12-03-2020

«Його ім’я виблискує золотими літерами» в історії Чернівців.

13 березня – 180 років від дня народження доктора права, політика, педагога,  першого ректора Чернівецького університету Костянтина Томащука
(1840-1889)
 
Він народився в Чернівцях в українсько-румунській родині. Його дід – православний священник, українець; батько Костянтина – Парфеній, вчитель, викладав у Чернівцях, перекладав підручники для початкових шкіл з німецької на молдавську та українську, а потім обіймав посаду консисторського писаря. Мама була румункою.
 
Класичну освіту здобув у Чернівецькій першій цісарсько-королівській державній гімназії ім. цісаря Франца І, яку закінчив з відзнакою. Навчався за кошти православного релігійного фонду, йому була виділена річна стипендія в розмірі 80 флоринів. Він був учнем таких видатних вчителів свого часу, як Ернст Рудольф Нойбауер (викладав німецьку мову та літературу, давні класичні мови, географію, історію, природознавство) та Арон Пумнул (румунська мова та література).
 
В 1864 році з «magna cum laude» («з великою похвалою») закінчив юридичний факультет, ще на той час німецькомовного Львівського університету і здобув звання доктора права. Саме у Львові він познайомився з майбутньою дружиною Жозефіною Ральф, з якою одружився в 1868 році. По закінченні науки працював державним службовцем високого рангу у фінансовій прокуратурі Львова та в місті Германштадт (нині місто Сібіу, Румунія). Одночасно відмінно склав іспит і був включений до списку адвокатів суду Германштадта, де він заслужив повагу мешканців за свою старанність та професійність.
 
Як і більшість небайдужих чернівчан, у віці 30 років повертається до рідного міста, аби цілковито йому прислужитися. Декретом міністерства юстиції від 11 березня 1870 року він був призначений радником крайового земельного суду в Чернівцях, згодом – членом посиленої крайової комісії у справах викупу і врегулювання сервітутних справ. Також він успішно працював у раді громади (міській раді) Чернівців, де його слово завжди було вагоме та авторитетне.
 
Вже наступного року Костянтин Томащук став депутатом Буковинського крайового сейму і депутатом нижньої палати Державної ради Австрії. Згідно з австрійським законодавством ці посади він обіймав до кінця життя.  Як пише професор Василь  Ботушанський про його політичну діяльність, «У парламенті К. Томащук проявляв велику активність: виступав з блискучими промовами, доповідями про законопроекти від імені ліберальної фракції, що дало підставу активістам цієї партії обрати його своїм лідером. Своєю політичною активністю, яскравими переконливими виступами, ерудицією цей молодий парламентарій висунувся швидко у політики першого рангу». Проте він «…вважав себе насамперед буковинцем, австрійцем, гарячим прихильником німецької науки, культури, мови, діяв разом з ліберальними політиками краю А. Кохановським,Г. Вагнером, Н. Тітінгером, Г. Поппером та ін.». Тобто він завжди був з тими, хто не словами, а практичними діями розбудовували Чернівці.
 
Він був дуже активним та авторитетним, хоч і молодим політиком. Вже під час його першого обрання в 1871 році він увійшов до складу декількох комісій: виборчої, конституційної (секретар комісії), комісії з питань кримінального права і фінансів, комісії з питань залізниці «Чернівці-Новоселиця», місцевої залізниці Відня і його околиць. Найбільше він себе проявив і завжди брав саму активну участь при вирішенні таких серйозних проблем, не дивлячись на молодий вік, як під час розгляду питань фінансів, юстиції та залізниці. А вже коли йшлося про виділення коштів на освіту Буковини, то він застосовував весь свій талант оратора та професійного державця і навіть порушував регламент виступу.
 
Як візитівка його конкретної праці стали його клопотання вже з перших кроків (12 березня 1872 року, на другий рік роботи в парламенті, він вніс у парламент пропозицію про заснування університету в Чернівцях) від імені Буковинського крайового сейму просувати у вищих сферах влади у Відні ідею відкриття в Чернівцях університету. Для цього він використав весь свій авторитет державотворця і неперевершений талант оратора.
 
І з перших кроків своєї державницької праці почав переконувати в необхідності відкриття університету, без якого неможливо підняти рівень освіти в герцогстві Буковина на належний рівень. Зрозуміло, що аргументи були як завжди серйозні і обґрунтовані – неможливість отримати освіту у Львівському університеті, так як він став польським, а відстань до Відня така велика і висока вартість освіти в столичному університеті не дозволять більшості молоді отримати вищу освіту. І як останній, політичний, аргумент на відкриття університету в Чернівцях Костянтин Томащук вказував: « …необхідно позбавляти мешканців дунайських князівств потреби відправляти молодь на навчання до Росії і Франції. Адже навчаючись там, вони відчуватимуть більшу симпатію до цих держав, чого не спостерігатиметься, якщо молодь з тих країв матиме можливість здобути і здобуватиме освіту у нас».
 
Одним з важливих аргументів, яким він переконував у відкритті університету, була необхідність надання насамперед юридичної якісної і всебічної освіти для підготовки чиновників різних рангів. Адже «…краю потрібні освічені люди, які зможуть керувати ним. Нестача кадрів на посади в урядових органах лише ускладнює становище держави. Ще більше впадає в очі брак учителів середніх шкіл, більшість з яких прибули із західних регіонів монархії …цілком зрозуміло, що вони прагнуть якомога швидше повернутися до себе на батьківщину». Забігаючи наперед скажемо, що саме його стараннями в дуже короткий час юридичний факультет Чернівецького університету набув дуже високого рівня навіть на фоні столичних університетів. Йому вдалося переконати і запросити на цей факультет молодих і прогресивних викладачів з європейських навчальних закладів.
 
Не можемо не навести ще один аргумент на користь доброї освіти, яку висловлював доктор Томащук, оскільки він є дуже гострим та актуальним на день сьогоднішній: «Добре відомо і є чимало історичних прикладів, що жодна надана державою можливість не сприймається народом з такою вдячністю, як можливість здобути освіту. Бачимо, що найкраще місце на сторінках історії посіли ті держави, які турбувалися про освіту своїх громадян. Їхня вдячність за піклування держави є, зазвичай, значно більшою, ніж це здається на перший погляд. Без сумніву, якщо з’явиться можливість здобувати освіту в рідному краї, то патріотичні почуття наших людей, у яких і раніше ніхто не сумнівався, спалахнуть з ще більшою силою. Мешканці краю будуть служити державі з відданістю і вірністю, коли побачать, що держава намагається задовольнити їх не лише фізичні, а й духовні потреби. Отже, задоволення потреби народу в освіті – це насамперед інтерес держави». Це ж яким прогресивним державником потрібно було бути, аби так конструктивно та аргументовано обґрунтувати відкриття університету в герцогстві Буковина. Сказано майже 150 років тому, а звучить актуально і свіжо як на день сьогоднішній. А так як на той момент міністр освіти і культури д-р Карл фон Штремаєр переконував владу, що в східних провінціях імперії треба втілювати ідею «культурної місії» і був прихильником відкриття університету саме в Чернівцях, то зрозуміло, що доктор Томащук також скористався цим аргументом для відкриття університету.
Окрім того, будучи юристом-фінансистом, він вмів переконливо та аргументовано переконати про виділення коштів на відкриття університету, а заодно й віднайшов інші джерела фінансування.
 
Питання про відкриття в Чернівцях університету перед цісарським двором назагал  піднімалося  9 разів впродовж майже 30 років. На відкриття університетів претендували такі міста як Лайбаху (нині Любляна) в Словенії, Трієст або Зарі в Італії, Брно чи Оломоуці в Моравії. Проте насамперед на відкриття свого університету претендувало власне місто культури та музики Зальцбург. Але на той момент фінанси дозволяли відкрити тільки один університет.
І тільки завдяки енергії та ораторському хисту політичного діяча, депутата Буковинського крайового сейму і парламенту Австрії Костянтина Томащука вдалося втілити цю ідею.
 
А ще він дуже тонко відчував ситуацію і актуальний момент. Йому потрібно було переконливо довести перед німецькомовними австрійцями необхідність відкриття німецькомовного університету саме в Чернівцях, на далекому сході монархії як «форпосту німецької культури», який би був центром підготовки юристів, державних службовців, викладачів, що безперечно піднесе авторитет самої Австрії. На той момент Львівський і Краківські університети вже були з польською мовою викладу, а інші міста австрійських провінцій, які також претендували на відкриття університетів, хотіли їх бачити національними, а не німецькомовними.
 
Тому міністерство віросповідань погодилось на відкриття університету саме в Чернівцях. А ще наводив такий переконливий аргумент, що наближалось 100-річчя приєднання Буковини до Австрії. То відкриття університету було би дуже гідною відзнакою цієї дати.
 
Немаловажним був і той факт, що його зусилля відразу активно і конструктивними пропозиціями підтримав владика Євген Гакман. Як би ми сьогодні сказали – підтримав цю блискучу ідею дуже конкретними коштами. Він запропонував цілковито профінансувати богословський факультет з Буковинського православного фонду, розташувати його в Резиденції митрополитів і навіть погодився тимчасово розмістити там світські факультети, поки не буде збудовано приміщення для університету. Це також був дуже суттєвий аргумент і роль єпископа тут виявилася дуже суттєвою у справі відкриття університету в Чернівцях. Та й у владних коридорах Відня Гакман користувався заслуженим авторитетом і повагою.

Результатом зусиль Костянтина Томащука став указ австрійського цісаря Франці Йосифа І від 31 березня 1875 року про відкриття в Чернівцях університету. Університет складався з трьох факультетів – філософського, теологічного та факультету права. Причому саме Томащук добився відкриття православного теологічного факультету – єдиного в своєму роді з-поміж австрійських університетів. Теологічний факультет фінансувався за рахунок православного релігійного фонду Буковини, а два інші – за рахунок держави. Згідно з традицією того часу, філософські факультети університетів німецько-австрійського зразка готували математиків, фізиків, хіміків, біологів, географів, істориків, філологів, тобто майже всіх спеціальностей, які є в нинішньому університеті. Мова викладання і діловодства на всіх факультетах – німецька.
На кафедрі практичної теології дозволялося викладати українською та румунською мовами. Одночасно були створені кафедри української мови та літератури і румунської мови та літератури.  
 
Звичайно, коли дали дозвіл на відкриття університету, то вже не було часу та коштів будувати нове приміщення. Костянтин Томащук взяв на себе ще одну важку місію – в короткий час знайти і належно впорядкувати приміщення під такий поважний заклад, запросити науковців зі всіх провідних університетів Європи та достойно провести його відкриття. І з цим завданням він також справився блискуче. Для цього використали щойно збудоване, спеціально для вчительської семінарії. Позаяк фасад був надто скромний для такого поважного закладу, то вже намагалися облагородити інтер’єри. Щоби воно справляло приємне враження, сходи зробили широкими, а коридори прикрасили розкішними ландшафтами Цецина, Роші, резиденції митрополитів Буковини та Далмації. Для семінарій одразу ж збудували приміщення на розі нинішніх вулиць Горького та Б. Хмельницького, де нині педагогічний коледж.
 
Теологічний факультет розмістили в резиденції, як і було обумовлено заздалегідь ще митрополитом Євгеном Гакманом. Мовою викладання та діловодства в університеті законом було визнано німецьку. Але існувало й кілька кафедр з українською та румунською мовами викладання.
 
Урочисте відкриття університету відбулося 4 жовтня 1875 року – в день сторіччя приєднання Буковини до Австрії і день іменин цісаря Франца Йосифа І, що стало гідною відзнакою цих дат. Цісар з такої урочистої нагоди надіслав вітальну грамоту. А університету присвоєно офіційну назву «Чернівецький цісарський і королівський імені Франца Йосифа І університет», про що повідомляє меморіальна дошка при вході на фасаді.  Сенат університету одноголосно вибрав його першим ректором, а йому було на той час всього 35 років.
 
Тому 4 жовтня 1875 року Костянтин Томащук заслужено керував урочистостями з нагоди відкриття університету і він з піднесеним почуттям виконаного обов’язку споглядав плоди своїх зусиль. Тоді ж відбулася інавгурація його як першого ректора Чернівецького імператорського і королівського університету імені Франца Йосифа І. Також він був призначений штатним професором австрійського цивільного, торгівельного та порівняльного права і правової філософії.
 
У день відкриття університету Страсбурзький вільний німецький університет відзначив К. Томащука як ініціатора заснування вищої школи в Чернівцях спеціальним дипломом. Університет Франкфурта обрав його своїм почесним членом.
 
 
Своєрідна інавгурація будинку Буковинського крайового сейму, нині за адресою вулиця Митрополита Андрея Шептицького, 10, відбулася 4 жовтня 1875 року. Саме в ньому відбувся урочистий прийом і бенкет з нагоди 100-річчя приєднання Буковини до Австрії і відкриття Чернівецького університету. Ось що писав про це очевидець: «Близько 6-ї години вечора зібралися запрошені на свято гості, майже 240 осіб, у яскраво освітленому і пишно прибраному сеймовому домі, й після того як з’явилися його ексцеленція пан міністр освіти і пан крайовий президент, всі подалися у великий зал і прилеглі кімнати, де був сервірований обід. Перший тост виголосив крайовий староста Антон фон Кохановський, посилаючись на слова великого поета: «До Вітчизни, до Вітчизни дорогої пригорнися, Усім серцем її обійми. Тут – міцне коріння твоєї сили».
 
Відтак виголосив тост крайовий президент Алезані, а невтомний міністр д-р Штремайр, який мав дуже вирішальне і вагоме слово на відкриття  університету, підкреслив значення Чернівців як вже університетського міста і закликав присутніх підняти келихи та гукнути трикратне «Гох!» Чернівцям. Бургомістр д-р фон Амброз підніс келих за університет. Його ректор д-р Томащук запропонував підняти келихи за всі університети, які взяли участь у святі, а після бурхливих аплодисментів і вигуків «Браво!» – також за організаційний комітет свята. На цьому банкет закінчився.
 
Згідно зі старовинною німецькою традицією, пізно увечері до сеймового будинку підійшла довжелезна колона «старих і молодих студентів», членів корпорацій, буршеншафтів, земляцтв і товариств з факелами. На чолі факельного походу марширував оркестр, за яким ішли бурші «при повному параді», при шлєгерах [шпагах. – пояснення  О. Масана] і ботфортах. Кожна корпорація несла свій прапор. Колона зупинилася перед будинком і факельники повернулись обличчям до фасаду. З її рядів вийшла депутація на чолі з доктором Е. Райсом [майбутнім бургомістром Чернівців у 1905-1907 рр. – пояснення О. Масана] і, піднявшись до святкової зали, привітала присутніх від імені студентів. Відтак її члени повернулися до колони, а на балкон сеймового будинку вийшли міністр, ректор, крайовий староста, бургомістр та інші високопоставлені особи, яких студенти привітали трикратним «Гох!». Під звуки бравурних маршів факельний похід повернувся до центру міста, де колишні та новоспечені студенти розійшлися, щоб забавлятися по численних пив’ярнях».
 
За такий значний вклад в життя і розвиток міста та підняття його до статусу університетського 7 березня 1876 року міська рада Чернівців присвоїла Костянтину Томащуку звання Почесного громадянина міста. Він був почесним членом «Німецько-австрійського наукового об’єднання Віденської вищої школи», «Товариства румунської культури та літератури Буковини».
 
Як було на той час прийнято, він всього один рік очолював alma mater, проте до кінця життя «…з великою майстерністю постійно читав студентам курси лекцій на кафедрі цивільного, торгового і вексельного права юридичного факультету з австрійського цивільного процесу, торгового і вексельного права з історичним вступом, філософії права, вів семінар з цивільного процесу (безкоштовно), був постійним членом державної юридичної екзаменаційної комісії, засновником читального товариства університету, а також членом Буковинської торгово-промислової палати, членом комітету ощадної каси».
 
Весь свій час він віддавав ретельній праці у Віденському парламенті та Буковинському сеймі.
 
Його працю належно шанували європейські освітні та культурологічні інституції. Так він був обраний почесним членом фонду і магістром Вільного німецького фонду наук, мистецтв і освіти, яке знаходилось в родинному маєтку Й. Гете у Франкфурті-на-Майні, почесний член німецько-австрійської читацької спілки Віденських вищих навчальних закладів, академічного залу для читання в Чернівецькому університеті і Чернівецького об’єднання  учителів, постійний член «Товариства румунської літератури і культури на Буковині». За те, що він підняв Чернівці до рівня європейських університетських міст, в 1876 році йому присуджено звання «Почесний громадянин крайової столиці Чернівців». 
 
 
Доктор Томащук був людиною порядною, чесною, безкорисливою, політика не принесла йому якихось особливих статків. Так і помер він у бідності в дуже молодому віці. Невтомність у праці та активна життєва позиція передчасно підкосили його здоров’я. У 1889 році захворів на важку і невиліковну на той час хворобу. Він вирушив до Відня на операцію. Там його друзі по партії найняли найкращих на той час лікарів. Проте їхні старання виявилися марними, і Костянтин Томащук 19 грудня 1889 року на 49 році життя відійшов у вічність. Це була величезна втрата для Чернівців. Наступного дня над ратушею, університетом, крайовим сеймом, ощадною касою вивісили чорні прапори. У міськраді зібралося траурне зібрання, на якому виступив бургомістр А. Кохановський. У православному кафедральному соборі відбулася заупокійна Служба Божа, яку відправив сам буковинський митрополит Сільвестр Мораріу-Андрієвич. «У прощальній проповіді йшлося про К. Томащука, як про гордість Буковини, визначного її сина, якого краяни ніколи не забудуть». В університеті зібрався сенат, на якому виступив ректор Омелян  Калужняцький. Університетські та інші товариства провели свої жалобні зібрання зі вшанування пам’яті Костянтина Томащука. Так місто з болем прощалося з своїм достойним чернівчанином.
 
І хоч чернівчани і родина вирішили привезти його в Чернівці, які він своєю невтомною працею і енергією підняв на найвищий європейський щабель, та його поховали на Центральному кладовищі Відня. Друзі встановили дуже гарний пам’ятник на його могилі і доглядали її до Другої світової війни, поки були живі ті, які його знали. І тільки в недавній час земляки-буковинці віднайшли і впорядкували могилу, на якій встановили обеліск з бронзовим барельєфом і портретом, австрійським і буковинським гербами і написом золотими літерами: «Великому оратору і патріоту».
 
 
Його дуже шанували друзі по партії у Відні. Так Голова клубу «Об’єднаних німецьких лівих» Пленер так сказав про свого колегу Костянтина Томащука : «… він був окрасою партії і водночас нашим спільним другом із широким розмахом думки і високими цілями, притаманними лише окремим особистостям. Не німець за походженням – він отримав якісну німецьку освіту і допомагав захищати інтереси німців». І тут же дальше в зверненні до дружини Томащука: « Невтомний парламентар, завжди готовий виконувати складні завдання задля інтересів партії. Його погляд завжди спрямовувався на вирішення спільної справи, він ніколи не переслідував егоїстичних мотивів, не втрачав широти бачення, сповідував австрійський патріотизм, виступав за єдність країни…Ліберальний спосіб мислення був для нього таким же важливим як віра в свободу, прогрес і цінність людини. Ці думки і переконання він висловлював під час розвязання як великих, так і малих проблем. Ораторське мистецтво забезпечило йому почесне місце в історії нашого парламенту». Таку оцінку треба заслужити…
 
І ще оцінка його діяльності, яка дуже актуальна на день сьогоднішній: «Врівноважений характер і альтруїзм слугували прикладом для багатьох. Як відомо, політична діяльність – один із найсильніших іспитів у плані дотримання людських якостей. Боротьба під час виборчих перегонів нерідко виявляє такі риси як заздрість, честолюбність, чого був позбавлений К. Томащук. Він без найменшої заздрості визнавав заслуги і радів успіху інших людей.
Витончесть його вимови у поєднанні з майстерністю логічної думки, піднесена манера висловлювання допомагали йому».  
 
А в Чернівцях, у будинку біля старого театру, до кінця життя мешкала його вдова – Йозефіна. Вона продовжувала жити інтересами свого чоловіка, впорядкувала дуже вартісну бібліотеку та архіви, які в 1890 році передала на збереження в наукову бібліотеку університету. За бажанням дарувальниці для колекції був створений окремий систематичний відділ фонду університетської бібліотеки під номером 91: «Bibliotheca Tomaszczuk» (Бібліотека Томащука). На цей час колекція налічує 1952 примірники. Особливу цінність мають стародруки до 1830 року. Звичайно, це видання із цивільного процесу, торгового та вексельного права, економіки, філософії, історії. А також цінні офіційні матеріали нараховують 2253 томів, 81 підшивку періодичних видань і 51 таблицю. Отож перший ректор Чернівецького університету Костянтин Томащук залишив власний слід і в історії наукової бібліотеки.
 
 
  
Йозефіна пережила свого чоловіка на чверть століття і померла 7 травня 1914 року. Покоїться на Християнському кладовищі.
 
І хоч доктор Томащук самовіддано працював на розквіт міста, однак не залишив по собі ніяких статків. Тому друзі по партії намагалися матеріально допомогти його сину Штефану, аби той мав можливість закінчити університет. Проте хлопець захворів на важку легеневу хворобу, яку тоді не лікували, і помер через три місяці після свого батька. Спочиває в одному гробівці з батьком.  
 
На знак вдячності чернівчани в австрійський період в самому центрі міста, біля першого корпусу університету, його іменем назвали вулицю Томащукґассе (нині вулиця Сковороди). Також на пошанування пам’яті професора Костянтина Томащука в Народному саду (тепер парк Шевченка) 17 жовтня 1897 року встановили прекрасний бюст. Його виготовили скульптор з Відня Антон Бренек, архітектор Бохнер, і він вартував громаді 3800 флоринів. У радянський час був знесений. Недавно студенти університету віднайшли постамент, на якому був встановлений бюст, і у 2015 році відновлено пам’ятник першому ректору, який відновив львівський скульптор Володимир Цісарик.
 
Нещодавно  вулицю біля Резиденції митрополитів, в університетському кварталі, яка донедавна називалася вул. Хотинських комсомольців, було перейменовано на вулицю Костянтина Томащука.
 
Нещодавно було презентовано видання двох чернівецьких науковець Тамари Марусик і Світлани Герегової про першого ректора «Костянтин Томащук: повернення у славі в Чернівці», яким ми скористалися при підготовці цього матеріалу.
Це дуже потрібне і заслужене повернення доктора Томащука в рідне місто.
 
 
Доволі скромний будинок як для такого поважного державця за адресою: Турецький провулок, 3 заслуговує, аби тут зупинитися і віддати слова вдячності чоловікові, який своєю жертовною працею і натхненням зумів піднести місто Чернівці до рівня освічених європейських міст. Саме в цьому помешканні з родиною проживав видатний чернівчанин, юрист, політик, педагог, перший ректор Чернівецького університету Костянтин Томащук (1840 – 1889). Найбільшим його досягненням, за яке він заслуговує пам’яті нащадків, стало те, що саме його зусиллями в Чернівцях було відкрито університет.
 
Доктор Костянтин Томащук заслуговує на світлу пам’ять від нащадків, але найголовніше, що його справи служать добрим прикладом справжнього державотворця, готового служити громаді.
 
Підготувала Леся Щербанюк