04-10-2019

"Школа з благословення митрополита Євгена Гакмана"


До дня першої писемної згадки про місто Чернівці та з нагоди свята Дня вчителя в Україні в Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського для вчителів та учнів 11-го класу Чернівецької загальноосвітньої школи № 2 ім. Ю. Федьковича, ( що знаходиться адресою вулиця Головна, 87), відбулась презентація "Школа з благословення митрополита Євгена Гакмана".

Цей подарунок було зроблено працівниками біблііотеки за багаторічну співпрацю. Легендарній школі , яка розташована в центрі історичного середмістя Чернівців минуло 190 років. Вона має цікаву історію і є одним з найдавніших навчальних закладів нашого міста.

Сторінки історії:
 
Коли наприкінці ХVІІІ століття Буковина потрапила в склад Австро-Угорщини, то в Чернівцях не було жодної школи. Аби виправити цю ситуацію і мешканців цього віддаленого від столиці закутку Європи прилучити до освіченої спільноти, в 1774 році імператриця Марія Терезія видала розпорядження і високою владою з Відня був прийнятий закон про обов’язкову початкову освіту. Всі державні та приватні школи на той час були з німецькою викладовою мовою.

Ще завзятішим реформатором виявився син Марії Терезії – Йосиф ІІ, який вступив на австрійський престол у 1780 році. Як молодий та амбітний політик (державець), він був прихильником тогочасних європейських теорій мудрого правління і мав намір зробити свою державу взірцем освіченого абсолютизму, в якому особливо важлива роль була відведена вдосконаленню освіти.

Управління школами в період перебування Буковини в адміністративному складі Галичини, впродовж 1786- 1848 років, відзначалося безперервною боротьбою між православними і католицькими консисторіями. Результатом цієї багаторічної боротьби стала постанова від 22 травня 1818 року про те, що релігію в школах можна викладати українською мовою.
Проте життя йшло вперед, дуже суттєво почався розвиток промисловості, тому постала потреба в спеціалістах, які би знали природничі дисципліни, як от математику, фізику, хімію, природознавство, креслення. А такі знання давала тільки реальна школи. Буковина також намагалася не відставати від Європи і вже з 1817 року представники міської управи почали піднімати питання про відкриття саме такого освітнього закладу. Воно було частково вирішено аж в 1828 році, коли відкрили двокласний навчальний заклад, який розмістили в орендованому приміщенні і приєднали до нормальної школи. Це був перший вагомий крок в цьому напрямку і навіть прийнято вважати, що то саме з цього часу рік заснування реальної школи в Чернівцях. Проте це ще не був навчальний заклад в повному розумінні слова – тобто зі всіма належними викладовими предметами та висококласними педагогами.

Як завжди в таких випадках, такі серйозні справи вирішуються помалу і крок за кроком. Спочатку відкривалися початкові школи – двокласні та нормальні школи, в яких найбільше уваги приділялося вивченню класичних мов.
В 1844 році з’явилося цісарське розпорядження про передачу православних шкіл з-під нагляду Львівської латинської консисторії під опіку православної консисторії Буковини. Окрім того, відбулася ще одна важлива подія – в січні 1849-го року було створено коронний край – Герцогство Буковина із столицею – містом Чернівці.

В результаті довгих і наполегливих клопотань 4 вересня 1862 року було прийнято рішення його Апостольської величності, а перед тим Міністерства освіти та віросповідань Австрії, про відкриття православної трикласної вищої реальної школи. На той час освітою опікувався православний фонд і наш діяльний митрополит Євген Гакман приклав багато зусиль і коштів, аби відкрити в Чернівцях таку школу. Погодивши з домовласником Йозефом Таубером та керівництвом Православного релігійного фонду Буковини вища реальна школа для зручності була відкрита поруч з Кафедральним собором Святого Духу. З 1 вересня 1862 року по серпень 1868 року вона знаходилась на вулиці Bischofgasse, нині вулиця митрополита Євгена Гакмана. Вже наступного року з першого вересня поріг школи переступили 148 дітей.

Проте така поважна школа вимагала належного приміщення, тому одразу на кошти митрополії було придбано досить таки немалий шмат землі з другого боку кафедрального собору Святого Духа, на якому заклали і за короткий час, впродовж 1869-1870 років, збудували досить таки розкішне і добротне приміщення, як для того часу на вулиці Семигородській. А доручив спорудження цієї важливої інституції митрополит Гакман таким відомим і шанованим на той час в Чернівцях архітекторам як підприємець Антон Фіала та Йозеф Ґреґор і зводилась вона під вмілим керівництвом інженера Мартіна Вільгельма. До спорудження школи мав дуже конкретне відношення і старший будівельний радник магістрату Антон Павловський. Згодом його син Антон-Теодор Павловський буде викладати в цій школі математику.
Освячення відбулося 1 жовтня 1870 року як «Православна вища реальна школа» (нім. K. k. Realschule in Czernowitz, на той час по вулиці Семигородській)

Митрополит Гакман був, як би ми тепер сказали, людиною прогресивних поглядів і він будував її з намірами розширити і піднести на вищий щабель в освітній ієрархії. І як тільки закінчили будувати приміщення, спеціальним законом кайзера у 1870-1871 навчальному році цю школу розширено до семи класів. З 1870 року у приміщенні школи розташовувалася метеорологічна обсерваторія.
Ось так в центрі Чернівців появився освітній навчальний заклад, який називався «Православна вища реальна школа» з німецькою викладовою мовою.
Як свідчать документи Чернівецького обласного державного архіву, в 1870 році цю величну споруду було побудовано та 1 жовтня її освятив митрополит Євген Гакман в присутності великого зібрання духовенства, представників з Відня, магістрату та крайової влади і чернівчан назагал. Можна сказати, що вона стала таким добрим вінцем в його діяльності і дуже достойним пошануванням його світлої пам’яті . З 1896 року вона стала семикласною і до 1921 року утримувалася на кошти Православного релігійного фонду Буковини.

Навчальний заклад був багатонаціональним. У ньому навчались діти всіх віросповідань. Окрім Буковини, тут навчались діти з Галичини, Молдови, Австрії, Польщі. Вища реальна школа давала учням як теоретичні знання, так і практичні вміння з технічних та природничих дисциплін.
Вона була аж до 1918 року єдиною вищою реальною школою, де основна увага зверталася на «загальну середню освіту, проте з особливим нахилом на математично-натуральні дисципліни; готувати до навчання у вищих фахових школах (політехнічних інститутах, академіях мистецтва, гірничих академіях» («Законь для Герцогства Буковины относительно реальных школь»). Учням давалися як класичні теоретичні знання, вивчення мов, так і практичні вміння з технічних та природничих дисциплін. У вищій реальній школі, в одному з небагатьох навчальних закладів міста, вивчалася українська мова.
В міжвоєнний час назва була «Православний головний ліцей "Митрополит Сільвестр"». А сьогодні це Чернівецька загальноосвітня школа І- ІІІ ступенів
№ 2 ім. Ю.Федьковича. В ній за ці понад 150 років отримали дуже добру освіту тисячі чернівчан і яка до цих пір сповняє цю достойну і поважну місію.
Школа утримувалась в основному на кошти православного релігійного фонду Буковини і була розрахована на дітей з православних родин. Проте, як це звично було в нашому краї, в школі мали можливість навчатися діти й інших віросповідань.
У вищій реальній школі, одній з небагатьох на той час в Чернівцях, мабуть таки з-за підтримки єпископа Гакмана, з1863 року вивчалась українська мова. Професором української мови спочатку був, за словами професора Ст. Смаль-Стоцького, «один із світлих людей свого часу» – Сидор Мартинович. Він був палким шанувальником творчості Т. Шевченка, саме він вперше відслужив заупокійну службу в пам’ять Т. Шевченка в церкві Св. Параскеви. І безперечно, що попри вивчення правил граматики, діти цієї школи вже добре знали творчість Кобзаря.

І хоч прийнято казати, що гордістю школи є її талановиті учні, проте мабуть правильним буде сказати про вчителів, які тут викладали впродовж десятиліть і піднесли її на дуже високий рівень. Це знакові та достойні імена не тільки для цієї школи. Вони залишили дуже поважний слід в науці, мистецтві, письменстві і житті Чернівців назагал.

Педагогами були такі видатні особистості Чернівців, як православний священик, професор, композитор, вчитель музики для учнів православного віросповідання поет Сидір Воробкевич; найвідоміший історик, професор і ректор університету Раймунд Фрідріх Кайндль, який в школі викладав німецьку мову, історію та географію; політичний діяч, депутат Буковинського сейму, перший голова товариства «Народний дім», викладач хімії Єротей Пігуляк та його брат, відомий буковинський живописець, портретист, талановитий педагог, вчитель креслення та каліграфії Юстин Пігуляк; австрійський письменник і перекладач, історик Йоганн Ґеорґ Обріст.
 
Першим директором реальної школи став Герман Тауш, який до того був інспектором крайової шкільної ради. Фото не збереглось. Він походив із хутора Галицівка, це околиця Селятина і удостоївся бути похованим серед поважних мешканців села в родинному склепі на подвір’ї духовної пам’ятки історії та архітектури – православної церкви ХVІІ століття Пресвятої Богородиці (1630). Красивий мармуровий обеліск був встановлений в 1890 році Марією Тауш та Анною Герман, мабуть дружиною і дочкою і добре зберігся до сьогодні.
Представляємо детальніше імена деяких викладачів школи.

Майже з перших років відкриття школи музику, впродовж 1867-1903 років, викладав український буковинський письменник, композитор, музично-культурний діяч, православний священик, педагог, редактор часописів Буковини, художник Сидір Воробкевич (5 травня 1836– 19 вересня 1903). Починаючи з 1867 року, як тільки повернувся в Чернівці, отримав посаду викладача музики та співів реальної православної школи, до якої його запросив мабуть все той же митрополит Гакман, який дуже опікувався про добрих вчителів для своєї школи. І коли для Воробкевича встала проблема, як от брак необхідних фундаментальних знань і підтвердження музично-педагогічної діяльності, то саме єпископ Гакман виклопотав від консисторії направлення на навчання до Віденської консерваторії і звичайно підкріпив це матеріально сумою в 1000 гульденів. Вже коли він прибув до Відня, то на той час там перебував єпископ, він одразу взяв його під свою опіку. А так як він був дуже авторитетним і впливовим чоловіком у столичних колах, то домовився про його навчання з капельмейстером придворної церкви святого Михайла та професором Віденської консерваторії Францом Кренном.  У Відні Воробкевич був дуже ретельним студентом і «…тяжкий трирічний курс науки гармонії скінчив з відзначенням за п’ять місяців» й отримав офіційний дозвіл займатися музично-педагогічною працею. У столиці відзначили ще й його «композиторський талант, гідний уваги». Ось як пише про свого старанного студента професор в свідоцтві: «… учився гармонії теоретично і практично з невтомною пильністю і особливо гарним успіхом. Його хори церковного і світського характеру, скомпоновані в тім часі, свідчать про композиторський талант, дуже гідний уваги; щодо мелодії і гармонізації, треба їх уважати вдатними, уложення голосів у них чисте і пливуче. Річ певна, що хто знає з успіхом писати композиції для співу, той має також кваліфікацію і для науки [навчання] співу. Тим більше, що все чесний пан Із. Воробкевич студіював також з дуже гарним успіхом теорію співу, поведення також з ріжнородними голосами і т.п., тому я, як голова і управитель церковного хору і вищої школи для наук співу, можу його поручити після мого найліпшого пересвідчення». Отже, по закінченні навчання С.Воробкевич отримав диплом викладача співу та регента хору, і, повернувшись на Буковину, в 1869 році окрім викладання в реальній школі, його призначили професором музики і співів в усіх тогочасних середніх навчальних закладах міста: Чернівецького теологічного інституту, духовній та учительській семінаріях, гімназії, школі співаків, а з 1875 року – професором теологічного факультету Чернівецького університету. І таку загрузку, він викладав музику та співи з педагогічним навантаженням 40 годин на тиждень, він мав аж до виходу на пенсію в 1902 році.

Проте не тільки музику він викладав, як писав цей неймовірно трудолюбивий чоловік в листі до свого приятеля українського громадсько-політичного діяча Галичини, історика, педагога Ол.Барвінського : «Не досить, що мене музика доволі займає, переняв я ще і латинську молодіж нашої гімназії і обучаю її в співі і нотах. Надали мені, братічку, до того ще і релігію при нашій висшій реальній школі: щотижня співу 17, а релігії 12 годин. Гарне число, дай, Боже, витримати. А що чоловік не робить, щоб у сих тяжких часах із своєю сім’єю сяк-так крізь гидку і колючу гущу життя сего проліз-пропхався». Ось така нелегка була вчительська праця Сидора Воробкевича в Чернівцях, і в реальній школі зокрема.
А так як на той час не було ніяких методичних видань чи то шкільних співаників, то й цю ниву йому прийшлось «орати і засівати». Так, він написав і видав у Чернівцях «Збірник пісень для шкіл народних, нижчих класів гімназійних і реальних», пізніше у Відні – єдиний тоді на Західній Україні «Співаник для шкіл народних». У його трьох частинах зібрано 129 пісень, з них третина – народні, решта – на слова Т.Шевченка, Ю.Федьковича, І.Франка, Я.Головацького, М.Шашкевича, М.Емінеску, В.Александрі та власних текстів. Такий же підручник видав для волоських (румунських) шкіл, єдиний у тодішньому румуномовному світі. Проте часами мав таки втіху від своєї праці: «До якої народної школи не вступлю, всюди почую мої пісні. Се мені нагорода, що я дитячі серця музикою ублагородив; не даремно я та не без цілі жив на сім світі». Пишався своїми знаменитими учнями – композитором і музикознавцем, «живою музичною енциклопедією Відня» Євсебієм Мандичевським і основоположником румунської музичної класики Чипріяном Порумбеску, фольклорист і композитор Порфирій Бажанський, оперний співак, диригент і композитор Костянтин Шандру та багато інших.

Одночасно у Вищій реальній школі почав викладати австрійський письменник і перекладач, історик, один з перших дослідників творчості Тараса Шевченка Йоган-Георг Обріст (1843-1901). У 1868-му Обріст приїхав у Чернівці, де п'ять років працював суплентом (молодшим викладачем) у греко- католицькій реальній гімназії. Саме в цій школі і в цих стінах у них народився задум, мабуть то все-таки Воробкевичу вдалося переконати свого колегу, перекласти і видати німецькою мовою поезії Тараса Шевченка з його біографією. Не відкладаючи, вони приступили до праці. Сидір Воробкевич здійснив підрядковий переклад відібраних для збірки творів, а Обріст на їх основі здійснював німецькомовну версію.
Сидір Воробкевич здійснив підрядковий переклад відібраних для збірки творів – «Іван Підкова», «Гамалія», «Гайдамаки»(уривки), «Тарасова ніч», «Лілея», «Дві тополі», «Ідилія», «Русалка», «Три шляхи», «Заповіт», «Утоплена» та інші, всього 13 творів. А Обріст на їх основі здійснював німецькомовну версію.

У десятому номері «Буковинської зорі» за 1870 рік повідомлялося, що професор вищої реальної школи Георг Обріст, «що має славу як поет навіть між першорядними літератами німецькими в Австрії і за межами, пише в даний час велику розправу про нашого малоруського поета Т.Шевченка. Професори Воробкевич, Кирилович і Глібовицький дають йому в тому відношенні потрібні пояснення».

Праця над біографічним нарисом про Т.Шевченка і перекладами його творів тривала кілька місяців, а 25 серпня 1870 року Г.Обріст інформував С.Воробкевича про завершення роботи над рукописом і початок друкування книги: «Я сподіваюся, що цілість буде тебе тішити. Самі вірші зайняли 64 сторінки друку». Г.Обріст замовив також у друкарні 100 літографованих фотопортретів Т.Шевченка. «Сих сто образків, – писав він, – скажу прислати на заголовки у сих брошурах, друкованих на ліпшім папері, і то передовсім для шанувальників Шевченка». І при тому, як писав про свого друга Воробкевич, «той чоловік дуже много працював і знаходиться в не дуже гарних кишеневих обстоятельствах».
Це дуже важливий і знаковий момент в українському літературознавстві назагал. Поскільки це видання поклало початок перекладанню і літературно-критичному осмисленню творчості Тараса Шевченка в австрійській літературі. Й.-Г. Обріст своєю книжкою «Тарас Григорович Шевченко — малоросійський поет» (Чернівці, 1870), де вміщено критично-бібліографічний нарис про поета і переклади його 14 творів викликав зацікавленість творчістю Тараса Шевченка і протягом декількох десятиліть вона була єдиним основним джерелом інформації читачів про українського поета, стимулювала до перекладання та дослідження його поезії німецькою мовою.

Цим виданням «Тарас Григорович Шевченко, український поет. Нарис життя з додатком його поезій у вільному перекладі Георга Обріста» вони представили німецькомовному читачеві, яким на трой час була вся освічена Європа, тобто Австро-Угорська імперія, високу українську літературу. «Коли б цією працею мені вдалося зацікавити лише одного або кількох істориків літератури чи перекладачів-фахівців, які зайнялися б долею Шевченка і його поезією докладніше, ніж це міг зробити я при найкращому бажанні, то це було б для мене найбагатшою винагородою за труд, вкладений в цю книгу. Цим була б зроблена велика послуга як німецькій, так і руській літературі, і самобутній поетичний талант Шевченка знайшов би тоді заслужене визнання в ширших колах, яким він уже тепер користується на своїй батьківщині».
Обріст відомий як поліглот, що володів вісьмома мовами.Доробок цього письменника перебуває в міських архівах Інсбрука і чекає своїх дослідників.
З осені 1892 року розпочав педагогічну діяльність у Чернівецькій православній вищій реальній школі як суплент (тобто молодший учитель) історик, фольклорист та етнограф, педагог, професор, ректор Чернівецького університету Раймунд-Фрідріх Кайндль (1866–1930). Як свідчить архівна справа «25 жовтня 1889 року 1889 року Кайндль подав заявку екзаменаційній комісії з прийому іспитів на право викладання в гімназії та реальних школах м.Чернівці щодо допуску його до іспитів з австрійської історії та географії, з метою здобуття права викладання цих предметів у навчальних закладах з німецькою мовою викладання. Підготовка до іспиту була ґрунтовною та довготривалою. Сам же іспит складався з трьох етапів: письмового домашнього завдання, письмового екзаменаційного завдання, яке виконувалося безпосередньо в день іспиту на очах у комісії, та усного іспиту, як завершального етапу»

Вчителями реальної школи були і брати Пігуляки, які мешкали тут недалеко на вулиці Новий світ, або сьогодні це вулиця Т.Шевченка. З 1875-го року професором Чернівецької вищої реальної школи став Єротей Пігуляк. Він початкову освіту отримав у православній народній школі в Чернівцях, а з 1865 року був учнем греко-східної вищої реальної школи (реальної гімназії). Опанувавши в шкільні роки досконало німецьку мову, він вступив до Віденського технічного університету, де вивчав хімію та природознавство.

З 1874-го року вчителем малювання у Державній реальній школі був видатний український живописець та портретист, громадський діяч Буковини Юстин Пігуляк (1845 – 1919), який віддав їй 32 роки наполегливої праці. Перший на Буковині художник-професіонал, випускник Віденської та Мюнхенської Академій мистецтв, портретист, відомий громадський діяч, людина щирої вдачі пропрацював тут вчителем малювання аж до виходу на пенсію в 1906 році. Його учні згадували, що вчитель ставився до них з особливою теплотою і навіть на уроках розмовляв з ними українською. Разом з братом Єротеєм Пігуляком був активним учасником «Руської бесіди». Крім того, Юстин співав в хорі місцевого українського музичного товариства. Майже 15 років з родиною художника на вул. Новий світ (сьогодні вул. Т.Шевченка) проживала Ольга Кобилянська.

В школі впродовж 1881 по 1887 навчався видатний румунський художник, учасник численних міжнародних виставок Артур Верона (Arthur Garguromin Verona, 25, 08.1868 – 26.03.1946). Під впливом свого вчителя Юстина Пігуляка навчався мистецтву живопису в Мюнхені та Парижі. Він малював в стилі імпресіонізм.

Учнем Чернівецької вищої реальної школи у професора Юстина Пігуляка був відомий маляр і педагог Микола Івасюк. Саме вчитель перший розгледів у хлопця талант до малювання, опікувався ним. Юстин Пігуляк був дуже зайнятою людиною, багато часу віддавав живопису та громадській діяльності, але все ж таки знаходив можливість давати юному Миколі додаткові безкоштовні уроки з живопису, техніки і композиції, знайомив з історією мистецтва. Навчався Івасюк у вищий реальній школі 7 років до 1884, завдяки опіці Ю.Пігуляка був знайомий з багатьма відомими людьми краю.
Після Першої світової війни в Чернівцях поселився художник і педагог Адам Кротохвіля (Krotochwila Adam, 1879 – 1955). Тут у Реальній гімназії він провів 10 років і до 1925 року викладав малювання, заснував власну майстерню живопису. У 1923 році професор Адам Кротохвіля був членом Товариства академіків польських у Чернівцях "Вогнище" (Towarzystwo akademików polskich “Ognisko” w Czerniowcach), заснованого 1876. У 1925 році він переїхав до Катовіце і продовжував працювати викладачем малювання в середніх і початкових школах.
З осені 1892 року розпочав педагогічну діяльність у Чернівецькій православній вищій реальній школі як суплент (тобто молодший учитель) історик, фольклорист та етнографа, педагог, професор Раймунд-Фрідріх Кайндль (1866–1930) Він здав іспити на вчителя історії та географії середньої школи, а вчервні ще додатково на вчителя німецької мови і працював тут до 1896 року.

У 1891 р. став доктором філософії. У 1901 р. став професором австрійської історії у Чернівецькому університеті. 2 грудня 1912 р. обирається ректором Чернівецького університету.

Перші його публікації про історію міста Чернівці та історію Буковини з’явилися у чернівецьких часописах (1888 рік). Кайндль дотримувався погляду про позитивний вплив німецьких колоністів на культуру і побут корінного населення, утверджував думку про автономність українців на Буковині.

Головні праці вченого: тритомна «Історія Буковини», монографія «Гуцули», «Історія німців Прикарпаття», «Історія Чернівців», «Календар свят у русинів і гуцулів», «Фольклорні матеріали», «Русинські казки й міфи на Буковині» та ін. Помер 14 березня 1930 р. м. Грац (Австрія), похований на міському цвинтарі Св. Леонарда. У Чернівцях по вул. Т. Шевченка, 84, встановлено меморіальну мармурову дошку.

 Кайндль: Як свідчить архівна справа Раймунда Фрідріха Кайндля «25 жовтня 1889 року 1889 року Кайндль подав заявку екзаменаційній комісії з прийому іспитів на право викладання в гімназії та реальних школах м.Чернівці щодо допуску його до іспитів з австрійської історії та географії, з метою здобуття права викладання цих предметів у навчальних закладах з німецькою мовою викладання. Підготовка до іспиту була ґрунтовною та довготривалою. Сам же іспит складався з трьох етапів: письмового домашнього завдання, письмового екзаменаційного завдання, яке виконувалося безпосередньо в день іспиту на очах у комісії, та усного іспиту, як завершального етапу. Його домашнім завданням з історії було проведення оцінки та аналізу трьох біографій як першоджерел життя Святого Адальберта, єпископа Празького (рецензент професор доктор Фердинанд Ціглауер фон Блументаль); з географії – «Логічне дослідження пр. перироду та значення імперсоналій» (рецензент професор локтор Йоган вробель) та «Заселення Буковини». Про відповідальний підхід Кайндля свідчить оформлення робіт, науковий апарат, висвітлення теми, постановка проблеми, науковий підхід та цілковита самостійність. До кожного його домашнього завдання додано розписку, в якій вказано, що робота не містить жодного плагіату. Без такої розписки керівник не мав права приймати на роботу. Усний іспит ним ним успішно було складено 30 червня 1891 р. Свідоцтво про успішне складання іспитів підписане комісією 15 липня цього ж року на чолі з директором Вробелем, членами комісії Лозертом, Ціглауером та Гілбертом. У свідоцтві зокрема зазначалося, що кандидат Раймунд Фрідріх Кайндль визнається повністю придатним для викладання географії та історії як основних предметів у навчальних закладах з німецькою мовою викладання. 18 липня цього ж року Кайндль звернувся до крайової шкільної ради Буковини х проханням про його допуск до проходження практики як дипломованого фахівця з історії та географії у ц[цісарсько]-к[оролівській] вищій гімназії у Чернівцях. 03 грудня 1891 р. отримав ступінь доктора філософії, а вже 18 червня 1892 р. захистивши домашнє завдання на тему:
 
«Вживання іншомовних слів Готтфрідом Стасбурзьким», витримавши письмовий іспит з питанням про літературну діяльність Фрідріха Шіллера з моменту його співпраці з Вольфгангом Гете та успішно склавши усний іспит КАйндль отримав свідоцтво на право викладання німецької мови як основного предмету в гімназіях і реальних школах Чернівців».

З 1893 року починається чернівецький період роботи Костянтина Мандичевського. Впродовж 22 років він працював у Вищій реальній православній школі міста Чернівці – спочатку вчителем, а пізніше був директором цієї школи. В цій же школі вчителем музики працював його молодший і дуже талановитий брат Григорій. І в Чернівцях цю школу жартома називали родинною справою братів Мандичевських. Не міг оминути увагою їхню діяльність і самий знаменитий з їхньої родини – композитор, професор Євсебій Мандичевський. В 1905 році він написав для цієї школи вокальний квартет з фортепіано, прем’єра якого відбулася з нагоди вшанування пам’яті Фрідріха Шіллера у виконанні квартету вчителів під фортепіанний акомпанемент звичайно ж Григорія Мандичевського.

В вже коли в 1913 році відбувалися урочистості з нагоди 50-річного ювілею Вищої православної реальної школи в Чернівцях, то зрозуміло, що кантату на слова зі святого Письма «Блаженна людина, що мудрість знайшла…» для шкільного хору, солістів і оркестру також написав Євсебій Мандичевський. Сольні партії виконували панове викладачі самої гімназії.

В школі викладали брати Пігуляки, які й мешкали тут зовсім недалеко на вулиці Новий світ (нині вулиця Шевченка)
Єротей Пігуляк (1851–1924) більше відомий загалу як політичний діяч, голова товариства «Український Народний Дім». Він народився в селі Мамаївці біля Чернівців. Початкову освіту здобув у дяківській школі під наглядом свого батька. З 1860 року навчався у православній народній школі в Чернівцях. З 1865 року був учнем греко-східної вищої реальної школи (реальної гімназії).

Опанувавши в шкільні роки німецьку мову, 1871-го року Єротей Пігуляк вступив до Віденського технічного університету, де вивчав хімію та природознавство. В 1875 році році він повернувся до Чернівців, де на нього чекала посада вчителя Державної реальної школи. Особливу увагу Єротей Пігуляк приділяв молодіжному руху. У зв’язку з цим він постійно проголошував:«...Яка молодь, така буде доля народу...»
Пам’ятаючи, як у студентські роки був «січовиком», Єротей Пігуляк активно розвивав «січовий рух» на Буковині. Зі своєю просвітницькою місією він «йшов у народ», намагався не оминути увагою жодного українського населеного пункту Буковини. Допомагав відкривати учбові заклади та читальні. Був одним з фундаторів першого українського селянського кредитного об’єднання «Руська Каса». Поряд з громадською діяльністю, Єротей Пігуляк активно займався політикою. 1890-го року Пігуляк обирається послом до Буковинського крайового сейму. Він був послом крайового сейму протягом 28 років (1890–1918). У сеймі активно працював у комісіях, був членом Крайового виділу (виконавчого органу сейму), Крайової шкільної ради. Завдяки його зусиллям 1896-го року у Чернівцях було відкрито «Цісарсько-королівську нижчу гімназію» з паралельними українськими класами. Це була друга державна гімназія в Чернівцях, і перший український навчальний заклад такого рівня.

1898-го року Єротея Пігуляка обирають послом до Австрійського парламенту. У тогочасному парламенті буковинських українців представляли Єротей Пігуляк разом з Миколою фон Васильком. Під час боротьби за українську державність на Буковині, Єротей Пігуляк активно відстоював право буковинських українців на самовизначення. Був одним з фундаторів Українського крайового комітету Буковини та організаторів Буковинського віче.

Його рідний брат, видатний український живописець та портретист, громадський діяч Буковини Юстин Пігуляк (1845 – 1919) почав вчителювати в Чернівцях у Державній реальній школі (нім. K. k. Realschule in Czernowitz) з 1874-го року. Тут він пропрацював вчителем малювання аж до виходу на пенсію в 1906 році. Крім занять живописом Юстин Пігуляк багато уваги приділяв громадській діяльності. Разом з братом Єротеєм Пігуляком був активним учасником «Руської бесіди», тривалий час був її казначеєм. Крім того, Юстин співав в хорі місцевого українського музичного товариства.
Майже 15 років з родиною художника на вул. Новий світ (сьогодні вул. Т.Шевченка) проживала Ольга Кобилянська. Вона була завжди бажаною гостею в його садибі, дружила з доньками художника – добрими співачками і піаністками. Тут письменниця почерпнула матеріал для своєї повісті «За ситуаціями». В образі батька головної героїні твору – піаністки Аглаї – ми впізнаємо Ю.Пігуляка. Юстин Пігуляк був одним з співорганізаторів та учасників Буковинського віча й руху за возз'єднання Північної Буковини з Україною. Його знали як майстра реалістичного портрета не тільки на Батьківщині, а й поза її межами – в Австрії, Угорщині, Румунії, Польщі, Канаді тощо. Художникові доводилося писати переважно портрети багатих іноземців, та не оминав і своїх земляків, відомих українських діячів. Портретованим притаманна глибока внутрішня зосередженість, хоча митець був досить стриманий у відтворенні емоційних відтінків, настроїв. Особливо цінним є «портрет Ольги Кобилянської». На бажання самої письменниці митець зобразив її у домашній обстановці. Обіч неї столик з квітами і книгою. До блузки на грудях пришпилена маленька китиця польових квітів – романців..
Після війни в Чернівцях поселився художник і педагог Адам Кротохвіля (Krotochwila Adam, 1879 – 1955), де провів 10 років – до 1925. Тут у Реальній гімназії він викладав малювання, заснував власну майстерню живопису. У 1923 році професор Адам Кротохвіля був членом Товариства академіків польських у Чернівцях "Вогнище" (Towarzystwo akademików polskich “Ognisko” w Czerniowcach), заснованого 1876.

Кожна школа має свої вихованців, які є її гордістю. Має таких випускників і нинішня школа № 2. Так, в період з 1930 по 1934 рр. у ньому навчався один з найвідоміших поетів ХХ ст., лауреат кількох престижних літературних премій ПаульЦелан (Пауль Анчель, 1920 - ). Вже тут у нього виявилися здібності до мов, зокрема французької та румунської. Вершин поетичної слави він досяг, мешкаючи з 1948 року в Парижі.

Серед учнів школи були видатні особистості: Ґрегор фон Реццорі – популярний німецький письменник, автор багатьох прекрасних книг, які не раз очолювали списки європейських бестселерів. Народжений у Чернівцях та сформований як митець у буковинській столиці, великий німецькомовний прозаїк Ґреґор фон Реццорі є автором 25 книжок. Найвідомішим його твором став роман «Смерть мого брата Авеля». Також мали великий успіх у читачів «Спогади антисеміта», «Едіп у Сталінграді», «Минулорічні сніги» – автобіографічний твір, «Східний експрес». Він створив дивну «неозору і преславну країну Магрібінію» у «Магрібінських історіях», яку неможливо відшукати на жодній мапі світу, оскільки, зі слів автора, країна розташована «на південному сході», але її кордони «лежать у серцях і в душах її мешканців». Проте всім зрозуміло, що Магрібінія – це прототип Буковини, зі своїм різнобарвним, але дуже реальним і знайомим нам світом. Він називав себе чоловіком, який сумує за втраченою батьківщиною. І справді – Буковина, де він прийшов у світ, супроводжувала його протягом всього життя. В 1989 році вийшов його твір «Квіти на снігу» про незабутні роки життя на Буковині. І в цьому ж році здійснилася його давня мрія – повернутися в місто свого дитинства. На замовлення італійського телебачення знімальна група приїхала в Чернівці знімати фільм про відомого італійського письменника. Незрівнянний маг і чарівник, «веселий єретик» і «божественний спокусник», космополіт і бонвіван, найелегантніший гранд-сеньйор, неперевершений оповідач, великий німецькомовний письменник із Чернівців Грегор фон Реццорі із своєю незрівняною іронічною посмішкою раз по раз повертається у своє рідне місто через перекладені книги, у виставках та у міфах, які він так талановито творив.

Талановитим учнем вчителя Юстина Пігуляка був і художник Артур Верона (Arthur Garguromin Verona, 25 августа 1868 г.; Brăila, Romania – 26 марта 1946 г.; Bucharest, Romania), учасник численних міжнародних виставок, вчився тут з 1881 по 1887 рік. Він навчався мистецтву живопису в Мюнхені та Парижі і працював в модному на той час стилі імпресіонізму.
У 1925 навчальному році школу було перейменовано в «Православний головний ліцей "Митрополит Сільвестр"» № 1 для хлопців. 3 певними змінами в назві ліцей проіснував до 1940 року. До 1944 року мовою викладання була українська. З 1944 по 1953 рік школа була жіночою та носила назву "Женская общеобразовательная политехническая школа №2 им. Н. Некрасова".

В 1956 році середній школі №2 було присвоєно ім'я Юрія Федьковича - поета, прозаїка, драматурга і публіциста, редактора першої на Буковині української газети. Існує припущення, що саме десь впродовж 1879–1888 роками, коли він відійшов від громадської-культурної діяльності і захопився астрологією, то відвідував обсерваторію в приміщенні вищої реальної школи. Тим більше, він тут мешкав неподалік на Соборній площі.

З проголошенням незалежності України, з 1992 року, школа повернулася до викладової української мови.Впродовж всіх років школу о чолювали дуже фахові та небайдужі вчителі. Сьогодні директором школи є вчитель методист вищої категорії англійської мови Оксана Михайлівна Покальська. 

Через презентацію учні школи разом із своїми вчителями перегорнули сторінки історії своєї легендарної Вищої православної реальної школи, згадали знакових викладачів та талановитих учнів.

А розпочав цю зустріч Барбакар Максим, учень 6-А класу, виконанням Гімну школи. Свого талановитого вихованця прийшла підтримати його вчителька музики Ірина Любківська. Разом із своїми вихованцями відкривали інколи маловідомі, але дуже вартісні сторіночки з історії закладу, заступник директора школи з виховної роботи Ірина Володимирівна Застанкевич та вчителька української мови та літератури Інна Вікторівна Ткач.
В подарунок вчителі та учні отримали  в свою шкільну книгозбірню книги буковинських авторів та з історії та літератури Чернівців.

Колектив Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського щиросердно вітає вчителів Чернівецької загальноосвітньої школи №2 ім. Ю.Федьковича та вчителів міста Чернівців з Днем вчителя. Бажаємо Вам  вихованих дітей з розумними і допитливими оченятами.
 
Підготувала Леся Щербанюк