Професор був європейського покрою вчений”

31 серпня – 140 років від дня народження мовознавця, перекладача з класичних мов, громадсько-культурного діяча, члена НТШ, доктора Аґенора Артимовича (псевд. Сімартич Васаґен, спільний із В. Сімовичем, 1879 – 1935) Цей чоловік є класичним зразком справжнього чернівецького інтелектуала та ерудита, тому подаємо його детальну біографію для небайдужих читачів нашого сайту.

Він народився в селі Великий Кучурів, нині Сторожинецький район, поблизу Чернівців. Батько походив з Галичини, із священницької родини, але так як був залізничником, то отримав направлення очолити залізничну станцію в цьому селі. На Буковині одразу потрапив в німецькомовне середовище, тому досить швидко перейнявся німецькою культурою одружившись з німкенею. Однак ніколи не цурався свого українського походження і дітей охрестив у греко-католицькій церкві. Проте початкову та подальшу освіту Аґенор отримав німецькою мовою. Його батько помер в молодому віці і хлопчик рано залишився сиротою. Проте саме мати виховала своїх синів, брат Адріан, який також став науковцем, у переконанні, що вони українці. Це було прийнято на Буковині, коли дружини з поваги до свого чоловіка дітей виховували тією мовою і в тій вірі, яку сповідував батько. Саме мама мала величезний вплив на його виховання на все подальше життя, і коли вона відійшла у вічність в 1923 році, то він надто тяжко пережив таку втрату і кожного дня ходив на її могилу.
Коли родина переїхала в місто Радівці, то він цілковито опинився в німецькомовному середовищі. Там він з братом навчався в початковій школі. З переїздом до Чернівців в 1896 році Аґенор почув українську мову і почав її самотужки вивчати, в основному за часописами. Насамперед читаючи “Діло”. В 1897 році він з відзнакою закінчив І державну німецьку гімназію у Чернівцях і вступив на класичну філологію Чернівецького університету. По закінченні університету в 1901 році склав професорський іспит з класичної філології і почав працювати вчителем класичних літератур в першій німецькій гімназії у Чернівцях.

за адресою Franzensgasse, 52 (нині вулиця 28 Червня, 52), поруч із резиденцією митрополитів Буковини та Далмації, винаймав помешкання такий шановний чоловік у нашому місті, як директор ІІ державної гімназії, видатний науковий та культурно-освітній діяч, майбутній міністр освіти уряду ЗУНР Агенор Артимович, який стояв біля витоків національного відродження України.

З приходом Артимовича в 1910 році гімназія в Кіцмані перестала бути утраквістичною, тобто українсько-німецькою, коли релігію, українську , латинську мови і математику вчили українську, а решту – німецькою. Новий директор негайно взявся за впровадження української мови і проводив її послідовно і наполегливо, що в дуже короткий час дало конкретний результат. Він завів українське урядування, засвідчення видава українські, німецькі написи позамінював на українські. Саме завдячуючи Артемовичу в гімназії були виділені години на вивчення творчості Шевченка, а у вестибюлі гімназії стояло погруддя Кобзаря. Шкільні посвідчення почали видавати українською мовою. У викладачів, учнів та властей молодий директор користувався неабиякою повагою й авторитетом. Аґенор Артимович мав талант залагоджувати місцеві суперечки між учителями-галичанами та буковинцями, поборював усілякі партикуляризми.
Кіцманська гімназія з усіх була найчисельніша, на 1912-1913 навчальні роки в гімназії навчалось 857 учнів , із них 505 українців і 378 селянських синів. Сюди прибували учні не тільки з навколишніх сіл, але й інших галицьких гімназій, з яких їх виключала польська влада. Українська мова в гімназії викладалась на високому рівні, бо її вчителі були учнями професора Степана Смаль-Стоцького. З його голосом і думкою всі рахувалися, і саме його стараннями спочатку Кіцманська, а потім і ІІ Чернівецька гімназії стали цілковито українськими.

Після звільнення Буковини від російських військ у 1917 році став директором ІІ –ої другої українсько-німецької гімназії у Чернівцях, активно включився в український рух на Буковині. Коли в листопаді 1918 року край зайняли румуни, він в цьому ж місяці переїхав до Станіслава (нині Івано-Франківськ), де став державним секретарем освіти і культів ЗУНР, організатором шкільництва. У травні 1919 Артимович (разом з окремими членами уряду) емігрував до Відня. На запрошення О. Колесси в 1921 році став викладачем класичної філології в Українському Вільному Університеті, де працював професором класичної філології і читав курси з порівняльної граматики класичних мов, морфології грецького і латинського дієслова, з римської лірики). Потім переїхав до Праги, де в Українському вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова викладав індоєвропейське мовознавство. Вів семінар із класичних мов, на якому інтерпретувалися твори Бакхиліда, Софокла, Авла Гелія, Овідія, Горація та інших греків та римлян. Артимович, як мовознавець, цікавився т.зв. фонологічним методом у мовознавстві (дослідження мовних явищ з погляду структури та функції) і надрукував декілька фонологічних праць різними мовами.

В останні роки життя написав кілька цінних праць із порівняльного і теоретичного мовознавства, у яких розглядає мову як цілісну структуру.
Проте основне його захоплення всього життя – класична філологія. Перекладацька спадщина вченого – твори Софокла, Овідія, Катула, Проперція, Лукіана. А також праці, присвячені латинському та грецькому правописам. А. Артимович та В. Сімович були колегами та приятелями. Мешкаючи поруч як в Чернівцях, так потім і за кордоном, вони багато перекладали разом з грецької. Завдяки їм українською заговорили персонажі всіх творів Аристофана. У планах було перекласти також всі твори Евріпіда. Проте більшість перекладів залишились у рукописах під спільним псевдонімом Сімартич.
Він був справжнім європейським вченим-лінгвістом, активно долучався до роботи в міжнародних мовознавчих з’їздах. А. Артемович за період наукової праці в Празі представив 12 наукових доповідей, з-поміж яких „Деякі замітки до Ольвійського декрету на пошану Нікерета“, „Самостійність римської літератури“, „Мова і говірка, фонема і звук“, „Модерні погляди на теорію грецької метрики“.
Як член Української Національної Ради від Буковини був секретарем міністерства культів і освіти в уряді ЗУНР. У 1934 році став дійсним членом НТШ ім. Шевченка у Львові.
Впродовж 1927– 28 та 1929 – 30 років підготував дві частини „Практичної граматики латинської мови“, які були видані українським видавництвом „Сіяч“ (1927, 1929).

Хоча наукова спадщина Артимовича кількісно невелика, все-таки педагогічна праця потребувала надто багато його часу та уваги, проте друковані праці спочатку латинською та німецькою мовами, згодом українською, мають значну наукову вартість. Їх визначає лаконічність, стислість вислову, глибина думки, але передусім велика сумлінність у висновках. Разом зі В. Сімовичем перекладав „Орестею“ Есхіла, що як витяги з трилогії вийшла 1937 під спільним псевд. обох учених Васаґен Сімартич. У рукописах залишився їхній спільний переклад Арістофана. Основні наукові зацікавлення – класична філологія (синтаксис латинської і грецької мов). Досліджував також індоєвропейські мови. Для А. Артемовича характерний стислий та лапідарний виклад думок, за яким стояло скрупульозне дослідження великої маси мат-лу. Так, у праці „Der Wechsel von et und -que zu Beginn lateinischer daktylischer Verse von Ennius bis Corippus“ Артемовичу довелося перечитати і проаналізувати всю латинську дактилічну поезію за 9 століть, вникнути в кожен вірш і систематизувати свої спостереження, хоча в роботі фіґурують поклики лише на приблизног 50 поетів, згаданих у тексті.
Така виснажлива праця привела до того, що він ще в дуже молодому віці відійшов у вічність. Василь Сімович із сумом сповістив у Некролозі, що «Двадцять першого жовтня 1935 року помер у загальній лічниці у Празі наш дійсний член, професор Українського Університету та Українського Високого Педагогічного інституту – доктор Агенор Артимович». Вічний спочинок професор Агенор Артимович знайшов на цвинтарі у Празі.