27-01-2020

Зустріч з Фрозиною Томюк

Після Різдва та йорданського водохреща в гості до Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського на зустріч з чернівчанами - шанувальниками народного мистецтва завітала гостя з Путильщини, співзасновниця мистецького фестивалю «Захарецький Гарчик» - директор Підзахаричівського навчально – виховного комплексу «Перлина Гуцульщини» - Фрозина Семенівна Томюк. Вечір «Ходімо прикрашати цей світ» з Фрозиною Томюк відбувся в рамках авторського проекту «Творці культурних Чернівців» тележурналістки Жанни Одинської.

 
Фрозина Семенівна народилась в невеличкому селі, що знаходиться в мальовничих Карпатах на берегах річки Черемош. Закінчивши в Ростоках школу та ні на день не розлучаючись з книгами, вона обрала для себе шлях педагога. «Ще з дитинства пам’ятаю бігала в бібліотеку, розповідає гостя , - набирала там книг гірку, клала їх на руку ( несла їх так, як гуцули дрова) і гордо з ними крокувала додому через все село. Згодом, коли поступила в Кам’янець – Подільський виш, днями просиджувала в науковій бібліотеці. В мене з роками виробилась постійна потреба читати і пізнавати світ. До сьогодні на уроках дітей люблю чимось дивувати, і навіть бавлячись з учнями, відкривати їм нові горизонти і нові світи. Коли урок пройшов на радість мені і дітям, я щаслива, бо вважаю, що найвища мудрість життя – це радість».
 

 
Сьогодні Фрозина Семенівна переконливо заявляє, що виховання високої духовності в молодих людях і формування нового освітнього середовища в новій українській школі є неможливим без вивчення історії і життя своїх предків. Таким чином на Путильщині з її легкої руки історика було віднайдено й досліджено документи часів Першої світової війни та цілий ряд Родинних шкіл мистецтв.

 
 
 
Рукотворні вироби гуцулів - це своєрідна етнографічна база субетносу, неповторної родинної спадщини, яку сьогодні відтворено та збережено цими родинними школами. Нині витвори мистецтва цих майстрів активно експонуються в музеях етнографії та краєзнавства Гуцульщини. Серед них найвідоміші мистецькі роботи майстрині – художниці Ксенії Колотило, “Скарби роду Кознюків”, “Вишиване царство Варвари Татарин”. Але є і інші, адже на карті рукотворної мистецької спадщини всіх родів можна віднайти і карпатське село Хорови і Великий Рожин і с.м. т. Путилу, а також місто Вижницю і хутори Малинецький, Смугар, Затінь, де існують відомі родинні школи мистецтв Дмитрюків, Фалафівок і Васильчуків. До прикладу, на хуторі Золотний та в окрузі славиться мистецька школа писанкарства Кушнірів.
 
В селі Великий Рожин таких родинних шкіл кілька : Татаринів, Степанів, Семенюків, Журавців, Хоровюків, Боцвинів, Тинкалюків. Подібні зустрічаються в селі Ростоки, в Косові, селах Кути, Тюдів, Підзахаричі.
 

 
Родинні школи мистецтв – це рукотворна традиція, - каже Фразина Томюк. - Це вічна, як саме життя, колиска рукотворних див – різьблених, витканих, вишитих, виліплених , виписаних, створених народними майстрами, що дарують нам часточку Божої краси - перелитої , перевтіленої , осмисленої на сорочках, рушниках, тарелях і скриньках, топірцях і рахвах, кептарях і сардаках, запасках і крайках, чересах і герданах, писанках і килимах.
 
 
(фото з Архіву фестивалю)
 
Багато років центром, де демонстрували свою майстерність буковинські гуцули був у невеликому путильському селі Підзахаричі фольклорно-етнографічний гуцульський фестиваль-ярмарок «Захарецький Гарчик». Гості фестивалю, які цікавилися народними ремеслами, мали змогу тут не лише помилуватися ними, а й взяти безпосередню участь у майстер – класах відомих народних майстрів писанкарства, бондарства, гаптування, вишивки. Співочі гуцульські родини запрошували присутніх під час свята до пісенного кола, частували гуцульськими стравами, напоями, давали спробувати знаменитої згусленої в гарчику гуслянки, розважали гуморесками та катанням на конях. Запрошували у світ, зітканий з гірської краси, чарівної казки та романтичних легенд шанувальників народного мистецтва не лише з Буковини, а й з сусідніх областей, Києва та Румунії. Нерідко учасниками свята ставали команди спортивного молодіжного фестивалю екстремальних ігор з різних міст України. Всі вони знайомились з селом, що зберегло своє автентичне обличчя, людьми, які свято бережуть традиції своїх предків. Тому тут не лише існують родинні школи мистецтв, а й кілька музеїв народних ремесел.
 
За розповідями Фрозини Семенівни на особливу увагу заслуговує Приватний музей Марка Томюка, де зібрано мистецькі вироби родини Кознюків, Томуків , Холеванів та вихованців Марка Миколайовича Томюка. Адже він працює в місцевій школі вчителем трудового навчання, є засновником відомого фестивалю – ярмарку «Захарецький Гарчик», автором родинного музею «Скарби роду Кознюків». А також сьогодні пан Марко являється керівником науково – дослідних творчих проектів з трудового навчання та керівником майстер – класу в номінації «Декоративно- ужиткове мистецтво».
Його вихованці неодноразово отримують призові місця на Всеукраїнських олімпіадах з трудового навчання, а починаючи з 2008 року займають перші місця на районних, обласних, республіканських і навіть міжнародних виставках. До прикладу, у 2012 р. на Всеукраїнському конкурсі “Український сувенір” стали переможцями Холеван Максим, 9 клас, Татарин Святослав, 10 клас. У 2015р. – 1 місце у XXII Міжнародному гуцульському фестивалі завоював Мазуряк Богдан і Холеван Микола 9 клас в номінації «Художня обробка дерева», перші місця у Всеукраїнському конкурсі “Український сувенір”, отримали Петрук О., Холеван М., Сколебюк О., 9 клас, Савчук О., 10 клас.
 
У Фрозини Томюк надзвичайно багато симпатиків, не рідко зустрічаються однодумці і телевізійники, і народні депутати, і навіть меценати. Серед останніх уродженець Буковини, а нині громадянин ФРН, громадський діяч, дипломований інженер – мостобудівельник - Осип Барецький, який у свій час підтримав музеї Підзахаричів, надіславши на розвиток музейної справи власних 8 тисяч доларів. 
 
 
   
 
Фрозина Семенівна сьогодні не лише успішний директор Підзахарицького навчально – виховного комплексу «Перлина Гуцульщини», вона ще й педагог – вчитель історії та правознавства, лауреат премії імені Данила Харов’юка, Юрія Федьковича, Омеляна Поповича. Степендіант міжнародного фонду «Україна – 3000» Учасниця програми «Громадські зв’язки» Лос -Анжелес 2004.
Пані Фрозина переконана, що людина приходить на цей світ, щоб жити, любити, вчитися і залишати спадок. Потреба жити – це наша фізична потреба в їжі, одязі, економічному благополуччі, здоров’ї. Потреба любити – потреба підтримувати стосунки з іншими людьми в суспільстві. Потреба вчитися – інтелектуальна потреба нашого розуму в розвитку і радості. А потреба залишити спадок- наша велика духовна потреба відчувати зміст цього життя.
То нехай триметровий дерев’яний гарчик стане символом вічного духовного процвітання невеликого гуцульського села Підзахаричі.
А Новий рік нехай принесе пані Фразині Семенівні міцне здоров’я і наснагу реалізовувати свої творчі плани і задуми. Ї нехай благодатний вогонь творення, що горить в її душі передається кожному, кого зачеплять за живе ідеї та помисли цієї жінки.
 

 
Підготувала Галина Мурмилюк