17-07-2020

Генетичний код художника Ореста Криворучка

Знакова постать нашого краю, що відрізняється своїм неперевершеним талантом художника-графіка, своєю надзвичайною людською скромністю і педантичністю, якщо йдеться про його роботу – Орест Криворучко - один із тих чернівчан першої величини, про яких не зможе забути ні історія Чернівців, ні історія Буковини. Він вписав своє ім’я в сторінки цієї славної історії краю, подарувавши рідному місту в далекому 1992 році Герб Чернівців та прапор міста, а згодом і геральдику Чернівецькій області. Кількість виконаних ним робіт вражає так само, як і число міжнародних виставок, де занесене в каталогах його ім’я.

Йому завдячують своїм оформленням часописи та журнали Буковини, серед яких «Чернівці», «Буковинський журнал», колишні «Буковинське віче» та Чернівецьке обласне телебачення «БУК» та інші медійні ресурси і книжкові видання. Адже уже зараз Заслужений художник України Орест Криворучко і не згадає до якої кількості книг він готував обкладинки, що творили їх образ, і скільки його творчий доробок нараховує художніх робіт.

Але повернемось до початку дев’яностих, коли з утвердженням незалежної української держави, з’явилась потреба в оновленні геральдики нашого рідного міста і краю. Художник Орест Криворучко, одним із перших відгукнувся на участь у конкурсі творчих робіт. Цей момент в житті художника і міста було зафіксовано часописом «Молодий буковинець». Розповідає Орест Криворучко:

"Тоді мером був Віктор Павлюк. Він покликав мене і сказав, що Чернівці повинні мати свій герб і прапор. Створили комісію, до якої увійшли історики Олександр Масан та Ігор Чеховський, архівіст Марія Никирса. За основу вирішили взяти найдавніший герб Чернівців австрійського періоду. Отримали дозвіл від австрійців на використання їхньої геральдики. Я зобразив на червоному щиті відкриту міську браму, яка символізує гостинність чернівчан. Вгорі над нею – вісім цеглин. Адже колись у Чернівцях було вісім цегельних заводів. Чорного австрійського орла замінив тризуб. Так само зробив деякі зміни на прапорі. Хоча кольори – білий та червоний – зберіг... Це був мій подарунок місту».

Отже, ескізи сучасного герба та прапора Чернівців Заслуженого художника України – чернівчанина Ореста Івановича Криворучко стали офіційними символами Чернівців. Митець ретельно опрацьовував цей матеріал, намагався дотримуватись історичної правди і традиційних аспектів у відтворенні та оновленні геральдики. Важливою задачею, яка стояла перед ним, було відтворення місцевого колориту, що йому вдалось використати сповна. Кропітка робота вимагала багато часу, емоцій і терпіння. Але робота ладилась, адже митець займався улюбленою справою для міста, в яке закоханий з дитинства. Його геральдика відзначилась з поміж інших представлених пректів чіткістю зображень, глибиною змісту і дохідливістю символів, вона навіть не потребувала зайвих коментарів.

Опис Герба Чернівців. Герб сучасного міста складається з геральдичного щита, на якому розміщена відкрита мурована брама з сімома зубцями. Над ними, в два ряди, вісім вмурованих каменів; посеред відкритої брами розміщено державний герб України — фігуральний тризуб. Під брамою розміщено дві перехрещені лаврові гілки, перев'язані жовто-синіми стрічками.
Герб обрамлений бронзовим орнаментальним картушем, завершеним мурованою короною з п'ятьма помітними виступами.

Опис прапора Чернівців Прапор складається з древка, навершя і полотнища. Полотнище — основна частина прапора — двостороннє прямокутної форми, розміром 136 x 180 см. Лицева сторона полотнища — біле поле з шовку, обрамлене атласною смугою завширшки 12 см з біло-червоних зубоподібних трикутників.В центрі аплікаційна, рельєфна вишивка — герб міста геральдичний щит червоного — кольору, на якому розміщені срібна (біла) відкрита мурована брама з сімома зубцями над ними, в два ряди, вісім (по чотири в ряду) вмурованих каменів, посеред відкритої брами розміщено державний герб України — фігуральний золотий (жовтий) тризуб.Під воротами дві перехрещені лаврові гілки, перев'язані синьо-жовтою стрічкою. Герб обрамлений бронзовим орнаментальним картушем завершений срібною мурованою короною з п'ятьма помітними виступами.
Над гербом рельєфно напівкругом академічним шрифтом вишито напис українською мовою: «Чернівці». Під гербом — «1408» (дата першої писемної згадки про Чернівці).
З обох боків герба і всі чотири кути поля заповнені вигаптуваним рослинним орнаментом, а на кутках поля орнаменти доповнені двома буковими гілками з горішками, листочки яких вишиті шовковими нитками зеленого кольору широкої палітри.
Зворотна сторона — жовте поле з репсу обрамлене такою ж смугою як і лицева. У центрі розміщено герб України: геральдичний щит синього кольору з нанесеним на нього золотим фігуральним тризубом.
Всі чотири кути поля заповнені рельєфним рослинним фігуральним орнаментом, які доповнені двома дубовими гілками з жолудями, листя яких вишиті шовковими нитками зеленого кольору широкої палітри.
Техніка виконання прапора складна .Вона включає ручну роботу, аплікацію, гаптування, вишивку; гравіровку, чеканку.

Розроблена була Орестом Івановичем до поважного 600 - літнього ювілею міста Чернівці і серія значків та ювілейна медаль «На славу Чернівців».

Ця почесна відзнака Чернівецької міської ради була запроваджена для нагородження осіб, які активно сприяли розквіту міста й пропаганді його в Україні та світі і зробили значний внесок у підготовку та відзначення ювілею міста. Також ж до 600 літнього ювілею Чернівців художником було відтворено почесний ланцюг мера міста. Орест Криворучко згадує:

« Історик Сергій Осачук тоді віднайшов в австрійських архівах стару газету, де чернівецький бургомістр був у ланцюгу. Його треба було відтворити за цим знімком. Я зберіг медальйон з алегорією Чернівців. А німецький напис "Спільними зусиллями" зробив українською мовою. Замінив на ланцюгу австрійську символіку на герб Чернівців та області, а між ними розмістив букові горішки. Тодішній мер Микола Федорук уперше одягнув його під час святкування 600-річчя міста".

Цей предмет вважається символом влади мера міста. Як офіційний символ Чернівецької громади та влади бургомістра «Ланцюг» був запроваджений ще 1908 року у рамках відзначення «500-ліття від першої писемної згадки про Чернівці».Її першим володарем став тогочасний керманич міста – Фелікс фон Фют.За часів правління королівської Румунії відзнака не використовувалась, оскільки була символом Австрійської імперії. Але як данина історичним традиціям та пам'яті про «австрійський період» (1775 – 1918р.р.) в історії міста, яке завдячує йому своїм становленням, до «600-ліття від першої писемної згадки про Чернівці» ( 2008 р.) було вирішено відновити офіційний символ територіальної громади.
Офіційно символічний ланцюг мера провернувся в Чернівці 27 вересня 2007 року. Першим міським головою, який прийняв Почесний ланцюг, був багаторічний керівник міста Микола Федорук.

У новій редакції символу збережено головний знак ланцюга у вигляді медалі, на якій написано українською мовою : на аверсі – «Чернівецька громада – вільно обраному голові», на реверсі – «Основою вільної держави є вільна громада».

Опис ланцюга. На аверсі знаку зображена жіноча постать в міській короні (берегиня міста), яка сидить у кріслі на боковій частині якого зображено герб Чернівців. Права її рука сперається на книгу, як символ закону й самоврядування, а ліва – на підлікотник крісла. На тлі зображено ратушу, освічену сяйвом сонця, та книги, що символізують науку й літературу, а також гірлянда із лавра.
На реверсі знаку зображена жіноча постать на весь зріст, у руках якої пальмові гілки, символ миру, злагоди та толерантності. Її руки спираються на кам’яний мур з чотирма цеховими гербами (сільське господарство, торгівля, ремесла та промисловість), що символізує економічний поступ міста.

Основними елементами ланцюга є герби, що чергуються, – два малі державні герби України, два герби Чернівецької області та шість гербів міста Чернівців. Між ланками ланцюга розміщені декоративно-символічні диски у вигляді стилізованих букових горіхів. Діаметр головного знаку (медалі) має 60 мм. Ланцюг виконано в металі із позолотою.

Почесний ланцюг залишається у власності територіальної громади й зберігається в приміщенні Чернівецької ратуші, вручається на користування й зберігання кожному Чернівецькому міському голові на першій сесії новообраної Чернівецької міської ради його попередником або (та) представниками територіальної громади з числа Почесних громадян Чернівців.

В пошуках генетичного коду художника Ореста Криворучка

Генетичний код відомий художник – геральдист Орест Криворучко отримав від батька Івана Дмитровича, що був знаним кушнірем в невеличкому селі Стара Жучка під Чернівцями. Старший сивочолий чоловік вишивав на замовлення місцевих мешканців на киптарях чудові буковинські народні орнаменти. Однак Орест Іванович свого батька майже не пам’ятає, оскільки той весною 1944 року пішов на фронт і не повернувся. Мати Веронія Онуфріівна Сліпенюк, щоб вигодувати двох дітей, взялась за справу свого чоловіка. Латала кожухи, перефарбовувала, підшивала, тощо, а коли Оресту виповнилось п’ять років, залишила його з братом Миколою і пішла працювати на будівництво, давши малюкам у руки папір та олівці. Орест одразу взявся перемальовувати батькові орнаменти з кожухів, та все що бачив навколо себе. Таким чином художній смак та хист до мистецтва від батька передався синові Оресту. В школі найулюбленішим його уроком став урок малювання, тому не довго роздумуючи після закінчення семирічної школи № 29 ( нині № 31) майбутній художник подався на навчання до Чернівецького художньо-ремісничого училища № 5 . Там наполегливо вивчав мистецтво альфрейщика – живописця. Продовж кількох років він ретельно опановував складні орнаменти розпису житлових інтер’єрів та громадських приміщень, вивчав малюнок, живопис, історію різних стилів, спецтехнології ліплення. Проходячи практику в Городенці на Франківщині, оформляв районний будинок культури, що надовго йому запам’яталось, бо справився із завданням на «відмінно». На «відмінно» він закінчив і художнє училище. Отримавши фах альфрейник – живописець «найвищого», сьомого розряду, Орест Криворучко якийсь час вирішив працювати за фахом. Одержавши направлення у Вінницький обласний будівельний трест, він разом з одногрупниками відправився туди, однак затримався там недовго. Високого мистецтва там виявилось зовсім мало, а фарбувати вікна, двері та підлоги Орест не став. Після оформлення в Могилеві – Подільському житлового будинку Орест повернувся в Чернівці і влаштувався працювати художником в школі – інтернаті № 1, а згодом очолив художню студію Палацу піонерів. Працюючи серед талановитої малечі відчув себе педагогом і наставником, але в 1961 році його призивають до війська. Три роки він служив в армії у місті Ржев, що на

Волзі. Там теж не переставав малювати та виконувати шрифтові роботи, вечорами просиджував над замовленнями політвідділу частини. Завантажували так, що на азбуку Морзе часу не вистачало, якось художник зізнався колезі - народознавцю Авксентію Яківчуку. До того ж Орест почав відвідувати школу робітничої молоді, а у вихідні дні зі своїм земляком Іваном Баланюком ходити на Волгу на етюди.

Після навчання у вечірній школі Орест влаштувався працювати художником-оформлювачем в Чернівецькі майстерні Художнього фонду. Та постійне бажання вдосконалювати свою майстерність привела Ореста Івановича в 1967 році до найпрестижнішого на той час Московського вищого художньо-промислового училища (раніше Строгановське, інститут, нині університет). Там він вступив на графічне відділення і навчався до 1972 року. Олексій Скляренко – викладач живопису, Гліб Виноградов - викладач поліграфії та Ігор Богдашевський, що навчав юного художника майстерності промислової графіки, допомогли йому оволодіти багатьма секретами художньої творчості, які стали в нагоді впродовж всього творчого життя художника. Так вихідець з України став у групі промислової графіки лідером серед вихованців училища. Після закінчення вишу, отримавши направлення, Орест поїхав працювати в курортне місто Сочі. Вибравши там роботу у Художньому фонді та маючи непогану перспективу - і творче майбутнє, і побутове (пообіцяли житло), Орест ностальгує за Буковиною. Туга за малою батьківщиною та любов до рідного міста таки перемогла. І через деякий час, а точніше місяць, Орест Криворучко знову з’являється в Чернівцях.

Автопортрет

Через роки, ставши уже добре відомим чернівецьким художником він в інтерв’ю журналістам зізнається: «Я без тями закоханий у це місто. Де б не був: в Україні чи за кордоном, – завжди тягнуло до Чернівців. Тут почуваєшся затишно, наче в рідній домівці».

Повернувшись у Чернівці Орест Криворучко за прикладом своїх колег – художників поселився у своїй майстерні в центрі міста на розі вулиць Горького і Переяславської. Там прожив цілих дев’ять років. Малював місто, зачаровуючись його ландшафтно- архітектурними краєвидами, заробляв гроші, виготовляючи театральні афіші та рекламні плакати, виконував різні приватні замовлення, займався станковим живописом і активно брав участь у художніх виставках. Адже мав що показати… Ще в Московському промисловому училищі захопився виготовленням екслібресів. Тоді зробив перших десять знаків, а потім якось легко пішло і пішло… «почав поповнювати своє захоплення книжковими знаками, обмінюватися з колекціонерами інших країн, надсилати на виставки і домігся помітних успіхів».

Нині відомого чернівецького художника Ореста Криворучка знають в Україні і за її межами як віртуозного майстра книжкового знаку - екслібресу. А екслібрес займає в його творчості одне з провідних місць. « Криворучкові екслібреси вражають не лише тонким майстерним розумінням цього виду мистецтва, а й філігранним відтворенням змісту, часто дотепним зображенням характеру замовника, але створеним делікатно, в стилі дружнього шаржу, щоб, бува, не образити когось», - пише про роботи художника-графіка Авксентій Яківчук. Екслібреси митця експонувались у двох десятках країн світу, а його творчий доробок у цьому напрямку вже давно переступив півтисячну межу. Тому не дивно, що Каталоги Міжнародних виставок екслібресів митця, надіслані із-за кордону, вже складають цілу бібліотеку в його квартирі. Багато з робіт художника відзначені першими преміями та медалями. Як до прикладу, екслібрес «Адам Міцкевич», що створений на замовлення бібліотеки імені А.Міцкевича в Парижі, чи «Джузеппе Фавіллі», який відзначено в Італії.

В 1977 року Ореста Криворучка було прийнято до Спілки художників України. Крім цього з 1994 року він стає ще й активним членом Українського геральдичного товариства та бере участь в геральдичних конференціях та конкурсах. В його творчій скарбниці - Герб села Киселів, Герб інституту економіки і права «КРОК» (тепер університет, Київ), Проект лицарського ордена Святого Андрія Первозванного, Родовий герб Палагнюка В.Г., Проект лицарського ордена Княгині Ольги, Проект ордена Володимира Великого, Проект зірки ордена Данила Галицького, Проект хреста ордена ДанилаГалицького та ін. Один із улюблених залишається для художника «літературний екслібрес» з образами письменників та їх персонажами. Багатьом своїм роботам він надає гумористичного і символічного відтінку, як до речі це зробив відомому митцю і народознавцю Івану Снігуру.

Вишуканий естет Орест Криворучко пробував себе в різних техніках і жанрах мистецтва – в графіці, малярстві, художній фотографії, створенні батика, у «своєрідному графічному рельєфі – блінтовому тисненні». Постійно експериментує. Мистецтвознавці зазначають, що попри досконале володіння багатьма графічними техніками, в митці живе безперервне «бажання знаходити нові засоби вираження реальності і змінюватись». Через це його роботи можна впізнати, хіба що за довершеністю та технічною майстерністю. Непередбачуваного Криворучка-художника ніколи не можливо «вирахувати», його іноді може наштовхнути на мистецький образ навіть зім’ята підошвою пішохода бляшанка. Мабудь саме так з’явилися на світ створені ним «графічні максі-форми» - «Горіх» та «Каштан», які приваблюють своєю довершеністю.Дивлячись на ці витвори мистецтва, здається що художник випробовує власне

вміння, щоб витворити щось реальніше за дійсність.

Та головною темою художника Ореста Криворучка є Буковинський край та його столиця – Чернівці. Як говорить мистецтвознавець Ірина Міщенко, вони «раз по раз виникаючи в етюдах, в графіці й малярстві, не тільки зберігають вже звичне етнографічнезабарвлення, а й відкривають іншу грань сприйняття повсякденних речей.

Втіленням трійці та єдності постає узагальнена за вирішенням «Весільна пісня», а змальовані ним жінки з чернівецького передмістя Роші з кошиками на головах набувають несподіваної символічності й монументальності в гратографії «Рошашанка». Ті ж сільські жінки – буковинки з’являються на тлі чернівецьких під’їздів початку ХХ століття – як часточка цього міста, збережена ще з того часу, своєрідна його ознака. Чернівці, їх неповторні пам’ятки спонукали художника до створення й циклу витончено-ідеальних і виразних зображень архітектурних споруд, кожне з яких ніби ілюструє наявні в забудові міста стилі».

Улюблене місце митця, звідки він споглядає місто і створює його неповторні образи, знаходиться біля кар’єру цегляного заводу. Саме там відкривається чудова панорама міста і видно куполи багатьох церковних храмів.

Завдячуючи цій місцині у художника почав формуватись цілий цикл графічних робіт присвячений чернівецьким духовним храмам. Є чудові зображення церкви Святої Параскеви, Успіння Пресвятої Богородиці, Свято-Миколаївський храм, Свято-Духівський, єзуїтський костел "Серце Ісуса" та інші духовні споруди.

Ореста Криворучка називають «класиком урбаністичного пейзажу» і «літописцем архітектурних мотивів Чернівців». Самобутній художник і сьогодні не перестає дивувати нас оригінальністю та високою технічною вправністю своїх робіт. Ближче познайомитись з ними зможете і Ви взявши до рук авторський альбом його творчих робіт, який зберігається у мистецькому фонді Муніципальної бібліотеки Анатолія Добрянського, а більш розгорнуту інформацію про творчу діяльність та життєвий шлях митця можна почерпнути зі сторінок Бібліографічного покажчика «Орест Криворучко» виданого до 60 річчя від дня народження художника.

Підготувала Галина Мурмилюк