Королева детективу та її романи

15 вересня англійській письменниці Агаті Крісті (Міллер) (1890-1976) виповнюється 130 років. З цієї нагоди хочеться перегорнути разом із Вами біографічні сторінки історії жінки, яка визнана в літературному світі «Королевою детективу».
Вона померла у 85 років, плідно працюючи на літературній ниві продовж всього життя, а секрети її працьовитості і популярності літературні критики до сьогодні намагаються вивчити і проаналізувати.

Детективні історії, зазвичай, захоплюють і дорослих, і підлітків, і людей похилого віку, то ж у Агати Міллер був особливий дар писати для масового читача, тонко відчуваючи і розуміючи всі нюанси та вподобання такого широкого кола своїх читачів-експертів. Завдяки своєму вмінню відображати життя, книги Агати Мері Кларісси Міллер охоче брали в руки та читали і академіки і ті, що не вважали себе інтелектуалами. Бо її романи, захоплюючи читача з перших сторінок, водять непередбачуваними лабіринтами доль героїв, завжди дивуючи неочікуваними поворотами та подіями.

Агата Крісті почала писати свої невеличкі оповідання ще в ранньому дитинстві. Цей спосіб самовираження був для дівчинки своєрідною забавою, про це вона напише у своїй «Автобіографії» (1977). Не маючи особливих амбіцій, юна Агата не раз відправляла свої твори, після нагадування батьків, до редакцій та не розчаровувалась, коли їх повертали. Але наполегливість дівчинки брала верх. Їй подобалось писати і вона продовжувала писати. Першим твором, який приніс їй успіх став саме детектив - роман «Загадкова справа в Стайлі», який побачив світ у 1920 році, коли авторка, маючи уже за плечима неабиякий життєвий досвід, відзначила своє тридцятиліття. Проте, як стверджують дослідники її творчості, «нічого незвичного, авантюрного або загадкового у цьому житті не було». Агата Міллер жила в досить заможній родині, але був один н’юанс, на який звертають увагу її біографи. Вона ображалась на свою маму за те, що її віддали на виховання в іншу сім’ю – сім’ю сестри матері, з якою одружився її дід, переїхавши із США до Англії. Її життя одразу змінилось. Але дівчинка з перших днів проживання у своєї тітки почала симпатизувати зведеному братові Фредеріко Альви Міллеру, який був старшим на одинадцять років за неї. Це полегшувало життя в чужому домі. Відомо і те, що вона мало бавилась з названою сестрою Кларою, яка теж була набагато старшою за Агату. Їхні стосунки мабуть мали великий вплив на малолітню дівчинку, бо в творах Агати Міллер нерідко зустрічаються сюжети із заплутаними родинними зв’язками та стосунками рідних. Також в них доволі часто розповідається про жінок, які беруть на виховання дітей та досить деспотично їх виховують і таке інше.

Коли Фредеріко і Агата стали дорослими, вони покохали один одного і одружились. І тут же у Агати Міллер з’являються історії про кохання зведеними братом і сестрою та вимальовується лінія прямої залежності молодої пари від спадщини багатої тітки чи мачухи. Прослідковуються в образах авторки детективів і окремі риси характерів зведених брата і сестри, домашньої прислуги та старенької бабусі Міллер, чия авторитетна думка брала верх над багатоголосим оточенням. Так на сторінках її романів з’являються Міс Марпл, старша жінка, яка завдяки своєму розуму перетворюється на детектива та кухарка, яка весь час бурчить, інші персонажі.

Фредерік Міллер – батько Агати, користуючись родинним капіталом, міг дозволити собі вести розкішне життя, проводячи свій вільний час, якого в нього було доволі багато, в клубах і на ігрових майданчиках, часто подорожував. Його, як і образи персонажів романів Агати, що його нагадують, літературознавці називають «джентельменами у вікторіанському розумінні».

Повертаєшся до раннього дитинства Агати, коли дівчинка подорожуючи з рідними батьками певний період живе у Франції, стає зрозумілим що вплинуло на створення образу детектива Еркюль Пуаро, який постійно вживає у своїй англійській мові французькі слова та вирази.

Подорожі уже з новою родиною до Каїру, знайомлять Агату з англійською молоддю, її веселими розвагами та відпочинками на природі. Тому на сторінках творів 60- х років авторки з’являються безтурботні дівчата на хлопці, які сподіваються на спадщину родин, зі своїм молодіжним жаргоном та звичками: «плей бої» та тимчасово працюючі медсестри і секретарки.

Ці взяті із життя події і характери надають творам письменниці глибокої правдивості і переконливості - додають їм справжнього «аромату живого життя» і приваблюють читача.
І все це стається всупереч тому, що Агата Крісті (Міллер) немала ніякої освіти – ні вищої, ні навіть середньої. Її мати, підтримуючи консервативні погляди суспільства на виховання дівчаток, відмовилась віддати доньку до школи. Тому Агата Міллер разом із банкрутством батька та розірваними стосунками з мамою рано стає самотньою, самостійною дитиною, яка виховується і навчається в домашніх умовах - багато читає, вчиться мовам, грі на фортепіано та співу.
Якщо простежити за дослідженнями літературознавців її подальше життя, то віднайдемо паралелі і надалі між біографічними сторінками письменниці і фактами, які мають місце в її романах.

До прикладу, перед самою війною ( йдеться про Першу світову війну) Агата, як і багато дівчат, іде навчатись на курси медсестер. У час військових дій працює у госпіталі та згодом стає фармацевтом. Знання із медицини і фармації згодом теж знаходять відображення на сторінках її творів. І треба звернути увагу на те, що в її романах фігуруватимуть не лише медичні сестри, а й убивча сила різних ядів, які відомі лише професійному фармацевту. Дослідники її творчості стверджують, що «83 злочини в її творах були здійснені» саме «з допомогою отруєнь».

Та був в житті Агати Міллер епізод, який преса називає сенсацією. У кінці 1926 року, після важкої хвороби і смерті матері, її чоловік - полковник Арчібальд, раптом зізнався у зраді і почав вимагати розлучення. Після сварки подружжя Агата зникла. «Протягом 11 днів про місцезнаходження Крісті нічого не було відомо. Був знайдений автомобіль Агати, в салоні якого була виявлена її шубка…».Чоловіка письменниці навіть підозрювали у вбивстві. Оскільки в письменниці вже та той час з'явилися шанувальники творчості, то зникнення письменниці Агати Крісті викликало широкий резонанс в пресі і в суспільстві. Шок, і як наслідок, втрата пам’яті письменницею ще більше почало обговорюватись ЗМІ. Через кілька десятків років ця історія ляже в основу сюжету фільму «Куди зникла Агата Крісті?», а «втрата пам’яті» буде використовуватись авторкою детективних романів, як один із поворотних епізодів сюжету. До прикладу, це прослідковується в романі «Готель «Бертрам», де героя твору Пенніфазера злочинці б’ють по голові і «він на довгий час втрачає свідомість, потім пам’ять і ніяк не може згадати, що він бачив під час нападу. А від цього залежить розв’язання детективної загадки».

Через два роки Агата знайомиться з археологом Максом Меллованом і невдовзі стає його дружиною і разом з ним вирушає в експедицію в Месопотамію. Враження від цієї поїздки та інших мандрівок з чоловіком Пакистаном, Камбоджою та іншими країнами Сходу, ( подружжя прожило разом сорок п’ять років) теж ляжуть в основу її багатьох детективних романів, що згодом будуть відтворені у художніх фільмах з найпопулярнішими її героями детективом Еркюль Пуаро й старенькою міс Марпл.

Захоплюючись музикою та театром Агата Міллер робила спроби і у драматургії. Мільйонам глядачів стала відома її п’єса «Свідок обвинувачення»(1954), яка теж отримала свою кіноверсію. Додали їй популярності відомі актори Марлен Дітріх і Чарлз Лафтон.
Літературознавці пишуть, що «великий людський досвід, який подарувало їй життя, фотографічна пам’ять на подробиці оточення, на обличчя, на реалії різних десятиліть і різних країн, уміння розбиратися в людській психології, яка, на думку письменниці, має свої, досить часто повторювані, ходи і структури, - все це зустрінемо в її книжках».

На полицях Муніципальної книгозбірні Добрянського наразі Ви можете знайти наступні твори письменниці в перекладі на українську мову:
 
Оповідання «Любов незнайомки», переклад Миколи Дмитренка (журнал «Всесвіт»1988/ 9);

Оповідання «Червоний сигнал», переклад Андрія Євси (журнал «Всесвіт»1986/5);

Оповідання «Свідок обвинувачення», переклад Юлії Романовської (журнал «Всесвіт» 1984/2);   

Роман «У готелі Бертрама», переклад Євгена Левченко (журнал «Всесвіт» 1999/8,9,10).
 

 Та російськомовній версії романів і коротких оповідань:

«Коли боги сміються», «Убивство на полі для гольфа», «Після похорону», «Таємниці пансіонату», «Німецький лев», «Замаскований скарб», «Смерть у хмарах», «Вбити легко», «Зустріч в Багдаді», «Вічна тьма», «Вбивство на пароплаві», «Карнак», «Слід пальців святого Петра», «Голуба герань», «Зникнення містера Девінгейма», «Експрес на Стамбул», «Жарти старих чоловіків», «Останній шанс», «Подвійний гріх», «Циганка», «Розбите зеркало» та інші романи та оповідання.
 

Письменниця Агата Крісті писала і психологічні, і любовні романи, але найбільшу славу приніс їй класичний детектив, який зробив її королевою жанру. Треба сказати, що її вчителями були в першу чергу Едгар По та Артур Конан Дойль, а також її сучасники. Навіть будучи сімдесятилітньою жінкою, Агата Крісті намагалась іти в ногу з часом та оточуючим її світом. Притаманним їй гумором вона розповідала у своїх творах про сучасну молодь, збагачуючи свої романи новими термінами та  словами, змальовуючи «дівчат у надто широких светрах та потертих джинсах» і про молодих хлопців «в оксамитових піджаках …з жіночими локонами та манерами». Зі сторінок книг вони приходили до читача живими і впізнаваними. Такими є герої її роману «Третя дівчина», який побачив світ у 1966 році. Тому у свій час Агату Крісті вважали великою «авангардисткою».

Агата Крісті писала майже до останніх місяців життя, коли тяжкі хвороби позбавили її можливості творити. Вона встигла видати понад 60 детективних і ще кілька інших романів під псевдонімом Мері Уестмекетт, майже 20 збірок детективних оповідань, написати і побачити на сцені багато п’єс. Були часи в її творчій діяльності, коли письменниця видавала в рік по два романи, чи випускала цілу збірку новел. Є в творчому доробку Агати Крісті і вірші, і дитячі казки та власна «Автобіографія».

У житті Агата Міллер була старомодною жінкою, вона носила на голові зачіску з кучериками та одягала немодні плаття. Кіски та її валики виглядали старомодно і смішно, але це не заважало їй бути популярною серед читачів. Вона заслужила славу неперевершеного майстра класичного англійського детективу, якому віддала все своє життя, розум і фантазію, людський досвід і художній талант.

За заслуги перед вітчизняною культурою Агата Крісті у 1956 році була нагороджена орденом Британської Імперії, а у 1971 році за досягнення в галузі літератури одержала від англійської королеви Єлизавети II титул леді, і в останні роки життя до неї слід було звертатися «Дейм Агата», але її біографи кажуть, що вона це не дуже любила.

За матеріалами видань книгозбірні та інтернет-ресурсів
підготувала Галина Мурмилюк

























. :