10-07-2020

Талановитий учень Анатолія Добрянського: професор Петро Васильович Рихло

10 липня відзначає свій ювілейний день народження науковець, германіст, літературознавець, перекладач, професор кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури та слов'янського мовознавства Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, член Асоціації українських письменників, Член Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу Петро Васильович Рихло (1950).
 
 
 
 
 
 
 
З цієї нагоди у фойє  Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського
розгорнуто виставку«Талановитий учень Анатолія Добрянського: професор Петро Рихло».
 
           Я трудоголік, це стиль життя…
 
Ось так коротко сказав про себе Петро Васильович словами, які стали епіграфом до статті і до його життєвої стежини назагал. І підтвердженням цих слів, як проміжний підсумок до поважної дати, ми презентуємо частину цієї багаторічної клопіткої і ретельної праці.
 
Перший крок до Слова і до Перекладу, яким він присвятив все своє життя, Петро Васильович здійснив в дитинстві…в сільській бібліотеці у рідних для нього Шишківцях. Бібліотекарка, коли побачила, що до книгозбірні прибігають, та власне живуть в ній, так як цілі дні проводять з книгою, два дуже серйозні та відповідальні хлопчики, Петро Рихло та Іван Руснак (нині доктор педагогічних наук, професор Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича), довіряла ключі від приміщення двом тринадцятирічним сільським інтелектуалам. А вони вже собі розкошували серед тих книжкових скарбів цілими днями, вечорами, а часом і ночами. Отож він мав можливість перечитати всю світову класику. Тому зрозуміло, що після такого насиченого книгами дитинства Петро Рихло вступив на відділення німецької мови факультету романо-германської філології Чернівецького державного університету. Тут він мав щастя навчатися у викладачів старої школи, був при цьому дуже старанним та вдячним студентом. Наставники передали йому всі свої знання, хтось – частину приватних книгозбірень, а також досить рідкісний талант як на нинішній прагматичний час – неймовірну працездатність.
 
Власне переклади, якими він собі заслужив авторитет серед перекладачів, літературознавців та видавців Європи, захопили його ще з студентських років. Спочатку спробував перекладати класиків німецької поезії, а потім все-таки – сучасних письменників. І в цей період він відкрив для себе багату німецькомовну літературу Буковини – письменників, які тут народились і творили і деякі з них на той час вже стали класиками зарубіжної літератури ХХ століття. Як от відомий у світі Пауль Целан, надзвичайно популярна Роза Ауслендер та й багато інших поетів і письменників, хоча і менш популярних, яких уже повертав в літературу Петро Васильович. Із цілком зрозумілих причин ця література не могла бути відкрита раніше. За радянських часів було небезпечно перекладати твори євреїв-емігрантів, котрі не надто прихильно ставилися до комуністичних ідеалів. Петро Васильович зробив перші кроки, аби повернути їх творчість на батьківщину. І першою книгою стала видана 1993 року німецько-українська збірка поезій Пауля Целана "Меридіан серця". А далі він взявся повернути той потужний пласт німецькомовної літератури, яка творилась у Чернівцях в другій половині ХІХ – і першій половині ХХ століття та вже після Другої світової війни буковинськими авторами, яких доля порозкидала по світах далеко від їхньої батьківщини - до Західної Європи, Америки, Ізраїлю, навіть Китаю (там жила і працювала Клара Блум).
 
Літературний критик Олександр Бойченко через цю клопітку дослідницьку працю назвав Петра Рихла «Шліманом буковинської німецької літератури», літературним археологом, завдяки праці якого ми маємо сьогодні можливість читати українською тексти Пауля Целана, Ґреґора фон Реццорі, Рози Аусландер, Альфреда Марґула-Шпербера, Альфреда Кіттнера, Мозеса Розенкранца, Інґеборґ Бахман, Зельми Меербаум-Айзинґер, Юри Зойфера, Манеса Шпербера та багатьох інших. Тільки окремих видань та антологій, які Петро Васильович упорядкував, переклав з німецької, написав коментарі, післямову та глосарій, – на сьогодні понад 30 книг. А про виняткову працездатність та організованість свідчить той факт, що тільки за останні десятиліття у незмінному видавництві «Книги – ХХІ», з яким Петро Рихло співпрацює, вийшли такі впорядковані ним книги:  
        Францоз Карл Еміль. Ucrainica. Культурологічні нариси (2010);
        Ауслендер Роза. Час фенікса. Вірші та проза (2011);
        Бурґ Йосиф. Пісня над піснями. Вибрана проза (2012);
        Зойфер Юра. Кінець світу. Драми та проза (2012);
        Інґеборґ Бахман / Пауль Целан. Пора серця. Листування / Упорядкували й прокоментували Бертран Бадью, Ганс Гьоллер, Андреа Штоль і Барбара Відеман. Пер. Лариси Цибенко та Петра Рихла (2012);
      Реццорі фон Ґрегор. Торішній сніг (2014). 
І за цей час Петро Васильович, як найбільший знавець творчості найгерметичнішого поета ХХ століття Пауля Целана, в серії «Бібліотека німецькомовної літератури» (видавництво «Книги–ХХІ»), підготував і видав вісім збірок поета: «Мак і пам’ять» (2013), «Від порога до порога» (2014), «Мовні ґрати» (2014), «Нічийна троянда» (2015), «Злам подиху» (2016), «Волокнисті сонця» (2017), «Світлопримус» (2018), «Арія снігу» (2019).
І  щойно   вийшла з друку ще одна, дев’ята – «Притулок часу» (2020). До збірки включено 50 віршованих текстів, це були останні прижиттєві поезії Пауля Целана, які написані між 25 лютого 1969 року та 13 квітня 1970 (і включена одна поезія «Мигдальна», написана 2 вересня 1968 року). Збірку укладав вже Петро Васильович, так як і супроводив її ґрунтовними коментарями. І післямову «Дощенту спустошена фаза буття. Пізня збірка віршів Пауля Целана притулок часу зі спадщини поета» читається не менш захоплено, чим сама збірка. Особливо для не дуже посвячених у глибоку і специфічну поезію Пауля Целана. Краще зрозуміти поета допоможе також доданий Глосарій наприкінці збірки. Так що поезію цього дуже відомого і мало прочитаного поета тепер можна торкнутися за «руку», тобто прочитати з допомогою дуже професійних і глибоких коментарів сумлінного перекладача – професора Рихла. Адже творчість Целана,одного із найскладніших поетів ХХ століття, потребує додаткових зусиль, щоб зрозуміти його поезію. Як пояснює Петро Васильович: «Мабуть, дається взнаки й інша поетична епоха – бо то складна, навіть ускладнена лірика. Целан випередив час на п’ятдесят, на сто років: його вплив на сучасну німецьку поезію великий, хоча і поверховий часом. Якщо Целана цитують чи інтегрують його образи в своїй ліриці – не значить, що нинішні поети його розуміють: однобоке сприйняття Целяна, цього не уникла навіть німецькомовна поезія. Я знаю, що вплив Целана буде поглиблюватися, бо його почнуть читати і розуміти краще. Щоб розуміти Целана потрібний великий читацький, поетичний, особистісний досвід. Він не є поетом для молодих людей. Я тішуся, що рецепція Целана активно відбувається і на нашому поетичному ґрунті. І її не відбулося би без моїх перекладів, напевно, бо читачів оригінального Целана у нас не так багато. Спосіб поетичного мислення цього поета відтворити майже неможливо, але його треба хоча б намагатися  зрозуміти». 
 
Дуже посутнє і значне місце в житті Петра Васильовича займає викладацька праця в університеті, участь в міжнародних конференціях, Міжнародному поетичному фестивалі Meridian Czernowitz, ґрунтовні публікації в енциклопедичних українських та закордонних фахових виданнях. Крім всього, Петро Васильович – автор численних статей та розвідок з історії німецької та австрійської літератур, німецько-австрійсько-українських літературних взаємин та німецькомовної літератури Буковини.
 
Завдяки цій багаторічній і наполегливій праці йому вдалося переконати освічену Європу, що Чернівці – це місто високої європейської культури, де творилась і твориться висока література. Його стараннями у Чернівцях зі всього світу збираються науковці, які займаються германістикою. І через літературу вони відкривають для себе наше дивовижне місто, а професор Рихло, без перебільшення, «…робить Чернівці центром Європи».
Петро Рихло та Анатолій Добрянський
 
Особлива сторінка в студентському та науковому житті Петра Васильовича є його багаторічна співпраця з Анатолієм Миколайовичем Добрянським. Він був одним із улюблених студентів, а потім і колегою Анатолія Добрянського, який тішився його успіхами. Вони разом відвідували книжкові магазини в пошуках літературних новинок, проводили час в бесідах про українську і світову літературу. Їм завжди було про що поговорити... Тому перші екземпляри вдячний і талановитий студент завжди ніс на «суд» своєму вчителеві. Належне місце на виставці займають книги Петра Васильовича з автографами. «…дорогому Анатолію Миколайовичу, моєму вчителеві й другові, який завжди підтримував і благословляв мене на «германістичні студії»… з вдячністю за філологічні уроки та за причастя Словом…», – це на авторефераті на здобуття вченого звання кандидата філологічних наук «Освоение национальных литературных традиций в поэзии Стефана Хермлина» (23.09.1988). Є тут і перша дуже скромна, на поганому папері німецько-українська книжечка поезій Пауля Целана «Меридіан серця», подарована уже далекого 1993 року з підписом: «…моєму вчителеві й другові зі щирою любов’ю перекладач». Згодом у книгозбірні А. Добрянського з’являлися один за одним переклади текстів Юри Зойфера, Ґреґора фон Реццорі, Рози Ауслендер, Карла Любомірскі. На окрему увагу заслуговує книга Ґеорґа Дроздовського «Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця». Вона вийшла в перекладі Петра Васильовича в 2001 році і стала улюбленою і настольною книгою всіх чернівецьких журналістів та чернівчан назагал, так як в ній передано життя Чернівців в міжвоєнний період, і при тому легко та з гумором. Тому в 2019 році вона була переглянута, доповнена і ще раз перевидана, так як перше видання вже давно стало бібліографічною рідкістю.
 
Навіть антологією німецькомовної поезії Буковини «Загублена арфа», яка вийшла в 2002 році, Петро Васильович ще встиг потішити свого вчителя.
 
На виставці презентоване розкішне видання фотографій про життя і творчість Йоганна-Вольфганга Ґете, яке Петро Васильович подарував Анатолію Миколайовичу на ювілей із римованими побажаннями:
Щоб мали Ви копу думок та ідей,
Щоб були безжурні, як юний спудей,
Щоб слава ішла поміж чесних людей –
Вам зичить здоров’я «Старий Іудей!»
 
Відколи Анатолій Добрянський відійшов у вічність, Петро Васильович свої нові переклади, монографії дарує бібліотеці його імені «…з найсвітлішими споминами про її незабутнього патрона… й побажаннями подальшого духовного розвою». Про це свідчать представлені на виставці книги: 
Рихло П.В. Поетика діалогу. Творчість Пауля Целана як інтертекст: Монографія (2005);
Рихло П.В. Шібболет. Пошуки єврейської ідентичності в німецькомовній поезії Буковини: Наукова монографія (2008);
Загублена арфа. Антологія німецькомовної поезії Буковини (2008, видання 2-е, доповнене). 
 
На виставці також можна познайомитися з невеличкою книжечкою, яка пройшла цікавий шлях до бібліотеки. Вона видана в Клаґенфурті, підписана й надіслана з Інсбруку в Москву Петерові Деманту австрійським істориком Куртом Шарром. Це книжка «Europa erlesen: Czernowitz» («Читати Європу: Чернівці», упорядкування й післямова Петра Рихла, збірка поезії і прози про Чернівці німецькою мовою). Поруч – розкішні видання, здійснені спільними зусиллями Петра Рихла і художника Олега Любківського «Літературні Чернівці» (2008) української мовою та два видання «Literaturstadt Chernowitz» (2008, 2019) німецькою. Тут же – Матеріали Міжнародних наукових конференцій, у яких надруковані наукові дослідження Петра Васильовича про літературне середовище нашого міста: 
«Міні-космос Буковини» та «Чернівці в контексті урбаністичних процесів Центральної та Східної Європи»;
спеціальний випуск незалежного культурологічного часопису «Ї», присвячений Чернівцям. 
 
На стенді представлені номери єдиного україномовного журналу іноземної літератури «Всесвіт», в якому свої переклади з німецької поезії, прози та дослідження літературних Чернівців друкує Петро Рихло з далекого 1974 року і по нині. Петро Васильович посідає почесне місце серед перекладачів України, про що свідчить бібліографічний покажчик змісту «Журналу іноземної літератури «Всесвіт» у ХХ сторіччі (1925 – 2000)» (2004).
 
 
В одному зі своїх автографів для А.Добрянського Петро Васильович написав: «…хранителеві ще «тодішніх» чернівецьких традицій…». Вдячний учень вирішив достойно продовжувати цю унікальну традицію і з власної книгозбірні передав Муніципальній бібліотеці частину свого фонду, який зараз налічує 700 томів книг німецькою, українською та російською мовами, і комплекти літературних фахових періодичних видань. Це література переважно німецькою мовою: Універсальний лексикон Мейєра в 4-х т.; Лексикон мистецтва в 5-ти т.; твори Ґергардта Гауптмана в 12-ти т.; твори Гете, Гейне, Лессінга, Шіллера… А також книги з історії, мистецтва, українська та світова класика. Сподіваємося, що ця унікальна чернівецька традиція сприятиме збереженню аури Чернівців як міста, «…де жили люди та книги» (із промови Пауля Целана під час приводу одержання літературної премії Вільного Ганзейського міста Бремена 1958 р.).
 А ще Петро Васильович, не дивлячись на те, що він такий серйозний і поважний професор, вміє надзвичайно цікаво і захоплено розповідати чи то про свого улюбленого Пауля Целана, чи про когось з отого грона поетів і письменників, які творили в Чернівцях, чи то презентуючи нову книгу, а це таки буває частенько, що він тішить своїми новими перекладами чернівецьке інтелектуальне товариство.
 
Своєю працею він цілковито потверджує життєве кредо: «Працювати, доки є сили, змога і натхнення». А ще вкотре доводить, скільки здатна встигнути зробити одна людина, якщо вона цього хоче. Або, перефразовуючи письменника Андрія Любку, який в статті про Петра Рихла «На що здатна одна людина?»   також захоплено   пише про його перекладацьку роботу: «Тож коли сьогодні читаємо Целана, мусимо розуміти, що для його популяризації довелося присвятити безліч годин копіткої праці, пошуків, ентузіазму й любові. Без усього цього поета годі було б знайти в українському підручнику. Так, про Целана знали б у Франції, Швейцарії чи США, але не в Україні. Отож, колосальна заслуга Петра Васильовича полягає не лише в майстерному перекладі віршів, а насамперед у розумінні того, що постать і творчість Целана (та інших іншомовних, але в цьому конкретному випадку – німецькомовних) поетів робить українську культуру багатшою, більш європейською, поліфонічною. Та не Целаном єдиним – Петро Рихло переклав твори цілого грона німецькомовних письменників. Перш за все – вихідців з Буковини. Завдяки цій праці останніми роками в Україні сформувався певний міф цього самобутнього й багатого краю. Ще десятиліття тому на слово «Чернівці» натхненно здіймали брови у Відні, Празі чи Загребі, а сьогодні це місто відкрили для себе й українці. Усвідомивши, що саме Буковина була чи не останнім – найсхіднішим ‒ форпостом високої європейської культури, начитавшись віршів і розповідей про місто, в якому «тротуари підмітали трояндами», українці почали частіше приїжджати сюди, відкривати для себе також чернівецьку архітектуру, буковинську кухню й місцеві традиції. Зрештою, найкращий на сьогодні український літературний фестиваль – Meridian Czernowitz – також виріс на ґрунті, ретельно обробленому Петром Рихлом». 
 
Попри перекладацьку, Петро Рихло активно займається й науковою роботою. Хоч зізнається – переклади приносять більше творчої радості. Наукова праця – пожива для розуму, у перекладах же активну участь бере й серце. Петро Васильович належить до тих науковців найвищої проби, якими завжди пишався Чернівецький університет. Професор Рихло вважає, що саме література закладає фундамент формування людської особистості. І присвятив своє життя тому, аби й самому долучитися до цієї надзвичайно важливої і тендітної справи – виховати покоління освічених молодих людей. В Петра Васильовича є дуже талановиті і достойні студенти, які продовжують його працю і повертають в культурний простір Чернівців тих, хто його творив у різні часи і творить нині. Вони, як і книги, є гордістю професора Рихла.
 
Вітаючи Петра Васильовича з ювілейним Днем народження, ми щиро зичимо йому втіхи від «сродної» праці, втілити свої наукові творчі проекти, повернути ще не одне вартісне ім’я на літературну мапу Чернівців. Перекласти всі ті твори і тих авторів, які давно мріє сам Петро Васильович. А натхненням для нього хай завжди буде комфорт і гармонія домашньої бібліотеки, полиці із словниками та улюбленим книгами, а фоном хай звучать неперевершені мелодії Моцарта, Бетховена, Шуберта, Вівальді, мелодії яких «заспокоюють, а класична музика налаштовує перекладача на гармонійність фраз, речень і абзаців».
 
Слова вдячності Петру Васильовичу Рихлу, директору видавництва «Книги – ХХІ» Василю Дроняку та прихильного сприяння PR-менеджерки цього видавництва Інґи Кейван, аби повне видання творів Пауля Целана, як і інших чернівецьких авторів, яких перекладає професор Рихло, були у фондах Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського
Світлини з фонду та архіву Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського та Інтернет-ресурсів. 
 
Підготувала Леся Щербанюк