17-06-2020

Маловідомий Мазепа


Напевно, немає в українській історії особистості більш суперечливої, яка періодично викликає запальні дискусії серед фахівців, ніж український гетьман Іван Мазепа – один з найвідоміших діячів України періоду Гетьманщини. Багато людей у світі знають про нього в основному з поем Олександра Пушкіна та Джорджа Байрона. Однак абсолютно несподівано в ХХІ столітті фігура Івана Мазепи стала активно використовуватись «патріотами» як у Росії, так і в Україні. При цьому обидві сторони використовували тільки примітивний шаблон «зрадник», або «герой».

Нагромадження міфів і штампів настільки щільно оточує фігуру Мазепи, що його за визначенням окремих науковців негативно оцінювали навіть найвидатніші історики України, котрі прославляли у своїх працях періоду Гетьманщини, - Микола Костомаров і Михайло Грушевський.

І тільки порівняно нещодавно появилася грунтовна монографія «Іван Мазепа» докторки історичних наук, професорки кафедри історії народів країн СНД Інституту історії Санкт-Петербурзького державного університету Тетяни Таїрової-Яковлєвої, яка намагалася, використовуючи архівні документи дати оцінку тому непростому періоду в історії України і ролі в ньому гетьмана Мазепи. Книга викликала неабиякий інтерес в істориків насамперед, і не тільки. Проте всі вони сходяться на думці, що це одна з найсерйозніших праць про таку неоднозначну і при тому видатну постать в історії України, якою був і назавжди залишиться Іван Степанович Мазепа.

Тетяна Геннадіївна Таїрова-Яковлєва Іван Мазепа / Переклад з рос. Ю. А. Мицик, І. Ю. Тарасенко. - Харків: Фоліо, 2018.

«Іван Степанович Мазепа, - пише у своїй праці авторка, - особа настільки видатна і багатогранна, що для його зображення потрібна вся палітра фарб. У його житті було стільки пригод, крутих поворотів, ударів долі й незмінного заступництва фортуни, що будь-яка художня вигадка тьмяніє на цьому фоні. Природжений політик, обдарований полководець і дипломат, людина відважна, честолюбива й цілеспрямована, - він був уособленням епохи українського духовного відродження й розквіту козацтва. Поет і філософ… Прекрасно вихований, казково багатий, з прозорливим та іронічним розумом, він двадцять років успішно лавірував в океані політичної боротьби, залишаючись біля керма України. Переживши безліч зрад і доносів, він практично нікому не відкривав свою душу. І лише з небагатьох творів Мазепи, що дійшли до нас, можна вгадати таємного романтика, в серці якого кипіли ретельно приховані пристрасті та мрії».

Саме такого, істинного Мазепу, описує у своїй книзі Тетяна Таїрова-Яковлева, представивши читачеві об’єктивний портрет і вивірені факти. Більше того, авторка не насаджує свою думку, а навпаки - вона дозволяє самому вирішувати: засуджувати його чи виправдовувати. І ми раді з того, що в нашій книгозбірні є це нині популярне серед істориків видання.
Тетяна Таїрова-Яковлева у своєму дослідженні розповідає детально про родину Мазеп, яка походила з білоцерківських бояр, про початок 60-х років 17 століття, коли на політичну арену Речі Посполитої виходить юний, але повний честолюбивих надій Іван Мазепа. Йдеться у виданні і про стосунки п’ятидесятирічного гетьмана з юним, вісімнадцятирічним царем, про «Коломацькі статті», що забороняли гетьману й уряду мати дипломатичні зносини з сусідніми державами та «Московські статті», Наришкінський переворот та закінчення війни в Криму і Константинопольський мир та інші історичні події.

За Тетяною Таїровою-Яковлевою «…уперше з часів Переяславської ради Москва вирішила спертися на сильну гетьманську владу, а не на масу анархічних опозиціонерів. І якщо Голіцин прагнув установити повний контроль над Україною, зробити її слухняною й слабкою, ареною старшинських змов, то Петру І потрібний був сильний військовий союзник, наділений необмеженими повноваженнями і владою. У цьому цілі царя і гетьмана повністю збігалися…
Отримавши офіційне підтвердження своїх повноважень, Мазепа тепер міг знищити старшинську опозицію, добитись підпорядкування від запорожців, досягнути економічного зростання й посилення армії. А військові походи давали можливість нагодувати і зайняти бунтарів. Починався найщасливіший період в його житті… Стабілізація внутрішнього економічного життя робила свою справу - тепер підняти людей на повстання проти Мазепи було не так-то просто… Поїздка до Москви взимку 1700 року перетворюється для Мазепи на справжній тріумф…
А далі, абсолютно несподівано Північна війна обернулася привабливою й цікавою для Мазепи стороною. Крайнє послаблення Речі Посполитої у війні зі Швецією відкривало принадну перспективу утілити в життя його титул гетьмана «обох берегів»…. Будучи народженим і таким що виріс на Правобережній Україні, Мазепа не міг без туги думати про рідні місця, віддані полякам. Його, як щирого захисника православ’я, не могли не хвилювати ті репресії, які влаштовувалися в Правобережжі католиками й уніатами»,- пише в своїй книзі Тетяна Таїрова-Яковлева.

Це був один з кращих моментів життя Мазепи. Найсміливіші його мрії починали здійснюватися. Без бунарства він міг до логічного завершення довести створення адміністративно-державної системи. Здійснення заповітних мрій потроювало його сили і бажання. Саме в цей період відбувається один із найромантичніших епізодів життя Мазепи – роман з Мотрею Кочубей. Збереглися листи Мазепи до Мотрі, які дозволяють відтворити події, що відбувались в Батурині наприкінці 1704 року. А там кипіли пристрасті. Зі сторінок книги дізнаємося, що Мотря, не дослуховуючись до батьківських та материнських порад, втекла в один прекрасний вечір до гетьмана. А Мазепа подарував коханій діамантовий перстень і відправив назад до батьків. Між Василем Кочубеєм, батьком Мотрі та Мазепою зав’язалась неприємна історія і переписка, яка подається у виданні. Гетьман жадав помсти, але Мотря заборонила йому це робити. Він передавав їй книги та діамантове кольє, а згодом радив Мотрі, від якої відвернулись всі рідні, йти в монастир. Ось такий сумний був кінець цього знаменитого роману.

Книга Тетяни Таїрової-Яковлевої містить знакові розділи: Козацька Україна; Сім’я Мазеп; Дитинство і юність Мазепи; Шлях до гетьманської булави; Початок гетьманства; Мазепа і Голіцин; Кримський похід і переворот Наришкіних;Мазепа і «народні герої» - Палій і Петрик; Азовські походи; Гетьман обох берегів; Неприємності; Переговори зі шведською партією; Катастрофа.

Про реформи Петра з метою централізації усього управління країною, про його указ віддати полякам Білу церкву та інші фортеці Правобережної України, про події, які передували Полтавській битві та про інші історичні факти і події читайте далі в книзі «Іван Мазепа» Тетяни Таїрової -Яковлевої.

Між тим, Мазепа, жонглюючи над прірвою між ворогами, заздрісниками, бунтівниками і донощиками, двадцять років управляв Гетьманщиною. На його рахунку були десятки військових походів і перемог. Він був володарем титулів і незліченного багатства. Щедрий меценат і освічений богослов… Політик і дипломат… З його ім’ям пов’язано становлення високого бароко в Україні. Лишається тільки дивуватись, як у несприятливих умовах московського царизму створювалось повноцінне державне життя та розвивались незнані доти галузі мистецтва.
 
У монографії Ростислава Радишевського та Володимира Свербигуза «Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко» йдеться про конкретні вияви української матеріальної та духовної культури в часи правління Мазепи – зокрема про книгодрукування, побудову барокових православних храмів, піднесення на вищий рівень освіти, підвищення статусу Києво-Могилянської академії, заснування Чернігівського колегіуму та ін.
В книзі розповідається і наводиться факти та документи про те, що як правитель, гетьман Іван Мазепа не тільки ставив питання про впровадження європейської освіти в Україні, а й залучав народний інтелект до розбудови модерної Української Гетьманської Держави західноєвропейського зразка з новітніми інституціями, які існують поряд зі старим гетьмансько-козацьким правлінням, а саме сейми, земські палати, шляхетські сеймики. Автори переконливо розповідають і про те, як рішуче Іван Мазепа запроваджував в Україні цінності європейської демократії. Представляють факти, які доводять, що Перша Конституція України Пилипа Орлика також народилася в Мазепинському середовищі. І хоча тексти Мазепиних Конституцій досі невідомі ні українському громадянину, ні досліднику, але на них посилається московський цар Петро І і воєводи, ці тексти нерідко згадуються в тогочасних документах.

Науковці Ростислав Радишевський та Володимир Свербигуз в своїй монографії описують другу половину 17 століття, яка проходить під гаслом розбудови української Сарматсько-роксоланської держави. Варто пояснити, що Сарматська культура прищеплює традиції пошани та повернення до старовини, що втілювалось в образі козака - сарматського войовника, захисника віри та Вітчизни.А Сарматська ідеологія пропагувала спадковість гетьманського правління починаючи з ренесансних часів.

Цитую: «У монархічній ідеї правління великих київських князів гетьман Іван Мазепа, як людина барокової доби, вбачав прив’язаність і спадкоємність гетьманату до попередніх державотворчих традицій, але разом з тим не зупинявся перед новими рішучими діями. На загаслому гетьманському грунті, він як і Б.Хмельницький, мріяв відродити та збудувати українську гетьманську державу, яка б об’єднувала терени княжої України-Руси».

Власну освіченість та високу культуру гетьман Мазепа використав у державній політиці. Зі сторінок книги дізнаємось про те, що на незнаний доти рівень за часи правління Івана Мазепи були піднесені міське і церковне будівництво, барокова музика, придворне мистецтво та українська літературна мова на тлі тогочасної багатомовності.

Спираючись на архівні матеріали, стародруки, універсали й епістолярій, у пропонованій книзі відтворюється багатогранний образ гетьмана та його непростої епохи.

Пропонуємо до читання ще кілька видань, які знаходиться в нашій книгозбірні.

"Іван Мазепа і Москва: Історичні розвідки і статті". Цей збірник містить низку маловідомих в Україні статей присвяченій одній з найдраматичніших і найзагадковіших постатей в історії нашої держави, видатному полководцю, політичному діячу – гетьманові І.Мазепі. Серед авторів цього видання такі відомі вчені й дослідники як О.Оглоблин, Т. Мацьків, О.Вінтоняк, М, Небелюк, Т. Залеський, та інші.

Видання «Мазепа» за редакцією Юрія Іванченка, яке уявляє собою збірник ряду статей про І.Мазепу В.Готвальда, В. Будзинського, І.Борщака, Теодора Мацьків, французького дипломата Жана де Балюз. Також цей збірник містить поезію Івана Мазепи та листи Івана Мазепи до Марії Кочубеївни, а також угоду та Конституцію Пилипа Орлика. В кінці книги укладачем наводиться список гетьманів України.

Присутнє в книгозбірні і дослідження видатного історика Миколи Костомарова «Мазепа» видане російською мовою, який описував мазепинську епоху наступним чином: «Нельзя сказать, чтобы в те времена народ малороссийский питал какую-то привязанность к Руской державе и к соединению с «москалями», напротив, мы на каждом шагу натыкаемся, так сказать, на факты взаимного недружилюбия и даже вражды между двумя русскими народностями. Нельзя сказать также, чтобы народ малороссийский не сознавал своей народной личности и не желал национальной независимости. Много было условий, делающих возможным отпадение малороссиян от верности к русскому царю. И однако вышло не то. Народ инстинктивно почуял ложь в тех призраках свободы, которые ему выставляли…».

Момент істини наступив для великого гетьмана 1708 року, коли на олтар незалежності України було потрібно покласти булаву та власне життя. І тоді український гетьман звернувся до запорожців з промовою.

Із переказу промови Івана Мазепи до Запорозького війська:

« Я нічого не шукаю, окрім благоденства тому народові, який ушанував мене Гетьманською гідністю і з нею довірив мені долю свою. Окаянний був би я і зовсім безсовісний, якби віддавав вам зле за добре і зрадив його інтереси за свої інтереси! Але час освідчитися вам, що я вибрав для народу свого і самих вас. Довголітнє моє мистецтво у справах політичних і знання інтересів народних одкрили мені очі про нинішній стан справ Міністерських і як вони зблизилися до нашої Отчизни. За першу умілість вважається в таких випадках таїна, неприступна ні для кого, аж до події. Я її довірив одному собі і вона мене перед вами виправдовує власною своєю важливістю». В устах Івана Мазепи мета українсько-шведського союзу, який на той час був лише у думках, полягала в тому, «щоб увільнити нас од рабства та зневаги та поновити на найвищому ступені свободи та самодержавства».

Історики сьогодні з особливою увагою вивчають свідчення сучасників Івана Мазепи, архіви, мемуари, спогади. І вони, як справжні перли, з’являються в працях істориків. На завершення розповіді про Івана Мазепу пропонуємо кілька рядків із записок Сталенберга, шведського письменника, полоненого під Полтавою:

«Гетьман розумів, що цар порушує привілеї й угоди…Тому хитрував, виманював одне, або інше. За його удавану вірність цар нагородив його орденом святого Андрія. Мазепа відкрив підданим свої наміри і переконав їх приєднатися до Швеції. Його сокровенним бажанням було перетворити малоросійський край у князівство, а самому бути володарюючим князем».
 
Підготувала Галина Мурмилюк