«Ольга Кобилянська — перша в українській літературі символістка»

Нещодавно чернівецьке видавництво Букрек та редакційна колегія науковців з кафедри української літератури під керівництвом професора Володимира Антофійчука та Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської презентували ще один, 7 том, з найповнішого на сьогодні видання “Зібрання творів Ольги Кобилянської в десяти томах”. До нього увійшли дві повісті – «Через кладку» та «За ситуаціями». 

Кобилянська О. Ю. Зібрання творів : у 10 т. / Ольга Кобилянська ; редкол.: В.І. Антофійчук (голова) та ін. – Чернівці : Букрек, 2019.
Т. 7: Через кладку; За ситуаціями: повісті / упоряд. В.І. Антофійчук, Ю.М. Микосянчик; прим. В.І. Антофійчука. – 2019. – 492 с. : іл.


Повість «Через кладку» Ольга Юліанівна писала впродовж 1909 – 1911 років і присвятила повість пам’яті свого брата Володимира Кобилянського. Це були дуже важкі роки для неї та родини Кобилянських назагал. На той момент загострилася її хвороба, а перед тим вона втратила своїх найдорожчих людей, які найбільше в цьому світі розуміли її непросту творчу натуру – спочатку відійшла у вічність «свята мама Анна», а в 1909 році – наймолодший брат Володимир. Як вона сама пізніше пояснювала появу цього твору професору Ст.Смаль-Стоцькому в автобіографії «Про себе саму»: « Може, була б її ще й не написала, та невмолима смерть мого дорогого, незабутнього брата Володимира, який був у родині, з котрим я іноді говорила про дещо з своїх думок і планів, – пхнула мене до скоршого написання того оповідання». Йому на той час було тільки 31 рік і як вона про нього писала «…чоловік незвичайної інтелігенції, доброти і ніжності, що був не лише моїм братом, а найтоншим і найщирішим приятелем моєї душі, моїм дорадником, а на будуче і оборонцем –«батьком»…Той удар позбавив мене чи не всього мойого «я», і всього гарного і ясного, що мала я в житті…». Вона стільки душі і невимовного болю вклала в героїв цього твору, що її приятелька Леся Українка, яка перебувала свого часу в тій родині, з гіркотою і болем відгукнулася на цей твір: « Стільки спогадів зворушити!... Я ж пізнаю там, як живих, і св.[яту] Анну, і брата Вашого Володимира…»

Літературною критикою Ольга Кобилянська визнана як автор модерної прози і прикладом цього є насамперед повість «Через кладку». Характерною ознакою повісті є притаманний їй, власне як і у всіх творах, автобіографізм. Як стверджують літературознавці, в цьому творі письменниця через стосунки персонажів відтворює власну модель комунікації. Персонажі повісті дещо нагадують близьких до письменниці людей. Наприклад, характерні риси Осипа Маковея частково було втілено в образі Богдана Олеся, образ Нестора Обринського нагадує брата письменниці Володимира, панство Маріянів – кімполунзьких знайомих Ольги Юліанівни. Та власне вона продовжила дослідження проблем духовного самовизначення особистості та одвічні для її творчості проблеми взаєморозуміння між чоловіком та жінкою.

І як все нове і дещо незвичне для сприйняття, твір, а одночасно і його авторка, отримали в сучасників багато неоднозначних відгуків і навіть не завжди прихильних. Особливо через те, що в повісті не було однієї сюжетної лінії, як було прийнято на той час в класичній літературі. Письменниця під впливом європейської модерної літератури, а всі вартісні новинки вона завжди намагалася прочитати, мала намір зобразити гендерну психологію чоловіка і зробити спробу розкрити чоловічий ракурс (бачення) на призначення жінки та її унікальну духовність і здатність до вибору власної долі.

Модерне компонування змісту твору визначається тим, що сюжетна подієвість поступилася місцем спогляданню героїв за власною чуттєвістю, рефлексіями, роздумами, діалогами персонажів. Новаторство письменниці полягає в тому, що повістеву тканину тексту «Через кладку» творить наратор-чоловік, який називає себе «мужиком інтелігентом». Через рецепцію головного героя-оповідача читач «бачить» любовний роман, сцени в сюжеті, інших персонажів тощо. Саме наратор-чоловік висловлює міркування про модерність, аристократизм, традиційність, емансипацію, шлюб.
Свого часу літературознавець, видавець та упорядник книжок Євген-Юлій Пеленський дав таку оцінку її повісті «…Кобилянська це не лише жрекиня краси, але і сили, сильних індивідуальностей, їх великих конфліктів, піднебесних летів і героїчних падінь». Проте, мабуть, найдоступніше зрозумів задум повісті літературознавець Микола Євшан: «Через кладку», як і вся творчість письменниці», «ще більш завзято взиває до тої боротьби о самого себе».
Саме ця повість свого часу зазнала значних редакторських втручань, чим була дуже невдоволена Ольга Юліанівна і сама зробила правки в примірнику “Літературно-наукового вісника” за січень – грудень 1912 року, де вперше опубліковано твір, рукою авторки зроблено численні виправлення і який зберігається у фондах музею. Цей факт взято до уваги редакційною колегією з тим, щоб врахувати волю письменниці і надати творові такого текстового вигляду, яким його хотіла бачити сама авторка. Цей метод підготовки текстів до друку, вперше застосований у новому зібранні творів Ольги Кобилянської, дає можливість повернути автентичність текстів письменниці, зберегти їх лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості. При цьому дотримано сучасних норм пунктуації.

Повість «За ситуаціями» вже писалася в інший час і можна сказати, в значно сприятливішій ситуації. Але як завжди, письменниця сама пояснює час і мотиви написання свого твору. В уже відомій автобіографії «Про саму себе», яку вона підготовила на прохання проф.Ст.Смаль-Стоцького зазначає: «За ситуаціями» я написала під враженнями гри одної великої драматичної акторки, котра тепер виступає, коли ще жиє, лише в кіно, а то Асти Нільсен. Праця мала бути й їй присвячена. Ах, дорогий пане доктор, в тій праці стільки гарних, безсловесних, мною пережитих хвилин! У ту новелу вложила я послідні лілії своєї душі і молодих іще почувань…. Писала я ту новелу з такою силою чуття, що, викінчуючи її, я цілий вечір плакала».

Хоча, як стверджували сучасники і вже ретельно дослідили сьогоднішні глибокі знавці творчості Ольги Кобилянської, головними героями були члени родини художника Пігуляка, які мешкали поруч і письменниця була частою гостею в їхній родині і «... зачерпнула життєвий матеріал» до повісті «За ситуаціями» саме з родини Пігуляків. В образі головної героїні Аглаї проступає піаністка Віденської консерваторії Наталка Пігуляк, в образі батька – художник Юстин Пігуляк. Хоча в повісті назагал прослідковуються стосунки в цій родині.

Отже, можна без перебільшення сказати, що в цьому томі під однією обкладинкою, зображено невеличкий відтинок вулиці Новий світ, сьогодні Т.Шевченка, але при цьому надзвичайно глибокий духовний світ його мешканців.
Так що всі небайдужі читачі та прихильники доброї української літератури отримали можливість перечитати твори Ольги Кобилянської, яка завжди була і залишається автором витонченої і глибокої психологічної прози. Як прозірливо писав свого часу літературний критик, літературознавець і перекладач, прихильник філософії Ф.Ніцше та дослідник творчості Ольги Кобилянської, Микола Євшан, даючи оцінку її творчості: «Кобилянській найбільше з усіх наших нових письменників належить будучність». Його думку цілковито підтримує сучасна журналістка та фотохудожник Анастасія Канарська: « …Ольга Кобилянська була унікальною письменницею і, здається, на вічність випередила свій час, утвердивши жіночу гідність наперекір тотальному невизнанню прав жінки в тогочасному суспільстві».

Як і попередні томи, це видання також супроводжується історико-літературним коментарем. Тут подаються відомості про дату написання кожної повісті, історію виникнення творчого задуму та його реалізацію, оцінка творів тогочасною критикою, наявність автографа, першодруку і пізніші передруки, переклади іншими мовами, а також називається джерело, за яким друкується художній текст. Видання супроводжується поясненнями малозрозумілих і рідковживаних слів, а також автографом самої Ольги Юліанівни та світлиною 1906 року, коли писались повісті.

Підготувала Л. Щербанюк