13-09-2019

Нове видання. "Щоденник" - фрагменти життя Т.Шевченка в період 1857 – 1858 років

Сьогодні шанувальники сайту DOBRABIBLIOTEKA мають змогу познайомитись з фрагментами щоденникових записів Т.Г.Шевченка, які склали основу нового видання, що побачило світ у Львівському видавництві АПРІОРІ в 2015 році і днями потрапило на полиці Муніципальної книгозбірні Добрянського. 

Шевченко Т.Г.Щоденник/ переклад з російської мови М.Чумарна.- Львів: Апріорі, 2015.- 320с.: іл.

«Щоденник»–Тараса Шевченка є особливим автопортретом письменника, де зафіксовано фрагменти життя Великого Кобзаря в період 1857 – 1858 років. Надихнула Шевченка на написання щоденника в цей період звістка про близьке звільнення. Ці роки були вкрай важкими для нього, тому він почав із сарказмом описувати своє життя, виливаючи душу на папері, а також історії про офіцерів, свій побут і навіть підготовку до уявної подорожі. Перші свої записи Тарас Шевченко зафіксував 12 червня 1857 року. Спочатку в «Щоденнику» Шевченка, який пропонується читачам ще не було «кульмінаційної нотки безнадії і болю», які появляються згодом - у липні, коли поет особливо важко долав випробування долі та приниження людської гідності, перебуваючи в казематах. Про ці нелегкі будні Шевченка розповідає друга частина виданого щоденника, який виписаний його «емоціями і болями» на фоні тяжкої каторги в очікуванні свободи, якої здається не судилося діждатись…

Варто нагадати, що поет весною 1950 року був вдруге ув’язнений і майже сім років провів у Новопетрівській в’язниці, де єдиною відрадою, що полегшувала життя «солдата – засланця» в цей період було малювання. (Перший раз подібне сталося у 1846 році. Шевченка тоді було ув’язнено за вірш написаний «малоросійською» про «вигадане блаженство Гетьманщини»). Дізнавшись про нестерпні умови перебування поета на каторзі, друзі Шевченка почали клопотати про його звільнення. Шевченка на волю не випустили, однак Клопотання посприяло тому, що йому дозволили розпоряджатись своїм вільним часом на власний розсуд.

«Годинник в укріпленні пробив 12, вітер не змінився й не ослаб. Добрий знак. У надії на добрий знак я задрімав та на крилах чарівника Морфея перелетів до Орської фортеці, і в якійсь татарській халупі знайшов М. Лазаревського, Левицького та ще якихось земляків, які грають на скрипках і співають малоросійські пісні. Я приєднав свій тенор до капелі…Отямившись від цього солодкого сновидіння, я подивився на флюгер. Вітер слава Богу, все той же, не змінився… Я в цьому вирі, серед цього морального неподобства сьомий рік вже закінчую…Страшно! Тепер, коли вже дізналися про моє звільнення, то найближчі мої начальники – фельдфебель та ротний командир, не звільняючи мене від учення і варти, дозволили мені вільні години від служби проводити на городі. За що я їм сердечно вдячний…
На городі, чи в саду, в літній резиденція нашої комендантші, весь вільний час тепер я проводжу в її сімействі…і це єдиний мій відпочинок та розвіювання в цій огидній глушині».

Був звільнений поет – каторжанин лише через два роки після смерті імператора Миколи І. Влітку на рибальському човні йому вдалось переправитись з Новопетрівського форту до Астрахані, а звідти він намагався добратись до Петербурга, де на йому царський уряд забороняв перебувати. Тому Шевченко потрапив в столицю Російської імперії лише на початку 1858 року. А до цього під пильним наглядом поліції провів кілька місяців у Нижньому Новгороді, де занурився в культурне життя міста. Переїхав Шевченко до Петербургу лише через кілька місяців завдяки клопотанням друзів. Влітку 1958 року оселився в Академії мистецтв… «Почав працювати в Ермітажі…В добрий час сказати, в найгірший помовчати. О другій годині пішов на Англінську набережну… Сьогодні за обідом Іраклій Олександрович повідомив мені важливу мистецьку новину, вичитану в російській газеті. Новина ця мене цікава…Журнал сповіщає, що картина Іванова «Іоанн Хреститель» закінчена! І була представлена публіці… за словами художника вона викликала фурор, якого він неочікував.Ще будучи в академії, я багато чув про той майже закінчений труд. Художники нерішуче говорили про нього. Аматори рішуче захоплювались, в тому числі і покійний Гоголь. Карл Павлович Брюллов ніколи ні слова не говорив про картину Іванова, самого ж Іванова жартома називав німцем, тобто кропуном… А кропання, за словами Брюллова, вірна ознака бездарності, з чим я не можу погодитися щодо Іванова, дивлячись на його Марію Магдалену».
Найважчі часи заслання Шевченкового були позаду, коли поет був ізольований від світу і коли його було позбавлено навіть «листовних зв’язків» з «нечисленними друзями» на волі. Перші два роки в Новопетрівському укріпленні Шевченко взагалі не писав. Лише 1853 року, коли в нього склались «добрі стосунки з новим комендантом укріплення І.О.Усковим, він потай відновив літературну творчість, звернувшись до нового для себе жанру – повісті.

В одному із його листів, датованих 1858 роком Шевченко зазначав, що повістей у нього «десятків коло двох набереться…».Нині стала відомою більша половина із них : «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музикант», «Несчасный», «Відьма», «Капитанша, «Близнецы», «повість з його власного життя» - «Художник», «Прогулка с удовольствием и без морали» та ін. Частина із них написана російською мовою на засланні. І лише останню повість він закінчував уже в Нижньому Новгороді.

«Молюся, знову уповаю,
І знову сльози проливаю,
І думу тяжкую мою
Німим стінам передаю.
Озовітеся ж заплачте,
Німії, зі мною
Над неправдою людською,
Над долею злою.
Озовітесь! А за вами,
Може озоветься
Безталання невсипуще
І нам усміхнеться.
Поєднає з недолею
І з людьми, і скаже
Спасибі нам. Помолиться
Й тихо спати ляже.
І примиренному присняться
І люде добрі, і любов,
І все добро. І встане вранці
Веселий, і забуде знов
Свою недолю. І в неволі
Познає рай, познає волю
І всетворящую любов. (1858р. Нижній Новгород поема «Відьма»)
Авторка розвідок життєвого і творчого шляху Великого Кобзаря - Марія Чумарна, яка переклала щоденникові записи з російської на українську, в одному інтерв’ю висловилась про Тараса Григоровича Шевченка так:
 
«Небесна Україна стояла в його узголов’ї з самого народження – ніякими світськими розвагами та побутом художника не можна було затьмарити ці видіння духовної роботи. І в такому самоосмисленні, прихованому від зовнішнього ока він жив і творив до останніх днів свого життя».
Помер український поет в Петербурзі 10 березня 1861 року, хоча свій «Заповіт» Великий Козар написав задовго до смерті – в 1848 році, ще під час першого заслання, перебуваючи в імператорських казематах.

Підготувала Галина Мурмилюк