23-10-2019

Із Франком крізь все життя. Презентація «Літопису життя і творчості Івана Франка» М. Мороза.

Цими днями в затишній Літературній вітальні Муніципальної книгозбірні Добрянського відбулась презентація нового тритомника - найповнішого «Літопису життя і творчості Івана Франка», над яким впродовж життя працював відомий вчений – львівський літературознавець Мирослав Мороз.

Духовна спадщина і літописна біографія Каменяра була представлена чернівецьким науковцям та читачам книгозбірні літературознавці, які своє наукове життя присвятили творчості Івана Франка і які долучилися до цього видання. Це відомий в літературних кругах своїми науковими та творчими працями, присвяченими Маркіяну Шашкевичу та монографіями, присвяченими Юрію Федьковичу – професор Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка – Михайло Шалата; доктор філологічних наук, професор кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету ім. і. Франка – Богдан Якимович, який у свій час вивчав маловідомі факти та сторінки життя письменника І.Франка та доцент Дрогобицького державного педагогічного університету, що носить ім’я Івана Франка, давній друг чернівецької книгозбірні – Євген Пшеничний. Презентувати батькову наукову спадщину приїхала і донька Мирослава Мороза – Дарія Гонтарева (Мороз). Маючи трьох дітей, саме їй перед смертю батько заповів свої рукописи та наукові напрацювання.

Відомий львівський дослідник та біограф Мирослав Мороз помер в лютому 2006 року. Не маючи філологічної освіти (вона економіст) пані Дарії довелось майже рік без спеціальної підготовки впорядковувати архіви батька-науковця, включаючи завершені та розпочаті ним праці, рукописні записи та щоденники, а також бібліотеку, яка складала майже 50 тисяч

примірників вартісних книг та його календарі і картотеки. Як не дивно, науковець таку немалу кількість книг зберігав в однокімнатній квартирі, проживаючи з малолітніми дітьми на Привокзальній у Львові. Як і Буковинський Златоуст - Анатолій Добрянський він був дослідником народної творчості і чудовим краєзнавцем та літературознавцем і велику частину своєї приватної книжкової колекції передав Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України.

Переглядаючи щоденники та знайомлячись з рукописними записами, Дарія Миколаївна була здивована тим, що її батько щодня посторінково переглядаючи свою роботу, був надто прискіпливим до кожного свого слова та речення, через це три рази передруковував «Літопис життя і творчості Івана Франка», щоб робота набрала досконалого завершеного вигляду. Надто ретельно контролюючи себе, він заносив кожну зміну, що стосувалась біографії видатного письменника у щоденник… «Батько змінював щось майже щодня…Не доопрацьовані проблемні питання відкладаючи в спеціальні конверти… Не користуючись комп’ютером, не довірячи свою працю нікому, сам її друкував на старій друкарській машинці», – ділиться з присутніми Дарія Мороз, укладачка тритомника.

На цю важливу рису у характері науковця звернув у вагу на зустрічі і його близький друг – Богдан Якимович, який в 33 річному віці «отримав з рук долі» свого «учителя з літературознавчої науки» в особі Мирослава Мороза. «Він був унікальною людиною, - розповідав професор Богдан Якимович,- фіксував все надзвичайно ретельно. І події, і де бував, і коли починав і завершував роботу, і навіть фіксував самопочуття під час праці… В такому дусі Мирослав Мороз виписував і літопис творчості українського письменника Котляревського і Лесі Українки, який було завершено у 1972 – му році…»

Франків біографічний «Літопис» Мирослава Мороза побачив світ завдячуючи зусиллям його доньки – Дарії Гонтаревої, яка упорядкувавши матеріали наукової праці батька, самотужки перевела її у електронний формат та під час наукової конференції у Львові, що була присвячена 150 річчю від дня народження Івана Франка, показала рукописи батька професору Миколі Жулинському . Підчас цієї зустрічі і виникла ідея віднайти спонсорів та надрукувати вартісний доробок літературознавця М.Мороза. Дослідження Мирослава Олександровича були настільки об’ємними, насиченими фактами і подіями, а сама праця настільки вагомою за своїм змістом, що до реалізації знакового літературознавчого проекту підключились Інститут літератури Т.Г. Шевченка НАН України, Інститут Івана Франка НАН України, Інститут франкознавства Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка, які взялись адаптувати видання до сучасних умов та відредагували остаточний варіант тритомного «Літопису життя і творчості Івана Франка» - найвидатнішої постаті в українській літературі після Шевченка, чия творча спадщина складає біля п’яти тисяч творів.

Три частини «Літопису» :

Перший том «Літопису» побачив світ у 2016 році у Львівському видавництві «АРТОС». Він розповідає про життя письменника починаючи з 1856 року, тобто від самого дня народження Каменяра до 1886 року. Впорядковані дослідником факти дають змогу зрозуміти життя молодого Івана Франка «з батькової кузні», з якої «І.Франко виніс інтерес до бориславських ріпників. У кузні найбільше говорили про Борислав, про ями та закопи. Бо в той час там зручно пожвавилося видобування нафти і воску. Тисячі спекулянтів видурювали шматочки землі у бориславських селян і рили «дучки» через що виробився тип «ріпника», «перший проявив промислово – капіталістичних порядків у тім тихім, досі патріархальнім закутку». Майже постійною темою розмов у кузні було те, скільки людей гинуло в ямах Борислава, як робітники падали з кибля і роздиралися «на городженій кішниці, що служила замість цямрини в тих крайнє примітивно будованих ямах». «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі. Се огонь у кузні мого батька», напише у 1902 році Іван Франко.

Перший том видання має дві передмови фахівців - літературознавців, які за словами пані Гонтаревої, вдало характеризують життя і наукову діяльність її батька та базові моменти видання .

Другий та третій томи «Літопису» читач побачив у 2017 році.

Другий том під назвою «На вершинах» є найбільшим і найповнішим за подіями виданням, оскільки в ньому виписано роки найбільшої творчої активності письменника 1887- 1889 роки, коли Франко брав активну участь у дискусіях щодо репертуару театрів на зібраннях «Руської бесіди» та збагачував театральні репертуари Руського народного театру своїми оригінальними творами, коли увійшов у русько-українське просвітницьке товариство «Поступ», коли почав друкувати свою працю в «Житі і слові», роман «Основи суспільності», твір «Галицький «Москаль – чарівник», «Причинки до історії Галичини в ХVIII віці», «Панщина і її скасування», яка видавалась у Львові і разом із казкою «Лис Микита» «була заборонена до поширення в Росії» в часи участі Франка в русько-українських радикальних рухах.

Третій том, який описує життя письменника в період з 1900 по 1916 роки побачив світ у 2016 році. Видання було присвячено 160 річчю від дня народження Івана Франка.

В даному томі науковець описує період Народної ради і галицьких народовців, період так званої «нової ери» про яку письменник Іван Франко писав:
«Річ розпочата помилково, без жодного контакту із загалом народу, ведена без щирості, підтримувана штучно, не могла довго втриматись», коли М.Павлик у «Громадському голосі» відповідаючи на виклики часу говорив, що «програми радикалів і Національно- демократичної партії близькі» і «для чого бачити в них ворогів, тоді коли це повинні бути союзники». І.Франко в цей період багато уваги приділяє роботі над рубрикою «Із уст народа» праці в «Житі і слові» та перекладам своїх статей «Еміграція галицьких селян», «Селянський рух у Галичині», «Галицький вибір», «Еміграційні агенти в Галичині», яку друкує в газеті «Die Zeit». Це були часи в житті письменника , коли слава про Франка вийшла далеко за межі Галичини. Коли російською мовою в Петербурзі виходила друком його мала проза і зокрема знакове оповідання «До світла», в статті Я.Махала (J. Machal) «Literatura maloruska», висвітлювались зв’язки письменника і громадського діяча Івана Франка з чехами і словаками (1912р.), а уже через рік, до Франкового ювілею статті про письменника почали з’являтись на іншому континенті – у США. В цей період сам Іван Франко займається дослідженнями - «збирає книжковий і рукописний матеріал для з’ясування історичного та літературного значення «Богогласника», зупиняючись на історії розвитку названої поезії у грецькій та римо- католицькій Церквах та вказуючи впливи обох течій на українське письменництво…»

«Літопис» вийшов досить невеликим тиражем – 1500 примірників і розрахований на науковців, студентство, викладачів та школярів старших класів, а також усіх тих, хто цікавиться непростими літературними шляхами українського Каменяра в період складних історичних процесів на Буковині, Галичині, в Європі та загалом у світі після відміни у 1861 році кріпосного права і цілого ряду революцій кінця сорокових років, що мали місце в Європі та Латинській Америці.
Виступаючи перед чернівчанами професор Михайло Шалата зазначив, що поки немає ще ні «Франківського словника» , ні тим паче «Франківської енциклопедії», тому на цьому тлі покладено добрий початок грунтовного освоєння такого ще неналежно не дослідженого духовного материка, яким є Іван Франко.

Під час зустрічі професор М.Шалата подарував книгозбірні цілу низку свої напрацювань,

серед яких творі Маркіяна Шашкевича, дослідження про Івана Франка, пісні вояків УПА та інші свої доробки.

В передмові до видання директор Інституту літератури ім.Т.Шевченка Микола Жулинський розповідає, що Мирослав Мороз певний час працюючи в Науковій бібліотеці АН УРСР, а згодом в Інституті суспільних наук АН УРСР саме тоді почав зосереджувати свою увагу на збирання матеріалів, присвячених життю відомих особистостей таких як Ф.Колесса, М.Возняк, В.Гнатюк, К. Студинський, І. Франко…

На першій сторінці видання голова наукової редакційної колегії Микола Жулинський написав: «Літопис життя і творчості Івана Франка» Мирослава Мороза, є працею , яка стала основою в доробку відомого вченого та бібліографа. Сумлінна, як оцінюють її франкознавці, многотрудна й украй потрібна. Праця над якою науковець трудився десятки років сьогодні йде до читача, до всіх, хто цікавиться постаттю Франка і українською культурою загалом. Ця фундаментальна робота стане основою майбутніх франкознавчих досліджень…Презентований тритомник - це перший найдетальніший хронологічний звіт відомостей про життя і діяльність українського генія людства, побудований на документах та архівних джерелах, що увійшов в духовну спадщину України...»

Кожен том нового видання супроводжують докладні покажчики, що полегшують користування виданням. Їх старанно готувала, звіряючи перші публікації Франка, літературознавчі статті, згадки, рукописи, щоденникові записи та інші джерела продовж кількох місяців донька Мирослава Мороза – Дарія Гонтарева, неодноразово пригадуючи заповітні слова свого батька: «Розумію, що неопубліковані напрацювання мають працювати на українство».
Сам Мирослав Мороз у 50 – х роках був засуджений на 25 років за націоналізм, відчув смак казематів, однак був звільнений після смерті Сталіна. «Літопис» він готував впродовж тривалого часу, збагачуючи свої матеріали всім, що з’являлось у франкознавстві. З тих пір в українському літературознавстві не раз змінювались оцінки та висновки. Він активно стежив за виходом кожного тому 50 ти томного видання письменника посильно долучаючись до формування Зібрання творів Івана Франка. «У нових обставинах, писав сам Мирослав Мороз, коли події вивчаються об’єктивно, без тенденційного підходу, без замовчування та фальсифікацій, постать Івана Франка постає у всій своїй величі…»

Свою улюблену наукову працю, присвячену Франкові, він намагався виконати «на найвищому рівні, бо прагнув створити енциклопедію життя письменника для подальших студій». Про це він публічно заявив ще у 1957 році. Із розповідей пані Дарії ми дізнаємось, що працювати над розвідкою науковець розпочав у 1966 му, а побачили світ його напрацювання лише три роки тому.

Своє вагоме слово про багаторічну працю над «Літописом» сказав і професор Дрогобицького , кандидат

філологічних наук, доцент Євген Пшеничний, стараннями якого відбулась ця зустріч.

Підтримуючи своїм виступом колегу Богдана Якимовича, він погодився з його словами, що Мирослав Мороз був

людиною, яка чітко розуміла, що ті напрацювання, які він зробив і ті знання, які закладені в них, ті що опублікують і навіть ті, які не будуть опублікованими, мають іти в народ і працювати на Україну.

На шляху до видання «Літопису» було чимало перешкод, які довелось подолати. Зокрема це стосувалось редагування та доповнень інформацією так званих «білих плям» в текстах, а також уточнень дат, назв, подій, тощо. «Мені довелось редагувати третій том «Літопису», розповідає Професор Пшеничний, неодноразово їздити з Дрогобича до Львова, відвідувати відділ Україніки бібліотеки Стефаника, потім книгозбірню Вернадського, відшукуючи джерела та оригінальні документи. Робив це тому, що в нас неодноразово при житті автора виникали розмови стосовно видання «Літопису життя і творчості Івана Франка» і я, так як і Михайло Йосипович Шалата, говорив Мирославу Морозу, що він не має права відійти у інший світ, не видавши цю свою працю. Однак Мирослав Мороз не встиг цього зробити. Після його смерті я з Дарією видав біографію Драгоманова – одну з кращих праць науковця Мороза, а потім ми взялись за літопис життя Івана Франка. Було немало моментів, які потрібно було допрацювати. Зокрема це стосувалось зведення подій наведених у праці і звірки дат за новим та старим стилем. Довелось зимою в кожусі сидіти за періодикою 1905 року гортаючи сторінку за сторінкою праці, оскільки третій том редагувався зимою. Немало прикрощів додали переклади творів письменника та матеріалів про Франка. Цікава історія вийшла зі статтею Ю. Василека «Современная украинская литература» у Сант – Петербурському журналі «Михайловец».По – перше, був здивований, що в назві звучало не «малоросийская», а все таки «украинская литература», а пізніше виявилось , що і сам Ю. Василек, не Василек, а С. Васильок. Оскільки стаття була блискуча і стосувалась драматургії Франка, то вже й незрозуміло було чи це фальсифікація, чи містифікація. Але подібне під час процесу редагування супроводжувало і далі. До прикладу, повчальним моментом при редагуванні була історія пов’язана із Чернівцями. В одній із статей про Франка йшлося про те, що в Чернівецькій учительській семінарії абітурієнти зробили постановку п’єси Івана Франка «Украдене щастя» і я ніяк не міг погодитись з терміном «абітурієнти», бо знав інше слово «абсорвенти», поки не допомогла з визначенням пані Дарія.

Чимало неточностей під час редагування зустрічалось і у перекладах покажчиків Івана Франка на російську та інші мови.
Не зважаючи на ці умовності «Літопис життя і творчості Івана Франка» є фундаментальною працею українського літературознавства ХХІ століття, і я не знаю чи у ХХІ столітті ще подібний літературознавчий зразок праці науковця з’явиться».

Презентація «Літопису життя і творчості Івана Франка» стала гідним пошануванням не письменника Івана Франка, але й науковця Мирослава Мороза, який майже все своє свідоме життя детально досліджував та вивчав долі людей в літературі з відомими іменами - великих батьків україністики, що мали і продовжують мати вплив на нашу культуру.

На завершення зустрічі з літературознавцями директор Муніципальної книгозбірні Добрянського - Леся Щербанюк висловила припущення, що мабуть невипадково презентація «поважного видання відбулася в бібліотеці Анатолія Добрянського, так як Іван Франко був дуже близький Анатолію Миколайовичу по своєму інтелекту, духу та ерудиції… В цьому переконалися гості - літературознавці ознайомившись з фондами бібліотеки, коли на полицях книгозбірні побачили присутність авторів та монографій ,які займалися франкознавством. А серед них і свої найновіші наукові дослідження, які свого часу придбав для себе Анатолій Добрянський.

Присутні на зустрічі науковці ділилися враженнями від літературних новинок, обговорювали український літературний процес та подібні наукові видання, яких на сьогодні , виявляється, не так вже й багато …

Ця зустріч з науковцями вкотре підтвердила те, що «Інтелектуальне життя Чернівців продовжується…»

Підготувала Г. Мурмилюк