На робочий стіл філологові

Сьогодні, коли українську громадскість сколихнула заява голови Верховної Ради Дмитра Разумкова про можливий перегляд у парламенті чинного закону про мови, варто поговорити про нашу рідну українську мову. Адже і так на тлі коронавірусної паніки ця заява викликала суспільний негативний резонан.

Нагадаємо нашим читачам, що закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» було прийнято торік 25 квітня. 16 липня він набув чинності. Цей закон на законодавчому рівні закріпив державний статус української мови і передбачає створення державних навчальних центрів для дорослого населення з вивчення державної мови. І хоча знання української мови не є обов’язковим для приватного спілкування, державна мова є обов’язковою для всіх держслужбовців. За порушення закону передбачається адміністративна відповідальність та штрафи. Слід також сказати, що закон передбачає перехідний період близько двох років, що має сприяти процесу впровадження закону в життя.
 І так про нашу мову...

У процесі свого життя та своєї діяльності люди мають властивість вступати у різні стосунки з іншими людьми, обмінюватись досвідом в усіх сферах багатогранного людського життя, передавати цінну на їх погляд інформацію від покоління до покоління. І це спілкування відбувається з допомогою мови. Мова душа кожної національності і її найцінніший скарб. У мові наша стара і нова культура, ознака нашого національного визнання. І поки живе мова, за слова науковця І.Огієнка, житиме і народ. Людина засвоює мову змалку від батьків, від оточення; у школі – вивчаючи шкільні предмети; у зрілому віці – спілкуючись з іншими людьми, читаючи різноманітну літературу, пізнаючи навколишній світ. Протягом життя збагачує свій словник, але це відбувається в основному стихійно. А щоб відчути мову, потрібно усвідомити структуру мови як системи, збагнути закони та її внутрішню логіку. Це дозволяє зробити 3-є видання підручника добре відомого і авторитетного науковця Івана Пилиповича Ющука «Українська мова». Він містить відомості про походження, розвиток і структуру сучасної мови як цілісної функціональної системи. У виданні розглянуто її усну (звучання) і письмову (правопис) форми. Деякі мовні явища висвітлено по-новому.

Українська мова є важливим засобом об’єднання українців, які проживають у багатьох країнах світу. Тому учені досліджують українську мову в різних аспектах. Розкривають її зв’язки між мовою та історією народу, суспільства, оскільки мова розвивається в тісному зв’язку із суспільством, відображаючи зміни, що відбуваються в його житті. Ці аспекти розкриває третє, перероблене видання «Сучасна українська мова» за редакцією Олександра Пономарева. В даному підручнику розглядаються питання фонетики, вимови, графіки, лексикології, фразеології, лексикографії, словотвору та морфології сучасної літературної мови. Подаються відомості з діалектології та загального мовознавства. Також у цьому виданні міститься опис особливостей побудови словосполучень і речень. Окремі розділи присвячені проблемам «формування одиниць зв’язного мовлення та основам пунктуації».

В пропонованому виданні Н.Г. Шкуратяна та С.В. Шевчук «Сучасна українська літературна мова: Модульний курс» досліджуються різні аспекти мови: звукова система, словниковий склад, граматична будова, стилістика, діалекти. Наслідком досліджень учених є низка фундаментальних наукових праць з українського мовознавства. Практичний посібник містить теоретичний і практичний матеріал курсу сучасної української літературної мови, структурований за відповідними блоками. У теоретичних блоках докладно висвітлено розділи курсу. Практичні блоки охоплюють вправи для контролю, запитання і завдання для самоконтролю та завдання для модульного контролю. Посібник підготовлено відповідно до чинної програми. Він складається з таких розділів: «Фонетика і фонологія», «Орфоепія», «Графіка», «Орфографія», «Лексикологія», «Фразеологія», «Морфеміка і словотвір», «Граматика», що охоплює «Морфологію» й «Синтаксис». Питання пов’язані з розділом «Пунктуація», розглядаються у розділі «Синтаксис».

Науковці визначають зв’язки між українською мовою та іншими мовами народів світу, насамперед із мовами близькоспорідненими. До прикладу, подією у славістичній лексикографії стало видання «Чесько-українського словника» у двох томах Віталія Макаровича Русанівського. Треба сказати, що це не єдина вагома праця науковця. Майже через двадцять років після публікації орфографічного словника В.Русанівський разом із С.І. Головащуком та О.О. Тараненком видав «Орфографічний словник української мови». Який став подією в буремному культурному житті початку 90-х років. У цьому виданні відбилися роздуми науковця про український правопис, його принципи, відповідність живому слову. Протягом майже 40 років Віталія Макаровича хвилювали ці правописні проблеми і свідченням цього є «Український правопис» (К.,1960, К., 1990,К.,1993), «Довідник з української орфографії і пунктуації» (К.,1964,К.,1973,К.,1984,К.,1986),«Складні питання українського правопису»(К.,1980). Колеги розповідають, що академік дуже уважно ставився до тенденцій розвитку правописної сфери, був обережним в оцінці пропонованих новацій, дотримувався давнього лікарського гасла «Не зашкодь!».

Пропонуємо Вам збірник праць В.Русанівського "Життя у слові".

Краса, милозвучність, гармонійність і природність української мови відкрилася світові, коли з початком ХІХ віку з неї спала шкаралупа церковнослов’янської. Та одночасно постало питання: що перед нами, явище якого періоду? Коли народилося і як розвивалось? Як вписати його в сім’ю слов’янських мов? Хто першим вимовив слово цією мовою? Одні милувалися нею, інші намагалися увібгати назад. Хтось видряпував на шкаралупі ім’я, хтось пробував колисати як немовля, аби перевчити на свій спосіб… Так стала утверджуватись наша мова. Заявивши про себе тоді, коли «Русь» вже ніби скінчилася, а «Україна» ще тільки розпочиналася. В монографії Олександра Царука «Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри» досліджуються питання виділення української мови з праслов’янської, початкові щаблі її становлення як самобутньої лінгвістичної системи на тлі процесів, пов’язаних із формуванням інших слов’янських мов. В праці використовується аналіз уже відомих та нових історичних, археологічних, етнографічних та антропологічних фактів.

Пропонуємо Вам видання, яке зацікавить всіх , хто пише або читає наукову літературу. Це доробок Пилипа Селігея «Світло і тіні наукового стилю». З книги ви дізнаєтесь, що таке читабельний науковий твір. Чи потрібно вченому бути хорошим стилістом? Як краще розповісти про своє дослідження? Як можна писати, а як ні? Відповіді на ці запитання містить пропонована Вам книжка. З неї Ви дізнаєтесь, що таке «науковий жаргон», чому він перешкоджає розвитку науки, чим відрізняється від комунікативно досконалих текстів. Докладно в книзі йдеться про різноманітні стильові засоби, завдяки яким писемне мовлення стає змістовним, виразним, цікавим і переконливим. Мовні явища у виданні аналізуються на широкому культурно- історичному тлі, спостереження й висновки проілюстровано прикладами із сучасних наукових публікацій. Нажаль стилістично недоброякісні наукові тексти -- це все ще не рідкість, стверджує автор. Ті, що написані науковим жаргоном, незрозумілі навіть фахівцям. Таким текстам властиві термінологічні зловживання, надмірне використання непотрібних запозичень, багатослів’я та марнослів’я. Науковий жаргон суперечить комунікативній сутності мови, бо не повідомляє нові знання, а приховує їх. Це не просто недбальство якогось окремого автора, а цілісне явище, поширене в багатьох країнах і науках.

Не можемо оминути свою увагою появу в нашій книгозбірні «Історичної фонології української мови» Юрія Шевельова в українському перекладі, бо поява цього видання була великим святом мовознавства на Україні. Англійською мовою ця праця вийшла ще в 1979 році, і хоча адресована була славістам і насамперед українському читачеві , однак він впродовж багатьох років не мав до праці доступу. На перешкоді стояли цензурні заборони, відсутність книжки в бібліотеках, інколи мовний бар’єр. Український читач не мав доступу і до багатьох інших праць з україністики Юрія Шевельова.



Остання найповніша бібліографія Ю. Шевельова охоплює 872 назви, серед них є кілька фундаментальних лінгвістичних праць, обсяг яких перевищує 500 сторінок. Коло мовознавчих зацікавлень науковця широке – це історія української мови, фонологія, морфологія, стилістика, соціолінгвістика, історія мовознавства.
Пропонуємо ще одне вагоме видання Юрія Шевельова «Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії». Ця книга містить мовознавчі дослідження західноєвропейського періоду (1947-1953рр.) Серед них грунтовна праця «Нарис сучасної української мови», яка стала вагомим досягненням у вітчизняній лінгвістиці. У збірнику зібрані статті, що висвітлюють питання історії української мови та ряд рецензій. Видання буде цікавим для науковців філологів, студентів та викладачів.
А ось Олексу Тихого називають справжнім донецьким українцем. Якось він написав: «Я – для того, щоб мої земляки – донбасівці давали не лише вугілля, сталь, машини, пшеницю… Для того, щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських поетів та письменників, композиторів та акторів». Сьогодні ми представляємо Вам книгу Олекси Тихого «Мова - народ». У цій книзі зібрано документи і висловлювання видатних людей про мову. Всього Олексою Тихим зібрано понад 250 авторів та документів. Декілька розділів цієї збірки - «Письменники, вчені та поети про роль та значення мови в житті народу», «Ставлення до мови», «Патріотизм», присвячені загальним питанням значення рідної мови. Інші розділи, такі як «Тарас Шевченко про мову», «Доля української мови в історичному плані», «Трохи статистики», присвячені українській мові.