Нові надходження від професора Володимира Качкана

В останні дні серпня в Муніципальній бібліотеці ім. А.Добрянського відзначається день народження Анатолія Миколайовича. Він за життя в ці дні отримував подарунки, серед яких найдорожчі, якими він дуже тішився – звичайно ж книги. А тепер такі дарунки отримує бібліотека його імені. Ось і зовсім нещодавно дуже поважний том прийшов з Івано-Франківська від давнього приятеля Муніципальної бібліотеки – академіка Володимира Качкана.

Качкан В.А. "За престолом нації: Степан Пушик в обрамленні доби / передмова, упорядкування, текстологічна редакція листів, примітково-коментована база, підготовка ілюстрацій доктора філологічних наук, професора, академіка АН ВШ, заслуженого діяча науки і техніки України Володимира Качкана. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2019. – 496 с. ; іл.

А поскільки це перший сигнальний примірник, яким щедро поділився з нами Володимир Качкан, то для небайдужих читачів та дослідників-літературознавців, всіх, хто знав цього чоловіка ближче, саме напередодні нового навчального року подаємо детальний огляд цього видання. Тим більше, що там багато сторінок присвячено знаковим особистостям Чернівців та Буковини. Це дуже ґрунтовне і достойне видання до 75 – річчя письменника, вченого, громадсько-політичного діяча Степана Пушика на прохання його родини впорядкував академік Володимир Качкан. Книга має досить незвичну і цікаву структуру і включає кілька розділів, зокрема: обсягову аналітичну студію; вибір з найактуальніших статей, розвідок, портретів, есеїв; найкращі матеріали з поля діалогічно-монологічного; найвідчутніше пульсобиття критиків;  найнесподіваніший пласт – не одна сотня листів особистостей з багатьох кутків світу – письменників, композиторів, співаків, художників, вчених, педагогів, бібліотекарів тощо. А завершує книгу розділ «Із фотомиттєвостей життєтворчості С. Пушика». Книга вийшла в серії «Шевченківські лауреати».

Як поет-пісняр, прозаїк, драматург, публіцист, літературознавець, науковець, дослідник, фольклорист та етнограф, краєзнавець Степан Пушик був дуже працьовитий і залишив по собі доволі багату видану спадщину. Він автор багатьох поетичних та прозових збірок, фольклорних записів, книжок для дітей, літературознавчих та краєзнавчих праць, розвідки про слов’янську та проукраїнську міфологію «Бусова книга» та багато інших видань. У семи збірках видано такий безцінний український скарб, як записані ним народні казки, пісні, тости, приповідки.
Володимиру Атаназійовичу, який за життя добре знав як Степана Григоровича,так і його письменницьку спадщину, довелось перечитати неймовірну кількість як друкованої, так і рукописної спадщини, аби вибрати найважливіше, найцінніше з життя та творчості письменника. Адже саме видання надзвичайно многогранне і цікаве. Сюди ввійшли найактуальніші статті, есеї, розвідки, діалоги та рецензії про творчість Степана Пушика таких відомих науковців, письменників, журналістів як власне Володимира Качкана, Миколи Ільницького, Ганни Карась, Ігоря Коваля, Віталія Коваля, Михайла Логвиненка, Дмитра Павличка, Володимира Полєка, Василя Мороза, Тараса Салиги, Ольги Слоньовскої, Петра Сороки, Марти та Степана Хоробів, Юрія Хорунжого, Ярослава Дорошенка, Ольги Райківської, Віктора Терена. Їх Володимир Качкан повизбирував по різних виданнях та часописах.
Надзвичайно цікаво читати десяток інтерв’ю самого Степана Пушика для різних друкованих видань, тому що одразу постає його присутність і справжній бунтарських дух та характер письменника, громадського діяча.
А при цьому ще більше його спадщини залишилось в рукописах. В домашньому архіві Пушика цілі стоси листів, карток, поштівок, запрошень – чотири ящики тільки листів. І все це прийшлось Качкану взяти в свої руки, все ретельно переглянути,  вартісніше відібрати, аби представити в цьому виданні. Степан Пушик все життя вів щоденник – від 1 листопада 1960 року набралося 315 великоформатних рукописних зошитів на 200 листків.
Надзвичайно теплий і зворушливий розділ про листування Степана Пушика з дружиною Анною, який охоплює період впродовж 1968-1973 років, і які вони надсилали один одному, коли Степан Пушик навчався у Літературному інституті ім. Горького в Москві.
Звичайно, що нас насамперед цікавлять сторінки, присвячені буковинцям. Столицю Буковини він вперше відвідав далекого 1964 року, коли в по закінченні початкової школи, вступив на науку в чернівецький університет на заочне відділення. І як кожна творча особистість, Степан Пушик уже назавжди був зачарований і цим краєм, і його дивовижними, як би ми тепер сказали, мистецькими особистостями. Понад пів віку його пов’язувала з Буковиною і щира людська, і творча співпраця. І ці взаємини проходять наскрізною ниткою впродовж всього видання. А якщо врахувати, що Володимир Качкан також завжди з глибоким пошанівком відноситься до буковинських письменників та науковців, то таки дуже приємно відкривати ці сторінки з літературно-мистецького життя краю.

Насамперед відкриємо маловідому для загалу «Особливу сторінку в житті поета – творчу дружбу з Іваном Миколайчуком…Молодий актор знімався в «Тінях забутих предків», зйомки якого часто відбувалися у Дземброні і на полонині Смотричі, що належала колгоспу, у якому працював економістом молодий поет. Іван приїжджав до Степана, а Степан до Івана у Жаб‘є (Верховину) і щирі приятельські стосунки швидко переросли у міцну чоловічу дружбу.
І.Миколайчук мав величезний вплив на С.Пушика. Саме тоді він працював над кіносценарієм майбутнього фільму «Білий птах з чорною ознакою», що називався у чорновому варіанті «У гнізді лелеки». Миколайчук відкрив для Пушика країну кінематографа, водив на студію ім. Довженка, тільки для нього та байкаря І.Сварника влаштовував показ кінофільму «Пропала грамота», що надовго був заборонений, а згодом посилав кадри стрічок з «Тіней» і «Сну» Степанові до армії. І пізніше обмінювалися творчими планами, мріяли зняти фільм за романом «Страж-гора», часто зустрічалися і, траплялося, багато діб говорили безперервно у найчорніший для обох 1973 рік. Це була дружба, що зігрівала їх і підтримувала у дні випробувань і сумнівів, гіркої зневіри і чорної біди».

Нещодавно в інтерв’ю журналістки О. Процюк для газети «Галичина» він ще раз згадав в деталях їхнє знайомство: « 1963 року я проходив річну практику на посаді рахівника у с. Яворів Косівського району. Згодом за тим же столом і на тому ж кріслі сидів майбутній Президент України Віктор Ющенко. Миколайчук тоді ще був невідомий нікому студент Николайчук, що прибув до Верховини зніматися в «Тінях незабутих предків». Ми познайомились в автобусі й стали друзями на все життя».
Вміщений тут і доволі короткий, але дуже насичений і енергетично сильний лист Івана Миколайчука до Пушика за 1964 рік, коли він знімався у фільмі «Сон».
У виданні вміщені листи Степана Пушика до Павла Дворського, Віталія Колодія, Івана Труша, Василя Селезінки, Марічки Матіос, які свідчать про малознані, але дуже цікаві штрихи творчої співпраці. Уважно слідкував за творчістю письменника його земляк, професор Богдан Мельничук, який знаходив час, аби написати йому щирий відгук про це.
Приємним відкриттям було те, що письменник був добре знайомий з Анатолієм Добрянським, відвідував його творчі вечори. В листах до Чернівців він передає йому вітання і як свідчення їхньої взаємної приязні є саме мистецькі видання Степана Пушика, які він надіслав з автографом «Згадую наші вечори в Чернівцях».
Степан Пушик відомий загалу навіть більше. як поет-пісняр, адже понад 150 його поезій покладено на музику композиторами Олександром Білашем, Анатолієм Кос-Анатольським, Володимиром Івасюком, Мар’яном Гаденком та іншими. Вони звучали у виконанні знаних співаків Дмитра Гнатюка, Софії Ротару, Анатолія Мокренка, Миколи Кондратюка та інших вітчизняних і зарубіжних колективів. А ще він автор хорів, сюїт, картин.

І дуже достойним букетом на пошанування пам’яті свого друга стала документальна повість про Володимира Івасюка «Блискавиці б‘ють у найвищі дерева», яка вперше була опублікована у 9 - 10 номері журналу “Березіль” за 2010 рік. В цьому ж році автора було відзначено першою премією за кращу публікацію журналу. Цього ж року, але трохи раніше твір з’явився у декількох номерах журналу “Галичина”, але під іншою назвою “Батько й син з-під сузір’я порядності”. Не дарма автор змінив назву, що змушує замислитися над своєю неоднозначністю. Чому ж блискавиці б’ють саме у найвищі дерева? Чому довкола обдарованих Богом завжди багато заздрощів і спокус, складних життєвих ситуацій і небезпек? Адже в тому, що Володимир Івасюк мав неабиякий талант, сумнівів немає ні в кого.