26-05-2020

Молитва до мови

                                                                                                                                                                      Катерина Мотрич

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.
Мово наша! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво у своїй нероздільній Трійці, що єси ти і Бог- Любов, і Бог- Віра, і Бог- Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму й не впускала туди злого духа ганьби та й висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся нарід той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяєвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Господнього знамення.

Мово наша! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від могил магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала силу, здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо «споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І слово було Бог».

Мово наша! Пречиста незаймана Діво! З козацьких степів. Яничарами впіймана, на курному шляху згвалтована, в дикий ясир ординцем погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на торжищі продана!

Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змаліла, на хресті мук розіп’ята. На палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми-покручами. Стражденнице, великомученице, Матір-Божа наша, в сибіри й колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, чорнобильською погибеллю засіяна!

Мово наша! Убога прочанко з протягнутою рукою! Осквернена й знеславлена своїми ж дітьми, твоїм сім’ям немудрим, що вродило не з тих полів, де квітують гречки, мовби зійшли на землю Ангели святі, де половіють жита, як Божий лик, і сяє небо, наче Господній престол. А з того зловісного валуєвського тирловища, де густо родить чортополох звиродніння, осот безпам’ятства, блекота запроданства, кукіль здрібнілого мислення, будяки бездуховності, чорнобиль рабської покори, прибиті сірою курявою повільної смерті, вичахання. На межі того здичавілого поля вже стоїть вічний плуг і вічний плугатар. Час чекає Божого знаку: зачати переорювати той бур’ян чи, може, станеться диво…

Прости ж їх, Рідна! Прости гріхи їхні вільні й невільні, прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля і де здичавілі й сп’янілі від крові ангели його все котять і котять мутні тумани на наші Великі Луги, поки його лукаві слуги косять наші молоді трави…

Караючий Третій Ангел, що протрубив у ніч із 25 на 26 квітня за дев’ять днів до 1953-го воскресіння Спасителя, що висвятив цю землю і люд її многогрішний, - покара і за Тебе, Матір нашу скорботну.

Прости ж їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що ти не древня, що ти не мудра, не велична, не велика, не прекрасна, не свята, не вічна єси.
Перероджений плід із древа нашого роду впаде в чорнобильську землю значно раніше, ніж Ти…

Стаю перед тобою на коліна і благаю за всіх: прости ж нас, грішних, і не ховайся за чорнобильську межу. Повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернися до краю, де «чорніше чорної землі блукають люди». То чорнобильські лика чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам’ятство.

Я ж Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття. Я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем. Я ж самоспалюючою Любов’ю своєю відгоню від тебе злих духів, молюся за тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу!

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів – до моря, від гір – до степів! Освіти від мороку душі і освіти святоруську землю. Русь-Україну возвелич, порятуй народ її на віки.