Інтелектуальний календар ГРУДЕНЬ 2019

29 грудня виповнюються достойні ювілеї чернівчанам, які своїм музичним талантом здобули світової слави.

Саме цього дня виповнюється 100 років від дна народження композитора, піаніста, диригента, музикознавця і культурного діяча Романа Влада (італ. Roman Vlad,  1919- 2013).

Він народився в Чернівцях в родині вчителя Костянтина Влада на вулиці Руській, 82. З дитинства хлопчик мав схильність до музики, як власне й більшість дітей, які народжуються в цьому благодатному краї. Тому по закінченні загальної початкової освіти батьки відправили його вчитися музики в Чернівецьку консерваторію, яка на той час вже була відкрита. Тут його вчителями були: піаніст, диригент, професор Тітус Тарнавський, а гармонію та контрапункт викладав Лівіу Руссу. По закінченні він отримав диплом професійного піаніста. Як і всі молоді люди того  часу, мав намір продовжити теоретичні студії у Відні в австрійського композитора і диригента, одного із засновників Нової віденської школи Антона фон Веберна, проте на заваді цьому стала доволі напружена політична ситуація в Європі. І він в 1938 році переїхав до столиці музики – до Риму… щоб навчатися математики в Римському університеті. А пізніше продовжив музичні студії в Академії Св. Цецилії в Римі ( Accademia Nazionale di Santa Cecilia). Як піаніст він відвідував майстер-класи знаменитого італійського композитора, піаніста, диригента Альфредо Казелли. Вчитель був представником неокласицизму в музиці, прихильником сучасної музики і навіть був президентом Італійського товариства сучасної музики. Тому улюблений викладач мав незаперечний авторитет на музичні вподобання свого талановитого студента. В 1972 році Роман Влад присвятив своєму улюбленому викладачеві твір «Ego autem» (для баритона і органу).

В 1942 Роман закінчив Національну музичну академію Санта-Чечілія (Рим).

Ще під час навчання він вже почав писати музичні твори, які мали авторитет серед виконавців. І вже в цьому році йому було вручено престижну премію Ґеорга Енеску (Enescu Prize ) для румунських композиторів за твір «Sinfonietta», що було великою підтримкою його творчості.

По закінченні музичної академії він працював професором музики в місті Дарлінгтоні в Англії, а потім викладав в консерваторіях  Італії – в містах Перуджа, Фрозіноне, Римі.

В 1951 році Роман Влад отримав громадянство Італії. Після цього займав поважні посади в мистецьких італійських закладах. Так впродовж 1955–1958 років, а потім 1966–1972 він був художнім керівником Римської філармонії, а з 1994 року  був її президентом. Одночасно в 1956-1980 роках Роман Влад був художнім керівником Римської філармонічної академії. Впродовж 1968–1972 років – художній директор Міського театру у Флоренції, а в 1973–1989 роках – очолював  Оркестр Туринського  радіо.  Якийсь  час був директором театру знаменитого La Scala в Мілані,  суперінтендантом  Римсього оперного театру, президентом Італійського товариства сучасної музики, членом ради директорів Національної музичної академії Санта-Чечілія, музичним консультантом телерадіокомпанії RAI-3, фестивалів у Равенні та Сполето. Президентом міжнародної спілки авторів і композиторів (ISCM).

Як композитора його фахівці віднесли до помірного модерну, зазначаючи водночас тісний зв’язок з традиційністю. Він експериментував з новими формами послідовної, електронної та алеаторної техніки. Серед інших творів, він поклав на музику тексти Мікеланджело, Джона Паульза і Райнера Марія Рільке (Сонет Орфея).

Він творив музику до кінофільмів, камерну музику, сольні та оркестрові твори, кантати, балет і опери. Серед його музичних творів – Сюїта з Різдвяних співів Трансильванії, концерти для фортепіано, гітари, арфи з оркестром (всі три програмні), 4 балети, камерні та вокальні твори.

Автор монографій про відомих композиторів Луїджі Даллапіккола  (1957) та Ігоря Стравінського  (1958), «Історії додекафонії»  (1958).  Як професор музики залишив цінні методичні монографії про послідовну композиторську техніку «Додекафонічна музика».  А також видання для кращого розуміння класичної музики широкою публікою видав популярні книжки «Історія 12 тонів музики» (1958), «Введення в музичну цивілізацію» (Introduzione alla civiltà musicale; 1988) та «Розуміти музику» (Capire la musica; 1989).

Проте найбільший успіх йому принесли фільми, до яких він написав музику, а це 54 кінофільми. Зокрема  «Євгенія Гранде» (Eugenia Grandet, 1947); «Втрачений рай» (Il Paradiso perduto, 1948); «Романтики у Венеції» (Romantici a Venezia, 1948); «Монастир Санта-К'яр»  (Monastero di Santa Chiara, 1949); « Біля стін Малапаги» (Le Mura di Malapaga, 1949); « La Sposa non può attendere», 1949; « I Fratelli miracolosi», 1949; « Donne senza nome»,1949; « Краса диявола» Рене Клера (La Beauté du diable), 1949;  « Серпнева неділя»  (Domenica d'agosto), 1950; « Останні дні Помпеї» (Gli Ultimi giorni di Pompei) , 1950; «Три кроки на північ» (Three Steps North), 1951; « Париж завжди Париж» (Parigi è sempre Parigi), 1951; « Трагічне заклинання» ( Incantesimo tragico, 1951; « Леонардо да Вінчі» (Leonardo da Vinci), 1952 ; «Я вибрав кохання» (Ho scelto l'amore», 1952); « La Cavallina storna, 1953; «Destinée», 1954; « Пан Ріпуа» (Monsieur Ripois, 1954); « Ромео і Джульєта » Ренато Кастеллані (Romeo and Julie, 1954); «Camilla», 1954;  « I «Три злодії» (Tre ladri, 1954; « Немає більшого кохання» (Non c'è amore più grand, 1955);  «Il Padrone sono me…»,1955; «Дядько Гіацинт» (Mi tío Jacinto, 1956); « I Giorni più belli», 1956; « Кін» (Kean, 1956 ); « Lauta mancia», 1956 ; «Вампіри» (I Vampiri, 1957); « I Sogni nel cassetto», 1957»;  Виклик»  (La Sfida, 1958); « Життя» (Une vie, 1958);  «Закон» (La Legge, 1959); «Nella città l'infern», 1959; «Син Червоного Корсара» ( Il Figlio del corsaro rosso, 1959); « Калтікі, безсмертний монстр» (Caltiki — il mostro immortale, 1959);  « Geheimaktion schwarze Kapelle», 1959;    «Фієста в Памплоні» (Fiesta en Pamplona, 1959);  «Die Herrin der Welt — Teil» I, 1960; «Die Herrin der Welt — Teil I», 1960;  «Перехрестя» (Ursu, 1960; « La Encrucijada», 1960; «Mobby Jackson», 1960; «Un Figlio d'oggi», 1961; «Дівчина у вітрині» (La Ragazza in vetrina, 1961); «Гіпноз» (Ipnosi, 1962);  «Жахливий секрет доктора Хічкока», (L'Orribile segreto del Dr. Hichcoc, 1962); « Lo Spettro», 1963;» Контросессо» (Controsesso, 1964); « La Sublima fatica», 1966; « La Fantarca» (ТБ), 1968; « Спеціальні ефекти» (Effetti speciali, 1971)  (ТБ), «Життя Леонардо да Вінчі» (La Vita di Leonardo Da Vinci. 1971) (ТБ)», «Молодий Тосканіні» (Il Giovane Toscanin, 1988).  Ще в 1950 році він отримав престижну премію «Срібна стрічка» за кращу музику до фільму.

За свою багаторічну музичну працю отримав в 1991 році в Трієсті Премію Святого Михаїла за вклад в італійську музику, удостоєний високих національних та міжнародних нагород.

Композитор був президентом італійського Товариства сучасної музики, почесним доктором Ірландського університету, Ясської академії музики ім.Емінеску, Клузької музичної академії, почесний член Спілки композиторів Румунії. Він є Почесним доктором Бухарестського університету музики з 2001 року.

Як справжній чернівчанин, він володів 9 мовами, в тому числі українською.

В нього було два сини, а батьків талант до музики успадкував Алессіо Влад, який також став відомим італійським композитором.

Останні роки свого життя Роман Влад провів у Римі. Відійшов у вічність 21 вересня 2013 року в поважному віці 93 років.

У цей же день, 29 грудня, рівно через 10 років, в 1929 році в нашому місті народилася ще одна, теж всебічно обдарована особистість – лікар-хірург, піаніст, композитор, концертмейстер, педагог, музичний громадський діяч Йосип Мойсейович Ельгісер (1929–2014). В Садгорі, в родині єврейського столяра народився і провів свої дитячі роки дуже талановитий хлопчик. В 6,5 років зіграв перший публічний концерт в Садгорі, виконавши сонату Гайдна, варіації Бетховена і дві пісні без слів Мендельсона. Під час окупації Буковини разом з батьками – в’язень концтабору і гетто. Він врятував свою родину від смерті тим, що добре знав німецьку мову та виконував класичну німецьку музику. Після війни з відзнакою закінчив Чернівецький медичний інститут, а потім – музичне училище та київську консерваторію. Був концертмейстером таких великих митців, як М. Ростроповича,  Д. Гнатюка, М. Стеф’юк, З. Долуханової, І. Ойстраха, А. Солов’яненка, О. Криси, П. Кармалюка та багатьох інших. В 1997–1999 р. провів 27 історичних концертів, присвячених фортепіанній музиці – від Баха до Скрябіна. Впродовж двох років маестро зіграв напам’ять 443 твори відомих композиторів. За цю серію концертів був нагороджений Золотою медаллю ЮНЕСКО і удостоєний звання «Золоте ім’я світової культури». Він єдиний в Україні мав таку відзнаку.

Автор майже 100 пісень, романсів і хорових творів, більше двохсот – інструментальних. Усі вони вмістилися у дев’ятитомнику під назвою «Я – буковинець», які видав за власні кошти. Його твори виконуються професійними колективами, співаками і музикантами, публікуються в різних збірниках. За такий подвижницький вклад в музичну культуру йому присвоєно звання Заслужений діяч мистецтв України та заслужений діяч європейської культури України. Він Відмінник освіти України, почесний член правління товариства ім. Ф. Шопена та товариства ім. Ф. Ліста. Ім’я Йосипа Ельгісера занесено на «Алею зірок» на Театральній площі. Все життя жив і працював в Чернівцях і лиш на схилі літ через хворобу перебував у дочки в Москві. Саме в той момент в Україні розпочалися воєнні дії. Він зіграв, як завжди по пам’яті, 100 найважчих музичних творів світової класики в пам’ять героїв Небесної сотні. Відійшов у вічність в Москві. Проте заповів поховати свій прах в Чернівцях, що дочка й сповнила. Так він повернувся в рідне місто, якому заповів свою величезну бібліотеку разом з рукописами рідкісних нот.

Частину книг з мистецтва, два десятки видань салонних нот ще за життя Йосип Ельгісер передав у фонди Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського. 

Підготувала Леся Щербанюк