25-06-2020

Нові надходження

Фонди Муніципальної бібліотеки ім.А.Добрянського в кращі часи поповнювалися новими книгами, які автори вважали за потребу подарувати читачам нашої книгозбірні. В ці карантинні місяці в авторів немає такої можливості приїхати чи прийти з новими виданнями. Проте навіть в складні часи хоч і небагато, але ми отримали нові книги. І вже так вийшло, що то дуже вартісні і поважні видання, над яким його автори працювали роками і мали можливість передати в бібліотеку. До таких безперечно належить і солідне дослідження, яке щойно отримали від автора.

Чучко М.К. Історія і сьогодення Православної Церкви на Буковині: до питання про адміністративно-територіальний устрій та духовне підпорядкування єпархіальних структур краю в середині ХІV – на початку ХХІ ст. – Чернівці: Поліграф-Сервіс, Х.: Мачулін, 2020. – 316 с.; іл.

Вже сама назва говорить про те, що це серйозне і ґрунтовне видання. Для корінного населення Буковини впродовж століть духовною основою завжди була і залишається на день сьогоднішній православна віра. Тому зрозуміло, що ця тема важлива, делікатна і дуже неоднозначна. Духовні особи пишуть відповідно канонічні книги для своїх потреб, а світські науковці не так часто наважуються підступатись до такої теми. Адже то потрібно бути справжнім фахівцем історії Церкви. Нещодавно вийшла монографія австрійського дослідника д-ра Томаса Марка Немета, присвячена дослідженню наукової спадщини досі маловідомого віденського каноніста Йозефа Ріттера фон Чижмана (Josefvon Zhishman, 1820–1894), який мав якнайближчий стосунок до православної церкви на Буковині.

Немет Т.Н. Православна Церква на Буковині та Йозеф фон Чижман: за лаштунками віденської церковної політики / перекл. з нім. Олега Конкевича. – Чернівці: Наші книги, 2019. – 312 с. + 28 с.: іл.

Детальніше можна почитати за посиланням www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news

В якій автор вперше вичерпно представляє значення Йозефа фон Чижмана для православ’я в Габсбурзькій монархії і тій ролі, яку він відіграв у житті православної Церкви на Буковині. Зокрема – у процесі створення православної митрополії Буковини і Далмації та богословського факультету чернівецького університету.

Будучи класичним істориком, Михайло Костянтинович у своїх наукових викладах посилається і на це видання, і на всі джерела, архівні дані, документи, літописи і хроніки, періодичні релігійні та світські видання різними мовами, які він ретельно збирав і багато років опрацьовував. Це перше «комплексне аналітичне дослідження з проблем церковної історії краю, яке показує цілісну картину православного церковно-релігійного життя на Буковині з давніх часів і до сьогодні. Важливим є також умови духовного життя і Церкви на Буковині в умовах володіння краєм різних держав». Почасти дуже складне і неоднозначне, якому професор Чучко намагався дати наукову та неупереджену історичну оцінку.

Перегорнемо разом із Михайлом Костянтиновичем деякі основні сторінки з цього дослідження. Археологічні матеріали та писемні джерела свідчать, що «християнізація» мешканців Буковини відбулася ще у ХІ столітті. Це «підтверджують виявлені християнські поховання на могильниках в літописних Онуті й Василеві», а також «поширення християнської символіки й предметів церковного культу на городищах і поселеннях в Ленківцях, Чорнівці Василеві», «кам’яні, керамічні, бронзові хрестики…датуються ХІІ – ХІІІ століттями». Отже, як засвідчують археологічні матеріали (залишки фундаментів церков, християнські поховання, предмети культу) та писемні джерела, на Буковині вже в цей час серед населення набуло масового поширення «візантійське православ’я».

В середині ХІV століття виникла Молдавська держава, до якої на той час належала і територія Буковини. Воєвода Петро І Мушат, розуміючи велику роль Церкви для народу, прагнув мати свого православного владику. Проте Вселенський патріарх Антоній ІV не визнавав дії молдавського господаря канонічними і вже тоді виник кількарічний конфлікт. При господарі Олександрі Доброму вдалося його залагодити і в 1402 році було засноване православне єпископство у Радівцях. З тих часів Православна Церква Молдавії одержала свого духовного покровителя в особі св.вмч. Іоанна Нового, закатованого ординцями в ХІV столітті в місті Аспрокастрон, нині Білгород. Мощі святого помістили у митрополичій церкві в Сучаві. Від тих часів і до нині на Буковині склався культ місцево шанованого святого Іоанна Сучавського, іменем якого нарекли митрополичу домашню церкву в Резиденції митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях.

При єпископстві в Радівцях була відкрита воєводська школа для духовенства. А пізніше, після шкільної реформи 1766 року, відкривалися елементарні школи для синів священиків, то таку було вперше відкрито і в Чернівцях. В ній навчали учнів читати, писати, рахувати і також церковного співу.

Окреме місце у цьому виданні займає така тема, як чернече життя і виникнення та побудова вже знаменитих монастирів ще з другої половини ХІV століття, як в Радівцях, Молдовиці, Путні, Воронці та багатьох інших, до яких в наші дні часто здійснюються паломницькі і туристичні поїздки. В цей період були збудовані і монастирі на теренах нинішньої Буковини, як от в Бережниці, Мамаївцях, Ревній, Вижниці. «В 1730 році митрополит Молдавський і Сучавський Антоній (Черновський-Путняну) спорудив дерев’яну церкву та келії в скиті Гореча, що виник 1712 року. У 1767 році ігумен Артемон (Кініцький) на кошти логофета Георгія Русета (Чілібіу), митрополита Якова (Путняну) та воєводи Григорія ІІІ Гіки завершив спорудження в цій обителі нового мурованого храму Різдва Пресвятої Богородиці. Це був перший мурований храм на території Чернівців. Отже, як аргументовано стверджує професор Чучко, «…з середини ХІV ст. до 1775 р. територія між Середнім Дністром, Верхнім Прутом, Черемошем, Сучавою та Сіретом знаходилася під владою молдавських господарів і перебувала в духовному підпорядкуванні Радівецького єпископства та Молдавської митрополії в Сучаві (згодом в Яссах), яка належала до канонічної юрисдикції Константинопольського патріархату».

В 1774 році Буковина увійшла до складу Австро-Угорської імперії, у складі якої перебувала до 1918 року. «Новий політичний статус Буковини відобразився на становищі церковних структур Молдавської православної митрополії, репрезентованої на місцевому рівні Радівецьким єпископом Досифеєм (Хереску) та дікайосом (заступником) молдавського митрополита архімандритом Макарієм, який проживав у монастирі св. Іллі біля Сучави. В 1781 році Віденський двір вирішив врегулювати питання юрисдикції Радівецького єпископа та молдавського митрополита в краї. І 12 грудня 1781 року єпископську кафедру за розпорядженням австрійської влади було перенесено з Радівців до Чернівців, де 10 лютого 1782 року відбулася інтронізація владики Досифея на єпископа Буковини».

І з того часу почалася нова сторінка в Православ’ї Буковини. «19 червня 1783 року цісар Йосиф ІІ оприлюднив так званий «Толеранцпатент», яким була забезпечена свобода всім віровизнанням на території монархії. «Постанова про впорядкування духовної, церковної та шкільної справи на Буковині» від 1786 року врегулювала організаційно-адміністративні питання діяльності Православної Церкви краю, а православний владика Буковини призначався безпосередньо імператором».

Аби підняти духовну освіту на вищий рівень, в 1827 році в приміщенні Вищої державної гімназії№1 в Чернівцях (K. k. IStaats gymnasiumin Czernowitz) (нині ЗОШ № 1, вулиця Емінеску,1) було відкрито православний теологічний навчальний заклад з курсом богословського училища, а наступного року – заснували клірикальну семінарію. В 1838 у Чернівцях почала діяти єпархіальна православна школа церковних співаків (даскалія). У 1850 році клопотаннями єпископа Євгенія (Гакмана) богословський Інститут отримав статус «цісарського». Його ж клопотаннями початкові школи Буковини було підпорядковано православній консисторії. Владика Євгеній був добрим державником і сказав своє вагоме слово та підтримав утворення автономного герцогства Буковини. В роки його архієрейства було зведено кафедральну церкву Сходження Св. Духа (1844-1864), церкву св. Параскеви (1844-1862) та розпочато будівництво такого дива архітектури, яке й до сьогодні вражає – Резиденції митрополитів Буковини і Далмації (1864-1882). «Багато зусиль доклав архіпастир для поліпшення благочиння й дисципліни парафіяльного духовенства, збільшення кількості протопресвітерських округів та кліру, що служив на парафіях».

Як підсумок діяльності австрійської влади, професор Чучко пише: «Після прилучення північної частини Молдавської землі, яку австрійці офіційно назвали Буковиною, до імперії Габсбургів, цісарська влада перервала церковно-адміністративний зв'язок краю з молдавською митрополією, а заразом й з Константинопольським патріаршим престолом. Радівецький єпископ став архієреєм всієї Буковини і був підпорядкований сербській Карловацькій митрополії, до духовної юрисдикції якої тоді належало все православне населення католицької монархії Габсбургів. І лише в другій половині ХІХ ст., завдяки зусиллям Буковинського єпископа Євгенія (Гакмана) та політичним обставинам, пов’язаним з перетворенням Австрійської імперії на дуалістичну Австро-Угорську монархію, Буковинське єпископство було піднесене до статусу самостійної митрополії Буковини і Далмації.

Головним керівним органом митрополії був Синод, який збирався мінімум два рази на рік у Відні. Перше засідання митрополичого Синоду під головуванням митрополита Теофіла (Бенделли) відбулося 9 травня 1874 року у віденській парафіяльній православній церкві Св. Трійці. 21 серпня 1884 року імператорським указом було затверджено статут митрополичого синоду, консультантом якого при створенні був відомий вже кантоніст з православ’я Й. фон Чіжман».

З відкриттям в Чернівцях університету в 1875 році православний богословський інститут був реорганізований в православний теологічний факультет у складі 8 кафедр, який цілковито утримувався на кошти Буковинського православного релігійного фонду. І розмістився він, як і було задумано від початку, у лівому крилі комплексу резиденції. Там же знаходилась і семінарія.

«Утворення в 1873 році самостійної Буковинсько-Далматинської митрополії з кафедрою в Чернівцях сприяло подальшому розвитку православного церковно-релігійного життя в краї, а Чернівці перетворилися на центр богословської освіти для сусідніх православних земель. І тільки проблеми внутрішнього життя та початок Першої світової війни внесли посутні зміни в успішну розбудову Чернівецької архієпархії».

На жаль, в цей же період була порушена мирна рівновага в буковинському православ’ї і почався конфлікт між румунами та русинами-українцями. Спираючись на документи того часу, на сторінках видання знайшла місце ця складна і дуже неоднозначна сторінка з історії Православної Буковини.

В міжвоєнний період почалася нова сторінка в житті Буковинської митрополії. «На прохання Далматинського єпископа Димитрія (Бранковича) митрополит Буковини Володимир (Репта) передав підлеглі чернівецькій архіпастирській кафедрі сербські єпархії в Далмації, Істрії (Зара) й Которо під юрисдикцію Карловацького митрополита і в 1920 році всі вони були об’єднані з Сербською православною Церквою. А Православна Церква Буковини прилучилася до автокефальної Румунської Православної Церкви, яка відповідно до Томосу Вселенського патріарха Василія ІІ від 30 липня 1925 року стала Патріархатом». Проте, як відзначає професор Чучко «…у цей період було ліквідовано всі попередні здобутки українців в церковній сфері на Буковині». Варто сказати про короткий, проте дуже результативний період в житті митрополії, коли в 1935 році митрополитом Буковинським і Хотинським став єпископ Вісаріон (Віктор Пую). Він одразу взявся за впорядкування справ православного релігійного фонду і саме при ньому та за його особистим розпорядженням в короткий час було завершено будівництво самого незвичного храму в Чернівцях – Миколаївської церкви з крученими куполами на вулиці Руській.

А дальше, 28 червня 1940 року, північну частину Буковини, Хотинський повіт Бессарабії та Герцаївщину зайняли радянські війська. У ці тривожні часи єпархіальна адміністрація митрополії Буковини виїхала до Сучави, залишивши всі матеріальні цінності. Евакуювали також теологічний факультет та 112 священників. Православний богословський факультет Чернівецького університету разом з викладачами та студентами евакуювали до міста Римніку-Вилча, що в Олтенії, а в 1945 році перевели до Сучави. «Адміністрація Буковинського православного релігійного фонду разом з архівом та технічними матеріалами, відповідно до плану румунського генерального штабу «Операція 1111 В», була евакуйована з Чернівців до міста Синніколаюл-Маре в повіті Тиміш-Торонтал, де перебувала до літа 1945 року, а потім її також перевезли в Сучаву».

У травні 1947 року митрополія Буковини була офіційно скасована й утворена Архієпископія Сучавська і Радівецька з архієрейською кафедрою в Сучаві. А в наступному році було ліквідовано православний теологічний факультет у Сучаві, а професорсько-викладацький склад факультету перевели до Бухареста.

В 1949 році Міністерство культів затвердило новий «Статут щодо організації та функціонування Румунської православної Церкви» і 29 липня 1949 року держава ліквідувала православний релігійний фонд Буковини, а його володіння націоналізувала.

Так закінчився самий цікавий і результативний період становлення та розвитку Православної Церкви Буковини, проте не пропали намарно старання митрополита Євгена (Гакмана) та кошти Православного фонду. До цих пір дивує своєю незвичною архітектурою палац резиденції митрополитів Буковини і Далмації, служать вірянам храми Св.Параскеви Сербської і Святодухівський собор, в Дирекції православного фонду розмістився краєзнавчий музей, а в православній школі (нині ЗОШ № 2) за цей період добру освіту отримали тисячі чернівчан.

Після закінчення Другої світової війни на Північну Буковину і в Чернівці прийшла атеїстична радянська влада, яка правда не одразу, а з 1959 року почала закривати церкви і звільняти священнослужителів. За короткий час, впродовж 1959-1963 років, було знято з реєстрації 97 православних громад і зачинено 99 церков.

Активне відродження церковного життя почалося після 1988 року, коли в СРСР на державному рівні відзначили 1000-ліття Хрещення Русі, але повернення вірянам всіх храмів відбулося вже з отриманням Україною Незалежності. Проте далеко не всі проблеми ще вирішені і на сьогодні. Проте всі віряни мають можливість молитися і відвідувати ті храми, які відповідають їхнім духовним потребам.

Саме видання дуже багато та інформативно проілюстровано. В цьому розкішному виданні вперше включено під однією обкладинкою унікальні світлини майже всіх православних храмів, монастирів Буковини як на фото, так і картини відомих академічних малярів, як от Ф.К.Кнаппа, А.Кохановської, Г.Реццорі. Представлено портрети архиєреїв та священників різних часів, в тому числі виконані митрополичими художниками Е.Бучевським, Є.Максимовичем, Т.С.Попелем. Звичайно, що належне місце займає власне ансамбль резиденції митрополитів Буковини і Далмації, її внутрішніх інтер’єрів, представлені фрески, які колись прикрашали Синодальну залу резиденції.

Книга буде вартісна для вчителів, журналістів, краєзнавців та для всіх небайдужих буковинців і не тільки, а для прискіпливих і небайдужих дослідників з історії Церкви в цьому виданні представлена дуже солідна джерельна база. Професор Михайло Костянтинович Чучко, будучи академічним науковцем, намагався неупереджено передати діяльність Православної Церкви на Буковині впродовж майже тисячолітньої історії.

Чучко Михайло Костянтинович – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії стародавнього світу, середніх віків та музеєзнавства факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім.Ю.Федьковича, доктор Церковної історії. Автор і співавтор 12 монографій та понад 100 наукових статей. Досліджує історію Молдавського князівства та розвиток православного життя на Буковині.

Використані фотографії з інтернет-ресурсів.