28-04-2020

Інтелектуальний календар КВІТЕНЬ- 2020

2020 рік є ювілейним для одного з найталановитіших буковинських художників світової слави, майстра історичного живопису, талановитого портретиста, автора жанрових і батальних композицій, педагога – Миколи ІВАСЮКА  (1865 – 1937).
 
Саме в цьому місяці йому виповнилось 155 років від дня народження. Вже так долі було відведено, що самі щасливі роки в мистецькому та особистому житті цього маляра пройшли в Чернівцях. І ми запрошуємо сьогодні всіх небайдужих до його творчості пройтися разом з нами чернівецьким адресами Миколи Івановича і відкрити для себе творчість цього дивовижно скромного і талановитого художника.
 
Він народився 16 квітня 1865 року в місті Заставні в родині простих, але талановитих буковинських майстрів, від яких і отримав свій мистецький дар. Батько займався різьбою по дереву і виготовляв надзвичайно красиві речі. А мати дуже гарно вишивала і Миколка був її улюбленою дитиною. Так що його з дитинства оточували мистецькі твори навіть в побуті. По закінченні початкової школи батьки віддали здібного хлопчика на науку до «Православної вищої реальної школи» (нім. K. k. Realschule in Czernowitz, на той час по вулиці Семигородській). Сьогодні це Чернівецька загальноосвітня школа № 2 ім. Ю. Федьковича, (що знаходиться за адресою вулиця Головна, 87). Тут йому випало щастя бути учнем буковинського художника, визнаного майстра портрета і талановитого педагога Юстина Пігуляка, який був його першим вчителем малювання. Вчитель мав талант відкривати здібних учнів, які завжди згадували, що він ставився до них з особливою теплотою і навіть на уроках розмовляв з ними українською. Саме вчитель перший розгледів у хлопця талант до малювання, опікувався ним.

Юстин Пігуляк був дуже зайнятою людиною, багато часу віддавав живопису та громадській діяльності, але все ж таки знаходив можливість давати юному Миколі додаткові безкоштовні уроки з живопису, техніки і композиції, знайомив з історією мистецтва. Завдяки опіці Ю. Пігуляка хлопець був знайомий з багатьма відомими людьми краю і вчитель благословив його на подальшу науку. Навчався Івасюк у вищий реальній школі 7 років, до 1884 року.  І в цьому ж році здійснилася його заповітна мрія –  він став студентом Віденської академії мистецтв. Не зважаючи на скромні матеріальні можливості, він щоденно і наполегливо працює над етюдами, ретельно і дуже професійно виконує всі завдання, вивчає світову мистецьку спадщину відомих майстрів. Досконало вивчив всі техніки малярської вищої школи і пізніше творив довершені портрети, композиції, пейзажі. Проте найбільше його зацікавив історичний жанр і саме за цю творчість він заслужив світової слави.
 
 Після успішного завершення академії його, як одного з кращих художників історичного жанру,  рекомендували до Мюнхенської академії мистецтв для дальшого вдосконалення свого таланту. Там йому пощастило навчатися в майстерні славетного німецького художника угорського походження, професора Олександра Ліцена-Майєра (Александр Liezen-Mayer). Він вважався одним з кращих портретистів свого часу, ілюстратором класичних творів. З 1883 року він став професором історичного живопису в Мюнхенській академії і весь свій час віддавав викладацькій справі та улюбленим студентам. Ось в такий благодатний момент пощастило Миколі Івасюку потрапити до його мистецької майстерні. І Маєр передав всі свої знання талановитому і ретельному студенту. Саме там Івасюк познайомився з Юзефом Брандтом, відомим польським художником-баталістом і колекціонером козацької старовини.
 
 
Юзеф був на 24 роки старший, уроджений шляхтич. Він щоліта запрошував друзів-художників до своєї садиби в Ороньську: відпочити на природі, помалювати (а малювати було що: Брандт мав власні багаті кінські стайні). Друзі-художники утворили «Вільну Ороньську Академію».
 
Перебуваючи на навчанні в Мюнхені серед таких творчих особистостей, він почав працю над картиною «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва», над якою він працював з перервами впродовж сорока років, віддаючи багато творчих сил і енергії. «То моя найважливіша ціль, яку я собі поставив», – писав він пізніше своєму найпершому біографу, духовному наставнику, критику і публіцисту Осипу Маковею, який був для нього авторитетом.
 
На той момент, в 1893 році, їх відвідав художник Ілля Рєпін, якому Бранд представив Миколу Івасюка. І він вперше побачив та був у захопленні від задуму полотна про Хмельницького. Він дуже вчасно підтримав молодого художника, відзначивши, що кращої роботи не зустрічав. Саме він порадив Івасюкові по закінченні Академії повернутися на рідну землю, яку він відчуває і де йому буде найкраще працювати. Як згадують сучасники, саме в той момент Рєпін поблагословив юного талановитого художника і передбачив йому велике мистецьке майбутнє. Це передбачення виявилося пророчим.
 
Отже, Микола Івасюк послухав поради Рєпіна і в 1897 році повернувся в Чернівці. Ще навчаючись у Мюнхені, він познайомився з дуже гарною і співучою Цецилією Юнг, яка була з дуже скромної сім’ї. У 1898 році одружився з нею і привіз її в столицю Буковини. В нашому місті в подружжя Івасюків народилося дві донечки. В 1903 році – Олена Івасюк, яка пізніше працювала в Академії наук над укладанням німецько-українського словника та в 1908 – Олександра Івасюк (в одруженні Кудлай).
 
На той момент у місті було дуже активне культурно-мистецьке життя. По приїзді його радо зустріли і одразу він влаштував персональну виставку. Художник зарекомендував себе як майстер жанрового живопису і спробував себе в написанні картин на історичні теми.  Осип Маковей писав: «У нас, насправді, треба мати не лише талант, а й багато відваги, щоб піти дорогою, яку вибрав собі Микола Івасюк». Персональна виставка в Чернівцях стала першою творчою зустріччю із земляками. На суд буковинців він виставив полотна «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», «Богун під Берестечком»,  «Битва під Хотином», жанрові «Мати», «Буковинець» та інші.
 
Творчість і постать Миколи Івасюка мала дуже велику популярність. Про нього жваво говорила українська, німецька, польська періодика. Європейські видання почали активно писати про його творчість і віщували талановитому юнакові велике майбутнє. У нього було широке коло спілкування.
 
Крайова влада виділила йому творчу майстерню на теперішній вулиці Ольги Кобилянської, 7, в якомув австрійські часи був магазин «Мистецтво» з виробами для художників (пензлі, фарби, мольберти та інше необхідне начиння) та зал, де влаштовувались виставки. За спогадами, саме тут геніальний буковинський художник Микола Івасюк у перші ж місяці по приїзді з Мюнхена, де він закінчив навчання в академії мистецтв, виставив свою картину «В’їзд Б. Хмельницького до Києва», над якою він на той час працював. Як тоді було прийнято, він її возив всюди з собою. Подивитись це знамените полотно сюди приходили всі люди з Чернівців та всієї Буковини, які вважали себе освіченими. Зі всіх європейських столиць приїжджали небайдужі українці подивитись на знамените полотно, про що свідчить їхнє листування. Його навідували Ольга Кобилянська, Богдан Лепкий, Леся Українка, Осип Маковей, який завжди надсилав художнику літературу, допомагав матеріально. Сам президент уряду Буковини разом із свитою вищих чинів завітав до майстерні художника. Івасюк детально пояснював їм зображення, що означає сюжет, синьо-жовті прапори...
 
 
Недалеко звідси, на правій стороні вулиці, нині Кобилянської, 2, знаходилась кав’ярня «Бельв’ю». Її переобладнали в 1900 році у стилі сецесії на замовлення власника Германа Ґлаубарта. Тут розміщалися вар’єте, кав’ярня і ресторан, які обіцяли відвідувачам за їхні гроші достоту «чудовий вигляд» і відповідний настрій. І справді, з вікон кав’ярні та готельних номерів відкривався чудовий вид на площу, на якій можна було цілковито спостерігати життя міста, так як на ній в той час знаходився центральний ринок. А на першому, так званому партеровому поверсі, знаходилась книгарня відомого видавця Ромуальда Шаллі (Romuald Schall, Buch-und Musikalienhandlung), в якій модний на той час буковинський художник Микола Івасюк виставляв свої роботи.
 
  
 
На цій же вулиці, за адресою вулиця Ольги Кобилянської, №21, який споруджений у стилі історизму в кінці ХІХ ст., в 1913 році мешкав професор Василь Івасюк. Це був старший брат знаменитого художника Миколи Івасюка.  Він працював вчителем, або як на той час казали професором і очолював український відділ Чернівецької вчительської семінарії. Не оминав культурно-громадську діяльність, разом зі свої вчителем Є. Пігуляком брав активну участь в роботі «Руської бесіди». Тому Микола разом з родиною сюди часто навідувався, про що пізніше згадувала його дочка Оленка.
 
 
А так як Микола Івасюк був чоловік діяльний, то з 1899 року провадив художні студії – викладав для дорослих курси малювання і креслення в приміщенні промислового музею. У 1904 році Микола Івасюк разом із своїм вчителем Юстином Пігуляком у кредит купує будиночок за відомою адресою Українська, 37 (Josefsgasse, 5). Це кам’яничка кінця ХІХ ст., яка на той час була щойно збудована, з пишним оздобленням у стилі необароко, але вже з деякими елементами сецесії і з прилеглою садово-парковою територією. Цінний взірець житлової аристократичної забудови кін. ХІХ ст. у стилі «необароко», оздобленої кованою брамою із елементами художнього декору у стилі «необароко».
 
Саме тут в 1908 році в нього народилася друга донечка Олександра Івасюк. Меморіальна дошка на фасаді свідчить, що тут жив один з найвидатніших українських художників Микола Івасюк і цей будинок внесений до реєстру пам’яток історії місцевого значення.
 
В цьому будинку він створив першу на Буковині художню школу для бідних, але здібних буковинських дітей. Крайовий сейм Буковини виділив Івасюкові 1000 крон на відкриття мистецької школи. У цьому домі художник мав ще одну майстерню, де працювали молоді учні, які малювали церковні образи для іконостасів, котрі завершував Івасюк. Попри талант, він змушений був розписував іконостаси в церквах міст Заставна, Кіцмань та деяких сіл Буковини, аби утримувати родину.
 
Проте найбільше часу він віддає своїй улюбленій праці – пише картини. Після повернення з Мюнхена Івасюк працював у Чернівцях як портретист та художник на історичні теми, а також баталіст. Автор полотен: «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва» (1892–1932), «Богдан Хмельницький під Зборовом» (1892), «Битва під Хотином» (1903), «Богдан Хмельницький і кримський хан під Кам’янцем-Подільським», «Іван Богун у бою під Берестечком» (1919), а також жанрових картин. Автор портретів діячів української культури – Юрія Федьковича, Тараса Шевченка, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Сидора Воробкевича, Миколи Скрипника та інших. Він мав до того ще й добрий голос, то під час праці наспівував собі історичних пісень «Буковино моя мила», «Над Прутом у лузі калина стоїть», «Ой попід гай зелененький».
 
 
 
Пам’ятають постать Миколи Івасюка і в Українському Народному домі за адресою Українська, 31 де він допомагав оздоблювати внутрішні інтер’єри та писав портрети українських діячів, які прикрашали його стіни. Не раз він бував в доброму товаристві за адресою Шевченка, 55 в професора Степана Смаль-Стоцького, куди приїжджали люди науки та мистецтва з усіх країн Європи.
 
  
У 1908 році він спробував жити у Відні, проте жодна європейська столиця не могла йому замінити Чернівці (він завжди сумував за рідною землею), і повертається з сім’єю до Львова, потім їде в Київ. У 1915 році  Миколу Івасюка, захопленого у полон російськими військами (як «німецького шпигуна»), вислано до м. Ростова-на-Дону. Після світової війни Івасюк переїхав до Києва, а з 1919 року жив то у Львові, то в Чернівцях. У 1919 році йому, як художнику з високим міжнародним авторитетом, уряд Директорії УНР доручив створити ескізи для поштових марок УНР. Микола Івасюк виконав малюнки восьми (номіналами 2, 3, 30, 50, 80, 200 гривень) з 14 марок і зробив загальне оформлення серії, що отримала назву «віденської серії». Друк марок був завершений 31 травня 1921, проте у зв’язку з витісненням військ Директорії за межі України марки поштового застосування не мали. На запрошення уряду Української РСР наприкінці 1926 року Івасюк з сім’єю переїхав на постійне місце проживання в Київ. Був професором Київського художнього інституту, працював у системі Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ), виконував художні плакати для фільмів, малюнки для журналу «Кіно».
 
За спогадами його дочки, саме там у 1932 році батько зробив останній мазок на картині «В’їзд…». Щоб картина краще зберігалася, він зняв її з підрамника, скрутив у рулон, поклав до спеціальної скрині і поставив у кутку квартири. Це її спасло. Коли його заарештували, то з хати позабирали всі вартісні картини і папери, а її випадково не побачили.
У липні 1937 році був заарештований органами НКВС за сфабрикованим звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі». Довший час не було відомостей про його останні дні. Але останнім часом стало відомо, що видатний художник історичного жанру Микола Івасюк був розстріляний у сталінських катівнях 25 листопада 1937 року і похований у Биківнянському  лісі поблизу Києва. Реабілітований посмертно за стандартним формулюванням: «за відсутністю складу злочину».
 
Протягом життя Івасюк створив понад 500 художніх шедеврів. Автор полотен: «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва» (1892–1932), «Богдан Хмельницький під Зборовом» (1892), «Біля студні» (обидва – 1889), «Б. Хмельницький під Збаражем», «Битва під Хотином» (1903), «Богдан Хмельницький і кримський хан під Кам'янцем-Подільським», «Іван Богун у бою під Берестечком» (1919), «Б. Хмельницький під Зборовом» (обидва – 1893), «Захід сонця» (1896), «Гуцулка під деревом», «Козак із дівчиною біля криниці», «Поцілунок», «Очікування», «Жнива», «Ніч у Віфлеємі» (усі – 1900-і рр.), «Батько художника» (1900), «Битва під Хотином» (1903), «Соняшники» (1907), «Мати» (1908), «Кубанські козаки у Львові» (1917), «І. Богун під Берестечком» (1921). Портрети: «Ю. Федькович» (1885), «Автопортрет» (1887), «Буковинець», «Т. Шевченко», «І. Франко» (обидва – 1924). а також значну кількість жанрових картин, портретів діячів української культури. У Львівській Національній бібліотеці збереглися листи Миколи Івасюка до Олександра Барвінського, Володимира Гнатюка, Осипа Маковея.
 
Їх в українських музеях на сьогодні зберігається приблизно чотири десятка, з них частина в приватній колекції іншого видатного буковинця – співака Дмитра Гнатюка. Доля більшості картин досі невідома. Під час війн і розпаду імперій роботи Івасюка вивезли за кордон. Картини Івасюка у приватних колекціях і музеях Польщі, Німеччини, Австрії, Румунії і Канади. Дослідники ще не один рік вестимуть пошуки картин по світу.
А ми пропонуємо сьогодні уважніше переглянути ще один твір Миколи Івасюка, який прикрашає саму вишукану споруду Чернівців.
 
На початку ХХ століття, впродовж 1900–1901 років, на Центральній площі, біля Ратуші постала найвишуканіша споруда міста. Безперечно, вона є окрасою Чернівців і його гордістю, яка заслуговує стати візитівкою міста як найкраща будівля сецесії. Це приміщення Дирекції ощадних кас у Чернівцях, або, як називали цей банк місцеві українці, «Банк щадничий». Щоправда, до того часу нумерація площі помінялася і її адресою вже була Ринкова (тепер Центральна) площа, 10. Знавці архітектури вважають її однією з найкрасивіших сецесійних пам’яток, які збереглися у Центрально-Східній Європі. Автором справжньої перлини чернівецької архітектури є відомий австрійський архітектор Губерт Ґесснер (Hubert Johann Gessner, 1871–1943). Співавтор – Прокоп Шупіх (Prokop Šupich), будівництво разом з Робертом Вітеком (Robert Vitek).
  
  
До внутрішнього оздоблення цієї перлини було запрошено саме Миколу Івасюка. В 1904 році він майстерно виконав живописний плафон сходового майданчика, алегорична композиція якого виконана у дусі академізму з елементами модерну, що властиво для ранніх творів митця.
 
Простір другого і третього поверхів об’єднаний овальним прорізом, декорованим рельєфним орнаментом та кованими ґратами, ідентичними тим, що на сходах. Контури цього прорізу повторюються в такому ж овальному мальовничому плафоні на стелі третього поверху. Ця велика алегорична композиція на полотні із зображеннями жіночих фігур та путті. В цьому академічному творі Івасюка виразно прослідковуються риси модерну, що властиво було для ранньої творчості митця. Художню цінність плафона описала мистецтвознавець, член Національної спілки художників України Тетяна Дугаєва: «…саме наш буковинський художник зумів у живописній алегорії плафона розкрити, як ніхто інший, мету діяльності щадниці, призначення якої – перерозподіл фінансів від сфери торгівлі та ремесел до науки та мистецтва, від чого, зокрема, залежав високий рівень розвитку духовної сфери. Символіка персонажів твору та їхніх атрибутів красномовно розкривала тему призначення діяльності головної буковинської щадниці та її роль у діловому житті краю.
 
Будівля вражає витонченими інтер’єрами, в яких поєднані скульптура, живопис, ліплення, вітраж, художній метал, дорогоцінні камені. Кольорова гама і орнамент стін, дверей та мозаїчної поліхромної підлоги, гармонійне поєднання майстерного кування, вітражів та скульптури створюють враження цілісного твору мистецтва, виражаючи головну ідею стилю модерн».
 
Будинок є унікальною пам’яткою архітектури національного значення. Зовнішнє оформлення та інтер’єри будівлі, виконані під час її спорудження, загалом не зазнали істотних змін з плином часу і зберегли неповторний віденський сецесійний стиль.
 
Мальовнича багатофігурна композиція була задумана Миколою Івасюком як своєрідна емоційна та змістовна домінанта інтер’єру приміщення. Саме в такому контексті прочитується зміст твору і саме цю ідею творчо реалізував автор. Основну ідею твору уособлюють алегоричні жіночі фігури з атрибутами, ангел та численні путті (амурчики) з квітами. Вони зображені у стрімкому русі, у складних сильних ракурсах, літаючими в повітрі серед хмар на фоні неба та колонади. По центру бачимо струнку витончену постать крилатого ангела з трубою, який є провісником і наставником на добрі справи. В його руці символ миру – оливкова гілка. Ліворуч – три жіночі постаті, які репрезентують торгівлю і ремесла. З кадуцеєм, який вважався символом торгівлі та примирення, зображено богиню щастя та успіху Фелісітас. Водночас згадаємо, що кадуцей є традиційним атрибутом і бога торгівлі Гермеса. Слід наголосити, що існують різноманітні відтворення цього символу; відтак одна з форм кадуцея подана в композиції М. Івасюка. Жінка поруч уособлює алегорію ремесел. Вона тримає куделю – давній символ ткацького ремесла й атрибут рукоділля. Праворуч зображені музи – покровительки поезії, мистецтв, наук і освіти. Одна з них – з розгорнутим сувоєм та паличкою для писання. Можна припустити, що це богиня історії Кліо, яка записувала найважливіші події. Зазначимо, що історію древні греки відносили до мистецтв. Поруч художник зобразив жінку, яка тримає ліру – символ музики й творчості. Відомо, що ліра була атрибутом кількох міфологічних персонажів, зокрема й богині Ерато, яка вважалася музою ліричної поезії. У другій руці у неї смолоскип, що символізує знання та освіту».
 
В 2011 році проведено масштабну реставрацію вітражів та інтер’єрів, і зараз ми маємо можливість милуватися цими вишуканими шедеврами Миколи Івасюка.
 
На пошанування пам’яті видатного майстра світової слави у Чернівцях працює дитяча художня школа його імені, де навчаються талановиті діти. А в області 2013 року започаткували премію імені Миколи Івасюка, яку вручають у день загибелі художника. 
 
Детальніше про творчість і «…найвищі здобутки буковинського художнього осередку, з кінця ХІХ століття, пов'язаний з творчістю Миколи Івасюка» можна познайомитись в Муніципальній бібліотеці ім.А.Добрянського у 4 томі нового видання «Історії української культури» та «Микола Івасюк – мистецтва невмирущий птах», який підготувала Заставнівська Центральна районна бібліотека.
 
Детальніше про творчість Миколи Івасюка можна познайомитись у мистецьких розвідках невтомної дослідниці творчої спадщини чернівецьких малярів Тетяни Дугаєвої за посиланням: