17-09-2020

Інтелектуальний календар ВЕРЕСЕНЬ 2020: Михайло Дашкевич; Іларій Карбулицький


6 вересня – 145 років від дня народження педагога, письменника
Михайла ДАШКЕВИЧА (1875 – 1948)

Цими днями виповнюється 145 років з дня народження буковинського письменника Михайла Дашкевича, чиє ім’я є маловідомим буковинцям і зокрема чернівчанам. Народився він 6 вересня 1875 року в невеличкому селі Киселиці що на Путильщині. Краї, який здавна славиться своїми гуцульськими традиціями та відомими просвітниками. В краї, де народився Буковинський Соловій – Юрій Федькович. Тут під літературним псевдонімом Клябука та Місяченько писав свої твори для дітей, займаючись просвітництвом і Михайло Дашкевич. З дитячих років майбутній письменник - Михайло Дашкевич захоплювався читанням. Батьки, помітивши хист хлопця до читання, віддали його на навчання в Чернівецьку учительську семінарію. Витрачаючи немалі кошти на навчання та проживання свого сина в Чернівцях, вони намагалися забезпечити йому добру освіту. Семінарське життя хлопця було безтурботним, а навчання - успішним. Останніми роками його навчання був рік 1899. По закінченні семінарії юний Михайло Дашкевич пішов вчителювати. Свої перші лекції школярам він почав читати у буковинських селах Ревне та Шепіт. Пройшло небагато часу і завоювавши авторитет своїх колег- вчителів, Михайло Дашкевич стає директором школи у містечку Вашківці що на Вижничині (1918-1933рр). В цей період, а саме у 1902 році, молодий вчитель розпочинає свою літературну діяльність. Змальовуючи у своїх творах життя краян та використовуючи гуцульську мову, він пише низку оповідань «Сліпець», «Добре, що хоть разом», «Гриць перед шибеницею», які пройняті співчуттям автора до долі селян. А ось відтворюючи на папері різдвяні традиції та Маланчині свята Михайло Дашкевич пише для дітей драматичні сценки під однойменною назвою «Маланка», які вийшли друком у 1922 році. Присвячене різдвяним святам і оповідання М. Дашкевича «Святий вечір». Володіючи румунською мовою, письменник робить спробу перекласти з румунської мови на українську вірш «Іде зима» Васіле Александрі, який було визнано вдалим та опубліковано 19 грудня 1926 року в газеті «Рідний край». Пізніше Михайло Дашкевич береться за переклади інших віршів цього поета та твори інших літераторів, знайомлячи з румунською літературою українського читача. Власне і сам буковинський письменник, якого літературознавці називають раннім реалістом, є автором багатьох поезій та інших творів малої прози, які наразі є малодоступними сучасному читачеві. З досліджень науковців-філологів сьогодні нам відомо і те, що письменник при житті друкував свої твори у чернівецьких часописах «Буковина», «Руська рада», в альманасі «На шляху» та інших періодичних виданнях.

Другу половину життя провівши в Румунії, письменник відійшов у вічність у невеличкому румунському містечку Римніку-Вилча.



17 вересня – 140 років від дня народження Іларія КАРБУЛИЦЬКОГО
(1880 – 1961)

Сьогодні минає 140 років від дня народження письменника, педагога і видавця Іларія Івановича Карбулицького. Він народився в селі Горішні Ширівці, на Заставнівщині в родині лісника Івана Карбулицького. Коли йому виповнилось 6 років він з родиною переїхав до Волоки. Тут у сільській школі здобував початкову освіту до чергового переїзду родини в Чернівці. Із містом зустріч відбулась у 1890 році. Тут він продовжив навчання у чернівецькій гімназії.
Проявляючи неабияку зацікавленість до педагогічної справи він вступає до Чернівецької семінарії.

Тут відбувається зустріч з Осипом Маковеєм, який навчає його українській мові та літературі, знайомство учня з учителем переростає у багаторічну дружбу. Маковей навіть стає хрещеним батьком одного із синів Іларія Карбулицького. Завдячуючи своєму вчителеві з часом він опиняється в колі із знаковими особистостями краю. З літературних джерел дізнаємося, що він був особисто знайомий з письменницею Ольгою Кобилянською, публіцистом і громадським діячем Михайлом Павликом та іншими літературними діячами. Його перу належать спогади про перебування на Буковині в 1901 і 1903 роках української поетеси Лесі Українки, зокрема про її приїзд в Стрілецький Кут та село Ревне. Будучи особисто знайомим з письменницею і захоплений зустрічами з нею, він пише «Мої спогади про Лесю Українку».

Іларій Іванович знаходив час і для наукових праць. Багато років займаючись дослідженням та вивченням розвитку народної освіти у нашому краї, він пише та видає книгу «Розвій народного шкільництва на Буковині», що вийшла у Вашківцях. Зокрема у статті «Українське шкільництво на Буковині» Василь Сімович виписує ставлення багатьох відомих особистостей краю та освітян до подій, що тоді відбувались. Справи в шкільництві тих років були не зовсім кепськими, але тогочасною румунською владою були спроби за економічних проблем зменшити кількість українських шкіл. В статті йдеться про негативні тенденції в окремих районах області, місті Кіцмань, Заставна, Вашківці, Вижниця. І хоча стан справ в освіті іноді дещо змінювався - він все одно залишався таким, що з ним були незгідні представники народного просвітництва, представленого відомими українськими буковинцями, що підтримали програму новоутвореної ЗУНР, зі столицею у Львові. Згодом зі Львова, де почали зароджуватися масові національні рухи, знайшли свій розвиток рухи і у Тернополі та у нинішньому Івано-Франківську. До цих рухів долучилась і Буковина. Варто зазначити, що Українська національна рада Народної республіки була утворена в складний для історії Буковини час - початок ХХ століття, відзначений відвертою боротьбою за територію Північної Буковини, що велась між Росією та Румунією. В невизначений для північної Буковини час Іларій Карбулицький став одним із перших учасників національних рухів ЗУНР і боровся за відновлення українських шкіл. Як пише Василь Сімович у своїй статті «Справжній розвиток усього народного шкільництва на Буковині», а отже і українського, у свої руки перебрала частково держава, сприяв цьому приїзд міністра освіти Румунії «в дусі інспекторських циркулярів» щодо «української меншості». Про це ми дізнаємося зі сторінок досліджень книги « Історія. Культура. Громадське життя». В Австрійський період, як нам відомо, було збудовано в Чернівцях нинішній університет, але так сталося, що в певний період «втратили свій розвій» окремі «катедри» університету. Загальний образ тодішнього шкільництва на Буковині, пише Василь Сімович, Іларій Карбулицький охарактеризував так, називаючи його «присмерком»: « …стан сучасної української школи в нашому краю» є «присмерком», але це слово не характеризує цього стану. Бо справді в нашому шкільництві тепер глупа ніч, присмерк його давно минувся! Тільки ж глупа ніч не вічна. Після неї мусить колись заблиснути ясний день, і ми хочемо вірити, що він нам блисне, ясний день української школи на Буковині»
Сам Іларій Карбулицький, якого науковці називають автором шкільництва, навчався в Чернівецькій семінарії. Після закінчення навчання, у 1903 році він розпочав свою учительську кар’єру. Працює у селах Ревне, Старі Мамаївці, Горішні Станівці. З 1906 до 1935 року Іларій Карбулицький був директором школи у селі Верхні Станівці, що на Кіцманщині.
Ще будучи семінаристом він розпочинає свою літературну діяльність. Перші твори його з’являються у кінці 1890-х років. Карбулицький спочатку друкується переважно в газеті «Буковина» (з 1900), а згодом в журналі «Промінь». Однак пізніше, набувши фахового вчительського та журналістського досвіду, він опинився серед когорти письменників, буковинських журналістів та дописувачів, які на сторінках журналів та місцевих часописів висвітлювали життя краян.

У 1904 році, коли після масового віча у Львові українських вчителів Галичини й Буковини, створюється учительський журнал «Промінь» – орган майбутньої вчительської організації під назвою «Взаємна Поміч галицьких і буковинських учителів», на Буковині з’являється свій однойменний журнал, який виходив у Вашківцях. Спочатку його редагував Іван Герасимович, а пізніше Іларій Карбулицький, який був його редактором з 1904 по 1907 роки. «Одначе, тому, що станові інтереси вчителів обох тих країв були відмінні, у 1908 році заснувалася на Буковині «Вільна Організація Українського Вчительства на Буковині», що створила свій власний орган «Каменярі» в селищі Мамаївці, пише Д.Квітковський у наукових нарисах «Буковина .Її минуле і сучасне». Одним з редакторів цієї газети теж був Іларій Карбулицький. Вчительський журнал «Каменярі» виходив впродовж 1909–1914 років. Автор пише, що цей часопис швидко набрав поваги й значення, бо «займався становими й шкільними справами, нерідко торкаючись громадського життя краю». Завдячуючи цим журналам перед Першою світовою війною на Буковині «нараховувалось понад 180 україномовних громад та 17 міщанських народних шкіл».
Педагог за фахом і письменник та журналіст за покликанням Іларій Карбулицький крім редакторської та педагогічної діяльності займався ще й виданням серії популярних книжок «Крейцарова бібліотека», друкувався в газетах «Руська рада» (1906), «Іскра» (1907), «Час», «Рідний край», « Самостійна думка», в альманасі «На шляху», писав оповідання та драматичні твори з життя селянства та інтелігенції.
В 1935 році він оселився в Чернівцях і в цей м, що очолював Український громадянський комітет, який займався збиранням матеріальної допомоги для голодуючих , а у 1936–1940 роках був заступником голови товариства «Українського народного дому в Чернівцях».
З матеріалів СУЕ та з досліджень фахівців дізнаємось про те, що Іларія Карбулицького було звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності і заарештовано та вислано в заслання. За матеріалами Вікіпедії – йому довелось перебувати в таборах майже 10 років. Посмертно І.Карбулицького було реабілітовано лише в 1990 році.
У 1954 році І.Карбулицький повернувся у Чернівці, де пройшли його семінарські роки та відбувались знакові зустрічі з Осипом Маковеєм та Ольгою Кобилянською, що дали поштовх до написання спогадів «Велика дочка України».
Відійшов Іларій Карбулицький у вічність 30 січня 1961 року в Чернівцях, де його і поховано.


Підготувала Леся Щербанюк