07-05-2020

Нові надходження Агарон Аппельфельд: Катерина/ Квіти пітьми Штернберг Герман: Історія чернівецьких євреїв

Як переконали всіх в ці сумні і тривожні дні карантину, що все-таки легше подолати цей момент невизначеності людям, котрі звикли читати добрі книги. Окрім того, що є дуже важливим, люди які читають, ще й здатні мислити,  аналізувати, не піддаватися паніці і при цьому спокійно виконувати всі приписи від медиків, аби зберегти здоров’я своє і своїх близьких. А ще  наступив момент, що можна дозволити собі прочитати ті книги, які вже довший час чекали на полицях десь недалеко під руками в надії, що таки вдасться їх прочитати.
 
А ще приємніше, коли виходять з друку нові книги, на які однозначно чекають дуже небайдужі читачі. От саме такі книги нещодавно передав в Муніципальну бібліотеку ім. А. Добрянського директор видавництва «Книги – ХХІ» Василь Дроняк за прихильного сприяння PR-менеджерки цього видавництва Інґи Кейван. Тому що це книги від чернівчан і буковинців і звісно ж, що вони про Чернівці та Буковину. Краєзнавчі книги завжди очікувані і користуються незмінним авторитетом в наших читачів. Отже, презентуємо нові видання.
 
Це дві книги буковинського автора, ізраїльського письменника Агарона Аппельфельда, який більше відомий закордонному читачеві, адже він є одним із самих читаючих авторів Ізраїлю. А до нас він тільки повертається своїми творами, перекладеними на українську мову. Аби ближче познайомитись з автором і зрозуміти його творчість, подаємо деякі сторінки біографії.
 
Агарон Аппельфельд  (івр. אהרן אפלפלד‎) народився 16 лютого 1932 року в селі    Жадова Сторожинецького району. З початком Другої світової війни, коли йому було вісім років, в нього на очах  загинула його мати у військовій сутичці. Він разом зі своїм батьком був депортований в один з концентраційних таборів Трансністрії. Проте звідти втік і три роки цей маленький хлопчик поневірявся по Україні. І хоч він був єврейським хлопчиком, але у найтрагічніші моменти історії його переховували, як власну дитину, і вберегли від смерті русинські жінки. Вдячність за врятоване життя він проніс до них до кінця днів.
 
Після Другої світової війни Аппельфельд провів кілька місяців у таборі для депортованих осіб в Італії, потім у віці 14 років добрався до Палестини. Із своїм батьком зустрівся після того, як знайшов його ім'я в списках Єврейського агентства. В Ізраїлі Аппельфельд завершив шкільну освіту і вивчив іврит - мову, якою він почав писати. Він закінчив Єврейський університет в Єрусалимі, а потім жив в поселенні Мевасерет-Ціон і викладав літературу в Університеті імені Бен-Гуріона в Негеві. Відійшов у вічність 4 січня 2018 року.
 
Він автор понад 20 романів, збірок оповідань та есе. Ізраїльські літературні критики охрестили його співцем Холокосту. Агарон – івритомовний письменник, який вивчив мову свого народу, переписуючи біблейські тексти. Агарон Аппельфельд є одним з найвідоміших авторів Ізраїлю на івриті, незважаючи на те, що він не знав цієї мови в дитинстві. Його рідною мовою є німецька, але він також говорить на ідиш, українською,  російською, англійською та італійською мовами. Він лауреат премії Ізраїлю – найвищої літературної премії країни. Також нагороджений німецькою премією Неллі Закс «За сукупність літературних праць, які висвітлюють тему Катастрофи", а також французької премії Медічі з літератури за роман "Історія життя". Роман "Квіти пітьми" удостоївся Премії іноземної літератури британського видання Independent, який підтримує людей різного віку і культур, що мають відношення до видавничої справи, і сприяє розвитку культури читання і літературної майстерності. Аппельфельд входить до списку 50 самих впливових письменників нашого часу.
 
Агарон Апельфельд Катерина Пер. з івриту Віктор Радуцький, Іван Білик. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2018. — 240 с.
 
Першим твором, який був перекладений на українську мову, став роман «Катерина» і саме буковинка стала його героїнею. «В підґрунті повісті – реальне життя, воно проростає з моїх дитячих відчуттів та вражень». Навіяний спогадами з дитинства сюжет – це вражаюче трагічна історія української жінки, яка розповідає про своє життя. Як зазначив автор: «…роман написано від першої особи – мені кортіло не розповісти про Катерину, а надати їй слово, вислухати її».
 
Його на все життя вразили гіркі дитячі спомини, про які він потім написав: «Я народився в Україні. В Чернівцях мене, дев’ятирічного, захопила війна. Там загинула моя мати. З Чернівців мене та мого батька закинули за дроти концтабору, невдовзі по тому нас розлучили. Й відтак з батьком я ніколи більше не бачився. Мені пощастило втекти з табору, й то стало початком нескінченних поневірянь дорогами Вкраїни. …моя душа поринає в інші спогади: батьківський дім у Чернівцях і вкраїнська жінка, моя доглядальниця. Ні, жінка не була одна-єдина, за роки мого дитинства їх перебуло кілька, але всі вони відзначалися добротою, турботливістю та щирою ласкою. Усіх їх я однаково любив…завдяки їм ввійшла в мою душу українська мова – я вчився її в них, як вони в мене ідишу. Згодом, у страшне воєнне лихоліття, коли я мусив приховувати своє походження, українська мова, якою я розмовляв по-хлоп’ячому досконало й жваво, стала мені своєрідним щитом. То ж маю право сказати, що це вони, ті жінки, врятували мені життя. Затуливши мене невидимим крилом своєї материнської любові. Як урятувала моя героїня Катерина Розиних та Беньямінових синів»
 
Після смерті матері, Катерина залишає батьківське обійстя на шістдесят три роки та іде наймитувати по єврейських родинах. Залишаючись вірною християнству, вона все-таки прив’язується до оточуючих її людей і з жахом спостерігає як вони нещадно гинуть через своєю національну приналежність. Оскільки від євреїв вона бачила більше добра ніж від «своїх», несправедливість та жорстокість співгромадян по відношенню до євреїв, спонукає Катерину виховувати свого сина Біньяміна (названого на честь кохання всього її життя) в єврейських традиціях, хоча й не довго. А втративши свого сина від рук «русина», переживши сорок років каторги, на схилі літ вона повертається до свого рідного села,  де живе світлими спогадами про давно відійшовших у вічність родичів, знайомих та любих їй людей.
 
«Катерина» – це роман про: покинутий дім, роки праці в наймах, голод, поневіряння, хвороби, марення, розмови з мертвими, вбивства, сорок років ув’язнення і разом з тим про: радість материнства, тепле сімейне коло, хоч і не своє, віру, традиції, кохання, довгоочікуване повернення додому, свободу «свого роду». Все це і багато іншого очікує на читача при прочитанні «Катерини» Агарона Аппельфельда. «Катерину» перекладено англійською, іспанською, італійською, шведською.
 
Цей твір був дуже неоднозначно сприйнятий різними колами читачів в різних країнах. «Коли в Америці та Європі «Катерину» переклали англійською мовою, мене піддали різкій критиці з цілком несподіваних для мене позицій, – звинуватили в ідеалізації українців та в надміру суворому ставленні до персонажів-євреїв. Ця критика мене втішила, я переконаний: ми повинні навчитись відмовлятися від упередженості, штампів, усталених думок, наш погляд не повинні затьмарювати забобони, маємо побачити людську сутність там, де досі панували стереотипи».
 
І ще одна книга цього автора, яка щойно побачила світ
 
Агарон Апельфельд Квіти пітьми / Пер. з івриту Віктор Радуцький, Оксана Пендерецька. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2020.– 288 с.
 
Події роману розгортаються в рідних для автора Чернівцях і їхніх околицях на тлі Другої світової війни і Голокосту. В центрі подій – розумний, не по роках і допитливий, одинадцятирічний єврейський хлопчик Гуго із заможної родини аптекарів Ганса та Юлії Мансфельдів. Коли в місто прийшли німці і забрали батька, мама віддала його на виховання своїй шкільній подрузі – українці Мар’яні, яка вчилася з нею в одній школі, та ще й до того кохала дядька Гуго – Зигмунда. На ті воєнні роки то часто так практикувалось, коли багато єврейських родин, намагаючись врятувати своїх дітей, віддавали їх в українські родини. І на прощання мама Юлія заповіла велике життєве кредо своєму маленькому синочкові: «Гуго ти мусиш бути щедрим, великодушним, шляхетним, а людина, позбавлена цих якостей, просто нещасна».
 
Проте Мар’яна тепер живе в комірчині, яку вона називає в «Обителі», і займається найдавнішою професією у світі. Її життя хоч і понівечене часом, але вона дбає і самовіддано, як вміє, захищає хлопчика від життєвих поневірянь. День за днем головні герої прив’язуються один до одного, тому й не дивно, що трохи  подорослішавши, Гуго стає захисником Мар’яни. Між головними героями виникають дуже своєрідні, зрозумілі тільки їм стосунки. Вони обоє скалічені життям ще з дитинства. У неї воно закінчилось в чотирнадцять років, у нього – всього лише в одинадцять. Дехто вбачає в цьому перше кохання зовсім недосвідченого юнака, а хто і останнє кохання більш ніж досвідченої й поламаної життям жінки.
 
Майже рік прожив Гуго з Мар’яною в «Обителі», але після смерті матері Мар’яни, яка її дуже підкосила та через постійні солдатські перевірки, головні герої були змушені поневірятись різними містами. Проте згодом Мар’яну розстріляли і хлопчик не зміг прийняти ще одну болючу втрату. Він відправився в довгу подорож, яка закінчилась у рідному містечку Гуго, де на нього наринули дитячі, проте здавалося б, такі вже далекі спогади. Він гуляв рідними вулицями і місцями з дитинства і лише стоячи перед цими руїнами спогадів, остаточно усвідомив, що минуле не повернеться ніколи. І він зрозумів, що йому треба не просто вижити, йому ще потрібно навчитись жити. Не розгубити спогадів і пізнати світ, часом жорстокий, іноді лагідний і завжди дивовижний. І навчитися в ньому жити. Гуго зрозумів, що  в цьому світі його оточує безліч таємниць і він мусить все те записати. Любов до книг у нього була від дядька Зигмунда.
 
Досить простий на сюжетному рівні, цей роман здатен підштовхнути читача до аж ніяк не простих роздумів про природу добра і зла, про перше й останнє кохання, про вірність даному слову і про ціну, яку в часи найбільшої пітьми доводиться платити за намагання врятувати бодай одне чуже життя.
 
Обидві книги Агарона Аппельфельда вийшли за підтримки Канадського благодійного фонду Ukrainian Jewish Encounter / Українсько-Єврейська Зустріч.
 
І ще одне видання чекає небайдужих читачів
 
Штернберг Герман Історія чернівецьких євреїв / Пер. з нім. Марка Кулика. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2019. – 136 с.
 
Видання побачило світ ще в 1962 році в Тель-Авіві. А це перший переклад цієї праці українською, над яким працював Марко Кулик. Ідея видання, передмова та координація проекту належить Сергію Осачуку. Це книга професора д-ра Германа Штернберґа і вже назва говорить про що це видання. Так, це короткий виклад життя єврейської громади в нашому місті з давніх часів і до сумної та гіркої дати – червня 1941 року, після якої вони почали писати сторінки історії в іншому місці. Звичайно ті – хто вижив в тій нелюдській Другій світовій війні. А так як автор є науковцем, то й підхід в нього не художній, а документальний. Тут зібрані спогади, документи чернівчан, які вони повезли з собою і якими проілюстровано це видання. І відкриваємо цілковито нові для себе адреси банків і магазинів разом з їхніми власниками, закладів культури, парків і ще багато прецікавих адрес та моментів з історії Чернівців. Чим любили займатися і який бізнес був самий успішний. Але це завжди дуже важливо, так як за деталями пізнається справжнісіньке життя – в даному випадку єврейської, досить таки чисельної, громади чернівчан. Вони тут народжувались, виростали, навчались, спочатку їхні батьки, а потім і вони самі брали саму активну участь в економічному, політичному, громадському і культурному житті Чернівців. Та й власне мали дуже посутній вплив на формування сучасного європейського міста, яке вони вважали своєю домівкою і яким гордимося до сьогодні. Це були часи, «…коли чернівецькі євреї свято вірили в те, що їх затишне любе містечко і є справжньою омріяною домівкою, яку вони так довго шукали».
 
Книга буде цікава історикам, культурологам, краєзнавцям, літераторам, журналістам та всім, хто небайдужий до історії і культури Чернівців. Але насамперед багато цікавої і корисної інформації знайдуть для себе екскурсоводи. Вона буде вартісна небайдужим чернівчанам, які не втомлюються відкривати нові і прецікаві сторінки з життя вулиць, будинків та його мешканців. Аби посприяти цим пошукам, тут подано переклад вулиць та сучасні відповідники. А чернівчани усього світу, які, як відомо, ніколи не бувають колишніми, вже за сторінками книги будуть здійснювати віртуальні проходи рідними вулицями. І як сказав у передмові до своєї праці Герман Штернберґ: «Ці рядки присвячені чернівецьким євреям, яких доля розкинула по всьому світу. Тим, що не забули рідне місто, тому що не можуть його забути».  
 
Видання доповнене також словничком виразів, що походять з гебрайської та ідишу, але для справжнісіньких чернівчан то є цілком зайве. Хіба для молодшого покоління то таки пригодиться. 
 
Видання здійснено за сприяння Чернівецької міської ради в рамках програми підтримки книговидання імені бургомістра Антона Кохановського та за сприяння Bukowina-Institut при університеті м. Ауґсбурґа (Німеччина).