13-05-2020

День Європи. Чернівці європейські


16 травня 2020 року наші співвітчизники відзначатимуть День Європи в Україні. Цей день є символом мирної співпраці між країнами, що враховують інтереси всіх держав-учасників, оскільки грунтуються на принципах верховенства права, свободи і демократії.

З цієї нагоди хочемо запропонувати чернівчанам короткий екскурс в минуле, яке неподільно було пов’язане з європейськими державами, оскільки Буковина і, власне, затишне місто її Північної частини – Чернівці мало з цими державами єдину спільну історію, бо входило до величної австрійської монархії.
Мова піде про одну із найдавніших і найбільш людних площ нашого міста – площу Австрії, яку у свій час вважали Центральною. Площу, на якій з давніх давен відбувались урядові зустрічі та народні гуляння. А нині ця невеличка територія стала місцем важливих зустрічей, фестивалів та концертів.

Площею Австрії цей майдан в Чернівцях було названо 245 років тому - в далекому 1875 році. А до цього його величали Кримінальним, ще раніше архівні джерела підказують, що площу називали Дров’яною. За часів СРСР вона була Радянською. Нині носить назву площі Соборної.
Зараз важко собі навіть уявити, що на цій площі колись торгували худобою та дровами, а поруч височіла будівля суду та в’язниці, яка збереглася до наших днів і є пам’яткою архітектури місцевого значення.
Починаючи з 1787 року європейською площею старої Австрії щодня поспішав на роботу суддя, два судових засідателі, писар, канцелярист, начальник в’язниці і чотири тюремних наглядачі. Адже судовими справами в краї в цей період керував Крайовий суд Буковини – вищий орган цивільного та карного судочинства.

Уже в ці часи площа Австрії могла похизуватись шпиталем для в’язнів, майстернею та православною церквою на сто чоловік і як знак демократії - католицькою каплицею.
Спираючись на архівні документи дослідниця Чернівців Марія Никирса запевняє, що площа Австрії вщент була забудована приватними будинками, які належали родинам Ладенгаймів, Лінкерів, Блюрів, Вітнерів, Гольденштайнів, Драхів, Кісслінгерів, Тауберів, Ольгісерів, Люттінгерів. Будинки цих господарів спочатку були всі одноповерхові і ховали за своїми фасадами садочки і навіть орну землю. Але згодом вони пережили перебудову і набули сучасного вигляду. Цікаво буде нагадати нашим читачам, що «власником будинку № 3 на площі Австрії до 1886 року був Рудольф Екгардт – представник династії чернівецьких книгодрукарів.Перша друкарня в Чернівцях на площі Австрії з’явилась наприкінці 18 століття - у 1799 році. Її власником став семигородський німець Петер Екгард – батько Рудольфа. Невдовзі він зумів навколо себе згуртувати цілу когорту відомих буковинців, тогочасних просвітителів, що входили до товариства «Руська бесіда», все духовенство, поважних письменників та найвідоміших тогочасних газетярів, оскільки став одним із перших, хто серйозно зайнявся друкарською справою в Чернівцях. Популярність та успіх друкарні принесло періодичне видання «Буковинський календар», який популярно розповідав краянам про релігійні свята православного, католицького, єврейського і навіть ісламського обрядів. Петер Екгардт друкував книги церковнослов’янською, румунською,українською, польською та німецькою, оскільки сам був за національністю німець. Однак саме в першій приватній друкарні та палітурній майстерні за часів Рудольфа Екгардта побачила світ публікація Осипа Юрія Гординського де Федьковича «Дві пісні рожеві».Велика заслуга цієї родини Екгардтів перед містянами, що вона започаткували книгодрукування в Чернівцях. Адже справу Петера Екгардта продовжили його нащадки Рудольф та Йоган.

На площі Австрії в будинку №10 з кінця 1885 року і до 11 січня 1888 року проживав і сам Юрій Федькович. Частину цього приміщення винаймало в 1869 році перше українське товариство «Руська Бесіда», яке і надало одну кімнату Буковинському Соловієві. Тут же з 1886 року знаходилася і редакція першої української політичної газети краю під назвою «Буковина», редактором якої був Юрій Федькович. У цьому ж будинку він і помер. Звідси його проводжали в останню дорогу. Похід із площі Австрії на цвинтар, за словами Осипа Маковея, проводили протоїєреї Воробкевич і Попович… За процесією йшла військова музика 41 піхотного полку… «Попереду несли вінки гуцули в пишних строях, потім міщани, за ними студенти університету і знову читальники з парастасом. Відтак ішло духовенство у світлих ризах, члени руських товариств, представники чернівецької інтелігенції – української, німецької та польської».



Площа Австрії – торговий центр.

Після 1786 року, коли у Відні було затверджене розпорядження про ярмарки у містах краю, площа Австрії перетворилась на торговий центр міста. Щороку по два тижні тут вирувала Петрівська ярмарка, на якій продавався дешевий та дорогий крам і гучно звучали мелодії у виконанні циганських музик. Георг Дроздовський описував ці події так: «Довгими вервечками сиділи зі своїми кошиками швабки з передмістя – Роші й Монастирської і пропонували чудові овочі, які можна було порівняти хіба що з болгарськими, що часом завозилися мандрівними купцями…Румунські та українські дівчата пропонували плоди своїх старань: чорні глиняні глечики з густою білою сметаною, в яких так добре зберігалося все прохолодним. Сюди ж долучалися сир і яйця, які мирно уживалися з кукурудзяним борошном… Ярмарок- о Боже, чого там тільки не було! Продукти і товари практичного вжитку: різьблені ложки, макогони, дерев’яні миски, а крім того, відра, діжки, корита, шаплики, віники, щітки…
На хитких столах парадували медяники, посипані ванільним цукром, у товаристві ядучо – рожевих льодяників, що їх зазвичай можна цілими горами побачити на подібних ярмарках…Усе було жвавим і барвистим…»


Обличчя площі Австрії – Буковинська крайова управа
Важко уявити сучасну Соборну площу без корпусу Чернівецького університету. Цей корпус навчального закладу в минулому слугував приміщенням Буковинської крайової управи, яку було зведено у 1871-73 роках. Урядова споруда будувалась за типовим проектом для всіх країв, що входили до складу монархії. Керував будівництвом старший будівельний радник Павловський.

Буковинська крайова управа була вищим адміністративним органом краю. Крім президійного бюро тут працював президент, призначений самим цісарем. За дослідження архіваріуса  Марії Никирси до штату управи входили радники крайові, окружний хірург, канцелярист. Але згодом були створені департаменти і кількість чиновників невпинно почала зростати. Департаменти відали питаннями «фінансів, віровизнань, освіти, землеробства, транспорту, зв’язку, будівництва, товариств, громадянства, охорони кордонів, охорони здоров’я, військової справи». Тут здійснювався нагляд за політичними подіями, настроями населення в краї, театром, пресою тощо. Підпорядкована Міністерству внутрішніх справ управа крайова припинила свою діяльність лише з розпадом Австро – угорської імперії.

Але варто згадати, що на самому початку австрійського володіння все управління і судочинство перебувало в руках командуючого генерала Сплені та його офіцерів. Чернівецька «крайова адміністрація» тоді складалась з генерала та його ад’ютанта, котрі самі змушені були вести справи, оформляти документи та кореспонденцію німецькою мовою. Всього в адміністрації працювало 7 чоловік: військовий комісар, окружний касир, секретар, волоський та польський писарі. Так все починалось.
Цікавий момент – частина будівлі «крайової адміністрації» з самого початку використовувалась під житло. Тут жили президент зі своєю родиною та його радники. Після пожежі 1905 року триповерхова будівля крайової управи, де вони мешкали, стала чотириповерховою і нині тішить наше око вишуканою простотою і архітектурною стриманістю та величавістю. Вона і сьогодні дивує нас гарним оформленням всередині. Широкими сходами, залою для прийомів поважних персон, де зустрічали коронованих осіб і представників інших держав.


Ще варто сказати, що за австро-угорської доби площу Австрії в Чернівцях або «Аустерплатц», як її називали, прикрашала мармурова скульптура «Мати – Австрія». Це був перший пам’ятник, який уособлював Австрійську імперію.Його було створено до сторіччя приєднання Чернівців до Габсбурської імперії. Автором ескізу пам’ятника був професор Чернівецької промислової школи Карл Пекарі. Пам’ятник собою уявляв символічну скульптуру жінки, змальовану з імператриці Марії Терезії. Саме під час її правління Буковину було приєднано до Австрійської імперії. Величний монумент з дорогого каррарського мармуру і бронзовий п’єдестал в румунську добу - у 1918 році було знято і розбито. Але невідомими людьми рештки пам’ятника було збережено, заховано і закопано. І лише у 2003 році під час ремонтних робіт на території «Укрсоцбанку», що на вулиці Івана Франка, мармурову скульптуру було віднайдено. Величавий пам’ятник «Безголової Австрії» опинився після руйнації в реставраційних майстернях Василя Кравчука. Віднайдена «Мати – Австрія» надихнула чималу кількість скульпторів світу на створення копій цього історичного монументу. Навіть було реалізовано міжнародний мистецький проект. Його результати, тобто копії скульптури у різних творчих інтерпретаціях, зберігаються нині у великому холі центрального корпусу Чернівецького національного університету.


Отже землі, які отримала Марія Терезія від Османської імперії у вигляді «дикого поля», були перетворені у свій час за австрійським проектом у чудове місто з університетом і залізницею, багатоповерховими будинками і трамваями, з електрикою і водогонами. Дозволили цього досягти і європейські реформи і спеціальні укази Франца Йосифа про національну терпимість та толерантність . Можливо політика Австрії у свій час була відправною точкою на шляху до зародження ЄС. Як і народи Європи, чернівчани в цей день прагнуть жити в мирі і добросусідстві і вірять, що інтеграція є найефективнішим способом позбутись війн на шляху до економічного процвітання кожної держави.

                                                                                                                    Підготувала Галина Мурмилюк 
Використано світлини інтернетресурсу АСС та " МБ"