність, ідею та сенс літератури, «використовуючи науковий досвід, який був плідним в історії досліджень художньої творчості і який варто розглядати нині як класичний, оскільки він запропонував взірцево- нормативні для певного часу принципи тлумачення різних аспектів літератури». У сучасному світі ці питання набувають актуальності, оскільки «живемо в спустошливі часи «ночі світу»( Ф. Гельдерлін і М.Гайдеггер)пише він, в добу «катастрофічного обвалу культурних цінностей» ( Жаклін Рос), у період глобалізації, коли, як свідчить В.Дончик, « йдеться про … зазіхання або відвертий замах на життя національних культур, з одного боку, космополітичної ідеології, з іншого – культурного імперіалізму»…Вагомого значення тому набуває для нашої наукової свідомості рішучість національного, культурного, буттєво – історичного вкорінення, конкретизація предмета гуманітарних наук та написання нової історії української літератури. Автор у своїй монографії розглядає окремі аспекти творчості Віталія Дончика, Мартена Феллера, Тараса Шевченка, Євгена Маланюка, Петра Скунця, Бориса Олійника, Юрія Бачі, Джона Толкіна та інших письменників та поетів. 

Петро Іванишин. Критика і метакритика як осмислення літературності: монографія.- Київ: Академвидав,2012.- 288с. ( серія «Монограф»)

Підготувала Галина Мурмилюк.