05-08-2019

Подарунок Богдана Дячишина. Нові надходження книгозбірні

Муніципальна книгозбірня Анатолія Добрянського нещодавно отримала в "дарунок від автора" - українського письменника, члена української письменницької Асоціації Богдана Дячишина три його творчих доробки, які побачили світ за останніх два роки. Це три нові книги есеїв Богдана Васильовича «Думки й діалоги щоденні: афоризми та есеї», «Слово Андрія Содомори у дзеркалах часу» та «Слово про вічне».

Памятаймо - дух людини не щезає, не розчиняєтьсяу Всесвіті, а осідає, записується на Божих носіях, скрижалях безсмертної памяті:" Померле - не пропадає із Всесвіту"

Марк Аврелій

Цими доленосними рядками Марка Аврелія розпочинає Богдан Дячишин свій збірник «Думки й діалоги щоденні: афоризми та есеї», в якому друкує власні роздуми над поетичними творами Ірини Калинець, Надії Гаврилюк, Ольги Яворської, Юлії Курташ – Карп, Петра Шкраб’юка, Миколи Петренка, а також свої статті про повість Надії Ковалик, роман Марії Ткачівської та спогад про українського письменника, літературознавця Петра Сороку - керівника літературно – просвітницького товариства «Галицько-Волинське братство», засновника та також редактора видавничого товариства «Пегас», журналу «Сова», літературно-мистецького альманаху «Курінь».

В книзі «Слово про вічне» автор роздумує над вічними темами, які хвилюють людей продовж життя. Він говорить в своїх статтях про відчуття радості і щастя, про такі категорії як життям і смерть, кохання і ненависть, розум і людську мудрість, про духовну енергію людини, людську віру у безсмертя та роздвоєність людської натури, посилаючись як на античних поетів та філософів, так і на українських класиків літератури та наших авторитетних сучасників. Автор цитує Сенеку і Ліну Костенко, Біблію і Богдана Смоляка, Осипа Маковея, Івана Франка та Богдана – Ігоря Антонича.
Нерідко у своїх літературних статтях Б.Дячишин використовує афоризми та записані думки Андрія Содомори. Зокрема в книзі «Слово про вічне» автор черговий раз звертається до висловів українського мислителя. Зокрема до фрази -
«Навіки втрачена благословенна днина, коли в роздвоєнні ще не була людина!»
В «роздвоєнні ще не була людина» - був же такий момент життя землян!- пише автор.- Коли? Можливо – це було тоді, коли Адам із Євою ще трималися за руки… Були щасливі…

Щастя – коли хтось думає про нас, молиться за нас і поєднаний з нашим серцем невидимою духовною ниткою життя…Живімо духовним життям, закликає автор, не думаймо про тлінне - мозок людини формує світ, який навколо нас ...» Пишучи про людські біди, біль та її причини, автор згадує слова Володимира Єрмоленка - доктора політичних студій і українського філософа - «І навіть коли приходить біль, людина має свободу пустити його собі (та іншим) на користь. Мідь перетворити в золото», саме тому мабуть римський філософ Боєцій вважав, «що розумна людина не може бути нещасливою чи страждати. Адже вона розумом, силою волі, глибоким розумінням власного земного призначення може перенести будь-які тяжкі удари долі, осягнути найвище благо і наблизитись до нього. Руссо хотів навчити читачів не читати книжок, - пише Б. Дячишин,- він прагнув, аби його література імітувала життя…; я ж прагну заохотити читача до читання, пише автор, заохотити до роздумів через мої думки від пережитого – перечитаного, щоб показати життя в моментах, які залишаються в пам’яті на все життя.

Дослухаймося до поради Горація : Carpe diem! – І дня не змарнуй!», бо настане момент, який змусить нас шкодувати за втраченим»

В останній із книг «Слово Андрія Содомори у дзеркалах часу» автор запрошує читача до читання та роздумів над багатющим доробком знаного в країні та далеко за її межами українського прозаїка, поета і перекладача Андрія Содомори. Зокрема своїм доробком він спонукає переосмислити його твори, які прийшли до читача упродовж 2016 – 2017 років.

Цей збірник автор готував до 80 - річчя почесного громадянина Львова та 55 - річчя письменницької діяльності науковця А. Содомори, який у наукових та літературних кругах став відомим завдячуючи блискучим перекладам з давньогрецької та латинської мов Арістофана, Софокла, Есхіла, Евріпіда, Овідія, Горація, Сенеки та інших філософів і елегійних поетів. За свою перекладацьку діяльність А.Содомора неодноразово був відзначений літературними преміями. Зокрема і за переклади творів українських класиків та сучасних українських авторів мовами світу.

Варто також нагадати, що Андрій Содомора є наразі автором таких прозових творів як «Жива античність», «Наодинці зі словом», «Під чужою тінню», «Сивий вітер», «Лініями долі», «Студії одного вірша», поетичної збірки «Наодинці зі Львовом» та ін.

Богдан Дячишин у своїх статтях присвячених письменникові розкриває неповторний поетичний та прозовий його світи, спираючись на його авторські тексти та цитуючи їх, бо підтримує думку, що «лише подих Слова, його аура, несе найдорожчу для людини інформацію – почуттєву». У пропонованій книзі багато афористичних висловів, переплетених з думками великих мислителів, які відкривають шлях до вдосконалення й гармонії душі.

Богдана Дячишина спонукали до написання книги про Андрія Содомору публікації в газеті «День», оскільки «якоюсь незбагненною силою», - пише автор, - вони «заохотили до видання книжки», «бо його думки – немов бальзам для «знесиленого духовним авітамінозом читача».

В своїй передмові до книги автор зізнається, що прочитане у Содомори неодноразово повертало його переосмислювати «щодення» і «прийдешнє» та «сутність людського життя». Науковець дотримується прописних істин, і зокрема тієї, що «людина, аби дивитися на світ душею, духом, який має змогу побільшувати впродовж життя, мусить докладати неабияких зусиль для реалізації формули пізнання усього сущого, до розуміння якої наблизились мислителі світу». Такою людиною вважає він є і Андрій Содомора, тому схиляючи голову перед багатством думок духовного світу митця і його титанічною працею, автор взявся за написання книги не лише літературознавчого, а й філософського змісту, бо відчуває, що наразі існує «велика потреба знаходити час для читання книжок», оскільки за словами українського енциклопедиста і письменника Євгена Маланюка «нечитання знесе Україну зі світу». Є короткий влучний вислів академіка Олега Кришталя, який теж вважає, що українцю потрібен «гнучкий мозок» в будь - якому віці. «Вбивати його мають властивість лінощі», «але його необхідно вправляти, тренувати… Мозок стимулює: читання, письмо і все, що спонукає до роздумування», пише науковець. Такі процеси в свою чергу сприяють «підвищенню інтелектуальності народу». «Ми маємо своїх програмістів людської духовності,- говорить автор, - і серед них чільне місце належить Андрію Содоморі, який «хистом свого таланту охопив мудрість світу, невеличким зразком якого є його «Афористичні етюди».
«Людина мовби вимикає себе з живого світу природи, пише - Андрій Содомора, - і ті п’ять «розвідників» (так Ян Амо Каменський назвав п’ять наших відчуттів) залишаються без роботи, не постачають поживи нашій душі: куди ж бо їм бігти в урбанізованому, де камінь, пластик і скло, технізованому світі, про що інформувати людину, яка хоч – не хоч стає придатком своїх винаходів, депоетизовує світ довкола себе? ..Дослухатись до рідного слова – це дослухатися до пісні, історії, сягати самого кореня, і не тільки в граматичному сенсі, а й кореня думок, образів, настроїв».

Нове видання містить і поетичні присвяти А.Содоморі.Пропонуємо вашій увазі витяг із вінка сонетів Петра Поліщука «Оддячитись колись»

Наодинці з Андрієм Содоморю

Радіє чоловік .Гортає книжку.
Не йде нікуди. Бачить оддаля,
Як шлях обман перелляв,
Минулому майбутнє робить знижку.
Дорожчає брехня. Поет престижну
Поему палить. Короїддя. Тля,
Позавчорашньо тхне прокислий ляк.
Одходить репет. Родить покій хижий.
Світає. Місяць викотився з терну-
Достатньо – яблучно- червоно – денний,
На букві недописаний завис.
Пряде недолю смуток – веретено.
Відчайно-криводушно мнеться темінь.
Аврори блиск. І слова. День новий.

Розмова про поезію та книжки – завжди розмова про себе. Цей невинний парафраз з Анни Ахматової якнайкраще підходить до розмови про Звичайного Читача – Богдана Дячишина, пише Євген Баран у своїй рецензійній статті на книгу есеїв науковця, дивуючись тому, що Дячишин, будучи кандидатом технічних наук, раптом видає гуманітарний проект - книгу есеїв «Думки пам’яті». А згодом і інші свої літературні доробки.

Також у пропонованому збірнику статей науковця зібрані рецензії відомих літературних аналітиків на книжку Б.Дячишина «Крихти живого часу Андрія Содомори», які були опубліковані у ЗМІ.

Богдан Дячишин у нових виданнях звертає увагу читача не лише на особистість одного з найталановитіших перекладачів античної спадщини, а на сторінках його книг «Слово про вічне» та «Думки і діалоги щоденні» читач відкриє для себе багатогранний світ оригінальної поезії і прози, афоризмів і думок присвячених Слову. З особливою пошаною автор говорить про «Слово рідної мови, прочитане серцем» та про «коштовну скарбницю мудрості древніх мислителів та наших сучасників.

" У нових виданнях Богдана Дячишина,- ділиться своїми роздумами про прочитане директор Муніципальної бібліотеки Леся ЩербанюК, - зберігається стільки глибини і мудрості, що хочеться їх перечитувати і думати про Життя, Вічність та людські цінності…а ще про себе і своє місце та призначення в цьому дещо недосконалому, але прекрасному світі. Ці невеличкі збірки так скомпоновані, що варто прочитати якусь сторіночку, якийсь афоризм чи перекладену думку філософів античності і одразу хочеться відкласти книжку… і подумати над Словами… Тому мабуть п.Богдан видає їх невеличкого розміру, проте під світлою і надзвичайно філігранною обкладинкою, аби їх можна завжди взяти з собою в дорогу. А мудрих думок для роздумів в них вистачить на всі часи, бо ж мудрість бо небагатослівна, а глибока і виважена, але вона зачіпає найтонші струни людської душі…

"Працюймо,щоб повернути часи, коли слово мало найвищу хвалу і шану", мозок - думав, а не рахував; бо любов до Батьківщини - це любов до рідної мови, бо ж наша мова - це серце України, наше серце."

Б. Дячишин

Мандрівки духовним простором письменника Богдана Дячишина провокують щоразу бажання взяти до рук нову книгу і заглибитись у процеси самопізнання, осмислення невпинного духовного зростання особистості, заглянути в історію причин, які існують між поколіннями і призводять до непорозумінь та спонукають підняти пласти давнини заради того, щоб мудре виважене Слово вкотре дбайливо оживило сучасність і повернуло людині впевненість у завтрашньому дні…Як після вогню та руйнувань - легесенький, тихий і лагідний вітерець творення є роздуми письменника над земним буттям, які провокують фрагменти спогадів та прочитані думки талановитих і відомих світу людей. Бо саме в живому процесі творення матеріальних цінностей, як писав у свій час Максим Рильський, народжуються й викристалізовуються ті риси людського світогляду, з яких формується людська мудрість і народна творчість.

Галина Мурмилюк

Богдан Дячишин — кандидат технічних наук, доцент, член Української асоціації письменників. Працював у НУ “Львівська політехніка”, у Лісотехнічному університеті. У 35 років опублікував понад 50 науково-методичних праць.

Письменник є членом Української асоціації письменників, лауреатом багатьох літературних і літературно-мистецьких премій. 2014 рік для письменника як і для багатьох його співвітчизників став періодом роздумів та світоглядних пошуків. Задля того, щоб повернути людину до книги, він реалізовує проект «Читай книги». Письменник вважає: «Читання є доторком до слова Життя".