18-08-2020

Іван Франко – видавець

Продовжуючи проект Муніципальної книгозбірні імені Анатолія Добрянського «Книги були його життям…», ми сьогодні торкнемось видавничої діяльності Івана Франка. Цій роботі Франко приділяв дуже значну увагу, адже багато років він редагував і видавав таке поважне видання як Літературно-науковий вісник НТШ - Наукового Товариства імені Шевченка. В цьому науковому виданні він почав працювати в 1892 році, був причетний до реформування Товариства, а з 1897 року, ставши одним з його керівників, впливав на зміст наукової продукції і його видавничу діяльність. Частина з Літературно-наукових вісників НТШ зберігається сьогодні в Меморіальній кімнаті Анатолія Добрянського Муніципальної бібліотеки, яка носить його ім’я. У фонди Муніципальної ці видання потрапили не випадково, адже Анатолій Миколайович продовж життя ретельно збирав колекцію раритетних книг. Таким чином у книгозбірні опинились і томи Літературно-наукових вісників НТШ, виданих у Львові у 1898 – 1910 роках, які редагував Іван Франко і де Франко-письменник і науковець друкував свої праці. Їх книгозбірні передала родина Анатолія Миколайовича Добрянського у 2005 році, як подарунок до відкриття Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського.
 
 
Отже  повернемось до озвученої теми. Чималій кількості дослідників, викладачів, філологів - науковців та студентів буде цікаво познайомитись із монографією вченого-історика, професора кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету ім.І.Франка Богдана Зіновійовича Якимовича - «Іван Франко-видавець».

Богдан Якимович. Іван Франко-видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти.- Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка,2006.- 691с., іл.

Впливаючи на розвиток освіти та національну свідомість видавнича справа посідає важливе місце в історії кожного народу. Тому у монографії науковця Богдана Якимовича так багато значення приділяється видавничій діяльності генія української культури - Івана Франка. В книзі в повному обсязі висвітлюється видавнича діяльність письменника продовж усього творчого життя. Треба звернути увагу читача на те, що автор детально описує участь Франка у виданні семи книжкових серій та працю у Науковому товаристві імені Шевченка та Українсько-руській Видавничій Спілці у Львові. А також автором описана роль Франка-письменника, науковця і громадського діяча як редактора і видавця власних творів та спадщини своїх попередників.

 
Власне, автор монографії подає читачу образ Франка як теоретика і практика видавничої справи, бо вважає, що «вивчення книгознавчих і джерелознавчих аспектів видавничої діяльності…найвидатніших представників нації є важливою складовою розвитку національного руху українського народу». Для себе автор у монографії визначив задачу - показати у праці видавничий процес в Україні починаючи з 70 років ХІХ століття, видавничу практику Франка як «титана думки і праці» в поширенні передових ідей свого часу та донесенні їх до широких народних мас. А також простежити становлення в Україні наукового книговидання.

Узагальнені дослідження з історії України М.Грушевського, Д.Дорошенка, І.Крипякевича, Н.Полонського-Василенко, М.Яворського, О.Субтельного та інших науковців, малюють нам картину суспільно-політичної ситуації кінця ХІХ початку ХХ століття, коли вкрай несприятливі політичні обставини – поділ етнічної території між двома імперіями – Російською та Австрійською, українців перетворювали у справжніх маргіналів. Автор дослідження зазначає, що «перехід до масовості національного руху, перетворення його на могутній чинник консолідації народу відбувся в Галичині у 90-х роках ХІХ століття.(В Наддніпрянській Україні цей процес загальмувала репресивна політика царизму)». У цей час виникають політичні партії, які висувають гасло державної самостійності України. «В процесі боротьби й розгортання національного руху» зростає значення видавничої справи. Іван Франко стає ключовою фігурою в політичному і культурному житті українців, а видавнича діяльність починає займати пріоритетне місце. В цей період відбувається становлення новочасної української журналістики і книговидавничої справи, які починають значимо впливати на суспільно-політичні явища.

Автор цієї монографії ретельно опрацював не лише наукові доробки своїх попередників, багатотомне видання творів Франка та його праці, а й листування письменника, колекції документів Наукового товариства Шевченка, президії Галицького намісництва, фонду Михайла Павлика, фонди департаменту поліції Російської імперії, матеріали з історії діяльності студентських товариств Львова, спогади, а також тогочасні періодичні видання: «Зоря», «Правда», «Діло», «Praca», «Батьківщина», «Kurjer Lwowski», «Kraj», «Prawda», «Ruch», «Die Zeir», «Archiv fur Slawische Philologie» та інші.

Тому запропонована Вам книга – є першою в українській історіографії і франкознавстві спробою монографічного дослідження Івана Франка-видавця, опрацьована в тісному зв’язку з вивченням його громадсько-політичної і творчої письменницької діяльності та «через студії над книгознавчими і джерелознавчими аспектами його друкованої продукції». В книзі на основі зв’язку з видавничими програмами Франка простежено еволюцію його поглядів від радикалізму і захоплення соціалістичними ідеями з притаманним максималізмом і непослідовністю до переходу на позиції націонал-демократизму.

Вперше в монографії аналізується роль Івана Франка як організатора законспірованих видань (контрафакцій), одного с перших видавців національної наукової спадщини, засновника видавничих серій нового типу. Автором дослідження виправлено також низку помилкових тверджень у франкознавстві, зроблено спробу нової оцінки Франкових праць «Історія української літератури до 1890 р.» та «Причинки до історії України- Русі», досліджено маловідомі та невідомі підсерії видань Івана Франка, зокрема його співпрацю з А.Хойнацьким. Пише вчений і про значення для істориків і літераторів Польщі та України найбільш дискусійної Франкової книги «Wielka utrata»(1914). Науковцем також визначено наклади книжок та розглянуто роль Франка, як одного з найперших українських шекспірознавців, видавця і редактора творів найбільшого англійського драматурга в перекладі Пантелеймона Куліша. В окремих випадках автор уточнює кількість випусків видавничих серій, визначає наклади книжок.

Пройдемося сторінками книги…

У розділі «Початки діяльності Івана Франка – видавця (1875 -1880)» 
 науковець розповідає про українське відродження на Наддніпрянській Україні та про те, що український національний рух і в Австрійській імперії виходить на арену політичної боротьби завдяки політичним подіям 1848 року. В цей період програма головної Руської Ради виставляє політичні вимоги і «з’являється політична репрезинтація українського населення». Це означало якісно новий етап в історії національно-політичного самоусвідомлення українського народу. Трохи пізніше, в першій половині 60-х років, поруч з москвофільською більшістю з’являється енергійна частина молодої інтелігенції, яка вважає себе незалежною від українофільського руху в Наддніпрящині. Вона отримує назву «народовців» і заявляє про себе видавництвом низки журналів «Вечерниці», «Нива», «Русалка», букварів, книг для шкільного читання, окремих брошур господарського змісту, творів українських письменників. Народовці поширюють свою роль не лише на літературне, а й на економічне і політичне поле діяльності, видають часопис «Батьківщина». У другій половині 70-х років на арені громадського життя Галичини активізується молодша генерація інтелігенції, яку очолюють студенти Львівського університету Іван Франко і Михайло Павлик. Автор пише, що їх характеризували «притаманний молоді радикалізм, вплив контактів із Михайлом Драгомановим, які зумовили критичне ставлення до традиційного народовства й зацікавлення тодішнім європейським соціалізмом і російським народництвом».

Таким чином 70 - ті роки увійшли в історію як роки радикально налаштованої молоді і популяризації селянської демократії. У справі революційної пропаганди великого значення набуває народницька преса: підпільні журнали, газети, брошури, популярна література. Про становлення радикальної течії, що протиставляла себе москвофільству і «обмеженому народовству» заявив на початку 1877 року журнал «Друг» - журнал, який видавало студентське об’єднання «Академічний кружок». Журнал «Друг» стає на шлях реалізму, пише автор і замість «язичія» друкується українською мовою, а завдяки Франкові виходить великим на той час накладом – 555 примірників.

Урядовці Габсбурзької монархії, москвофіли та польські консерватори побачили «поважних супротивників в молодих радикалах» – в особі Остапа Терлецького, Михайла Павлика, Івана Франка та Івана Белея. Арешт Терлецького, а потім Франка і його тюремне ув’язнення перервало вихід у світ журналу «Друг», який влада заборонила в червні 1877року. Тоді вперше в документах царської жандармерії згадується ім’я Івана Франка, яке пізніше, у зв’язку з його громадсько-політичною, літературною й видавничою діяльністю, будуть згадувати ще дуже часто.

Восени 1876 року, редагуючи журнал «Друг», Франко разом із Іваном Белеєм та Антіном Дольницьким і Володимиром Левицьким видають альманах «Дністрянка», «що став художнім відображенням поглядів галицької молоді», де друкувались художні твори авторів, що гуртувались навколо журналу «Друг». В журналі вперше друкуються натуралістичні твори Золя, Івана Франка, Марка Вовчка, які описують життя трударів та твори інших письменників, зокрема старшого покоління – Юрія Федьковича, Миколи Устиновича. На звороті обкладинки журнал друкував списки періодичних видань і книжок, які розповсюджувала адміністрація «Друга».

Двадцятирічний письменник видає в цей період окремою книжкою «Письма Івана Франка» під назвою «Баляди і роскази».Наступного року він видає другий випуск книги, де друкується оповідання «Борислав». Книга мала успіх і розійшлася в кількості 400 примірників. І хоча перший ранній період Франка-видавця тривав до арешту, він встиг з однодумцями студентський часопис перетворити в «первістка новочасної української журналістики радикального напрямку», випустити альманах нового типу «Дністряночка» та три випуски збірок «Письма Івана Франка». За дослідженнями автора саме в цей період зародилась «ідея створення малоформатної книговидавничої серії, що за своїм змістом і формою стане новим словом у книговидавничій справі всієї України».

У 1875 році, коли Франко став членом редакції журналу «Друг», за його ініціативою створюється гурток, який бере участь у підготовці книжкової серії «Дрібна бібліотека», для «пропаганди новітніх ідей революційного просвітництва». Письменник бере на себе справу фінансування видання серії. Як згадував Євген Олесницький, один із організаторів серії, «молодь університетська інтересувалася живо тим виданням і ширила його по краю, деякі з нас підпомагали його і працею, і матеріально…» .Однак у процесі видання низка книг підпадала під конфіскацію через її радикальний зміст. Прийнято вважати, що у цій серії побачило світ за 1878 - 1880 роки 14 книжок. Проте «Війна за волю»( переклад Франка Г.Успенського «Не воскрес» - боротьба сербів проти турецького поневолення), «стала першою ненумерованою книжкою» серії. «Враховуючи притаманний молоді радикалізм, болісну реакцію на соціальну несправедливість, не остаточне сформований світогляд та недостатнью зорієнтованість на національне питання, основну увагу Іван Франко спрямовує на висвітлення соціальних проблем», - зауважує науковець.

У 1879 році він видає переклад твору Еміля Золя «Довбня» про життя французьких робітників. «Довбню» розхапують - за два дні – 50 примірників, що в нас майже не чувана річ в Рутенії», - пише Франко.  У другій половині 1880 в цій серії побачило світ оповідання Івана Франка «На дні», написане в Коломиї після безпідставного арешту в Яблуневі, де описані біографічні факти з життя письменника. Уже в жовтні в журналі «Зоря» вийшла невелика рецензія на новелу, де Франка уже опозиціонували як особу «знану руській публічности з численних розправ судових». Оповідання стало популярним і за межами України, його передруковували, польською, німецькою, чеською, російською мовами. 

Автор дослідження описує майже кожну книгу, що вийшла у серії «Дрібна бібліотека». Це «Суспільно-політичні сторонництва в Німеччині» Ганса Шеля, «Звідки і як взялися люди на землі» Ернеста Геккеля, «Білковина» Томаса Генрі Гекслі та інші.
 

Дешеві малоформатні видання «Дрібної бібліотеки» були розраховані на масового, незаможного читача, що було на той час новим словом в українській видавничій справі.

Є у автора і ціла стаття присвячена нереалізованим планам і задумам Франка, щодо видання книг в серії «Дрібна бібліотека». Йдеться про «Громадського друга», «Дзвін», «Молот», «Думу про Маледикта Просколоба» - один із перших гострих політичних творів молодого Франка та ін.

У 1878 році не задовільняючись легальними виданнями, Іван Франко і Михайло Павлик починають публікацію законспірованих видань- «контрафакцій». Цьому сприяло, пише автор, зближення з редакційним комітетом робітничої газети «Praca» і з відомим організатором робітничого руху в Галичині Антонієм Маньковським – організатором першого страйку львівських друкарів на Галичині. Також науковець стверджує, що на основі досліджень видавничої діяльності Франка та Павлика, дійшов висновку, що за псевдонімом «М. Ткаченко» певний час ховалися видавці Михайло Павлик та Іван Франко...

Ця література проникала на польські землі та на територію Царської Росії, і звичайно попри провали, в Наддніпрянщину. Книги таємно перевозилися через кордон, закопувались в землю, нелегально транспортувалися і розповсюджувалися Галичиною.

Розгортаючи видавничу справу, Іван Франко враховував досвід видавців Центральної, Західної Європи та Росії. Великий вплив на програму видавничої діяльності Франка мали його тогочасні світоглядні позиції, які теж розглядаються в книзі науковця.
Другий розділ книги присвячений 80-м рокам ХІХ століття. Саме в цей час з поширенням друкованого слова і ознайомленням українців з політичними європейськими теоріями викристалізовується національна ідея. Франко в цей період, за дослідженнями автора, переживає світоглядні зміни – від соціального радикалізму переходить на позиції радикального націонал-демократизму. Невдовзі після «Каменярів» він пише свій знаменитий вірш «Не пора», який стає національним гімном, вірші з циклу, що проповідують національну ідею – «Україна», «Моя любов», «Розвивайся ти, високий дубе». Залишаючись під впливом ідей Михайла Драгоманова та працюючи в газеті «Praca», він вивчає соціалістичні теорії і пише оповідання бориславського циклу – «Ріпник», «На роботі», «Навернений грішник», які були опубліковані в періодичному виданні «Друзі».

І якщо раніше Франко прихильно ставився до економічної теорії К.Маркса, одночасно критикуючи його та підтримуючи в багатьох питаннях Лассаля, котрого Маркс вважав провідником буржуазного соціалізму, то у 80 -х Франкові довелось жити «майже в релігійному пануванні доктрини позитивізму, раціоналізму, соціалізму й анархізму», коли «Прудон, Маркс, Бакунін були визначні апостоли й незахитані божища». «Світогляд Франка, - пише науковець, - «увібрав в себе засади різних соціалістичних і ліберальних теорій, окремі ідеї Дарвіна, філософські концепції Бокля, Конта, Мілля, Спенсера та інших. За влучним висловом Ярослава Грицака цей світогляд можна представити як будівлю, цеглини якої запозичені з різних наукових теорій. Та ніколи Франко не йшов і за Драгомановим, завжди обстоював свою власну думку».
 
                                                                    Видавничі засади Івана Франка 

Видавничі засади Івана Франка початку 80-х добре відображає його стаття «Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва», яка була надрукована в журналі «Світ». На його думку наукові книжки для народу видавати має «Просвіта», товариство Качковського – писати про господарські справи, щоб сформували ремісничо-промислову асоціацію, яка «врятує народ від економічної руїни», за політичну газету мав би служити часопис «Батьківщина» з додатком «Правотар народний», що знайомитиме народ із законами. Насамкінець Франко пропонував розпочати з цього приводу дискусії, скликати у Львові нараду просвітніх товариств і здійснити поділ видавничої праці. Роль інтелігенції у цій справі Франко окреслив у статті «Ось і мої руки».
 
 

Що ж до «Світу», то він став «єдиним соборним часописом у Галичині й Наддніпрянщині, біля керма якого стояла нова генерація української інтелігенції. Це Іван Франко підреслив у 1910 році: «… в ньому перший раз на грунті прогресивних ідей зустрічалися галичани, російські українці й українські емігранти: Драгоманов, Вовк із одного боку, Конинський, Нечуй-Левицький, Лиманський, Грінченко – з другого боку. Се була перша спроба компромісу поступових і радикальних елементів усієї України-Руси». «Світ» жодного разу не був конфіскованим.

За словами Богдана Якимовича серед видавничих проектів Івана Франка особливе місце займають його сім видавничих серій: “Дрібна бібліотека” (1878–1880), “Наукова бібліотека” (1881), “Літературно-наукова бібліотека” (1889–1897), “Хлопська бібліотека” (1910–1912), Універсальна бібліотека (1910–1912), “Міжнародна бібліотека” (1912–1914), “Всесвітня бібліотека” (1914–1916) . Аналіз виходу у світ цих видавничих серій свідчить: “Дрібну бібліотеку” І. Франка видавав разом з друзями – М. Павликом, І. Белеєм, Є. Олесницьким, Є. Озаркевичем та ін.; на програму видання книжок серії “Наукова бібліотека” мали безпосередній вплив думки М. Драгоманова та М. Павлика; “Хлопська бібліотека” була публіцистичним додатком до офіційних органів радикальної партії – газет “Народ” і “Хлібороб”. Дві серії (“Універсальну бібліотеку” та “Всесвітню бібліотеку”) Іван Франко видавав з колегами-видавцями – О. Пашуком та І. Калиновичем. Самостійно, власним накладом, письменник видавав “Літературно-наукову бібліотеку” та “Міжнародну бібліотеку”. І якщо вихід у світ “Літературно-наукової бібліотеки” припав на пік його літературної та громадської діяльності, то “Міжнародна бібліотека” виходила тоді, коли він уже тяжко хворів.

Іван Франко бере активну участь в підготовці «Записок НТШ» - одного з найбільш авторитетних наукових видань, систематично друкуючи тут свої матеріали.
 
 
 
 
 
Іван Франко  також є учасником і творцем інших наукових серій «Товариства», зокрема «Етнографічного збірника», «Матеріалів до української етнології», «Українсько-руського архіву», спеціалізованих видань комісій і секцій НТШ. Таким чином Франко стає одним із головних творців тогочасної сучасної гуманітарної науки. Також Іван Франко є одним із засновників «Українсько- руської Видавничої Спілки», яка почала діяти з 1899 року.
Книга Богдана Якимовича містить розділи про Івана Франка в період громадсько-політичної структуризації українського суспільства, тобто в 90-ті роки ХІХ століття, про Видавничу діяльність Івана Франка в науковому товаристві імені Шевченка. Розповідає науковець в окремих розділах книги і про «Галицькі образки» та видання Іваном Франком корпусу «Малої прози», про діяльність Франка в Українсько-руській Видавничій Спілці та позасерійні видання Івана Франка початку ХХ століття. Окремим розділом автор подає інформацію про видавничі серії Івана Франка ХХ століття. Зокрема в цьому розділі йдеться про видання «Універсальної бібліотеки», «Міжнародної бібліотеки» та видавничу серію «Всесвітня бібліотека».

В кінець книги автором винесено додатки та допоміжні покажчики, список ілюстрацій та скорочень. Для іноземців - «Резюме» англійською, німецькою, польською та російською мовами.

У своїх висновках науковець Богдан Якимович зазначає, що видавничі проекти Івана Франка мають значення не лише для розвитку видавничої справи, вони демонструють зразки формування і оформлення української книги, ілюструють продуманий і серйозний підхід до видання наукової книги, фольклорних текстів, які супроводжуються цінними коментарями і науковим апаратом. А саме вивчення книговидавничої діяльності Івана Франка сприяло виявленню невідомих до сьогоднішнього часу книгознавчих та джерелознавчих аспектів, котрі мають велике значення для комплексного розуміння розвитку історії і культури українського народу, а також сприяють ознайомленню світової спільноти з його досягненнями.

Підготувала Галина Мурмилюк