29-05-2020

Журналістові на замітку

Сьогодні ми запропонуємо Вам низку книг з найдревнішої із професій – журналістики. Треба сказати, що її величність Журналістика, як явище духовної культури, існувала не завжди. Вона виникла на певному етапі історичного розвитку людства, коли виникла потреба в масовій інформації. Всі ми добре пам’ятаємо зі шкільної парти, що епоха Ренесансу призвела до розкріпачення людини. В період Відродження в центрі уваги опинився культ людської особистості, творчості, індивідуальності. Як закономірний процес, в цей період усе більше число громадян почало втягуватись в політичну діяльність. А творення історії, прийняття державних рішень переставало бути справою лише монархів та їх найближчого оточення. Як наслідок в країнах почали виникати парламенти як представницькі органи всіх верств суспільства. Туди все більше втягувались нижчі суспільні прошарки, а відтак почало розширюватись коло споживачів політичної інформації. Все більше людей хотіло знати, що робиться в їхньому довкіллі. З іншого боку без правдивої та своєчасної інформації про події та факти реального життя ставало неможливим приймати політичні рішення. Таким чином інформація поступово почала перетворюватись з усної на письмову, з «принагідної – на періодичну, з передаваної конфеденційними каналами – на поширювану публічно». Так народилася журналістика.

В книзі професора Ігоря Срібляка «Історія журналістики XVII – XX ст.» Ви зможете ознайомитись з основними етапами розвитку журналістики у провідних країнах світу та Україні, починаючи з XVII і до XX століть. Науковець у своїй праці розглядає роботу періодичних видань провідних країн та зосереджує свою увагу на діяльності національних медійних систем, розповідає про виникнення найбільших інформаційних агенцій та їх вплив на суспільно – політичне життя світу.
Говорячи про передумови зародження періодичної преси в Україні, слід зазначити, що вона базувалась на досягненнях багатовікової національної культури. В її основу лягли «хронікально – літописні та епістолярно-мемуарні скарби попередніх епох».

Час виникнення перших періодичних видань у Наддніпрянській Україні припадає на друге десятиріччя ХІХ століття і пов'язаний з видавничою діяльністю Харківського університету, який з 1805 року стає центром громадського й культурного життя. У 1812 році при університеті починає виходити перша українська газета російською мовою «Харьковский еженедельник», а в 1816 році – журнали «Харьковский Демократ» і  
«Украинский весник». Переважна кількість публікацій перших громадсько-політичних видань торкалася проблем літератури. У виданні брали участь відомі вчені та літератори(Г. Квітка – Основ’яненко, П. Гулак- Артемовський та ін.). Мета цих часописів була «дать лучшее понятие о здешнем крае» і пробудити в українському суспільстві національні почуття. У цей же період з’являються перші періодичні видання і в Одесі. У 1859 році у Києві з’являється приватний політичний і літературний часопис «Киевский телеграф», який назвуть дідусем київських газет. Треба сказати, що українська література і журналістика того часу існувала в умовах жорсткої цензури, запровадженої ще на початку XVIIІ століття російським урядом. Більш детально про це Ви можете дізнатись з праці    Ігора Михайлина «Історія української журналістики ХІХ століття». Крім харківських часописів Ви тут зустрінете інформацію про альманахову журналістику українських романтиків. Також науковець у своїй книзі розглядає про  окремі напрямки москвофільської, народовської й радикальної журналістики. Говорить про виникнення української еміграційної журналістики та про становище української преси в Росії.
 
Поки електронні комунікації не замінили паперової книги хочеться запропонувати майбутнім журналістам і практикам, які вдосконалюють свою освіту, ще одну працю завідувача кафедри журналістики Харківського національного університету професора Ігоря Михайлина «Журналістика як всесвіт». Ці вибрані медіадослідження науковця доводять, що журналістика справді нагадує Всесвіт, бо вона тотожна багатогранному життю. Вона життя з одного боку відбиває, а з іншого його формує і створює. В цій галузі науковець працює вже більше 20 років. За цей час у нього виходили з друку підручники і монографії та назбиралось багато статей, доповідей, рецензій на наукові праці, які лягли в основу цієї книги. В них йдеться про життя регіональних медіа в сучасному інформаційному просторі та виконання пресою функцій «сторожового пса». Необхідно нагадати, що природний стан журналістики це перебування в опозиції до влади. Але виконання нею функцій «сторожового собаки», тобто контролю за владою, привело до встановлення конфліктних відносин між редакціями й органами державної влади, що представляли переважно виконавську вертикаль. Автор запевняє, що стало цілком очевидно, «що на пострадянському просторі для існування регіональної журналістики були створені умови, у яких вона мусила поступово померти. Але вона не померла. Більше того, майже скрізь зберегла свої позиції. Таким чином Україна отримала унікальний феномен, який потребує свого аналізу та пильного розгляду", вважає науковець. Адже регіональна журналістика існує, незважаючи на те, що була приречена на загибель. Виникає питання: чи повинна держава в таких умовах усуватися з інформаційного ринку, як це практикується в розвинутих країнах? Чи повинна захищати в інформаційному просторі ЗМІ, які є українськими за духом, характером і мовою? Питання риторичне. «І повинна захищати існуючі, і повинна створювати нові регіональні видання, і усіляко підтримувати будь-яку ініціативу в цьому напрямку», говорить науковець. На сторінках книги автор розповідає про відповідальність журналістики, про реалізацію її в Україні, про правду, як головне питання журналістики та радить як можна завоювати увагу читача, використовуючи досвід міжнародної журналістики в українських реаліях.
 
Автор приводить приклад роботи французької газети «Монд», американської «Уол-стріт джорнел», німецького часопису «Фокус». Подає основні елементи успіху провідних ЗМІ:

1.Видання, у тому числі й ділові, для досягнення успіху мають орієнтуватись не на фахову, а на загальну аудиторію, бути цікавими не лише для банкірів та фінансистів, але й для інтелігенції, наукових працівників, так званої широкої публіки.

2.У всіх, навіть фахових виданнях, має бути загально-політична і соціально важлива частина, щоб у читачів не було потреби використовувати інші джерела інформації.

3. При зображенні подій важливо не ставати на бік якоїсь партії чи групи, домагатися об’єктивності, безсторонності подачі матеріалу, при висвітленні конфліктів озвучувати позиції однієї і другої сторони.

4.Проте позиція безсторонності не може поширюватись на коло питань, пов’язаних з національними інтересами народу, питаннями цілісності держави, соціального миру та спокою в ній. Варто дотримуватись позицій патріотизму, стояти на захисті національної ідентичності, сприяти формуванню єдності етнічної та політичної титульної нації.

5.Важливо, щоб усі матеріали були написані простою, ясною мовою з найменшою кількістю складних і незрозумілих термінів. Нейтральний, емоційно безбарвний тон повинен зберігатися в поданні інформації про конфлікти, політичну і соціальну боротьбу.

6.Журналісти не повинні ні з гонорарних, ні з фахових мотивів самі «тягнути» газету чи ЗМІ, а мають залучати до виготовлення інформаційних, а найголовніше аналітичних матеріалів спеціалістів з різних галузей людської діяльності. Завжди корисно мати надійну мережу інформаторів і аналітиків з числа високих урядовців, учених, письменників та ін.

7. Великий ефект дає публікація на сторінках газети діалогу авторів з читачами або читачів між собою. Читач у такому випадку бачить своє ім’я на сторінках часопису, він відчуває задоволення від того, що йому дають можливість висловитися, з його думкою рахуються, і з цих мотитів виявляє увагу до часопису.

8.Важливою складовою успіху видання є менеджмент. Газета це підприємство, і менеджмент тут має бути близьким до промислового. Обов’язково слід проводити ретельні дослідження інформаційних очікувань і потреб аудиторії, на яку орієнтується видання. У зв’язку з цим необхідно періодично коректувати тематичну структуру газети з метою створення концепції видання, що динамічно розвивається та пристосовується до нових обставин.

9. Основні тематичні пріоритети в провідній західній пресі такі: тенденції розвитку ринків, політична інформація, нові технології, біржові зміни, журналістські розслідування, культура, спорт тощо.

Український читач особливо цінує часописи, які допомагають йому вижити в складних економічних умовах. Економічна нестабільність, соціальна незахищеність українських громадян спонукає їх шукати захисту своїх інтересів у журналістиці. Якщо газета допоможе хоча б невеликій кількості громадян поліпшити матеріальне становище, домогтися справедливості, захистить їх від сваволі чиновників і розповість про це, то така газета здобуде популярність, до неї потягнуться передплатники, її читачами стане звичайний пересічний громадянин, який і складає більшість населення будь-якої країни, а не лише сучасної України.

У часи трансформації суспільства й жорсткої боротьби за владу наші пресові «хазяї» добре усвідомлюють, що самі особисто вони хотіли б прочитати в газеті, на яку дають гроші. Вони майже бавляться тою необмеженою владою, яку дають зосереджені в одних руках великі гроші. Бо це нові можливості в недавньому тоталітарному суспільстві, пишуть автори Л.Молодецька та О. Поляков в своїй роботі «Газетний бізнес в українській провінції: Бути чи не бути?».

Західні ж капіталісти мали час натішитись цією забавкою. Вони будують свої відносини з пресою, відштовхуючись від принципу, що газета – передовсім товар. А товар мусить продаватися, мусить бути рентабельним. Для цього він має сподобатися не лише своєму власнику, але й найширшому колу потенційних клієнтів. Сьогодні українська преса «приватизована», як ніколи. Але історія доводить, що так буде не завжди.

В пропонованій брошурі автори піднімають наступні питання: Що руйнує газетний ринок; Національні особливості українського читання газет;Чи варто бути газеті «всім для всіх» ; Вся справа в структурі ; У пошуках реклами та ін.
 
 

А ось про макетування, стиль, принципи і закони оформлення газети, про види верстки та розміщення на її шпальтах великих матеріалів і використання розворотів читайте в доробку Олександра Куликова «Стиль, отвечающий времени». Доповнить дане видання наступне «Газета: художньо-технічне оформлення» Остапа Зіновійовича Ножака. Праця містить прийоми художньо-технічного оформлення друкованих видань, які мають багаті традиції. Адже газета це не тільки зміст, події, інтерв’ю, коментарі, а й простір, який вони заповнюють. І заповнюють за певними законами, у результаті ретельних підрахунків і вимірювань, щоб читач міг побачити головне, зрозуміти суть і ефективніше засвоїти той матеріал, який несе йому газета.

У наш час журналістика стикається з дедалі суворішою критикою, через численні порушення та зловживання у цій сфері, що значно підриває її авторитет. Галузь переживає глибоку кризу і потребує встановлення орієнтирів, переосмислення критеріїв та принципів роботи, вважають фахівці. «Підручник із журналістики» Іва Аньєса став книгою, що вивчає ці принципи і критерії, пропонуючи правила і практичні поради щодо фахової роботи журналіста у друкованих виданнях та в Інтернеті. У пропонованому Вам виданні докладно розглянуто весь спектр діяльності журналіста: пошук інформації, написання текстів, жанри журналістики, ілюстрації та створення макетів. У доступному форматі та спираючись на приклади, автор подає методику журналістики, яка є підгрунтям  для роботи та умовою успіху в цій галузі.

Свій методичний посібник «Курс практичної журналістики» пропонує медіа-експерт Олег Хоменок.Тут можна віднайти корисні поради щодо написання статей, прочитати про стандарти професії і етику в журналістській роботі, про жанри і види журналістських матеріалів, про репортаж, техніку інтерв’ю та ін. Посібник включає рекомендації, практичні завдання та ігри, які використовувались автором під час тренінгів для журналістів.
 

Наступне пропоноване видання – це практичний посібник для журналістів Олександра Шумельда «Пошук інформації в Інтернет». Тут ви прочитаєте інформацію про дискусійні групи в інтернеті, форуми в реальному часі, інтернетне радіо та інтернетні конференції, про публічні електронні збори, опитування тощо. Видання містить інтернетний словник Філа Нобла.

А ось Курс лекцій «Квиток у всесвітню мережу» пропонує журналістам ознайомитись з методами розміщення і пошуку інформації у всесвітній мережі ІНТЕРНЕТ. Під час підготовки видання враховувався досвід найбільшого і найдосвідченішого закладу з підвищення кваліфікації працівників ЗМІ у Франції. Підручник містить інформацію про базові поняття Інтернет, основні сервіси, засоби класифікації інформації, статистичні дані щодо кількості користувачів Інтернет та ін.

Нині не можливо уявити собі жодного великого ЗМІ, - інформаційної агенції, газети, радіостанції, телеканалу – без свого представництва в Інтернеті. Причому вони еволюціонують: від інформаційного сайту з логотипом і телефонами редакції до самодостатнього інформаційного ресурсу, який іноді «перевершує оригінал». Річ у тому, що в сучасній журналістській кухні електронний текст, поза всяким сумнівом є головним. Усе решта версії, вважають окремі фахівці. Одну з них можна зачитати перед відеокамерою, іншу опублікувати в часописі, ще одну видати книгою. Тому веб-сайт сьогодні – найголовніша частина будь якого медійного проекту. Інтернет перевернув все з ніг на голову. Фахівці вважають, що найповніший інформаційний пакет (з коментарями, аудіо- відео ілюстраціями) можливий саме в Мережі. По – друге, в мережі перебуває основна частина потенційної аудиторії журналістів, які розраховують на інтелектуальну публіку. Тому сьогодні інтернет-журналістику трактовано як історично четвертий (після преси, радіо, телебачення) різновид журналістики. В навчальному посібнику Бориса Потятиника «Інтернет- журналістика» подано рекомендації стосовно підготовки матеріалів для новинно-аналітичних онлайнових ресурсів, запропоновано прогноз розвитку мережних медій.

Але якщо Вам потрібні рекомендації для підвищення рівня культури особистого і фахового мовлення то Вам варто взяти до рук Навчально- методичний посібник укладачів Надії Бабич та Олесі Жук «Культура спілкування у журналістській практиці». Тут викладені думки видатних людей світу про завдання «людини мовлячої». Вони покликані допомогти студентові усвідомити особливості культури спілкування в журналістській практиці залежно від жанру, в якому усна форма використовується, від суспільного статусу й психологічних особливостей співрозмовника, а також від мети створюваного матеріалу (газетного, радійного чи телевізійного). Особлива увага в посібнику приділяється способам впливу на людей під час спілкування, таким як переконання, навіювання, психічне зараження, наслідування, а також типовим помилкам журналістів під час інтерв’ю. В цьому розділі йдеться про відсутність попередньої розмови з гостем, непродумання ключових питань, прагнення самоутвердитись і перетворення інтерв’ю в монолог, а також про невпевненість та самовпевненість журналіста, часту зміну формату і навіть втрату зорового контакту з інтерв’юйованим.
Бажаючі зможуть ознайомитись  в посібнику з такими лекціями як: Культура спілкування; Антикультура спілкування; Мовний і мовленевий етикет; Основи ораторського мистецтва; Різновиди спілкування і стилі комунікативної поведінки; Невербальні засоби спілкування; Культура спілкування тележурналіста. Даний посібник містить і практичну частину – добірку завдань, зокрема тестових, а також текстів для колективного та індивідуального тренінгу в різних ситуаціях спілкування.

Далі поговоримо про свободу слова, бо кожній людині в тому числі і журналісту важливо висловлювати свою власну думку та вільно вислуховувати думки інших. Свобода, безперечно є однією з головних людських цінностей. Свобода слова є основою побудови громадянського суспільства. А свобода доступу до інформації є необхідною умовою дотримання прав людини. Адже кожен із нас хоче знати, що насправді відбувається у світі та в його власній країні.
Проте справжня свобода визначає відповідальність преси перед суспільством, а влади відповідно, перед пресою й суспільством. Саме така відповідальність є необхідною для того, щоб принцип свободи «відбувся». Ці та інші питання можна знайти у виданні «Журналісти: їхні права і обов’язки». Тут подані статті Конституції України, та деякі акти, які розкривають поняття свободи слова. Це ті норми національного законодавства України, які повністю відповідають вимогам міжнародних норм. Зокрема статтям Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод ( Європейська конвенція з прав людини).

Також важливо звернути увагу на те, що викладена інформація у ЗМІ не завжди відповідає дійсності, адже журналісти, люди, вони також мають властивість помилятись. Тому в багатьох країнах Європи, проти помилки журналіста використовують такий правовий механізм, як «право на відповідь».
Юридичне право на відповідь надає особам право публікувати чи оприлюднювати в ЗМІ свою відповідь на фактично неправильну інформацію, або кривдні чи образливі погляди, чи на те й інше разом.
«Декларація принципів поведінки журналістів», прийнята на Всесвітньому конгресі Міжнародної Федерації Журналістів ( 1954,1986рр.) : «Журналіст має зробити все можливе, аби виправити будь-яку опубліковану інформацію, що виявилась шкідливо неточною».
У виданні також виписана відповідальність за дії, що спрямовані проти журналіста та статті про авторське право і норми підтримки та захисту журналістів.

Сьогодні, коли кожна людина, а особливо-телеглядач, стикається з проявами інформаційної війни, конче необхідно навчитися відрізняти правду від брехні, а ще уберегти себе від чужих інформаційних впливів в умовах інформаційного конфлікту. У книжці Георгія Почепцова «Сучасні інформаційні війни» викладено історію виникнення інформаційних воєн та розкрито різницю між американською, британською і російською моделями. Вперше автором вводиться поняття смислової війни і розглядається її роль в сучасному світі.

Щодо телебачення, то це слово звичне для кожного покоління. За короткий час телебачення пройшло шлях бурхливого розвитку від простого озвучування новин і показу театральних п’єс до найскладніших телевізійних форматів з використанням найновіших досягнень комп’ютерної графіки та космічних телемостів. І сьогодні новітню телевізійну журналістику в Україні не можна уявити поза розумінням соціальної дійсності, поза прогнозами і коментуванням подій та явищ суспільного життя. Про українську школу журналістики, яка тяжіє до європейської Ви можете прочитати в підручнику Анатолія Яківця «Телевізійна журналістика. Теорія і практика». У виданні крім історичного екскурсу в минуле телевізії є розділи присвячені інформаційним програмам на телебаченні, де популярно подаються методи викладу телевізійних новин, використання цитування під час створення програм та виписано вимоги до мови і стилю інформаційних повідомлень. Приділено увагу роботі інформаційної служби телевізійних новин з розгорнутою картиною структури інформаційної редакції та виробництва безпосередньо телевізійного сюжету. Тут описано особливості телевізійного репортажу та щоденну роботу репортера, прес-конференції, дискусії, ток-шоу, ігрові шоу, видовищний синтез ток-шоу і телевізійного концерту, телешоу у суді та ін. В підручнику окремим розділом подається інформація про моделі суспільного телерадіомовлення в добу глобалізації, оскільки ЗМІ і комунікації посідають особливе місце у системі інститутів громадянського суспільства. Вони формують погляди людей і громадську думку, яка є важливим інструментом демократичного устрою й ознакою «сфери відкритості». Розглядаються моделі громадського мовлення США, Німеччини, Франції, Естонії, Польщі діяльність популярної телерадіокорпорації Бі-Бі-Сі.

Доповненням до цього підручника слугуватиме видання Анатолія Капелюшного «Телебачення прямого ефіру: практика мовлення, типові помилки». У посібнику висвітлено специфіку праці журналістів у прямому ефірі. Йдеться про використання в мовленні лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних засобів. В книзі подано завдання для самоперевірки та тести. Наводяться типові помилки журналістів та гостей студій. В кінці книги подано правильні відповіді на тестові завдання.

В практичній діяльності кожному журналісту-практику і тим паче редактору стануть в нагоді видання з редагування. Це навчальний посібник доцента кафедри мови засобів масової інформації на факультеті журналістики Львівського національного університету Анатолія Капелюшного «Редагування в засобах масової інформації». У цьому посібнику науковцем викладено основні теоретичні положення курсу «Редагування ЗМІ». До кожної теми подано «Питання для самоперевірки», «Практичні заняття» та «Літературу». У виданні робиться наголос на творчий характер редагування, на те, що редагування – вид творчості, а сам процес редагування – це співтворчість з автором. Розглядається специфіка редагування в газеті, на радіо та особливості редагування на телебаченні. Однак робиться зауваження, що будь-які форми втручання редактора в авторський текст мають передбачати й забезпечувати збереження авторської манери.

Праця редактора над фактичним матеріалом є одним з найважливіших у курсі «Редагування ЗМІ». Тому «Практичний посібник-довідник журналіста» Анатолія Капелюшного містить теоретичні положення й практичні рекомендації до праці редактора. Для зручності тут вміщено основний довідковий матеріал, який може знадобитись і журналісту, і редакторові під час роботи. Це відомості про лауреатів Шевченківської, Нобелівської премій, премії «Оскар». Є короткі статті про зірок політики, кіно, телебачення, поп- і рок-музики, модельного бізнесу, моди, спорту, про країни світу та їх столиці, про найвідоміші університети тощо. В кінці книги подано короткі словники актуальних власних імен та найпоширеніших скорочень, які можуть зустрічатись у матеріалах. Як додаток в посібнику розміщено окремий розділ під назвою «Факт – основа журналістського твору». Це коротка антологія досліджень українських учених. Тут представлені Д.С.Григораш, З.Є. Дмитровський,В.Й. Здоровега, В.О. Карпенко, О.Д.Кузнєцова, В.В. Лизанчук, І.Л.Михайлин, А.З. Москаленко, Д.М. Прилюк, В.В. Різун. Ю.Г. Шаповал.

В нагоді редакторам та журналістам стане і «Термінологічний словник основних понять і виразів» Івана Мащенко, який понад сорок років присвятив роботі на телебаченні. Він є автором двадцяти книг- досліджень електронних мас-медіа, у тому числі і пропонованої «Енциклопедії електронних мас-медіа». Відомий дослідник в книзі подає 5 тисяч термінів, виразів та понять, які використовуються у таких сферах діяльності, як телебачення, радіомовлення, кіно, відео, аудіо. Знайдете Ви у цьому виданні і лексикон суспільно-політичного та літературно- мистецького обігу. Адже словник призначений як для творчих працівників телерадіоорганізацій, так і для представників суміжних галузей мистецтва.

Розрахований на журналістів та всіх тих, хто працює у сфері інформації і Словник-довідник «Журналістика» автором-укладачем якого є Ігор Леонідович Михайлин. У цьому словнику-довіднику розкривається значення важливих термінів, що характеризують традиційні явища журналістики та сучасний стан розвитку інформаційної галузі. Також у видання вміщено терміни, які висвітлюють етичні та правові засади діяльності ЗМІ, сучасні медіа-жанри, а також процес інформаційної та публіцистичної творчості і політику Української держави в інформаційній сфері.

Завершуємо нашу розповідь матеріалом про газету «День», яка є сьогодні зразком якісної професійної журналістики та про її двохтомник «Екстракт 150». Треба сказати, що одразу після свого створення в 1997-му році редакція газети заявила, що сприятиме побудові громадянського суспільства. Згодом журналісти підтримали Майдан, бо всім їм хотілося вірити, що всі проблеми нашої країни вже позаду. Але історичний «багаж» наполягав, що все далеко не так просто. Бо йдеться не про окремі особистості — Кучму, Ющенка, а про процеси трансформації нашої держави та суспільства, розповідає редактор газети Лариса Івшина. Ми й досі перебуваємо на етапі цієї складної трансформації — переходу від пострадянського «літочислення» до європейського, каже вона. Озираючись назад, вже маємо чітку перспективу, спрямовану вперед, у майбутнє. І тепер вже можемо проаналізувати, чи правильно був витрачений цей час.
З 2000-го року журналісти «Дня» намагалися осягнути основні вузли українських проблем. У тісній співпраці з найкращими науковцями та «партією істориків» з’явилася «Бібліотека газети «День». Свою газету тепер журналісти називають своєрідною дослідною ділянкою, на якій вирощуються ідеї та ініціативи, які мала би взяти на озброєння держава.
«Дню» пощастило працювати з потужними і цікавими авторами, фотокорами, і з геніальним художником Анатолієм Казанським, малюнки якого викладені на перших шпальтах газети і на обкладинках книг «Екстракт 150». Ці малюнки іноді говорять більше, ніж тексти.
Якщо коротко, то такою є історія газети «День», яка колись стартувала під прапором «Українське — означає інтелектуальне» і гаслом: «Росія читає «Известия», Американці — «Нью-Йорк таймс», а українці будуть читати «День». Сьогодні це видання зобов’язує читачів уважніше придивитися до нашої держави та її значення у світі.
150 текстів, вміщені у книзі «Екстракт 150», це справді, добутий з «тіла» газети екстракт. Тексти видання у двох книгах присвячені різним напрямам, які журналісти та читачі вважали важливими. Це своєрідна нитка Аріадни, яка показує шлях, яким ми пройшли разом із суспільством протягом останніх 12 років, каже редактор газети.
Двотомник знакових статей «Дня» тепер дає можливість глибше осягнути і зрозуміти віхи найновішої української історії.
Для прикладу наведемо історію Хими Хтомівни Остапчук з села Голенищевого Летичівського району Хмельницької області, яку описав Михайло Василевський. «Все життя вона страждає за те, що не хоче бути бідною, зневажає п’янюг і має класову ненависть до нероб». Надзвичайно чутливий і талановитий журналіст Михайло Василевський зумів розгледіти в історії жінки, яка так і не вийшла заміж, величезну драму цілого покоління. «За кого я мала вийти заміж, — дивувалася вона, — за тих, хто розкуркулював моїх батьків і топтався по святинях?» Вона свідомо самотньо жила на околиці села, бо не сприймала того, що в науковому світі називається «конформізм» - безпринципна і некритична покора певній моделі.
Книга «Екстракт 150» - це знакові статті, які показують унікальний шлях, що разом зі своїми читачами пройшла газета «День». Це лабораторія творчих підходів практичної журналістики і громадської діяльності журналістів. Це – досвід формування і «вирощування» громадянського суспільства у період повернення до європейського дому із пострадянського стану. І не в останню чергу це впровадження стандартів якісної преси.
 
Підготувала Галина Мурмилюк