21-08-2020

Чернівці в творчій і життєвій долі Ірини Вишневської

Наприкінці літа, 22 серпня, свою гарну життєву сходинку переступає красива і серйозна жінка – журналістка Ірина Миколаївна Вишневська.
 
Вона народилась в місті Білгород-Дністровський Одеської області в родині лікарів, тому зрозуміло, що була старанною ученицею. В пошуку романтики і свого місця в цьому прецікавому світі вона поступила в такий престижний мистецький заклад, як Київський  інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого на факультет театрального мистецтва, який блискуче закінчила і в дипломі було записано «Театрознавець. Театральна критика».
  
На вибір професії вплив мало середовище, в якому минали її шкільні роки: «Моя перша зустріч з театром, правда, самодіяльним, відбулася в моєму рідному містечку, де наш народний театр очолювали Геннадій Миколайович та Олена Степанівна Григоровичі. Люди, віддані мистецтву до безтями, колишні естрадні виконавці, вони згуртували навколо себе акторів-аматорів. Тоді, у 1975-му, я вперше і почула про Богдана Ступку, який вже знявся в «Білому птасі…» і це принесло йому першу популярність».
 
Про важливі кроки на початку життєвих стежин і насамперед людей, які зіграли важливу роль в її долі, згадує сама Ірина Миколаївна: «Я вдячна долі за зустріч із Богданом Ступкою. Можна сказати, він був моїм «хрещеним батьком» в театральному світі, коли я наважилась вибрати собі професію.  Я ж – молода провінційна абітурієнтка театрального вузу, приїхала «завойовувати» Київ. Погодьтеся, опинитися в столичній круговерті і не розгубитися важко. Саме в цей момент мене підтримав і допоміг Богдан Сильвестрович. Він знайомив мене з Києвом, з театром, людьми. Тактовно пояснював, як себе поводити в тих чи інших обставинах.
 
Він уперше привів мене до театру ім. І.Франка, де тільки-но почав працювати, і перше моє незабутнє враження – вистава «Дикий ангел» О.Коломійця. До цього часу пам’ятаю майже кожну мізансцену цієї вистави.
 
Я зараз із вдячністю згадую приємний гостинний дім Ступок, де завжди була ідеальна чистота, смачні страви…Скільки цікавих людей можна було зустріти в їхньому домі – справжніх театральних і кінозірок». І звісно, що вона потрапила одразу, будучи зовсім юною, як би ми сказали, в богемне столичне середовище. Мабуть, що то їй дуже імпонувало, так як життя потім так і повело чи подарувало розкіш перебувати серед людей мистецтва, високої культури…
 
В цьому престижному столичному закладі Ірина Миколаївна мала щастя навчатися в таких знакових науковців, про яких згадує із світлою посмішкою і повагою, як: відома науковиця, доктор філологічних наук, професорка, а на той час доцент кафедри філології Київського Інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого Елеонора Соловей; академік Академії мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, професор Ростислав Пилипчук, мистецтвознавець, історик мистецтва України, міжнародний експерт мистецьких творів, професор Дмитро Горбачов, кандидат мистецтвознавства, доцент Тетяна Болгарська, етнограф, мистецтвознавець Віра Білецька та інші.
 
По закінченні столичного мистецького закладу доля привела в Чернівці…і тут її одразу прийняли на роботу в Чернівецьку обласну філармонію, де юна театралка одразу потрапила у вишукане музично-мистецьке середовище. Виступи відомих на весь світ музикантів та виконавців, перебування в їхньому колі залишили назавжди свій слід в її духовному житті і поставили високу планку до мистецтва, яке завжди оточувало Ірину Миколаївну і в якому вона має потребу до сьогодні. Тут вона близько познайомилась із Софією Ротару, Левком Дутковським, Назарієм Яремчуком, Яном Табачником, Іво Бобулом та Лілією Сандулесою та багатьма знаними людьми мистецтва, про які вона залишила дуже цікаві публікації. А ми пропонуємо невеликі уривки з деяких публікацій Ірини Миколаївни на теми мистецтва, аби читачі сайту пересвідчилися, що добра ґрунтовна школа таки має значення, про що свідчить «перо», чи то вже пак «мишка», але таки власний почерк Ірини Вишневської. Адже вони абсолютно не втратили своєї цінності, як і все вартісне в мистецтві. То є культурне життя Чернівців з його успіхами і проблемами.
 
Був період, коли Ірина Миколаївна цілковито присвячувала себе журналістиці. Вона працювала в редакції «Молодого буковинця», заступником головного редактора «Нової буковинської газети», активно друкувала свої мистецькі есеї та інтерв’ю в часописі «Доба». Публікації, особливо інтерв’ю, читаються з неймовірним інтересом, вони дуже живі, справжні, без зайвого глянцю, адже там присутні як успіхи, так і невдачі, клопоти та інші не завжди приємні миті, які супроводжують творчих особистостей. Тому й читаються вони так, ніби щойно написані.
 
«У Карпатах знову ходить осінь. Мова про відомого і популярного композитора Левка Дутковського, ім’я якого пов’язане з музичним життям 60-х років і з величезним вибухом популярності його творіння – ансамблю «Смерічка». Мабуть, важко навести ще якийсь аналогічний приклад, коли б композитор, музикант і педагог був причетний до відкриття такої кількості музичних зірок, кожна з яких – це справжнє явище на музичному Олімпі. Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Володимир Івасюк, Анастасія Лазарюк, Людмила Артеменко, Іво Бобул, Павло Дворський, Олександр Сєров, Віктор Морозов – далеко не повний перелік імен, популярність і професійний злет яких починався завдяки Левку Дутковському. Він протягом багатьох років продовжує з гордістю і любов’ю згадувати початок своєї творчої діяльності, своїх улюблених вихованців і друзів, що разом із ним починали нову сторінку в історії української сучасної естрадної музики – ансамбль «Смерічку». Дбайливі і люблячі батьки пам’ятають кожен крок свого немовляти, перше слово, першу посмішку. І Левко Тарасович може годинами розповідати про хвилюючі і цікаві хвилини творчості, про тривоги і радощі, які переживала його творча дитина – спочатку аматорський, а потім популярний і визнаний в усьому світі ансамбль «Смерічка».
 
Колись Василь Зінкевич жартома сказав, що всі вони, молоді музиканти, закінчили «вижницьку консерваторію» Левка Дутковського. Заради таких слів варто було більше 30 років присвятити відкриттю нових імен, нових талантів, збереженню традицій буковинської національної музики, розвитку естради, пісні, в якій завжди – «незрівняний світ краси».
 
«Нове амплуа Богдана Ступки». «Богдан Ступка  знову в Чернівцях. Цього разу його творча місія переплелася з просвітницькою – він привіз нову програму спеціально для школярів. …розмова з людиною і актором, амплуа якого неможливо укласти в якісь рамки, а талант якого дивує і захоплює щомиті. Його очі – іронічні і розумні, видають людину глибоку і неординарну. Часом надто відверту і навіть дивну. Талант на те і є талант, що ніколи не збагнеш його глибини і таємничості. Богдан Ступка вже вкотре продемонстрував його нам. На запитання, чи не набридло йому приїжджати в Чернівці так часто, посміхнувся і сказав: «Мене хвилює, чи я вам не набрид?».
 
З бесіди з Іво Бобулом та Лілією Сандулесу: «…А голоси він їм дав. І в цьому ми ще раз переконалися під час концертів у Чернівцях. Їх пісні популярні і улюблені, з залу постійно чулися побажання виконати ту чи іншу пісню. І, знаючи, Іво багато років, хочу зауважити, що він незрівнянно виріс професійно. Ризикнув включити до репертуару складну у виконанні пісню Лучіо Дало «Карузо», яку співають не більш-не менш як Лучіано Паваротті та Хуліо Іґлесіас. Ми не маємо можливості часто слухати цих поважних виконавців. Зате маємо свого Бобула, який чудово її виконує».
 
Ірина Миколаївна була в центрі такого музичного дійства, як заключний тур радіо хіт-параду «Пісня року» в 1997 році. До нашого міста приїхало дуже багато знакових гостей і виконавців, вона спілкувалася з ними і відгуки про цю подію та враження від міста залишила на шпальтах часописів.
 
«Пісенний марафон стартував у мерії»: «Поет-пісняр Степан Галябарда: «Люблю Чернівці. Я тут вчився в університеті…Зараз пройшовся вулицями і знову відчув, що Чернівці для мене свято. Свято душі. Чернівці – це як перше кохання, аж щось йойкає в серці. Переконаний, що якби не мав тої школи чернівецької духовності, культури, то й не став би писати вірші».
  
І звісно, що назавжди вже її непроминущим захопленням був і залишається театр і власне життя театру, акторів в ньому, нові постановки. Вона як професіонал була в журі фестивалю «Золоті оплески Буковини».
 
І звичайно, що із самими улюбленими акторами, режисерами, завжди спілкувалася більше і залишила про це свої відгуки на сторінках газет. Дуже тонко розуміючи їх і вишуканими штрихами передаючи саму глибинну суть цих талановитих і вразливих творчих особистостей. Серед них:
 
«Прокіп Колісник: «Художників багато – творців мало». « Прокіп Колісник належить до тих людей, з якими спілкуватися водночас і легко. І важко. Він ніби не з цього життя – такого божевільного і стрімкого, коли день за днем минає, лиш зрідка даруючи щось обнадійливе і світле. Прокіп – художник обдарований, дивний, своєрідний. Він – людина мудра, глибока і надзвичайно тонка. Філософ, що існує ніби сам по собі, якось понад різними дрібницями, клопотами, суєтою. В якомусь своєму власному світі. І допускає до нього не кожного, а лише того, хто хоче зрозуміти його картини. І думати…».
 
Або ось таким штрихом: «Едуард Цісельський з тих, хто не заспокоюється, хто шукає виходу своїй акторській енергії і людській небайдужості. Він не звик скаржитися та скиглити. А що у силах акторських? Жити на сцені і боротися. Постійно боротися за свого глядача».
 
Ми подали тільки деякі невеликі штрихи, аби читачі відчули авторський «почерк» журналістки-мистецтвознавиці і театрального критика Ірини Миколаївни Вишневської. Серед публікацій є бесіди із знаменитим акордеоністом Яном Табачником, провідним телеведучим Василем Ілащуком, головним режисером Чернівецького телебачення Василем Стріховичем, поетесою Катериною Міщенко і багатьма іншими митцями, які творили і творять дивовижну культурну ауру Чернівців і не тільки.  
 
Ірина Миколаївна під час своєї творчої роботи у філармонії з перших кроків заприязнилася з її незмінним ведучим всіх знакових мистецьких імпрез понад 30 років Анатолієм Миколайовичем Добрянським. Відгук на його ювілейне пошанування також можна почитати в Ірини Миколаївни. Вона тонко підмітила його щонайпершу чесноту: «Він насправді – людина праці. Праці творчої, натхненої, яка вимагає, перш за все, душі». І нема що додати…
 
Вона передала свої мистецькі публікації у фонди Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського і вони стануть в добрій нагоді всім, хто пише і досліджує та намагається зрозуміти своєрідне мистецьке середовище нашого міста.
 
Колеги оцінили її професійну майстерність і вона має дуже достойну журналістську відзнаку: Лауреат премії благодійного фонду пам’яті журналіста Григорія Шабашкевича.
 
І ось після такої мистецької та журналістської праці в Ірини Миколаївни почався мабуть найдовший період в її життєвій сторінці – вона очолила прес-службу Чернівецької міської ради. Її знають і шанують сотні чернівчан та без перебільшення – всі ділові люди міста та чиновники Ратуші і Будинку з левами останніх понад 20 років. Мінялися президенти, очільники міської та крайової влади, а Ірина Миколаївна залишалася незмінною на свій службі. Адже крилату фразу, що «інформація вирішує все», ніхто не відміняв. І її бажано подавати грамотно і вчасно. А в наш час електронних ресурсів, коли все міняється миттєво, вона стає ще актуальнішою.
 
Хоча зрозуміло, що вища фахова мистецька освіта, робота в закладах культури, журналістиці потребували завжди знати всі вартісні новинки в культурі та літературі. А Ірина Миколаївна завжди строга і вимоглива до Мистецтва і до Слова, так як все оцінює, за словами Романа Іваничука «з позиції холодного естета».
 
А ще вона має в своєму активі таку добру справу, до якої доклала дуже багато зусиль, праці і терпіння – це "Програма підтримки книговидання імені Антона Кохановського". В рамках Програми вийшло 33 книги «…про Чернівці, якісні книги про Чернівці, абсолютно неймовірні книги про Чернівці». І тепер, оглядаючись на результати цієї праці, Ірина Миколаївна тільки щасливо посміхається…
 
А ще Ірина Миколаївна має ще одне непроминуще захоплення – вона любить і не втомлюється відкривати нові прекрасні закуточки цього світу і насолоджуватися його естетикою.
 
Найбільшою гордістю Ірини Вишневської є діти та внуки, які тішать її своїми успіхами, є її підтримкою в цьому не завжди спокійному світі.
 
 
 
В ці сонячні дні серпня і важливі та знакові для Ірини Миколаївни ми бажаємо їй втіхи від великих і маленьких найдорожчих для неї людей, найціннішої розкоші спілкування тільки з тими друзями, які дарують миттєвості гармонії і комфорту для душі, ….і залишити в закутку душі місце «для чуда і бокалу вина» (за Л.Костенко)
 
Втілення всіх вимріяних творчих проектів.
Хай доля дарує многії літа!!!
 
Щиро зичить Вам колектив
Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського