«Класичний філолог і лексикограф»

 

26 грудня – 160 років від дня народження педагога, мовознавця-лексиколога, перекладача Юліана Юліановича Кобилянського (1859-1922). 

В родині Юліана Кобилянського та Марії з Вернерів все було підпорядковане, аби дати дітям добру освіту. Як і прийнято було на той час, синам дали вищу освіту, а двом донечкам – початкову німецьку. Але так вже сталося, що саме їхня молодша донька Ольга, яка самоосвітою опанувала європейську літературу та філософію, назавжди принесла славу своїй родині.

Проте і сини заслуговують на належне пошанування. Сьогодні ми детальніше познайомимось з життям і педагогічно-науковою працею брата Юліана, який залишився дещо в тіні своєї талановитої сестри.

Він народився в містечку Ґура-Гумора  в Південній Буковині (нині Ґура-Гуморулуй, Румунія), де батько на той час працював   канцеляристом при повітовому управлінні. Початкову освіту отримав в Сучавській православній  гімназії (1878), а вищу – у Чернівецькому та Ягеллонському (Краків)  університетах і отримав право викладати класичні мови та філософію.

 По  закінченні вищих шкіл працював професором латинської та давньогрецької мови і  літератури в гімназіях  Радівців, Сучави, Першій німецькій гімназії в Чернівцях, викладав класичну філологію в паралельних українських класах Коломийської гімназії. З 1897 року і до кінця життя він працював в Чернівцях – викладав у Другій цісарській гімназії (нині – гімназія №5) класичні мови і каліграфію. Викладав Юліан Кобилянський і філософську пропедевтику. Побачив проблему, що немає фахових  підручників, за якими можна навчати учнів, то одразу взявся за їх написання, впорядковував словники для легшого користування в науці учням. Підготував і видав україномовні підручники з навчання класичними мовами, як от підручники для різних класів      з латинської мови для середніх шкіл, якими радо послуговуватися потім учні та колеги-вчителі.  В нього була настільки доступна методика викладання класичних мов, що його учні були одні з найкращих і назавжди вдячні своєму вчителеві за добрі знання. Знання класичних мов потрібне було гімназистам не лише для вступу до університету, а й для ознайомлення з літературою античності мовою оригіналу.  Серед його учнів була і подруга Ольги Кобилянської Софія Окуневська, перша жінка-лікар, яка пізніше так згадувала свого вчителя в листі до Ольги: «Мій перший, любий учитель латинської мови. Я не стала філологом, але до цього часу люблю філологію».

Юліан Кобилянський одним з перших українців почав працювати над латино-українською та грецько-українською лексикографією і впорядкував латинсько-український словник. До нього такої ґрунтовної роботи ще ніхто не проводив.

Окрім словників, він написав методичні праці  для гімназій та учительських семінарій «Естетичне виховання в гімназії» (1901),  «Педагогіка для педагогічних училищ» (1900) та інші, вкрай важливі методичні посібники на той час. Юліан Кобилянський разом із С. Шпойнаровським підготували до друку українську «Педагогіку» й «Дидактику». Широко вживаним підручником з педагогіки на початку ХХ ст. була й перекладена Ю. Кобилянським з німецької на українську мову книга Мечислава Барановського «Педагогіка для семінарій учительських і вчителів шкіл народних», яка вийшла окремим виданням в 1901 році. Блискуча праця «Граматично-стилістичні вправи для п’ятої кляси за Овідієм і Лівієм».

Заслуженим авторитетом в наукових та педагогічних колах користувались його дослідження, як от латино-німецько-український «Словарець до Гая Юлія Цезара війни з Галійцями»,  «Про вживання і види підрядних речень мети у Софокла» (Сучава, 1889);  «Про вживання підрядних наслідкових речень у трагіків» ( Коломия, 1894);  «Педагогіка для педагогічних училищ» (Сучава, Чц., 1900;  «Книга вправ Галера для першого класу» ( Чц., 1906).

Перекладав окремі твори Генріха Гейне, Фрідріха Шиллера та інших авторів.

Очолював українське «Товариство вищих шкіл ім. Сковороди» та член товариства «Українська школа». Від початку заснування активно працював в товаристві «Українська школа». І як пише найретельніша дослідниця професор Надія Бабич: «Був багаторічним секретарем (а почерк мав ідеально каліграфічний!), був і без функцій, та все так само старався, як і інші члени цього товариства, все глибше розорювати поле для української мови як найважливішого культурного чинника розвитку народу, його самоутвердження  в непростих умовах бездержавності і низького рівня національної самосвідомості».  Був також серед діючих активістів академічного товариства «Союз».

«Широкий діапазон філологічних знань, висока професійна майстерність. Активна громадянська позиція в питаннях освіти, формування педагогічних кадрів для народних шкіл, – усе це викликало глибоку повагу сучасників і спонукає нащадків зберігати цю повагу, множити свої знання про цю непересічну особистість».

В Чернівцях професор Юліан Кобилянський проживав за адресою Балтинестера, 11, в румунський період – Марамурешулуй, 11-а. Нині ця невеличка вілла знаходиться на вулиці Олега Ольжича, 43, а меморіальна таблиця свідчить про те, що тут проживала …Ольга Кобилянська. Так, це відомий факт, що з травня 1920 року по травень 1926 рік письменниця проживала в будинку свого брата. Ольга Кобилянська дуже любила свого старшого брата, якого в родині називали Юльком, він привозив їй  книги, коли навчався в університеті Чернівців і з гордістю писала в своєму щоденнику: «Юлько – переконаний філолог».  Тобто, шість років вона мешкала в будинку брата. І по його смерті в 1922 році ще чотири роки перебувала в його домі.

Власне цей будинок споруджений ще в 1904 році, коли Юліан Кобилянський працював вже професором в гімназії і на його замовлення та на його кошти він був збудований. Тут він поселився з дружиною спольщеною італійкою Ізабеллою фон Ферро.

І коли вже відійшли у вічність батьки, а потім ще й були важкі воєнні лихоліття, то брат поселив Ольгу Кобилянську разом із прийомною донькою Галюсею та служницею в своєму помешканні. І хоча письменниця платила за проживання, проте брат до неї ставився дуже прихильно і їй там було добре «…в супокою, хоч і за відповідною оплатою». Але цей період був досить короткий, так як через два роки Юліан ще в доволі молодому віці відійшов у вічність, а вона залишилась з його дружиною. З якихось причин вона дуже не любила Ольгу і умови проживання були для письменниці дуже важкі. Хоч попри все вона і дальше продовжувала писати невеликі твори. 
Відійшов у вічність професор Юліан Кобилянський 11 жовтня 1922 року і спочиває в родинному гробівці на Руському цвинтарі в Чернівцях.
А ми слідом за професором-мовознавцем Надією Бабич в знак пошанування цього достойного чернівчанині в ювілейні дні його народження можемо тільки повторити «Невтомний «переконаний філолог» Юліан Юліанович Кобилянський заслуговує на вдячну пам'ять від нащадків.