Він безпосередньо, як громадський радник, взяв участь у вирішенні питань вуличного руху в місті, становленні міської шкільної освіти, реорганізації магістрату. За його ініціативи і при його активній підтримці у 1907–1908 в Чернівцях був побудований шедевр містобудування – Єврейський Народний Дім, який зараз є пам'яткою архітектури.
Спорудження Палацу юстиції, міського театру, нового залізничного вокзалу (один з ініціаторів та організаторів проекту, входив до структури, яка контролювала хід будівництва), здійснювались за активного сприяння д-р Штраухера.
Переведення за межі міста військових об'єктів, розвиток і перетворення Чернівців у велике місто були напрямками, в яких він активно працював. Нині на колишніх місцях військових об'єктів красуються будівлі, що зробили ці місця найпривабливішими кварталами Чернівців. Він усі сили віддав служінню місту та єврейству. За такі значні заслуги перед Чернівцями громадська рада удостоїла його звання Почесного громадянина міста Чернівці.
В 1903 році його обирають віце-президентом єврейської релігійної громади, а 8 червня 1904 року – її президентом. Бенно Штраухер обирався в 1907 і 1911 роках також депутатом буковинського ландтагу та парламенту Австрії. Він був першим єврейським представником в австрійському парламенті.
В політичному житті міста початку ХХ століття є дуже незвична і неоднозначна сторінка, яка могла бути тільки тут. Ставши в 1900 році членом Буковинського крайового сейму, він активно добивався здійснення в краї демократичних реформ. З цією метою Б. Штраухер підтримав ідею створення в Крайовому сеймі міжнаціональної фракції прогресивних сил, яка в 1903 році отримала назву «Вільнодумний союз». Щоб зламати диктат румунських послів у крайовому (Буковини) сеймі, яким активно допомагала румунська православна ієрархія, українські посли на чолі з Миколою Васильком заснували у 1903 році міжнаціональне об'єднання депутатів Буковинського крайового сейму «Вільнодумний союз», до якого ввійшли д-р Бенно Штраухер, Стефан Штефанович, а також Аурел Ончул, який не підтримав коаліції великих румунських землевласників. Цей гурток довго не протримався, але мав дуже прогресивні погляди «…необхідність задоволення національних потреб представників усіх народів, що населяють Буковину, в тому числі у культурно-просвітніх і релігійних справах, щоб кожен народ, кожне віросповідання мали справді рівні права, як це записано в австрійській конституції. Знаковим було те, що головою союзу обрали Аурела Ончула».
У 1907 році він заснував «Єврейське національне товариство», яке згодом перетворив на політичну партію, та газету «Volkswehr» (Народний захист). Будучи прихильником так званого єврейського «діаспорного націоналізму», Бенно Штраухер активно домагався визнання євреїв краю окремою нацією з правом мати власну виборчу курію, а також визнання єврейської мови (їдиш) офіційною і рівноправною мовою.
Після приєднання Буковини до Румунської держави Б. Штраухер залишався активним політиком не тільки крайового, але й також загальнодержавного рівня.
В 1932 році він отримав дуже поважні вітання співгромадян з приводу його 80-літнього ювілею, що стало для нього психологічною підтримкою і визнанням діяльності на користь громади. Ще за життя його називали «головним євреєм Буковини».
Проте вже з наступного року на нього посипалися важкі удари долі – помирає його дружина, а незабаром помирає ще й один з його синів, адвокат Едмунд Штраухер (другий син, Отто, мешкав у Відні). В тій складній політичній та особистій ситуації, яка склалася на той момент, в 1935 році чернівецькі часописи з жалем повідомили про плани Штраухера переселитися до Палестини. Проте друзям вдалося переконати його не залишати Чернівці. З ініціативи голови єврейської громади Альберта Луттінгера Штраухеру була подарована квартира в особняку у затишному районі міста по вулиці архімандрита Євсебія Поповича, 20 (нині вулиця Йозефа Главки), що навпроти парку резиденції буковинських митрополитів. Помешкання його було на першому поверсі. До цього він мешкав на вулиці Янку Флондера, 3 (нині вулиця Ольги Кобилянської).
Відійшов у вічність 5 листопада 1940 року і спочиває на старому єврейському цвинтарі (на вулиці «Зелена»). Поховали його без урочистостей. Так як на той час в Чернівцях була радянська влада.
29 серпня – 130 років від дня народження археолога місцевих старожитностей, доктора природничих наук, професора Чеслава Енріка (В'ячеслава) Амброжевича (1890 – 1954)
Він народився в місті Новоселиця, на той час Хотинського повіту Бессарабської губернії. З 1911 по 1918 роки навчався у Хотинському чоловічому ліцеї. Вже з дитинства захопився археологією і в тринадцятирічному віці зробив перші наукові відкриття, зокрема, віднайшов і описав енеолітичні поселення (трипільська культура) в околицях села Дарабани та міста Хотина. Матеріали про виявлені пам’ятки ліцеїст відіслав до столиці Російської імперії. Як не дивно, в Петербурзі до них віднеслися зі всією серйозністю, надрукували в науковому віснику і на їх основі в 1916 році (на той час йому було всього 16 років) його обрали активним членом Імперського російського товариства палеонтології у Санкт-Петербурзі.
Подальшу освіту він продовжив у Київському університеті імені Св. Володимира, де навчався з 1918 по 1920 роки, але потім історичні події внесли свої корективи в його блискучу подальшу наукову кар’єру і повернувся на Буковину, яка вже перебувала у складі королівської Румунії. Подальшу освіту він продовжив у Чернівецькому університеті на філософському факультеті і в 1924 році став ліценціатом природничих наук.
.jpg)
Впродовж 1923–1927 років Чеслав Амброжевич працював в Кишинівському музеї краєзнавства, де він організував відділ археологічних досліджень. У його завдання входило вивчення пам’яток епох палеоліту-неоліту на території Подністров’я. Керівництво музею доручило йому такий відповідальний момент, зважаючи на серйозні наукові здобутки молодого вченого. У 1923 році він відкрив перше палеолітичне місцезнаходження на землях Бессарабії, а саме стоянку біля села Кишла-Неджимова (сучасне село Оселівка). Працями молодого науковця фактично було започатковано формування колекції доби кам’яного віку із Подністров’я в Кишинівському музеї краєзнавства. Згодом Амброжевич повернувся до Чернівців, де отримав ступінь доктора природничих наук, а з жовтня 1927 року він обіймав посади доцента, вільного викладача палеонтології та палеоліту наукового факультету університету. Від 1930 року був також бібліотекарем-асистентом. З працею у Чернівецькому університеті пов'язані подальші роки життя і наукових здобутків вченого. В Чернівцях науковець проживав разом з сім’єю.
Робота в університеті поєднувалася у науковця із дослідженнями буковинських пам’яток. У цей час ним було виявлено і обстежено ряд археологічних об’єктів, переважно кам’яного віку, матеріали про них науковець опублікував у ряді фахових видань. Значні досягнення в галузі вивчення найдавніших періодів історії Подністров’я та Попруття привели до визнання його робіт провідними європейськими фахівцями. Свідченням цього стало обрання Чеслава Амброжевича почесним членом ряду наукових товариств Києва, Кишинева, Берліна, Відня, Бухаресту. Основні археологічні дослідження Ч. Амброжевича на Буковині були пов’язані із вивченням найдавніших пам’яток регіону. Саме він відкрив досить багато груп палеолітичних стоянок у Середньому Подністров’ї. І «одна з таких груп палеолітичних місцезнаходжень – корманська група – розташована на правому березі Дністра в околицях с. Кормань Сокирянського р-ну Чернівецької обл. Честь її відкриття належить румунським дослідникам І. Ботезу, Ч. Амброжевичу і М. Морошану, які встановили тут наявність ряду стоянок й провели початкове їх обстеження і першими спробували інтерпретувати їх геологічне становище і хронологічне місце». Наукова спадщина вченого порівняно невелика і складається з 19 написаних ним робіт, опублікованих у різних наукових виданнях. Публікації в німецьких, румунських, французьких та бельгійських археологічних журналах.
Серед них на незаперечну увагу заслуговує стаття в журналі «Дакія» про енеолітичні поселення Північно-Східної Бессарабії, яка була надрукована в 1933 році. У ній автор узагальнив отримані під час розвідок і невеликих розкопок матеріали з трипільських поселень Середнього Подністров’я. На особливу увагу заслуговує інформація про поселення трипільців поблизу села Дарабани, де вони виявлені в трьох урочищах. Ч. Амброжевич подає детальну стратиграфію культурних шарів поселень, характеризує знайдені матеріали (кераміку, антропоморфну та зооморфну пластику, предмети побуту, вироби з каменю та кременю). Досить важливими є його спостереження за змінами в орнаментації трипільського посуду в залежності від глибини залягання об’єктів і виділення на одному з Дарабанських поселень двох шарів (раннього і пізнього). У цій же статті він наводить інформацію про відкриті ним трипільські поселення в селах Каплівка (ур. Рябий Яр, Лисий горб), Оселівці (ур. Кишла), Перківцях (ур. Мотуз), Вороновиці (ур. На вигоні), Ленківцях (ур. Гамарія), Бабино (ур. Яма), Атаки (ур. Шипитів яр), Шебутинці (ур. Сокира), Волошково (ур. Гайдамацький яр). Вперше на північно-східній околиці трипільського поселення села Магала поблизу Чернівців, під час розкопок були проведені археологічні дослідження Чеславом Амброжевичем у 1938, 1939 та 1943 роках, де були отримані цінні матеріали. Роботи на ньому проводилися у 1938–1939 роках. Вчений дослідив рештки трипільських жител з опаленою підлогою, де знайшов велику кількість кремінних наконечників стріл, долота, сокири, кам’яні зернотерки, грузила від рибальських сіток, посуд з різноманітним орнаментом, антропоморфні та зооморфні статуетки тощо.
Долучився Чеслав Амброжевич і до вивчення різночасових фортифікаційних споруд на території регіону. Зокрема, він обстежив і провів розвідкові роботи на городищах в Білій, Стрілецькому Куті, Оршівцях, Горішніх Ширівцях та інших пунктах. Також за досить короткий час відкрив і частково дослідив ряд стоянок палеолітичного часу в Середньому Подністров’ї. Серед них такі відомі пам’ятки як Прилипче, Оселівка, Вороновиця, Бабино, Кормань, Ожево, Волошкове та інші.
За своє коротке життя Ч. Амброжевич зробив чимало для вивчення найдавніших сторінок в минулому Буковини, відкрив і дослідив десятки різночасових пам’яток, пробудив у наукового світу інтерес до регіону Середнього Подністров’я. Відкриття та дослідження палеолітичних стоянок Подністров’ї та Попруття у міжвоєнний період, дали науковому світу нові цінні данні про життя та розвиток первісної людини.
І тільки передчасна смерть 1 вересня 1940 року перервала його таку плідну наукову працю. Він спочиває в місті Сібіу (Румунія).
А потім війна та роки «соціалістичних перетворень» привели до втрати більшості матеріалів, зібраних буковинським дослідником-археологом.
Підготовлено за публікацією
професора Сергія Пивоварова
«Дослідження археологічних
старожитностей Буковини в міжвоєнний період»
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
.jpg)
.jpg)
.jpg)
