«Я не поет одної верстви, а всього народу». І. Франко

Сьогодні хочемо запропонувати Вам книгу, яка присвячена білим плямам та інтригуючим моментам  в житті цього українця  -  «Пророк у своїй Вітчизні»   вченого-історика, «публічного інтелектуала з Галичини» – Ярослава Грицака, який має понад 500 наукових публікацій на історичну тематику.

     

 

Його біографія Франка є підсумком нелегких двадцятирічних досліджень. Історик у своїй книзі намагається уникати помилок попередників, які часто описували життя і діяльність Франка «у згоді з ідеологічними схемами, які передбачали замовчування, або викривлення фактів». Врешті решт замість усієї «нової біографії Франка», читач поки що отримає лише половину, історію його молодих літ.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            
І так, головний герой книжки «Пророк у своїй Вітчизні» письменник Іван Франко, чия літературна, наукова та публіцистична спадщина складається приблизно з чотирьох тисяч творів. Письменник був відомим за життя і уславленим після смерті, бо за словами автора, мабуть, був першим українським письменником, читаючи якого "отримуєш враження, що його герої – твої сучасники. Вони розмовляють тією самою мовою, обговорюють ті самі теми, реагують у той самий спосіб…"
Щоб подати реалістичну картину життя свого героя автор у даній праці розглядає Франкове життя на тлі дуже малих спільнот. В середовищі його сім’ї, рідного села, товаришів з якими він знався під час навчання, в оточенні колег в редакціях газет і журналів, у яких він працював, на фоні нелегальних гуртків, серед яких він вів свою пропаганду.

 

                                                            Іван Франко в  редакції газети " Львівський кур'єр"

 

Друга частина книги Ярослава Грицака носить науковий характер. Тут автор намагається звести різні варіанти розвитку подій минулого до єдиного, який реалізувався. Він не змальовує Франка винятково як національного провідника, «що мав намір перетворити селянське суспільство на українську модерну націю», за Ярославом Грицаком таким Франко став лише в останні десятиліття свого життя. Автор подає Івана Франка іншим, таким який «щонайменше до кінця другого десятка не мав наміру писати «для селян і про селян» і "не був певним щодо свого українства". І навіть після того, як пережив "національне навернення", дотримувався принципу «не проклинати та не опльовувати ніяких інших «ізмів» ради націоналізму».
В радянські ж часи Івана Франка змальовували лише як «революціонера – демократа». Про те за дослідженнями науковця молодий «Франко був і соціалістом, і феміністом, й атеїстом, і проповідником вільної любові ..і навіть змодернізованим євреєм». Про це йдеться у розділах книги «Відомий деморалізатор Русі», «Франко та його ідеологія», «Франко та його Борислав», «Франко та його євреї», «Франко та його жінки». Залишається відкритим питання в які ж роки з’явилася «привабливість Франкового українства». Науковці,  розглядаючи це питання,  вважають, що цей період пов’язаний не лише з його творчістю, а й зі статусом молодого поета. До прикладу, дослідники поетичної творчості Івана Франка стверджують, що молодість поета закінчилась у ХІХ столітті - «скінчалася з досягненням ним життєвої стабілізації» - коли рівень його життя дозволив йому нарешті осісти, завести сім’ю і житло. Дивлячись під цим кутом на події і біографію письменника науковці роблять висновок, що період «молодого Франка» завершується з його одруженням у 1886 році.

                                                                  

 

 

 
І коли заходить мова про націоналізм і національні ідентичності, то «правдоподібно, історично вони вилонилися саме з христянської ідеї», вважає автор. А ось «чи з однаковою силою проступали вони у західно- і східнохристиянському світі?» Матеріал цієї книжки схиляє автора думати, що радше ні. Більше того, автор говорить про те, що «бути українцем у ХІХ столітті не обов’язково означало набір тих самих значень, що у ХХ столітті» і що «сучасні прихильники політичного русинства мають мало спільного з галицькими русинами Франкових часів». В книжці також фігурують різні терміни, що означають три різних групи: русини, українофіли та українці. Коротко зв'язок між ними автор пояснює так: «українці – це ті, ким мали стати русини відповідно до намірів українофілів. Щодо Франка, то його ідентичність була « результатом співдії різних модерних політичних ідеологій, серед яких націоналізм був важливою, але не єдиною…», адже «в історичному театрі Центральної та Східної Європи націоналізм не був одинокою драмою», пише автор. Оскільки ця книжка написана на перетині історії, літературознавства, соціології та етнографії, то історик Ярослав Грицак на її сторінках стверджує, що саме Іван  Франко у той час став одним із тих авторів, які своїми текстами активно творили нові дискусії. Звідси, вважає автор, бере початок і Франкова популярність.

Свою книгу «Пророк у своїй Вітчизні» науковець презентує неочікувано,  ототожнюючи для легшого сприйняття подій на тодішній Галичині,  з футбольним матчем: «У зв’язку з занепадом старого режиму в ХІХ столітті на європейському континенті між різними етнічними, релігійними, соціяльними та іншими групами починається великий турнір за право ввійти у ХХ століття. Кількість учасників значно перевищує кількість призів. Збігом обставин сталося так, що Галичина часів Франка стає полем, де відбувається один із півфінальних матчів. Щоб виграти, один з аутсайдерів – українофільська інтелігенція – пробує опанувати нові правила і техніку гри, зібрати соціяльний і символічний капітал, перетворити пасивних досі жителів своєї провінції на масову групу підтримки тощо. Всі ці заходи можуть виявитися марними, якщо команда не матиме доброго форварда, який забиватиме голи. Ця історія є розповіддю про те, як Франко став таким форвардом - завдяки обставинам, які потребують окремого вияснення і які неможливо зрозуміти, не збагнувши самої логіки гри».

Книга є науковою монографією, але написана автором так, щоб її могли читати не тільки науковці. Заради цього автор спеціально уникав академічної термінології  і розмістив всі додаткові матеріали у кінці книги. Для зручності  науковців та дослідників  тут розміщено покажчик імен та географічних назв, список літератури і джерел та список скорочень.