15-07-2020

Розвиток музики та музичні товариства на Буковині


Ми продовжуємо знайомити Вас з книжковим фондом нашої книгозбірні. І сьогодні хочеться поговорити про музику та музичні товариства краю, адже не лише Україна, а й зокрема Буковинський край, де ми живемо, не дарма славиться своїми багатими музичними традиціями.Допоможуть зробити нам екскурс в минуле і познайомитись із традиціями та історією музичних товариств Буковини видання «Музичні товариства Буковини» та «Музичне краєзнавство Буковини» автором і укладачем якого є педагог, музикант і краєзнавець Олександр Васильович Залуцький.

Якщо розпочати нашу розповідь з дуже – дуже давніх часів, то треба торкнутися того періоду, коли Буковина ще не була приєднана до Австрійської імперії. В той період землі краю населяли румуни, що переважно осідали в гористій місцевості. Характерною для них рисою була музика зі своєрідною ритмікою і «протягливою мелодійністю». В українців ( рутенців за А.Мікулічем) музика відрізнялась певними тонами, що придавало їй (музиці) сумовитого характеру та меланхолійності. Розповсюджувачами музики, особливо румунської, були здебільшого цигани. Вони ходили від одного населеного пункту до іншого, виступали на святах шляхти та духовенства, а то й посеред простого люду граючи на скрипці, кобзі, цимбалах. Пританцьовуючи та співаючи, заробляли гроші. Народна музика рутенів відрізнялася від румунської. Українські мелодії розповсюджували каліки та сліпі старці. Вони виконували свої пісні на гуслях. Крім сумовитих пісень вони співали героїчні та веселі пісні, народжені в часи татарської неволі. «Після падіння татарського панування піднялось козацтво і з’явились …бандуристи, вони супроводжували козаків у походах, сповіщали народу історію своєї слави», співали про свою радість і про свою тугу.

Характерний відбиток на народній музиці краю зробили гуцульські коломийки, і як різновид – гуцулка та інші танці – аркан, гайдук і волошка. Їхнім супроводом була музика, що виконувалась на скрипці, цимбалах та сопілці. Для урочистості використовувалась трембіта. З приєднанням до австрійської імперії та заселенням земель Буковини німцями, угорцями, словаками та поляками в краї з’явились нечувані «чужі» мелодії та танці. Згодом місцеве населення навчилось грати на губній гармошці, на ріжку, на інших «чужих» інструментах, а від поєднання мелодій почала народжуватись своєрідна музика. Велике значення мала церковна музика і військова, яку виконував уже військовий оркестр.

Про важливу роль музики в австрійський період розповідає А. Мікуліч, описуючи свято Присяги Буковини Австрійській імперії: «12 жовтня 1777р…Центром свята вибрали Чернівці, яке було тоді бідним селом у 900 душ. Із Галичини привезли необхідні меблі, ліхтарі, продукти, столи, покривала і т.д. Монастир Городенка послав своїх музик з інструментами (литаврами). Боярин Йоганн Калмицький приїхав у місто в супроводі литаврників, 9-ти трубачів і 12 гуслярів, вони їхали через усі вулиці міста і сповіщали музикою про майбутнє свято…Вранці 12 жовтня, депутати всіх міст і сіл Буковини вишикувалися, до них приєдналися дворянство і духовенство краю. Трубачі полків Естергазі і Гадека разом із литавристами стали поруч біля воріт, далі музиканти – цигани (20 людей).Коли о 9 годині відчинилися двері ратуші і з’явився генерал Сплені – всі заграли. Після урочистої частини Присяги почалися народні гуляння. У двох великих залах відбувся банкет, на якому були присутні 764 особи. Музика грала без упину.
Під туш трубачів пили за здоров’я імператора й імператриці. По закінченні святкового столу дворяни «зробили велике коло і почали танцювати і юхкати на молодечий манер» під звуки музики циганів. Після цього для гостей міста давали феєрверк. Нижчі верстви населення виражали свою радість, гуляючи вулицями міста, вони співали і юхкали під супровід гри циганів до опівночі».

Важлива роль музики була підтверджена і під час перебування імператора Йосифа на Буковині в 1783-1786 роках. Однак тут вже надавалась перевага військовим маршам. Це були фанфари, марші принца Євгенія та Дессау та інші, гімн Марія-Терезія, потім цю музику змінювали мелодії танців: «менуетів, контрдансу, полонезу», «вальсів», «звучали арії із опер італійських композиторів». Подібні заходи супроводжували і зустріч Франца Йосифа з російським імператором Олександром І та інші. На цьому благодатному фоні музикою почали цікавитись поважні родини, батьки намагалися своїх дітей скеровувати на мистецький шлях, давати своїм дітям музичну освіту. У 1809 році в Чернівцях з’явилося перше піаніно – інструмент «спінет» (клавесин). Привіз його генерал Бікінг із Снятина і встановив у помісті багатої родини Власовичів. Заможні міщани, віддаючи дань моді, почали замовляли і собі подібні інструменти… В цей період, на хвилі захоплення музикою, завезена з Італії на Буковину і гітара, яка отримала широку популярність. Відомими та модними композиторами того часу вважались «Ланнер, Вангал, Вайгель, Штайбельт, Гіроветц», автор австрійського гімну Йосиф Гайдн.

У 1812 році у Чернівцях сталася ще одна значуща для розвитку музичного мистецтва подія – з’явився в церкві перший орган. Його привіз з Богемії священник Антон Кунц. В Католицькій церкві тепер служби божі почали супроводжуватись органною музикою у виконанні Йосифа Марека. Згодом з’явився в церкві і співочий хор. А з відкриттям навчальних закладів у 30-х роках ХІХ століття було запрошено до Чернівців і хороших учителів музики з різних країн. Так нам стає відомо з розповідей А.Мікулича, що у Чернівцях «у будинку барона Євдоксія Гурмузакі викладала музику мадам де Гвійо, сестра поета Віктора Гюго». Багаті родини в цей період наймають вчителів музики для навчання своїх дітей. Хороших музикантів запрошують в достойні компанії. Так місцевий непрофесійний музикант віртуоз-флейтист Йоганн Кауфман завжди був бажаним гостем у компаніях таких знаменитих своїх земляків як політик і воєначальник Георг фон Фльондор, барон А.Василько та інші відомих особистостей та представників місцевої знаті.

Треба відзначити, що уже в першій половині ХІХ століття в Чернівцях з’являється перше оперне товариство. До нього входять представники місцевої знаті, яка час від часу відвідує Відень і знайомиться там з оперним мистецтвом. Улюблені твори міщани привозять додому на Буковину. З 1839 по 1842 рік зусиллями пана Чобана та його дружини в «театрі Бека на Ратгаусштрасе,4» відбуваються оперні спектаклі. Улюбленцем публіки в цей період стає юрист Карл Ріттер Умлауф фон Франквел, який маючи добру музичну освіту, володіє чудовим баритоном, талантом драматичного актора та різними музичними інструментами. Про його дружні стосунки з Францом Шубертом А.Норд пише так: «Умлауф приходив до Шуберта вранці перед роботою, часто заставав його ще в ліжку або за письмовим столом. Більшість пісень, написаних Шубертом і тільки що поставлених на ноти, виконував першим Умлауф під звуки гітари, на якій грав сам маестро». Йдеться про Відень 1818 року. На Буковину Умлауф приїхав у 1822 році, першим почав виконувати твори Шуберта французькою та румунською мовами, а згодом поповнював свій репертуар перекладами рутенських народних пісень. Працюючи у Сучавському суді, а згодом міським радником у Чернівцях і міським та крайовим президентом, він став центром музичного життя міста. В його оселі збиралися відомі музиканти і співаки : Карл Кьоніг, Пауер, Звонічек, Борковський та інші.
 
 
Виконувались твори Гайдна, Моцарта, Бетховена, Ромберга. Чернівці як магніт почали притягувати до себе з різних куточків знавців музики, музикантів-віртуозів, меценатів мистецтва – «вони ставали гостями у сім’ях дворян». Приїжджігості успішно проводили просвітницьку роботу, прищеплюючи нашим краянам любов до класичної музики. Після тріумфальних гастролей Європою до Чернівців завітав і сам «король гри на фортепіано» Ференц Ліст. Це був 1847р. Восьмиденне перебування гостя в Чернівцях вразило містян. За спогадами А.В. Амброс :«Вийшов Ліст по-молодечому стрункий, наполовину Аполлон, наполовину Гермес, з тонкими рисами обличчя, блондин із кучерявим волоссям…цей юний бог музики розмовляє з дамами, що сидять у перших рядах, гарною французькою мовою, жартує, раптом швидко повертається до піаніно, швидкий рух, він навіть не дивиться на клавіші, пальці легко і плавно самі біжать по клавішах, під ними зароджуються чудові звуки, всі затамовують подих і в кінці вибух аплодисментів, що звучать як розкати грому в залі».

На 1840 рік припадає процес зародження церковного хорового співу. Цей напрямок набирає особливого розквіту із втручанням у справу Євгена Гакмана та священника, вчителя і композитора Ісидора Воробкевича. Разом із церковним хором в краї виростав і хор для «мирських цілей». В цій царині не можливо не відмітити випускника-семінариста Чіпріяна Порумбеску, сина священника із с.Шепіт, в якого часто відпочивав Кароль Мікулі. Чіпріян гарно грав на віолончелі, співав і брав уроки гармонії у І. Воробкевича. За своє коротке життя він написав понад 250 творів. Це пісні, хори, романси, балади, церковна музика, камерна, інструментальна та ін. Сам же Кароль Мікулі був відомим піаністом, який зачаровував публіку своєю технікою гри. Він часто в Чернівцях публічно виступав, виконуючи свої твори та твори різних композиторів. Протягом усього життя він писав меси, хори, займався композицією. Це стосувалось і музики для салонів – його мазурок, вальсів, полонезів та ін. Ставши директором консерваторії у Львові він виховав цілу плеяду відомих музикантів і видав 17 томне видання творів Шопена. З Каролем Мікулі, як з першим професійним композитором Буковини та прогресивним громадським діячем пов’язані становлення і розвиток музичної культури в краї.

А ось утворення першого музичного товариства в Чернівцях під назвою «Чернівецький союз співаків» (1859-1862) було пов’язане із діяльністю доктора Калерта і його однодумця, учителя музики, чеха Франца Калоусека, який очолив «Союз». Метою товариства було пропагування музично-пісенного мистецтва. Протектором, тобто покровителем товариства, став представник вірменської діаспори, брат уже відомого композитора і музиканта Кароля Мікулі – Якоб. Членами товариства були місцеві барони Йоган Мустяца, Отто Петріно, Антон Кунц, архімандрит Бенделла та сам Кароль Мікулі. Виступи товариство влаштовувало в готелі «Молдавія», де виступав Ференц Ліст. Через два роки 25 місцевих юнаків, учнів Чернівецької гімназії, створили свій оркестр. Вони грали в парках, гостинних домах, на запрошення приватних осіб, часто просто на вулицях міста. У 1862 році ці два товариства створили «Товариство сприяння музичному мистецтву на Буковині». Важливою подією стало відкриття при товаристві першої музичної школи. Першим директором школи став кларнетист Віденського театру, яким керував сам Людвіг ван Бетховен, піаніст, альтист, керівник хору, педагог- теоретик Франц Пауер.

В цей період світові мистецькі надбання, до яких уже тоді належали й класичні зразки композиторів, вихідців з України -- Березовського, Бортнянського, Веделя та інших, не тільки давали поштовх музичному просвітництву жителів Буковини, але й впливали на національно- культурні процеси в краї.

Тридцять років свого життя віддав першому музичному товариству відомий чеський композитор, диригент, скрипаль, піаніст, педагог і громадський діяч Адальберт Гржімалі. Будучи головою товариства він активно взявся за будівництво концертного приміщення, яке нині ми називаємо Чернівецькою обласною філармонією. Це були 1876-1877 роки. Його сподвижником стає Йосип Звонічек, який проводив у школах та гімназіях музичну просвітницьку діяльність і був організатором хорових колективів краю.

У своїх спогадах Адальберт Гржімалі висловлював прогресивні думки щодо розвитку національних музичних культур в нашому краї: «На Буковині уже був певний період, коли повселюдно говорили про багатонаціональну музику. Але помилялися, коли культивували тільки австрійське мистецтво. Австрія – різноголосе ціле. Кожен нарід тільки ланка великого ланцюга, який об’єднує всі народи у спільному житті, у загальній справі на ниві культури. Вагнер правильно стверджував: мистецтво і політика – взаємозалежні. Якби сьогодні на Буковині усі нації, котрі тут проживають об’єднати навколо музики, то на Буковині ми мали б інтернаціональне суспільство…»

Багато років у центрі громадського і культурного життя краю був перший український композитор Буковини, письменник, педагог і фольклорист Сидір Воробкевич. Його творча спадщина вражає: понад 1000 літературних творів, більше шести сотень різних за жанрами музичних композицій, 400 творів для хору, 8 лише надрукованих духовних літургій, 40 пісень, безліч псалмів та відомі молитви «Херувимські», «Отче наш», «Святий Боже», «Многая літа» та ін. Також Сидір Іванович є автором 26 музично-драматичних творів, окремі з них є окрасою репертуару Чернівецького драматичного театру ім.О.Кобилянської.

Сидір Воробкевич став одним із творців української оперети, його твори мали величезний успіх на сцені театру «Руської бесіди». Варто наголосити і на тому, що композитор перший у Західній Україні написав цілу низку творів на вірші Тараса Шевченка, підтримуючи ідеали Кобзаря. Він був одним із найактивніших громадських діячів першого культурно-освітнього товариства «Руська бесіда»(1869), організатором студентського співацького товариства «Союз», головою «Руського літературно- драматичного товариства», на базі якого у 1899 році виникло популярне співацьке об’єднання «Буковинський боян», що складалося з інтелігенції міста. Два роки потому було створене інше товариство «Руський міщанський хор», яке гуртувало навколо себе ремісників та робітників краю. За участю цих колективів активно пропагувалась українська пісня та твори українських композиторів. Діяльність цих товариств вплинула на приїзд до Чернівців одного із засновників української музичної культури Миколи Лисенка. Його приїзд об’єднав українство в єдину родину і став поштовхом для створення у 1905 році «Товариства для плекання української пісні, музики та драматичної штуки» а також створення при товаристві музичної та драматичної школи.

Активним учасником і членом правління «Руської бесіди» був Євсебій Мандичевський. Навчаючись у Віденському університеті він подружився з Йоганесом Брамсом. Його заслуги високо цінив Йоганн Штраус та інші відомі музичні діячі. У 33 роки він став професором популярної консерваторії при «Товаристві друзів музики», яке тривалий час було центром музичного життя Європи. Відомий світу композитор часто навідувався в Чернівці до рідної домівки. Тут звучали його хорові та інструментальні твори на концертах різних товариств. Особливо подобалась чернівчанам його кантата «У краю буків». Треба сказати, що Євсебій Мандичевський був музикознавцем зі світовим ім’ям і користувався авторитетом у мистецьких колах багатьох країн.

У 70-х роках ХІХ століття в Чернівцях активізується діяльність музично-громадських організацій і посилюється зацікавленість інструментальною та хоровою музикою. Так у 1872 році шанувальники музики засновуються в Чернівцях «Чоловіче співоче товариство» та румунське музичне товариство «Гармонія». Трохи пізніше слід згадати ім’я письменника, літературного критика, музиканта-бандуриста і співака Гната Хоткевича. Саме у його виконанні буковинці у 1903 році почули чудові мелодії стародавніх дум та козацьких пісень у супроводі бандури. Регулярно гастролювала на Буковині разом із театром львівської «Руської бесіди» іоперна діва, яка була родом із Чернівців, - Феломена Лопатинська. Не можливо тут не згадати оперну співачку із Кельменеччини Лідію Липковську, яка легко на сцені виконувала віртуозні пасажі, за що її назвали критики «Північною зіркою». «Німецьким Карузо з Буковини» називали в Європі і Йозефа Шмідта із села Давидени, що на Сторожинеччині. Уперше Йозеф виступив у Чернівцях, у синагозі «Темпль», нині кінотеатр «Чернівці», куди привела його мати. У 12 річному віці він уже був солістом хору. Співоча кар’єра молодого Шмідта швидко росла як і його популярність серед краян. Але згодом співак виїхав до Берліна, потім до Відня, далі мандрував Європою. Мешкав у Чехословаччині, Бельгії, Франції.
 
 

1911 рік став знаковим у розвитку музики краю тим, що в цьому році Чернівці відвідала всесвітньовідома співачка Соломія Крушельницька. А в 1920 -му році відновив свою роботу «Буковинський Боян», але уже під іншою назвою «Буковинський кобзар». Він не лише поширював українську пісню, а й допомагав обдарованим аматорам розвивати свої здібності. Хоча тодішня румунська цензура забороняла виконання українських творів, не зважаючи на цю заборону в Чернівцях все ж продовжували звучати хорові твори в обробці М.Леонтовича, народні пісні в обробці Ф.Колесси та Я.Степового, а також буковинські народні пісні в обробці місцевих самодіяльних композиторів.

У 1924 році у Чернівцях була відкрита консерваторія музики і драматичного мистецтва. Чимало її випускників стали відомими музикантами світового рівня. Серед відомих музикантів Буковини у консерваторії навчався перший керівник оркестрової групи Буковинського ансамблю пісні і танцю України Ілля Міський, а також народний артист України, професор кафедри музики ЧНУ Юрій Гіна.

Помітну сторінку в історію розвитку музики на Буковині вписав і організований у 1930 році «Мужський хор» під керівництвом Василя Дячука. Він з українською піснею об’їздив усю Буковину, побував у найвіддаленіших куточках нашого краю, пропагуючи українське пісенне мистецтво.

Уже ці розповіді нам говорять про те, яке місце у світовій та європейській культурі належало Чернівцям. Детальніше дізнатись про розвиток музичного мистецтва в краї Ви зможете взявши до рук запропоновані Вам видання. На сторінках цих збірників Вам також відкриється історія музичного життя Чернівців як повоєнного періоду, так і наших днів. Ви зможете отримати інформацію про творчі колективи та наших сучасників - визначних діячів культури, які залишили яскравий слід на буковинській землі.
 
Підготувала Галина Мурмилюк