07-10-2019

Живі музи сьогодення… Класичне і модернове мистецтво: симбіоз живопису і поезії

Будь-яка художня творчість, виражена у Слові, на полотні, чи на папері, є цікавим відтворенням особистої картини світу митця. Ще більш цікавішою та привабливішою вона стає, коли за перо чи за пензля береться інтелектуал, якому відкриваються аксіоми світових релігій, філософій та ідеологій, що приймаються людством без доведень і дозволяють проникати у світ сакральних елементів та основ самобутніх культур. Ознайомлені з великим безцінним досвідом внутрішніх законів формування світу два митці, два метри художнього Слова та архітектоніки художнього виразу – Семен Абрамович та Дмитрій Бураго – презентували в Муніципальній книгозбірні Анатолія Добрянського свої наукові та поетичні доробки, малу прозу та збірку графічних робіт Семена Абрамовича, що були видані в останні роки.

Передували літературним читанням бесіди науковців про роль поета в сучасному суспільстві та, власне, про те, якою сьогодні має бути поезія, коли країною «гуляє» так званий «самвидав».

Дмитрій Бураго про сучасну поезію та про чернівецького науковця й літератора С. Абрамовича

«Настоящая поэзия та, когда ты ( поэт) уходишь на второй план, а то что ты говоришь выходит на первый. Задача поэта не сказать, а прислушаться и передать, подслушать что – то очень важное… В процессе творчества припомнить и передать людям. Тогда слова, которые мы привыкли слышать каждый день, обретают совершенно другое звучание и обогащаются удивительными чертами и смыслами.
И не важно, на каком языке написана поэзия, каким стилем пользуется поэт. Важно, «что» он написал… И это «что» держит нас в русле человечности на протяжении всей истории нашей культуры…И это «что» как раз то, что в первую очередь формирует Семен Дмитриевич Абрамович»…

Витяги із збірника С.Абрамовича «Поезія. Проза»:

Меч затерялся в цветах – утомилась война.
Мчатся по ветру весны травяные знамена.
И, предзакатным пыланием озарена,
Переставляет разбитые ноги расстрельных колонна.

Прочерк в небесной графе- кто поймет алгоритм
Жуткого, великолепного мига ухода?
Тысяча солнечных и ослепительных рифм
Вспыхнет в мозгу, не знакомом с поэзией сроду.

Господи, как я устал от обманных нирван,
От непрестанного жева бесчисленных пастей!..
Стелются красные ризы в земной дерибан,
И разрываются на кумачевые части…

У своєму мемуарному етюді «Моя генеалогия» Семен Абрамович зазначає, що його поетичні, графічні та прозові твори не претендують на панорамне зображення епохи, власне як і він – на статус «сына века». « Просто сквозь меня, – говорить він, – как и сквозь каждого из нас, текло весьма насыщенное историческое время, и каждый из нас пытался этот поток иногда остановить. Как останавливают фильм на домашнем экране, чтобы укрупнить какие-то детали, понять ускользающую связь фрагментов, а если удастся, через это и смысл целого…»

Мистецтвознавець і культуролог, він створив чимало творів в різних жанрах художнього слова, живопису та графіки,

використовуючи то класичну подачу матеріалу, то експериментуючи в різних жанрах та стилях. Вони зазвичай камерні, невеликі за розміром В своїй творчості науковець, який водночас є ще й поет і художник, «дає можливість розкритися як найдавнішим, так і найновішим культурним системам», роблячи ставку на мультикультурність. Водночас у кожній із робіт С.Абрамовича виражена яскрава індивідуальність автора.

В атмосфері симбіозу графіки і поезїї створений і новий, презентований сьогодні збірник малюнків професора Семена Абрамовича «Графіка».

У збірнику малюнків вченого «Графіка» представлені роботи, які узагальнюють і демонструють риси людських характерів, окремі з них присвячені літературним героям та історичним особистостям і подіям.

В графічних роботах представлена також велика кількість портретів та шаржів, до малювання яких автор призвичаївся ще в ранній юності, під час роботи в міському піонерському сатиричному журналі. Автор вступної статті до видання, професор Марія Чікарькова, під час знайомства з творчістю свого колеги була захоплена тим, що кожен малюнок автора відображає неймовірну інтенсивність його духовно-естетичного пошуку та палку закоханість в кожну мить буття нашого світу, який безперестанку змінюється на очах. В окремих роботах відображено класичні біблійні сюжети, в багатьох – біблійні алюзії з певними натяками. Спостерігається в альбомі і так звана «контамінація фантазії графіка» з постмодерністським світосприйняттям реальності, з ритмами урбанізації, й людина переплітає свою уяву з тривожністю, яка зумовлена в нашій свідомості давніми, ще язичницькими часами, а на додаток – «інтерпретаціями екзистенціальної тривоги в долях» гоголівських персонажів та героїв «химерних романів».

«Дослідники називають творчість чернівецького вченого вираженням колективного досвіду епох», – каже доктор філософських наук Марія Чікарькова.

Дмитрій Сергійович Бураго – відомий поет, лауреат багатьох літературних премій, зокрема Л.Вишеславського, М.Ушакова, Міжнародної премії Арсенія та Андрія Тарковських. Його авторству належать не лише наукові літературознавчі публікації у вітчизняних та зарубіжних періодичних виданнях, а й збірники філософської поезії: «Ехо мертвого міста» (1992) , «Тут»( 1996),»Пізні часи»( 1998), «Шум словника»( 2002), «Сірниковий поїзд» (2008), «Київський збір» (2011), «Сніговик» ( 2015) та ін. Кожен його поетичний збірник є своєрідним свідоцтвом свого часу. Адже нерідко і на початку творчої кар’єри, і впродовж його подальшого творчого життя, свідомість поета було піддано складним випробуванням. Однак він і сьогодні продовжує себе «вживляти в оточуючий світ», відтворюючи в пам’яті людській ритуали буття своїх предків. Задушевність його поетичних розповідей змушує читача нерідко дискутувати з самим собою, в процесі пізнання його особливої «філософської міфології».

Безперервна необхідність налагодити емоційний зв'язок з сучасником змушує автора цих неординарних поетичних творів об’єднувати в унісон із «сонорним зовом», що зв’язує народи, світогляди і епохи, через «Русь, язичництво, слов’янство», «дві несумісності – «Московію» і «Захід». Адже київський поет, маючи одеське родинне коріння, з ранніх дитячих років слухав в сімейному колі і російський ностальгійний романс, і українську мелодійну пісню. На сьогоднішньому етапі свого творчого поетичного шляху Дмитро Сергійович досягнув того рівня, коли його поезія почала жити самостійним життям, поза межами літературознавчих програм його як філолога-науковця.

Цитати із поетичних творів Д. Бураго:

« …Пардон , о Донна, где же та граница,
Что разделяет маскарон и лица?
На домыслы провидцев вереницы,
А промысел до неприличья прост…

Бетон и глина вроде неживые,
Но как тоскуют раны ножевые!
Подчеркнуто: различья половые
Дают кинематографу прирост.

И в этом перевернутом вокзале
Проигрывает Санчо на рояле
Не то судьбу, не то кого- то в зале ,
Где ожиданье устремилось в рост.

А тот, не понимая и намека,
В антракте принимает вид пророка.
Состав порока на платформе рока
Отходит от сознания, как тост.

Что делает сценарный план расчетом,
В котором выхлоп делится до взлета,
И оператор в образе пилота
Со знаньем дела утирает пот.

Монтаж, и что бы ни было в итоге,
Что вам судьба, продюсеры, вы боги!
Смешалось все на пройденном пороге,
Но скоро наваждение пройдет.

И выйдет Арлекин из кадиллака
Весь в алом – возмездия до фрака.
К нему качнется силуэт из мрака:
О, бедный Йорик, все наоборот!

Причастия сомнений неизменны:
Какие бы ни предстояли сцены,
Все только тешит норов Мельпомены:
И глубь паденья , и полет высот.

Цветочная тропа невыносима,
Как имя мима не произносимо -
Подмостки от Афин до Херосимы
В космический попали оборот.

Так вкручивают лампочку в подьезде,
Как прежде, освещая путь надежде,
Но никого – все, видимо, в отьезде,
И в будущем, конечно, повезет…

Ілюстрації Олени Одарич

«Моя поэзия – мое постижение мира, которое ложится на бумагу в метрически- ритмических образах…».

Д. Бураго

Колеги по перу та літературознавці вважають, що автор, збагачуючи тексти багатими художніми вирішеннями,вишукано змальовує історичні пейзажі та картини людського буття, ніби намагаючись «звільнити» якусь непідвладну свідомості «літургійну силу свого священного міста» (центру древньої Русі), своєї святині, зболеної від нанесеного ззовні «чорно-білого негативу». Осяяні містеріальністю слова автора, «між тим в просторі, ніби уже віртуальному, спалахують час від часу живим полум’ям «як на стіні у Валтасара, старовинні і хвилюючі письмена».

Ім’я «Валтасар» колись було у язичників символом надійності. Βαλτασαρ (Балтасар) - давньогрецька транскрипція двох різних старозавітних імен: בֵּלְשַׁאצַּר (Белшаццар) – від нововавіл. "Бел-куля-уцур" – "хай береже Бел (Баал) царя", і בֵּלְטְשַׁאצַּר֙ (Белтешаццар) – від нововавіл. "Балаць-уцур" - "хай береже Бел (Баал) його життя". Та в Біблії це ім’я стає, навпаки, означенням крихкості строптивої людини й тимчасовості її влади над світом.

Робота Рембранта присвячена Валтасару та священним письменам

В літературно-мистецьких кругах сьогодні знають Дмитра Бураго і як кандидата філологічних наук, і як організатора щорічних Міжнародних конференцій «Мова і культура» та головного редактора однойменного журналу, а також журналів «Соти» та «Gollegium». Треба сказати, що науковець, реалізуючи себе як видавець, редагує книжкові серії, серед яких і відома в літературних кругах серія «Київська поетична школа». Минулоріч автором поезій, які звучали в затишній залі Муніципальної книгозбірні в Чернівцях, було засновано премію в області науки і культури «Rara avis» (Рідкісний птах), лауреатом якої став наш земляк С. Абрамович.

Гості літературних читань

Літературно- мистецька зустріч, яка пройшла в рамках заходу під назвою «Живі музи сьогодення… Класичне і модернове мистецтво: симбіоз живопису і поезії» завершилась приємною подією. Чернівчанам, які були присутні на вечорі, поет, вчений і книговидавець Дмитро Бураго, так само, як і науковець, поет, письменник і художник Семен Абрамович подарували свої нові видання, які нещодавно побачили світ. Обоє були вдячні присутнім за створення на вечорі комфортної атмосфери, що сприяла довірливому спілкуванню.

Підготувала Галина Мурмилюк