Книги від Елеонори Соловей

 

Сергій Квінт. Основи Герменевтики: Текст лекцій.- К.,1999.-124с. 

 Оскільки ми живемо в добу поглиблення спеціалізацій людської діяльності та інфляції культури,  стверджує  науковець Сергій Квінт, то в суспільстві функцію  тлумача – герменевтика змушена   відігравати  журналістика, в руках якої  зосереджено питання віднайдення спільної мови між людьми.  Інакше  б у людей однозначно зменшилось тем для розмов, бо кожному  із суспільних прошарків і груп властива  своя поведінка, стереотип мислення, спільні інтереси та зацікавлення, що між собою іноді кaрдинально різняться. Варто пояснити, що слово «герменевтика» з’явилось у вжитку завдячуючи  давньогрецькому  богу  Гермесу, який розповідав земним і смертним людям волю богів Олімпу. Герменевтика (інтерпретація сказаного) покликана вирішувати проблеми комунікації, пояснювати  кожну існуючу точку зору людини з того чи іншого приводу.

Зазвичай через пресу людина отримує один із багатьох варіантів інтерпретації навколишньої дійсності та подій, що відбуваються навколо. Про це монографія Сергія Квінти, яка вчить  вмінню бачити майбутнє через призму минулого.

Зміна естетичних  та ідеологічних мод і напрямків у суспільстві має свою давню історію та  закономірності, пошуками яких займались ще  Платон, Арістотель та інші відомі філософи світу.

Однак  в процесі пошуків  науковці, філософи та політологи дійшли  до спільного знаменника, тобто   висновку, що герменевтика – це не лише  спосіб ставлення  до дійсності, це  процес пізнання і   шлях до вирішення проблем та взаєморозуміння.

Інтерпретація, тлумачення незрозумілого   та пояснення  своєрідних знаків і явищ  у  монографії   Сергія Квінти – кандидата філологічних наук, викладача кафедри історії літератури і журналістики Київського університету ім.Т.Шевченка займають основне місце, адже науковець пропонує своїм колегам – філологам та студенству конспект лекції «Основи герменевтики», в якій   систематизовано європейські традиції інтерпретації Слова. Цей курс розрахований на студентів гуманітарних вишів, а також  на тих, хто цікавиться філософією, літературознавством , політологією.

У сучасній історичній науці побутує думка, що історія ніколи не може дійти до нас у «чистому вигляді», натомість історики завжди мають справу з текстами, мовою, мовними інтерпретаціями. Відтак, - з тією  чи іншою історією,  науковці завжди змушені реконструювати  тексти за допомогою риторичних фігур( політиків, очевидців подій та інших осіб). Науковець Леся Демська Будзуляк  наводить слова відомого американського професора – медієвіста  Гайдена Вайта: «Немає «єдиної», «правильної» історії. Є лише розповіді про неї. Насправді, твердить вчений, історій стільки, скільки про неї є розповідей або свідчень.

 Наталія Загоруйко. Таборовий епістолярій українських шістдесятників: літературно- естетичний дискурс.- К.: Смолоскип, 2018.- 256с., іл.

« Листи з безсмертя»

Монографія Наталії Загоруйко, яку авторка назвала літературно – естетичним дискурсом, представляє читачеві «Таборовий епістолярій українських шістдесятників». Це  епістолярна спадщина руху опору, яка базується на листуваннях В.Чорновола, В.Стуса, І.Світличного, Є. Сверстюка, В. Марченка. Науковець розповідає про  дану   історико – літературну спадщину та  визначає   її роль  в культурному житті 60 -х років ХХ століття. У  виданні   Н. Загоруйко досліджує феномен українського  літературного шістдесятницва  та альтернативне явище в тодішній  літературі – епістолярну есеїстику. Виходячи з того, що немає єдиної історії,  єдиної точки зору та історичні події, немає єдиного досвіду, то історій про подію буде рівно стільки, скільки буде про неї розповідей. Для історії України ХХ століття – це взагалі болюча тема. Тому, що з огляду на тоталітарні практики, пише науковець, було знищено чи приховано для загального доступу багато документів,  приватних архівів, мемуарів і навіть щоденників та листів.

 Візьмемо до  розгляду рух шістдесятників, пише авторка у своїй книзі,  який  є унікальним і водночас типовим явищем  для української історії. З одного боку, завдячуючи об’єктивним умовам  цієї доби вперше в  історії України виникає потужний рух за політичні права людини та нації. А з другого – шістдесятники стають  спадкоємцями попередніх поколінь, які ставили перед собою широкі політичні  завдання та завдання у сфері  культури.  Зокрема це

-  покоління сорокових у Галичині, які підтримували програми  руху  УПА,

 - покоління двадцятих у Центральній Україні, які були солідарними  з політичними програмами Миколи Хвильового та культурницькими Миколи Зерова,

- покоління зламу ХІХ-ХХ століть, ідеологами якого були Іван Франко,  Леся Українка та ін.

Підкреслюючи вирішальну роль у кристалізації світогляду плеяди шістдесятників треба сказати,  що в їхніх листах та  творах відтворено суспільні настрої, культурно-ідеологічні проблеми та в цілому панораму життя другої половини ХХ століття. Шістдесятники  були своєрідною «кровоносною системою» інтелектуального   радянського   буття, яка не погоджувалась  жити за моральними принципами радянського суспільства і сприяла руйнації цієї системи.

Шістдесяті роки минулого століття позначилися сплеском соціально – політичних протестів практично в усій Європі. Україна, що була на той час частиною СРСР, не стала винятком. Тому, що переломним моментом у політичному та культурному житті радянського суспільства відбувся закритий ХХ з’їзд КПРС 1956 року, на якому перший секретар ЦК Микита Хрущов виголосив таємну доповідь, присвячену розвінчанню культу особи Сталіна. Та попри це процеси десталінізації не були радикальними, хоча було розгорнуто реабілітація жертв репресій 30-х років, було зроблено заяви, щодо обмеження влади КДБ, усунуто з партійних рядів «одіозних сталіністів»,  почали налагоджуватись зв’язки із Заходом. Митці нової генерації змогли піднести рівень національної культури, орієнтуючись на кращі  світові зразки, нація продовжила іти  шляхом демократичного суспільства.

В монографії розглядаються відомі дисидентські рухи : правозахисний, літературно-мистецький та культурно-теологічний. В цей період «ДУХОВНИМ ЛІДЕРОМ» МИСТЕЦЬКОГО – КУЛЬТУРНОГО РЕНЕСАНСУ ТА РУХУ ОПОРУ 60 – 70 –х СТАЄ  літератор і критик Іван  Світличний.  Його листи (за дослідженнями Н. Загоруйко їх було 399 до рідних та друзів) на літературно – мистецькі теми стають лейтмотивом таборового епістолярію дисидента», який знаходився «під ковпаком спецслужб до арешту 1972 року». Завдяки кропіткій праці Михайлини Коцюбинської  вони побачили світ,  а також   епістолярна спадщина Василя Стуса.  У 2005 році – листи лідера політичного руху Вячеслава Чорновола, в 2010-у – Валерія Марченка та ін. Листи політв’язнів насичені своєрідною іронією.  Тому, стверджують окремі  літературознавці, читаючи листи дисидентів  не можливо відчути усього жаху ситуації, яка панувала в таборах. Їхні «заяви-звернення» та «відкриті листи» (які практикувались і дозволялись)  відрізняються від тих, що раніше писались родині. «Чесного листа цензура не пропускала б «за домовленістю», в’язень не повинен був показувати,  що йому боляче. Іронія була рятівним панциром, за яким можна було заховатись і сказати все, що думаєш. (« Бути іронічним, насамперед означало тоді  мати на увазі ще щось поза висловленим і написаним, вказувати на присутність додаткових, найчастіше альтернативних сенсів» 135, с 3) .

 Майдан. Свідчення. Київ, 2013-2014 роки. За редакцією Леоніда Фінберга та Уляни Головач.- К.:  «Дух і Літера», 2016.- 784с.

 Це добірка свідчень учасників нещодавнього  Майдану. В збірнику описано  події починаючи з  листопада 2013-го по  лютий 2014 року,  події  які в новітню  історію України вписані під назвою «Революція гідності». У новому виданні вміщено розповіді оборонців, медиків, священників, митців – людей різного фаху. Редактори цього збірника  намагалися зібрати свідчення мешканців практично всіх регіонів України. Вони вважають, що багатоголосся думок представлених у книзі, зацікавить як сучасників так і їх нащадків. Пропонуємо окремі свідчення з цього видання.

Леся Шевчук ( 33 -річна киянка, фельдшер)

«Вот этот батюшка, этот крестик, эти мантры…»

18 февраля уже такое началось…Помню, работаю в Военном госпитале и смотрю: скорые помощи – одна за другой, одна за другой…Начинаю стелить матрасы…в коридоре… «Боже мой, а куда же их?» Я начинаю усаживать их,   а они не могут сидеть.. сразу же головой об землю. У них контузия… Там рубленые, резаные раны, и оно все сочится. Никто не говорит об обезболивании.. операционные заняты. Вижу очень сильно разбитое лицо… он говорит: Беркут меня придавил, а титушки добавили молотком.Но он не умер… Все, кто мог как мог, помогали, работали… Кровь везде. Раздетые ребята полностью. С них как с решета вынимают осколки, пули… Перчатки не успеваешь менять…Операционные заняты, все доктора заняты…Нас  систематически травили газом. Огонь очень быстро распространялся. У нас всегда был респиратор…глаза слезились, горло болело… Перед этим в Военном госпитале заранее выписывали всех пациентов, для того, чтобы в случае чего, госпитализировать «Беркут» и вэвэшников. В тот же день, или днем позже, я проходила на Майдане мимо казаков! Они были полураздеты, достали тулумбасы. Они стояли и  отбивали ритм – не то что мурашки, а слоны бегали по коже! И  вот то, что мы все вместе были – это действительно сила, это задавало ритм, это поддерживало. Каждый как мог помогал. 20 февраля начали стрелять снайперы. У меня был свой майдановский телефон…Я не очень это афишировала. Была тревога. Мы начали снимать хирургические халаты, потому, что были мишенью…клеили крест скотчем, чтоб было видно, что мы медработники и нас трогать не надо. И тут выстрел… хотели «снять» (застрелить), я это чувствовала...

Я хотела еще рассказать про мою подружку Катю, она буддистка, работала в мобильной бригаде. И когда это все происходило, она очень близко подошла к передовой и начала молиться там по – буддистки… Читала мантры. И вот возле нее взорвалась бомба. Она говорит : Такой взрыв был, что я даже рот открыла… а когда пришла домой, увидела на ноге ранку в виде треугольника, вершиной вверх. Вершиной вверх – это жизнь.. История из категории – хочешь верь, хочешь не верь!

Был такой момент: когда ребята шли в бой, стоял батюшка – их всех благословлял, а с другой стороны людей несли. Очень многие пациенты говорили: «Я не знаю, каким чудом остался жив, есть только одно объяснение – вот этот крестик , который, наверное меня спас…»

Нерідко розповідь однієї – єдиної людини свідка може підважити томи, написані академічними колективами. Індивідуальний досвід пережитого історичного часу, зафіксований у приватних документах  іноді стає ціннішим ніж колективна інтерпретація.  

Петро Жовтовський ( псевдо – «Чорний») 20 років, тракторист-машиніст  з Кременця)

22 січня зранку приїхав до Києва…зразу в Український дім. Там взяв шолом … примітивні засоби оборони і пішов на Грушевського. Там ще було тихо… знайшов своїх друзів. В нас були навчання – готувалися до того, щоб у разі чого, навіть якщо й один лишиться, то не відступати назад. Тренувалися, як усі інші сотні… З нашої сотні шестеро загинуло. Чотирьох я знав , як своїх , можна сказати , братів – «Кремінь», «Байда», «Вандал», «Казанова», «Месник», «Мойсей».

Перед 18-м числом практичну всю ніч, до 4 ранку, мішали ті всі  «коктейлі»... нам заздалегідь  сказали, що був такий наказ – щитів не брати, того не брати, « коктейлів» взагалі не треба – нічого, сльозогінних також…Отак пішли на мирну акцію без нічого – з голою дупою на вила. Хоча деякі сотні були зі щитами. Коли стояли – стояли, почули шум з боку штабу «Партії регіонів». Дивимося – « Свобода» штурмує… дядько кричить, що «тітушки біжать» із «Беркутами». А тут дивимося – біжать такі натовпи людей і «беркутня» ззаду… Вони так загальмували перед штабом, точніше, його захопили. І в штаб забігли - молотили всіх на світі. А в нас щитів я бачив десь п'ятнадцять.. Це мала частка того, що було потрібно…було багато дерев`яних, які сипалися. От ідеш по Інститутській, біжиш, відступаєш, то бачиш, як встелена фактично вся вулиця тими шматочками …

 Світлана Тараненко ( 43 роки, родом із Одеси)

 «Ми почали створювати новини багатьма мовами. Ми створили громадську ініціативу Безпечне транспортування поранених»

За влади Януковича я як піарник допомагала правозахисникам: пробувала розкручувати судові процеси, які, на мій погляд, порушували права людини…21 листопада ми вийшли на Майдан…завдяки профілю Instream на проекті «Спільнобачення» ми почали робити прямі стріми, й завдяки цьому майданчику ми фактично розкрутили цей Майдан. Ми були суто на самофінансуванні – тільки те, що скинули в загальний кошик. Один приніс камеру, другий свій проектор, ще хтось комп’ютер….це був магніт. 29 – го числа …подзвонили хлопці, які були біля камери і сказали: «Нам вирубали генератор і сказали: «Забирайтеся! Я зрозуміла, що щось не те, кардинально не те…

Першого грудня ми пам’ятаємо всі, що дуже багато людей вийшло, вони змели все – ментів, загорожі… Усе було знесено - люди просто перестали боятися…

22 числа я стала координатором Відкритого університету Майдану…я просто жила на Майдані, поверталася додому поспати 2-4 години. Так пройшло два тижні, які захопили Новий рік… ми на Майдані готували рік джазовий, різноголосий. .. співали українською, російською, англійською, грузинською. Це було неймовірно…

Владислав Грезєв ( 23 роки, випускник Києво- Могилянської академії)

«Про інфоцентр «НЕ ЗЛИй МАЙДАН» та інтернет- проект OPIR.ORG

Уже в перші дні Майдану ми усвідомлювали, що на Майдані немає лідерів культурної сфери або бізнесу, немає авторитетів, які б могли донести свою думку до широкого загалу. Ми зібралися в п'ятницю  ввечері після Майдану з групою колег з організації TED х Kyiv і вирішили зняти ролик, який би переконав людей прийти в неділю на віче. Цей ролик за кілька годин набрав близько 20 тисяч переглядів – це був непоганий початок, а для нас – хороший стимул саме в такий спосіб включитися в активну діяльність на майдані. Згодом запрацював проект – Інформаційний центр «НЕ ЗЛИй МАЙДАН». Там уже було набагато більше людей… Співпрацювали з усіма: з «Євромайдан SOS», «Крим SOS», з Автодозором, з Автомайданом, із Самообороною кожного району Києва. У нас були телефони кожного блок-посту Київської області, Одеської траси, очі людей: все розміщувалося на нашій платформі…люди могли реально побачити, що де відбувається, і діяти відповідно… Так ми працювали близько двох тижнів…Для мене найбільша цінність Майдану полягає в тому, що хай би хто що  не казав, а в людей таки відбулася маленька революція свідомості… Ми не повинні наступати на подібні граблі ще раз.

Книга містить майже  800 сторінок спогадів очевидців та учасників Майдану. Редактори і зокрема Олексій Сігов - автор статті «Одна історія про свідчення»,   мають надію, що вона стане «закликом продовжити традицію подібного читання, цього разу через звернення до неї з глибини власного пережитого і поділеного досвіду».

Наступна  книга, яку отримала в подарунок Муніципальна книгозбірня від Елеонори Соловей має  назву «В ізоляції».

Станіслав Асєєв. В ізоляції: збірка статей/Станісла Асєєв, тексти, фото; передм. Маоярни Драч, Сергія Рахманіна, Дмитра Крапивенка, Єгора Фірсова; ілюстр. Сергія Захарова.- К.: Люта справа, 2018.- 212с.  

 Це  збірка статей, що побачила світ 2018 року. Його автор  відомий донецький  блогер і журналіст Станіслав Асєєв (Васін), філософ за освітою та способом мислення,  який  працював в ефірі Радіо Донбас.Реалії – спецпроекту Радіо Свобода. У передмові до видання  йдеться, що в  червні  2017 року журналіста  було затримано та ув’язнено на території  ДНР «за те, що він описував повсякденне життя міста для всеукраїнської та світової аудиторії… Завдяки статтям  і блогам тримався зв'язок з  окупованою територією» . Його   колеги із Української служби Радіо Свобода розповідають в книзі, що у своїх матеріалах «Стас описував щоденні реалії, обстріли,  пропаганду,  нові порядки, ціни, місцеву культуру,  балачки в тролейбусах…». Через звинувачення в шпигунстві журналіст у 2017 році  потрапив за грати. Разом з Міжнародними організаціями  колеги Стаса створили цей проект, щоб  отримати підтримку громадськості, нагадавши, що журналістика не є злочином. Таким чином протестуючи,  вони  одразу  дружньо  виступили з вимогою звільнити свого колегу.

Збірник статей Стаса розповідає про  Донбас, «колишній завод та арт – платформу «Ізоляція»,  перетворену бойовиками на тюрму», про бійців самооборони та донецьких силовиків, про «козацтво», «оплот», інтернаціональні бригади,  життя багатотисячного населення  Макіївки в 2015 році  та ін.

 Ще одну вартісну книгу пропонуємо читачам, яку  надіслала  науковець Е.Соловей Муніципальній бібліотеці Добрянського. Це щорічник, який побачив світ у 2015 році за редакцією професора Г.М. Перепелиці та О.В. Потєхіна.           

«Зовнішня політика України - 2014: Стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети/ за ред.  Г.М. Перепелиці,  О.В. Потєхіна. – К.: ВД « Стилос», 2015.- 326с.           

Інститут зовнішньої політики представляє на розсуд читачів уже дев’яте видання щорічника, яке розраховане не лише на вітчизняних фахівців  та тих, хто цікавиться перспективою розвитку України. На відміну від попередніх воно містить комплексний аналіз російської воєнної агресії проти України, глобальних трансформацій, складних суперечливих відносин  та процесів в політиці.

Г. Кіссінджер в інтерв’ю журналу «Шпігель»  після подій у  Криму «Україна завжди мала особливе значення для Росії. Не розуміти цього було помилкою».

Інтерв’ю з Генрі Кіссінджером: «Ми можемо досягти світового порядку через хаос чи розуміння?».- 26 грудня 2014.-http//uarp.org/ua/news/

Пропонуємо  окремі цитати    з  нової книги:

Г.М. Перепелиця  

« Чотирнадцятий рік нового століття вже втретє поспіль стає віхою історичних зламів в розвитку людства. 1914 рік був початком Першої світової війни,  а перед тим 1814 – ий ознаменувався падінням наполеонівської Франції, що стало основною передумовою для заснування нової системи міжнародних відносин у Європі та встановлення нового балансу сили, на базі якого було створено так званий «Європейський концерт». Система «Європейського концерну» нормативно була закріплена на Віденському конгресі впродовж 1814-1815 рр. У рамках цієї системи вперше визначений статус великих держав, якого набули три країни: Австрія,  Велика Британія та  Росія, яка  тоді вперше досягла своєї найбільшої стратегічної мети – набула домінуючого положення в Європі…Перша світова війна зруйнувала стару систему «Європейського концерту», замість якої була створена вашингтонсько- версальська система, котру знову – таки, було порушено гітлерівською Німеччиною та агресією СРСР проти Фінляндії.

Яку роль відіграє 2014 рік порівняно з попередніми віхами минулих століть? Чи є війна,  розв’язана Росією проти України, початком зміни міжнародних відносин?

2014 рік показав входження системи міжнародних відносин у фазу найбільшої нестабільності. Під час голосування в ООН близько 100 країн засудили анексію Криму Росією. Решта – або утримались, або не підтримали відповідну резолюцію. Російська воєнна агресія проти України коштувала Росії тільки запровадження економічних санкцій, які зачіпають усього 6% її економіки (на той час). Рада Безпеки ООН, провівши понад двадцять засідань з «українського питання», не ухвалила жодного дієвого рішення, щоб зупинити російську воєнну агресію проти  України.  

Щодо  однополярністі …

Це означало, пише доктор політичних наук Г.М.Перепелиця, що  той світовий постбіполярний порядок, який склався на основі однополярного світу після закінчення «холодної війни», руйнується. Відтак міжнародне право втрачає свою силу. Росія, розв’язавши війну проти України, створила прецедент його порушення,  цим самим показавши всьому світу, що міжнародне право, яке запроваджувало правила поведінки держав на міжнародній арені в умовах однополярного світу, більше не діє, що його можна порушувати. Що стосується діяльності міжнародних організацій, пише професор, то вони також відзеркалювали той баланс сил, який склався за результатами закінчення «холодної війни», і були покликані підтримувати міжнародний порядок однополярного світу.

Щодо біполярності…

Динаміка, котрої набули глобальні трансформаційні процеси системи міжнародних відносин у 2014 році  дає підстави науковцям  стверджувати, що саме цей рік став історичною віхою – точкою неповернення до старої постбіполярної системи міжнародних відносин, основаної на балансі сили, який установився після «холодної війни» й на базі якого склався постбіполярний світовий порядок. Цей баланс насправді являв собою глибинну асиметрію в співвідношенні сил між Заходом і Росією.

Щодо багатополярності...

Тенденції глобальної системи міжнародних відносин до багатополярності відкрили Росії вікно можливостей повернути свій статус світової держави , без якого росіяни не уявляють майбутнього своєї країни, пишуть науковці.  Першим етапом у відновленні такого статусу мала бути реінтеграція пострадянського простору …Без України вирішення такого стратегічного завдання не мало сенсу. В умовах, коли Україна відмовилася від реінтеграційних проектів і висловила намір підписати Угоду про асоціацію з ЄС, воєнно-силовий сценарій виявився для РФ єдиним шляхом реалізації такого стратегічного завдання.

У зовнішньополітичному контексті, в умовах глобалізації, цивілізаційних розломів та формування багатополярного світу основним життєво важливим для сусідньої держави  є досягнення статусу одного з головних центрів глобального впливу, вважають політологи, а з урахування сучасних глобальних трансформацій у форматі національно держави Росія не здатна  статусу такого досягти. Керівництво намагається представляти Росію  як державу – цивілізацію, проте для подібного статусу їй не вистачає критичної геополітичної маси, наростити яку вона може лише завдяки приєднанню України до так званого «російського цивілізаційного простору».

В книзі різностороннє розглядаються стосунки України на фоні російської агресії з НАТО, ООН, США, Японією, ЕС та іншими країнами світу.

Викладаючи в збірнику ключові аспекти зовнішньої політики України науковці вважають, що проблеми, які стоять перед нашим суспільством потребують у доволі складних політичних умовах відкритої дискусії, критичного переосмислення, виважених оцінок зовнішньої політики держави.

Автори цієї книги виклали свої погляди на проблеми, безпосередньо пов’язані із зовнішньою політикою та визначальні для долі держави.

Збірник виданий за підтримки   Інституту зовнішньої політики Кеннана не представляє офіційної позиції Міністерства закордонних справ України, а викладений матеріал у збірнику належить їхнім авторам і віддзеркалює виключно авторські погляди на події міжнародного життя й зовнішньої політики України.

Підготувала Галина Мурмилюк