«Книги були його життям...»

Цей рік особливий для колективу Муніципальної бібліотеки, поскільки виповнюється 85 років від дня народження Анатолія Миколайовича Добрянського. Звичайно, що ми давно і ретельно готувались до цієї дати, на основі газетних публікацій, афіш, щоденникових записів підготовлено видання про роль Анатолія Миколайовича в культурному середовищі Чернівців. Адже майже впродовж 50 років все музично-мистецьке і літературне життя міста відбувалося в орбіті цього незвичного чоловіка і яке він активно та наполегливо творив. Проте сумна дійсність, епідемія хвороби і карантин, внесли свої корективи в наші творчі проекти і видання буде здійснене пізніше. А ми наразі з-за підтримки Чернівецької міської ради та Управління культури готуємо інший, не менш вартісний дарунок світлій пам’яті Анатолія Добрянського та чернівчанам назагал.
 
А наразі відкриваємо творчий проект «Книги були його життям...». Всі, кому поталанило навчатися, спілкуватися і знати Анатолія Миколайовича, завжди захоплювалися та до цих пір зачаровані його інтелектом, унікальною ерудицією та імпровізацією на всіх творчих імпрезах, на сценах всіх чернівецьких закладів культури. І він ще за життя і вже назавжди отримав таке незвичне і заслужене ім’я, як Буковинський Златоуст. Але за цією легкістю, за цією ерудицією впродовж всього життя була ретельна і наполеглива праця – він до останнього подиху не тільки збирав всю вартісну для нього літературу. Він майже все перечитав – і то дуже вдумливо та глибоко, з олівцем. Адже людину завжди формує те, що вона читає або слухає і дивиться. Звісно, що ретельніші і ґрунтовніші дослідження щодо унікального феномену, яким був і вже назавжди залишиться Анатолій Миколайович Добрянський, ще чекають науковців. А ми пропонуємо нашим читачам і шанувальникам особистості Анатолія Добрянського перегорнути хоч деякі видання, які для нього були самі дорогі та важливі і які сформували його дивовижну ерудицію, його як унікального книголюба і книгознавця.
 
Найперше, чиї твори і не тільки художні, він читав, ким захоплювався вже з перших років навчання в Чернівецькому державному університеті, був і залишився для нього незаперечним авторитетом на все життя – безперечно український інтелектуал Іван Якович Франко. І вже зовсім недавно я зрозуміла захоплення Анатолія Миколайовича цим письменником, адже вони народились поруч, майже в один день: Анатолій Добрянський – 26 серпня, Іван Франко – 27 серпня, звісно в різницею в роках і навіть в різних століттях та сповідували однакові життєві принципи в духовному житті українців. І жертовно присвятили свою наполегливу працю, аби їх втілити в життя.
 
Ще будучи студентом 4 курсу, в квітні 1956 року, Анатолій Добрянський взяв участь в науковій конференції, на якій представив студентську роботу «Сонети Івана Франка», за яку отримав першу премію. А в подарунок – розкішну книгу Сервантеса «Дон Кіхот ламанчський» за підписом ректора університету професора К.М. Леутського. Це подарункове видання українською мовою в перекладі з російської В.Козаченка та Є.Коротченка, вірші в перекладі з іспанської – Миколи Лукаша. Ілюстрації – найвидатнішого ілюстратора книжок епохи романтизму Гюстава Доре, художнє оформлення – М.Шаншейна.
 
 
Мабуть, на той час така книга свідчила про те, що Анатолій Добрянський був сміливим Дон Кіхотом, раз взявся одразу за таку складну, як для студента, тему. Так він одразу поставив високу планку у вивченні творчості Івана Франка у такій вишуканій формі вірша як сонет, якому він присвятив не один десяток років. Пізніше захистив наукову працю «Шляхи світової сонетистики і розвиток сонета в українській літературі», в якій поважне місце займають сонети Франка.
 
Так як в тому 1956 році відзначалося 100 років від дня народження Івана Яковича, то через місяць Анатолій Добрянський був учасником літературної вікторини, присвяченої Франку і також отримав другу премію та книгу «Русские писатели о литературном труде» в подарунок.
 
Напередодні ювілею Франка тоді почали видавати його твори у двадцяти томах. І студент Анатолій Добрянський, відмовляючи собі в усьому і дуже часто недоїдаючи, таки передплатив і придбав всі його томи, які й до сьогодні займають поважне місце на полицях книгозбірні. І не просто придбав, а дуже ретельно прочитав, з олівцем, так як він завжди читав і при тому занотовуючи для себе всі вартісні і потрібні на даний момент думки. Мабуть таки не просто прочитати, але й наслідувати свого інтелектуального кумира. Варто взяти в руки перший том і погортати сторінки «Автобіографії Івана Франка з його листа до М. Драгоманова», в якій Франко досить ретельно представляє, що він читав і на чому формувався його світогляд. Кожна сторінка змережена підкресленнями простим олівцем. А вже інформація про те, що читав Франко виділено особливою відміткою Анатолія Миколайовича, на що потрібно звернути особливу увагу аби потім всі ті книги перечитати. 
 
Та й мабуть збирати власну бібліотеку він почав не без впливу свого улюбленого письменника. І більшість письмеників, яких читав Іван Франко, сьогодні можна знайти в приватній книгозбірні Анатолія Добрянського. Це такі автори світової класики як: Шекспір, Шіллер, Гете, Гейне, Діккенс, Гюго, Флобер, Міцкевич, Словацький, Гофман та багато інших. 
 
 
 
Не оминав Добрянський і улюблених Франком,
яких той читав, ще будучи гімназистом,  
римлян і латинян, які справили на той час на нього сильне враження.
 
 
 
 
 
 
 
 
І в книгозбірні Анатолія Миколайовича є твори Гомера, Софокла, Тацита та представлена майже вся антична література.
 
Не менший вплив на світогляд Анатолія Миколайовича мала і Франкова програмова біографія «Дещо про себе самого». Чого вартують тільки ось хоча би ці відмічені студентом Добрянським рядки: «…не люблю русинів. Так мало серед них найшов я справжніх характерів, а так багато дріб’язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи, що справді не знаю, за що я мав би їх любити… Зрозуміло, знаю між русинами декілька винятків, декілька осіб чистих і гідних усякої пошани…., але ці винятки, на жаль, тільки стверджують загальний висновок.
 
Признаюсь у ще більшому гріху: навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять, патентовані патріоти. … Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб не почувати, як мало в історії Русі прикладів справжнього громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові».
 
І дальше як відповідь на це: «Мій руський патріотизм – то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу стиха проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І коли що полегшує мені нести це ярмо. Так це те, що бачу, як руський народ, хоч він гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, хоч і сьогодні він бідний, недолугий і непорадний, все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу і ніяка праця не піде на марне». Це сповідував і потвердив своєю працею Іван Франко і цілковито своїм життям продовжив Анатолій Добрянський. Ці постулати справили на той час на нього дуже сильне враження і допомогли зрозуміти, вижити і перенести всі випробування на подальше життя. І не зламатись під їхньою вагою. А зауважимо що то був 1956 рік і Добрянському на той час був всього 21 рік.
 
Вже з перших студентських років він почав збирати все, що виходило про творчість Івана Франка в університетських наукових вісниках, фахових часописах, окремих наукових розвідках. І все те пізніше дбайливо переплітав і зберігав в своїй книгозбірні все життя. Свідченням є зібрані і уважно перечитані лекції про Івана Франка таких відомих дослідників як, Євгена Кирилюка, Олександра Білоуса, Михайла Возняка, Олександра Пархоменка, Філарета Колесси, Ганни Паперної, які видавалися товариством «Знання». Іван Франко ще й був блискучим політекономом, написав немало праць на цю важливу тему. Не оминав їх прочитати й Анатолій Добрянський.
 
 
І звісно, що Анатолій Миколайович зібрав і ретельно проштудіював всю літературу про Івана Франка, яка мала стосунок до його сонетів. Найкращим свідченням є невеличка збірочка Івана Франка «Сонети», яка вийшла у Львові в 1955 році із ґрунтовним вступним словом ще одного українського сонетиста Дмитра Павличка. Скановані сторіночки свідчать самі за себе, як працював над своєю науковою працею про сонет Анатолій Добрянський. В його фондах зберігаються всі видання Івана Франка та всі літературознавчі розвідки, звичайно які міг знайти і придбати на той час Анатолій Миколайович, в яких йдеться власне про сонет і сонетистику Івана Франка.
 
Всі ці духовні скарби про творчість Івана Франка, його життєпис і видання власне його творів різних років тепер зберігаються на полицях Муніципальної бібліотеки ім.А.Добрянського і ними можуть скористатися всі небайдужі інтелектуали.
А працівники бібліотеки продовжують цю достойну традицію, і зібрали все вартісне по творчості Івана Франка, яке було видане впродовж останніх років. Але про це піде мова в наступній публікації…