15-05-2020

Інтелектуальний календар ТРАВЕНЬ 2020

16 травня – 170 років від дня народження  лікаря-хірурга зі світовим іменем 
Яна (Йоханна) фон Микулича-Радецького
(пол. Jan Mikulicz-Radecki, нім. Johann Freiherr von Mikulicz-Radecki, 1850 – 1905).
 
Він народився в Чернівцях, в родині шановного камерального архітектора, професора вищої державної промислової школи Андреаса рицаря Микулича фон Радецького, який збудував символ Чернівців – Ратушу. Батько із сім’ї збіднілого литовсько-польського дворянина. Мамою Яна була чистокровна німкеня зі Снятина Емілія фон Дамніц, всі чоловіки в родині якої були потомственними пруськими вояками. Батько був двічі одружений, мав 9 дітей і  всі здобули вищу освіту, доньки займалися музикою і зайняли дуже достойне місце в суспільстві.
 
Проте найбільшу славу батькові і родині приніс їхній син – Ян (Йоханн) Микулич-Радецький. Як було прийнято на той час, він навчався в гімназіях Праги (1861), Чернівців (1862 – 1864), Клагенфурта (1864-1866), Германштадта (нині Сібіу, Румунія, 1866). Саме в Чернівцях в 1869 році успішно закінчив І державну цісарсько-королівську гімназію (K. k. I Staatsgymnasium in Czernowitz) і як свідчать джерела, хотів вчитися на священика, аби лікувати людські душі. Батько мріяв про кар’єру дипломата для сина, проте він під впливом дядька Лукаса, хірурга, вирішив також вчитися на лікаря. На той час в нашому місті вже були медики високої кваліфікації, але їх було зовсім небагато. Інші джерела вказують, що саме батько порадив йому вчитися медицини. Так що інтерес до науки й медицини він отримав саме в Чернівцях.  Як би то не було, але доля розпорядилася так, що він лікував фізичне здоров’я людей – і лікував блискуче.
 
В 1869 році Ян (Йоханн) поступив на медичний факультет Віденського університету, а в 1875 році його успішно закінчив. Одночасно він навчався у Віденській консерваторії. На той час так було прийнято – окрім фаху вивчати ще й класичну музику. А в родині Микуличів всі мали хист до мистецтва.
 
Ще під час навчання своєю старанністю він привернув увагу знаменитого науковця й хірурга Теодора Більрота, який помітив схильність ретельного студента до хірургії і по закінченні навчання запросив його до себе в клініку асистентом. Це було визнання і довіра з боку такого світила, і при тому дуже висока професійна школа. Правда, учень також був талановитим і вдячним. Саме Більрот посприяв, аби він отримав можливість вдосконалити і вивчити всі світові досягнення в хірургії того часу в кращих клініках Німеччини, Швейцарії, Франції, Англії. Одночасно, як результат наукових пошуків в хірургії, він опублікував свої праці у фахових медичних виданнях, якими одразу привернув до себе увагу світової медичної спільноти. Як результат високого професійного визнання в 1880 році він отримав наукове звання приват-доцента, а згодом – асоційованого професора.
 
 
 
 
І в 1882 році молодого професора запросили на кафедру хірургії Ягеллонського університету в Кракові, одночасно він був директором хірургічної клініки при університеті. І за короткий час отримав міжнародне визнання як науковець та хірург. В 1885 році переїхав до Кенігсберга (нині Калінінград) і 5 років працював професором хірургії в місцевому університеті.
 
  
І останній, самий успішний у всіх відношеннях відтинок часу, впродовж 15 років професор Ян Микулич-Радецький провів у місті Бреславі, нині Вроцлав.
  
Тут він очолював кафедру хірургії та клініку у Бреславському університеті, де два рази обирався деканом факультету. Саме хірургічна клініка стала дуже достойним вінцем його напруженої багатолітньої праці лікаря-хірурга. Вона будувалася за його особистим проектом і під його особистим контролем, мабуть таки і цей талант від батька передався. В 1897 році приміщення було цілковито завершене і в ньому вперше відкрито один з кращих в Європі асептичний операційний зал. А в 1901 році поряд було відкрито ще й спеціалізоване ортопедичне відділення.
 
Це була краща в світі хірургічна клініка, що й дало привід зібрати в 1903 році світовий конгрес лікарів. Клініка Яна Микулича-Радецького була визнана найкращою серед хірургічних клінік світу і стала європейським центром вдосконалення хірургів. А самого Микулича, як провідного науковця-хірурга запросили в Північну Америку, де він відвідав всі провідні клініки, читав лекції і ділився багатим досвідом практикуючого хірурга.
 
Немає жодного відомого за його життя розділу хірургії, в якому він не полишив би щось нове. Багато його винаходів використовується в практичній хірургії і до сьогодні. Ввів пластичну операцію стопи, запропонував прийом тампонування при лапаротомії, розробив пілоропластику. Автор численних операцій та оперативних прийомів, методів антисептики і асептики, винайшов низку інструментів, зокрема езофагоскоп, описав «закон Микулича», «недуг Мікулича». Запропонував ефективні прийоми дренажу і тампонування при лопаротоміях, удосконалив способи дослідження стравоходу дзеркалами.
 
Він є засновником такої форми діагностики як гастроскопія. Отримала також розголос його операція на гомілковостопному суглобі. З іменем Івана Микулича-Радецького пов’язана, описана ним уперше, особлива хвороба сльозних і слинових залоз. Запропонував низку інноваційних  методик у хірургії печінки, жовчних шляхів та підшлункової залози. Першим візуально дослідив внутрішню поверхню шлунка та встановив діагноз ракової інфільтрації.
 
Визначив нові хвороби (синдром Микулича – двобічне симетричне враження слинних і слізних залоз), провів нові операції (остеопластична операція Владимирова-Микулича, Гейнеке-Микулича), домігся визнання антисептичної маски (1896) та місцевої  анестезії (1902), розробив прийоми (кардіопластики, резекції стопи, шлунку, прямої та сигмовидної кишки), запровадив інструменти і лікарські засоби (серветки Микулича, клема Микулича, ватяні рукавиці та інші).
 
Як пам’ять про знаменитого науковця й лікаря залишилися усім добре відомі терміни: «клітина Микулича», «тампонада за Микуличем», «хвороба Микулича», «синдром Микулича», «затискач Микулича», «маска Микулича», «кут Микулича».
 
Ян (Йоганн) фон Микулич-Радецький опублікував понад 150 публікацій на 8 мовах Європи, якими володів. Найбільшого значення набули окремі видання: «Атлас захворювань ротової порожнини й гортані» (у співавторстві з Міхельсоном. Берлін, 1892); «Захворювання ротової порожнини» (у співавторстві з В. Кюбель. Відень, 1892 ); «Ортопедична гімнастика при викривленнях хребта» (у співавторстві з В. Томашевською. Відень, 1904); «Керівництво із практичної хірургії» у 4-х томах (у співавторстві з У. Бергманом і П. фон Брунс. Штутгарт, 1899-1901); «Зв'язки граничних розділів медицини і хірургії» у 14-ти томах (у співавторстві з Науніном. Штутгарт, 1895). Разом з Б. Науніним заснував та редагував фаховий журнал з хірургії «Mitteilungen a. d. Grengebieten der Medizin Chirurgie», який виходив впродовж 1896–1905років.
 
Роботи Микулича  не втратили своєї наукової і практичної вартості і до сьогодні.
З ними можна познайомитись за посиланням, звісно, для цього треба знати німецьку мову.
 
Роль доктора Яна (Йоганна) Микулича-Радецького не оминаув своєю увагою жоден підручник з хірургії, в усіх енциклопедичних виданнях з медицини його достойне ім’я належно представлено і поціновано.
 
Наукові та університетські кола також належно пошанували його ще при житті. Він був віце-президентом і президентом Краківського медичного товариства (1885-1887), почесним доктором в Единбурзі, в Глазго (столиця і місто Шотландії, Велика Британія), Філадельфії (США), почесним членом Нью-Йоркської академії медицини, Товариства медиків у Гельсінгфорсі (нині місто Гельсінкі, столиця Фінляндії), Хірургічного товариства в Лондоні та інших наукових інституцій. Був обраний почесним членом університетів Кракова, Вільнюса, Риму, Хельсінкі, Кенігсберга, Мінська, Лондона, Нью-Йорка, Відня та інших.
 
Саме у Вроцлаві в нього були і особисті приємні життєві моменти. Тут 17 липня 1892 року в нього народився єдиний син – Фелікс фон Микулич-Радецький, який успішно продовжив батькову справу і став знаним науковцем та медиком. Він був професором Берлінського медичного університету та знаним гінекологом. В 1929 році призначений надзвичайним уповноваженим у справах гінекології та акушерства в Шарітіта в Берліні. В 1933 році прийняв запрошення від університету Альбертуса в Кенігсбергу очолити кафедру гінекології. Після закінчення Другої світової війнив 1945 році він став головним лікаремлікарні Сент-ФранцискусуФленсбурзіта працював  запрошеним професором Крістіанського університету Альбрехтса в Кілі. З 1953 по 1961 рік був дійсним професором гінекології та акушерства у Вільному університеті Берліна. Він також успішно продовжував і наукову батькову спадщину і залишив більше десятка фахових підручників та статті в наукових журналах по гінеколігії.
 
 
 Проте для нього було гордістю, що він був членом Медичного товариства Буковини (Societas medikorum Bucovinae) і тому при нагоді він відвідував знамениту споруду із совою за адресою вул. Горького, 21 та вул. Б. Хмельницького, 45. Звісно, чернівецькі хірурги із захопленням та повагою слухали таке медичне світило, яким був Ян Микулич, а йому було чим поділитись з ними.
 
І хоч його час був неймовірно щільно розписаний на роки наперед, але ж в Чернівцях були дорогі для нього могили батьків, та й недалеко звідси, на вулиці Albertinengasse, 12 (нині Сімовича), мешкав його брат Адальберт Микулич, професор чернівецької гімназії, в якого він очевидно і зупинявся, коли йому випадало таки навідатися до рідного міста.
 
Про його незаперечний авторитет свідчить і такий факт. В 1903 році, коли захворів митрополит Андрей Шептицький, то він попросив, аби його лікував саме доктор Микулич-Радецький. І яке ж було його здивування, коли цей всесвітньовідомий хірург – «німець» Микулич припав на коліно і попросив у владики благословення чистою українською мовою.
 
І хоч в довідниках його подають і як австрійського, і польського науковця, одначе він сам визначав свою національність словами «Я – хірург». За вагомі досягнення в науці та медицині він отримав  титул барона (дворянина) і став називатися – рицар фон Микулич - Радецкий.
 
Свідченням незаперечного авторитету стало те, що в 1904 році його було призначено головним лікарем королівської Прусської армії.
 
І така неймовірно величезна зайнятість, хвилювання та відповідальність не пройшли даром для його здоров’я. В 1904 році цьому році він відчув біль у шлунку і сам же діагностував у себе пухлину. Попросив свого друга його прооперувати. «Професор фон Ейсельсберг 6 січня 1905 року у власній клініці І. Микулича зробив йому лапаротомію і, побачивши неоперабельний рак шлунку, зашив рану. Після операції І. Микулич ще читав лекції, консультував і оперував хворих. Незадовго до смерті написав своєму колезі професорові Ейсельсбергу: «Розстаюся з життям без страху, а з відчуттям задоволення; я працював скільки міг, заслужив велике визнання і був дуже щасливим…». Йому було всього неповних 55 років. Лікарі мабуть по іншому ставляться до життя, але доктор Микулич цілком заслужено дозволив собі так сказати. Він зробив те що міг і навіть трохи більше…
 
Видатний лікар-хірург світової слави, винахідник, засновник Краківської хірургічної школи Ян (Йоганн) фон Микулич-Радецький відійшов у вічність 14 червня 1905 року.
 
 
Він спочиває на кладовищі у Вроцлаві і на його могилі встановлено досить скромний пам’ятник як для такого знаменитого чоловіка. А в медичних закладах міста встановлені бюсти, барельєфи і добра пам'ять про нього залишилась назавжди. Та власне він сам зробив все, аби залишити по собі достойну згадку на віки.
 
Про нього написав наукову розвідку чернівецький історик, професор Емануїл Турчинський (нім.Turczynski Emanuel) – «Йоган Мікуліч Радецькі всесвітньо відомий хірург з Буковини» (1986), яке на сьогодні видано ще тільки німецькою мовою і заслуговує на перевидання, аби повернутися в рідне місто.
  
Підготовлено за науковим дослідженням «Микулич-Радецький Іван Андрійович (Johann Mikulicz-Radecki) 18501905) авторства В.П.Пішака, В.Е.Кардаш, В.І. Білоус, В.В. Білоус. 
 
Використано фотографії з інтернет-видань.