13-10-2020

Інтелектуальний календар ЖОВТЕНЬ 2020: Чернівецька родина науковців Волкових

 
 
«Династія науковців»
 
 
 
Щедрим на поважні ювілею видався цей рік
для шанованої чернівецької родини науковців Волкових.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
13 жовтня виповнюється 135 років від дня народження патріарха родини – українського філолога, літературознавця, фольклориста, мистецтвознавця, доктора філологічних наук, першого ректора Одеського інституту народної освіти (ОІНО), засновника філологічного факультету Одеського університету імені І. І. Мечникова, проректора й завідувача кафедр Львівського та Чернівецького університетів, професора
Романа Михайловича ВОЛКОВА (1885-1959)
 
 
Він народився в місті Новгород-Сіверському, тепер Чернігівської області, в родині вчителів, що визначило традицію цього роду на наступні покоління. Тут же закінчив класичну гімназію і продовжив науку в Київському університеті. Проте закінчив знаменитий свого часу науковими здобутками Ніжинський історико-філологічний інститут імені князя Безбородька в 1912 році. Тут його науковим керівником був історик літератури, член-кореспондент АН СРСР і співробітник УАН, молодий на той час професор Володимир Рєзанов, який вивчав і публікував тексти української драми 16-18 століть. Предметом його наукових пошуків була така досить незвична як для радянського часу тема, як історія європейської релігійної драми і на її основі української шкільної драми, український старовинний театр. А ще в коло його інтересів входила творчість Тараса Шевченка та Лесі Українки. Зрозуміло, що саме цими темами він зумів захопити і свого талановитого студента Романа Волкова. Під науковим керівництвом Володимира Рєзанова, ще будучи студентом, Роман Михайлович почав серйозно вивчати фольклорні пам'ятки, особливо ті, які найменше всього були на той час вивчені. В 1910 році в рідному Новгород-Сіверському зі слів одного з учасників постановки драми записав «Комедію про царя Максиміліана і його непокірного сина Адольфа». Заслуговує особливої уваги скрупульозність досліджень драми, порівняння її варіантів запису, вивчення композиції та постановок. Користуючись порівняльним аналізом, молодий науковець залучає до своїх розвідок український «Вертеп». Його студентська праця «Народна драма “Царь Максиміліан”» (1912) виявилася дуже цікавою та ґрунтовною, отримала високу оцінку фахівців і була видана окремою книжкою у Варшаві.
 
Успішно завершивши навчання, отримав направлення викладати в Одеській гімназії. Проте його не залишала зацікавленість і заняття наукою, тому в 1916 році склав магістерські іспити і здобув звання приват-доцента.
 
В 1919 році пройшов підготовку на професорське звання у Петербурзькому університеті. Серед його викладачів був знаменитий славіст-філолог, історик, основоположник історичного вивчення російської мови, давньоруського літописання і літератури, член Імператорського Православного Палестинського Товариства, академік Санкт-Петербурзької академії наук академік Олексій Шахматов. Він лишив також важливі праці з усіх слов'янських мов, а серед них і української, а також з російської діалектології і стародавньої літератури. Шахматов справив на талановитого студента сильне враження і підтримав його бажання ґрунтовно займатися наукою.
 
Товаришами по навчанню в Петербурзькому університеті професора Волкова були такі відомі в наукових колах науковці як літературознавець, доктор філологічних наук, член-кореспондент АН СРСР, професор Микола Піксанов та його молодший приятель, знаний фольклорист, літературознавець і етнограф Марк Азадовський, який пізніше працював у Ленінграді в Інституті історії мистецтв, згодом керував сектором Інституту російської літератури АН СРСР (Пушкінський дім), викладав у Ленінградському університеті.
 
Маючи за взірець таких відомих викладачів та приятелів, він потім все життя намагався тримати таку високу планку як в науці, так і у викладанні. Роман Михайлович був улюбленим викладачем усіх студентів та аспірантів, які мали щастя в нього навчатися.
 
Роман Волков повернувся в Одесу, був офіційно призначений в 1920 році першим радянським ректором Одеського державного університету і наступні 30 років активної праці професора Романа Волкова пов’язані з Одеським університетом. А в 1923 році йому присвоєно звання першого радянського професора університету.
 
З квітня 1924 року по грудень 1925 року Роман Волков був головою етнографічно-діалектологічної секції Одеської комісії краєзнавства при Всеукраїнській академії наук. Як керівник цієї секції він працював над організацією музею Степової України. Крім того вів семінари з матеріальної етнографії та фольклору, українознавства, зі стилістики казок, билин та дум, а також з ткацтва та писанкарства на Чернігівщині.
 
В 1924 році вийшла його розвідка «Казка. Дослідження з сюжетоскладання народної казки. Т. 1. Казки великоруські, українські, біларуські», яку одразу виділили літературознавці. Його наукова праця над фольклором, і казками зокрема, їхня систематизація, на той час були дуже важливими і до сьогодні не втратили своєї вартості для всіх, хто глибоко досліджує їх. Якщо врахувати ті важкі роки революції, громадянської війни, жахливого білого й червоного терору, а також першого голодомору в Україні, то треба було мати мужність займатися саме такими науковими пошуками – збереження української духовності.
 
До слова, заняття фольклором як наукою не було аж таким безневинним, як нам здається сьогодні. Його науковий керівник Володимир Рєзанов в 1934 році усунений від викладання за «несприйняття» марксистської методології. А приятеля по навчанню в Петербурзькому університеті Марка Азадовського, який досліджував історію російської і української фольклористики, під час «боротьби з космополітизмом» (1948–1949) вигнали з університету й Пушкінського дому, відлучили від створеної ним кафедри російського фольклору та занять фольклористикою. Роману Михайловичу дещо поталанило в цьому плані, так як він працював в університетах, трохи віддалених від столиць.
 
Його послідовником в цьому напрямку порівняльно-типологічного методу в фольклористиці став відомий філолог, фольклорист, етнограф, знавець слов’янознавства та німецької літератури, доктор Санкт-Петербурзького державного університету Володимир Пропп.
 
Коли в Одесі в 1937 році було створено філологічний факультет Одеського державного університету, то саме Роман Михайлович стояв біля його витоків. Одночасно завідував кафедрою російської літератури.
 
Він був знайомий з внучкою Т.Шевченка
 
Нещодавно головний бібліотекар Наукової бібліотеки Одеського національного університету імені І. І. Мечникова Д. Заболотна підготувала науковий вісник ОНУ « Шевченкознавчі студії в Одеському Національному університеті ім. І.І.Мечникова: витоки та сучасність», де значне місце відводиться професору Роману Михайловичу, який брав саму активну участь в підготовці ювілейних святкувань Тараса Шевченка далекого і непростого ще 1939 року.
 
Напередодні «святкувань студенти університету відвідали рідну для Шевченка Кирилівку, у якій знайшли правнучку Тараса Григоровича – Олександру Тимофіївну Шевченко, яка згодом стала студенткою філологічного факультету Одеського державного університету.
 
Та святкування ювілею почалося ще у 1938 р., коли 13 грудня одеський обласний радіокомітет в рамках святкування 125-річчя Т. Г. Шевченка організував радіопередачу з актового залу університету «За що ми любимо Тараса Григоровича Шевченка?». Радіопередача розпочалась зі змістовної доповіді декана філологічного факультету професора Р. М. Волкова. Вперше виступила тоді і сама правнучка Тараса Григоровича – Олександра. Радіопередача супроводжувалась виконанням пісень на шевченківські тексти хоровою капелою університету.
 
Викладачі, аспіранти та студенти приймали активну участь у шевченківських вечорах, де зачитувались доповіді. На філологічному факультеті діяв спеціальний «шевченківський гурток», де свої відкриті літературні лекції шевченківського спрямування лекції читав Роман Михайлович Волков та інші викладачі та аспіранти».
 
Результатом святкувань вийшла збірка «Великий поет-революціонер» (1939), в якій була солідна розвідка професора Волкова «Шевченко – Курочкін – Беранже». У виданні містилася також стаття Олександри Шевченко – правнучки Тараса Григоровича – «Мій великий прадід».
 
В 1940 році Одеська філія Спілки письменників України видала альманах «Шевченкові», до виходу якого також активно долучився Роман Михайлович як член редакційного колективу. В альманасі були вміщені роботи викладачів і студентів Одеського державного університету, одеських письменників та композиторів. Зокрема, це статті Р. М. Волкова «Шевченко й російська література» та аспіранта А. В. Недзвідського «Одеса в творчості та листуванні Шевченка».
 
В роки Другої світової війни, коли Одеський університет було евакуйовано в м. Байрам-Алі (Туркменістан), професор Волков окрім власне збереження факультету та налагодження навчального процесу ще і приймав саму активну участь в організації вечірнього університету для місцевих мешканців.
 
По закінченні війни він був направлений на посаду проректора з наукової роботи та завідувача кафедри російської літератури Львівського державного університету.
 
Попри таке велике навантаження, він не полишав займатися улюбленою науковою працею і залишив хоч і небагато, але вартісних розвідок. Є автором 152 наукових публікацій з питань літератури, фольклору і театру, що свідчить про широке коло його наукових зацікавлень та велику ерудицію. Досліджував народну драму, казки, билини, вивчав українсько-російсько-польські літературні зв'язки, фольклорно-літературні зв’язки. Поряд з фольклором Роман Михайлович вивчав творчість Левка Боровиковського, Василя  Жуковського, Тараса Шевченка, Адама Міцкевича, Томаша Зана, фольклорні джерела творчості Михаїла Лєрмонтова, Олександра Пушкіна, Льва Толстого. У 1940 році взяв участь у створенні першого підручника та хрестоматії з української літератури для VIII класу середньої школи.
 
З 1950 року Роман Михайлович Волков працював у Чернівецькому державному університеті, в якому впродовж 1953-1959 років очолював кафедру російської літератури. Наукові інтереси професора Волкова були зосереджені на дослідженні культурного доробку всього слов’янства та в галузі компаративістики. Він є автором багатьох праць з фольклористики. Редагував двотомні дослідження до IV Міжнародного з’їзду славістів, фольклорну збірку «Буковина в піснях».
 
За свою працю він отримав високі відзнаки: орден Леніна та медалі «За трудовую доблесть», «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
 
Відійшов у вічність Роман Михайлович 6 травня 1959 року і спочиває в «Історико-культурному заповіднику «Кладовище на Зеленій вулиці».
 
Нещодавно невтомна дослідниця мистецьких Чернівців Тетяна Дугаєва дослідила та описала за допомогою родини Волкових власне авторський пам’ятник, який стоїть на могилі професора Романа Волкова та меморіальну дошку на будинку, в якому він проживав з родиною на вулиці Українській, 37.
 
«Творче вирішення прочитується, зокрема, і в пам’ятнику на могилі фольклориста і літературознавця Р. М. Волкова (1885-1959) на Руському цвинтарі. Меморіальна композиція має вигляд вертикальної тумби з чорного граніту. Бронзовий барельєфний погрудний портрет, розміщений на вставці з білого мармуру, вдало передає портретну подібність професора Волкова. Лаконічні геометризовані форми чорно-білої композиції та професійно змодельоване об’ємне портретне зображення увиразнюють образ людини, чий вагомий науковий доробок високо цінується нащадками. Роботі І. Клігера сприяло і те, що він був особисто знайомий з науковцем. Про це згадували син проф. Волкова Анатолій Романович і його дружина Людмила Петрівна…. На початку 2000-х на будинку №37 по вул. Українській, де й нині мешкає родина Волкових, установлена меморіальна дошка з барельєфним портретом Р. М. Волкова, який повторює зображення, що на пам’ятнику».
 
Дуже достойним пошануванням пам’яті Романа Михайловича як науковця є Волковські читання, присвячені дослідженням у галузі літературознавства та фольклористики, які проводять літературознавці України.
 
І хоч Роман Михайлович Волков в Чернівцях прожив і пропрацював в університеті порівняно недовго, проте сюди приїхав його єдиний син Анатолій, який достойно продовжив батькову наукову стезю.
 
 
А 23 квітня виповнилося поважних 95 років від дня народження літературознавця, педагога, доктора філологічних наук, багаторічного викладача і завідувача (1982–1996) кафедри теорії та історії світової літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, Почесного доктора цього університету, професора Анатолія Романовича Волкова (1925)
 
Він народився в Одесі, в родині професора Романа Михайловича Волкова. По закінченні школи вибрав для себе батькову стежину і подався на філологію. Проте почалася Друга світова війна і Одеський університет, в якому батько працював деканом філологічного факультету, було евакуйовано в Сталінград. Там встиг закінчити тільки перший курс німецької філології Сталінградського педагогічного інституту. Потім Одеський університет, впродовж 1942–1944 років, перевели в місто Байрам-Алі (Туркменістан). Там він закінчив Одеський університет в 1944 році на відділенні російської філології. Ось так здобувалась освіта в роки війни – студенти їхали за своїми вузами по всьому Союзу.
 
У 1945 родина переїхала до Львова, куди направили батька, і в 1945–1948 роках Анатолій продовжив навчання в аспірантурі на кафедрі слов’янознавства Львівського університету, де водночас займався викладацькою роботою. У 1950 році родина вкотре переїхала слідом за батьком в Чернівці і з цього моменту Анатолій Романович вже переведений до Чернівецького університету, в якому він працював понад 50 років.
 
Ось спогад самого Анатолія Романовича про свою першу зустріч з Чернівцями, який він розказав під час однієї із теплих і щирих зустрічей, які інколи я маю щастя відвідувати в їхньому затишному помешканні: «1949 року мій батько був запрошений ректором чернівецького університету К. М. Леуцьким на посаду проректора з наукової роботи. До речі, К. М. Леуцький був такою людиною, яка була потрібна в той час і на тому місці, яке він займав. Він дбав і про поточну роботу університету, і про реставрацію резиденції, і про побутові справи викладачів. Батько поїхав до Чернівців ознайомитись з містом і університетом. Дістав дуже позитивне враження. Отож, я заздалегідь був налаштований у подібний спосіб. Це підтрималось вже конкретними враженнями. Місто було майже не зруйноване, а замість кількох будинків у центрі були збудовані споруди, що відповідали стилю міста. Моє життя до Чернівців було пов’язане з трьома найкращими європейського штибу містами – Одесою, Києвом, Львовом, що мали свою неповторну ауру. Отож до цієї трійці можна прирівняти Чернівці - меншу, але не гіршу перлину. На відміну від згаданих міст Чернівці відзначалися компактністю. Вони якось нагадували те, що в Німеччині та Австрії зветься «університетським містом». На невеликій території розташовувалось три культурні осередки: університет, медінститут та театр. Я з дитинства був завсідником не лише глядацької зали, але й театральних лаштунків. Театр для мене надзвичайно багато важив. Я дуже зрадів, що на мій погляд чернівецький театр був цікавішим, ніж театр Львова. Він, сказати б, був яскравим, з блискучою плеядою акторів, режисерів, театральних художників. Обидва виші та театр були розташовані на невеликій території. Не тільки місцем роботи, але навіть спільними походами до театру та прогулянками молоді науковці постійно зустрічались і якось швидко виникло певне культурне середовище. З дрібних конкретних вражень: я був здивований, що в Чернівцях був тролейбус?! Річ у тім, що у Львові тролейбуса не було, тому що у Львові вузькі вулиці, і мені здалося, що Чернівці обігнали Львів».
 
А ще молодий і перспективний науковець тут зустрів своє єдине і світле кохання – він закохався в першокурсницю Людмилу Волкову, або Мілочку, як її всі люблячи називали в родині. Він знаходив серйозні приводи, аби приходити до неї додому і мати можливість бути поруч. Звісно, двом молодим інтелектуалам та мистецтвознавцям, не дивлячись на те, що то був викладач і зовсім юна студентка, було про що поговорити. Проте, коли Анатолій освідчився їй…то вона відмовила, так як була дівчина серйозна і вона собі постановила отримати добру освіту. Закоханому викладачеві не залишалось нічого іншого, як терпеливо чекати 4 роки, поки наполеглива і здібна студентка закінчить університет. І на IVкурсі, коли дівчина пересвідчилась в серйозності намірів, вони оженились. І ось вже 67 років вони поруч в житті, на кафедрі, в театрі, філармонії… І хоч Людмила Петрівна також дуже серйозний науковець, її кандидатська була по творчості Миколи Гоголя, проте вона як справжня чернівецька жінка завжди була на півкроку позаду і стала тим надійним і світлим оберегом для свого улюбленого чоловіка… і таким залишається по сьогодні.
 
А молодий, здібний і щасливий Анатолій Романович цілковито занурився в наукову та педагогічну працю. Після успішного захисту в Москві докторської дисертації «Карел Чапек і проблема реалістичної умовності у драматургії ХХ століття» в 1982 році він очолив кафедру зарубіжної літератури, якою успішно керував майже 20 років. І не просто керував, а одразу його зусиллями її було реорганізовано у кафедру теорії літератури та історії світової літератури Чернівецького державного університету. Це дало можливість значно розширити діапазон науково-педагогічної діяльності викладачів, піднести належно її науковий рівень.
 
Анатолій Романович розробив власну наукову школу з проблем традиційних сюжетів та образів, яка зараз відноситься до компаративістики. Під його керівництвом кафедра зробила спробу системного опису найхарактерніших з компаративістського погляду явищ світової літератури: увагу було зосереджено на репрезентативних моментах світової літератури, переважно на традиційних образах та сюжетах. Вивчалися тут і такі раніше не досліджувані явища, як робінзонада, артуріана, жанніада, фаустіана, сюжет про Атлантиду, тема «штучної людини», мазепіана. Під його керівництвом кафедра займалась питаннями перекладознавства, теорії літератури, слов’янських літератур та фольклору. Він багато років редагував міжвідомчий науковий збірник «Питання літературознавства».
 
 
 
 
Одночасно Анатолій Романович завідував лабораторією Порівняльного літературознавства. Підсумком цієї роботи під його керівництвом колективом вчених кафедри та інших наукових закладів України став солідний і ґрунтовний том «Лексикон загального та порівняльного літературознавства» (2001), який отримав визнання не тільки в Україні, а й за її межами.
 
Анатолій Романович був і залишається незаперечним авторитетом для своїх колег та молодших науковців з теорії літератури, слов’янських та західноєвропейських літератур, перекладознавства та фольклористики.
 
  
 
 
Особливу увагу професор Анатолій Волков приділив дослідженню творчості Ярослава Гашека та Карела Чапека, йому присвячене зокрема і докторське дослідження. А за книгу «Драматургія Карела Чапека» уряд Чехословаччини нагородив ученого в 1990 році доволі рідкісною відзнакою Міністерства культури Чеської республіки – пам’ятною медаллю імені Карела Чапека. Ця нагорода дуже важлива і цінна для Анатолія Романовича.
 
Основні його праці: «Ярослав Гашек» (1957), «Драматургія К.Чапека» (1972), «До теорії традиційних сюжетів», «Форми літературних зв’язків та взаємодій», цикл статей про європейську «умовну» драматургію XX століття. Він є автором 224 статей, декілька десятків яких надруковано в міжнародних виданнях.
 
А ще Анатолій Романович віддавна провадив досить активну міжнародну наукову діяльність. Він член Українського комітету славістів (1962), учасник Міжнародних з’їздів славістів у Москві (1958), Софії (1963), Варшаві (1973), Києві (1983), Братиславі (1993), Кракові (1998), а також Міжнародного конгресу антропологічних і етнографічних наук (1964), Міжнародної конференції ЮНЕСКО «Сучасні слов’янські культури: розвиток, взаємодія, контекст» (1979), україно-австрійського Міжнародного симпозіуму «Українська література в Австрії, австрійська – в Україні» (1993), міжнародної конференції «Наука і культура між слов’янським та німецьким світами як передумова перебудов Східної та Південно-Східної Європи. До 100-річчя Дмитра Чижевського» (1994). Виступав на багатьох компаративістичних і славістичних конференціях в Україні, Польщі, Чехії. Саме на таких високих наукових зустрічах Анатолій Романович познайомився з німецьким професором Мюллером, академіком, філологом Юліаном Кшижановським та іншими відомими філологам. Спілкування з ними витворили у свідомості Анатолія Романовича ідеал науковця. Вони досі залишаються важливими орієнтирами та життєвим опертям. Як сказав учений: «Людей нема, а світло від них іде».
 
Анатолій Романович – був членом спецради по захисту докторських дисертацій при Інституті літератури НАН України, віце-президентом Української асоціації викладачів зарубіжної літератури.
 
Наукову діяльність Анатолія Романовича відзначено багатьма дипломами і почесними грамотами Міністерства вищої освіти України, СРСР та Чернівецького університету.
 
Нині професор продовжує цікавиться науковим життям рідного університету, літературним і культурним життям міста.
 
  
«Школа Волкова – його вовки і вовчата»
 
Гордістю кожного викладача є його студенти. А в Анатолія Романовича вони дуже відомі і знакові. Це доктор філологічних наук, професор, член НСПУ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу Елеонора Соловей; доктор філологічних наук, професор, завкафедрою теорії та історії світової літератури Ольга Червінська; відомий гоголезнавець Людмила Волкова (прекрасна дружина Анатолія Романовича також свого часу була його студенткою); доктор філологічних наук, професор, декан філологічного факультету Борис Бунчук; кандидат філологічних наук, доцент, перекладач Валерій Лавренов; доктор філологічних наук, професор, перекладач Петро Рихло;перший в Україні вчений, який здобув звання кандидата філологічних наук за спеціальністю «порівняльне літературознавство», один із найпопулярніших сучасних літературних критиків та публіцистів Олександр Бойченко; завідувач, професор кафедри журналістики Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка, доктор філологічних наук Олександра Волковинська, доктори наук, професори, котрі завідують кафедрами в російських університетах Вадим Смірнов (Іванівський університет) та Борис Іванюк (Єлецький університет), літературознавець Олег Гайнічеру; багаторічний директор меморіального музею Ольги Кобилянської Володимир Вознюк; редактор газети «Час» Петро Кобевко; журналістка Лариса Хомич та інші цікаві, яскраві особистості. Вже тільки ці імена є свідченням того, що Анатолій Романович був справжнім Учителем, вмів навчити, вчасно підтримати і спрямувати на правильну життєву стежину – це винятковий талант.
 
Для людини, яка робить перші важливі професійні, життєві кроки, важливо, аби хтось, кому довіряєш, на кого можна покластися, хтось досвідченіший і мудріший взяв за руку і допоміг пройти тих кілька кроків. Тепло від такої людини буде відчуватися в долоні і зігрівати, буде світлим маячком-орієнтиром протягом усього життя. Саме такою людиною є Анатолій Романович для своїх учнів. Для своїх талановитих і залюблених у філологію студентів він організував при кафедрі зарубіжної літератури літературознавчий клуб, засідання якого супроводжувалися часто бурхливими суперечками навколо того чи іншого літературного явища. Як тонко підмітив Олександр Бойченко: «Школа Волкова – це ширше поняття: школа життя, школа поведінки, як бути демократичним зі студентами, але не допустити панібратства, як бути принциповим з колегами, але не опуститися до хамства, як, зрештою, бути готовим до лекцій. Такою була школа Волкова – його вовки і вовчата». А вдячні студенти Анатолія Романовича і до сьогодні чи то жартома, чи то з гордістю, називають себе «вовчою зграєю».

 
 
 
 
 
Детальніше про зустріч професора Анатолія Романовича Волкова із своїми вдячними і талановитими студентами в Муніципальній бібліотеці ім. А.Добрянського можна познайомитись за посиланням:
Літературно-академічна зустріч випускників школи Анатолія Волкова
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
А продовжує цю славну традицію син Анатолія Романовича – доктор біологічних наук, завідувач кафедри молекулярної генетики та біотехнології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, професор Роман Анатолійович Волков. Він народився в Чернівцях за відомою для всіх чернівчан адресою Українська, 37, яку прикрашає меморіальна дошка його шановного дідуся Романа Михайловича Волкова і на честь якого він названий. Будучи членом цілої династії науковців, не міг обрати собі інший шлях у житті. І батько з мамою, й дід були знаними і шанованими вченими. Тож вже на першому курсі в університеті чітко знав, чого хоче у житті. І хоч він вибрав для себе інший напрямок в науці – біологію, проте на сьогодні досяг дуже вагомих результатів. Ще будучи студентом третього курсу, він став учасником Всесоюзної наукової конференції, яка відбувалася у Чернівцях. Разом з іншими студентами ходив слухати виступи науковців. Його найбільше зацікавила доповідь вченого з Московського університету, проф. А.С. Антонова, який розповідав про застосування молекулярної генетики для вивчення еволюції. Роман поспілкувався з науковцем, отримав запрошення відвідати столицю і ближче познайомитись з такою перспективною наукою. І ця бесіда й визначила його подальший шлях в науці.
 
Він навчався в Чернівецькому університеті ім. Ю.Федьковича, по закінченні якого одразу залишився на кафедрі і зайнявся улюбленим напрямком в науці. В короткий час захистив кандидатську і докторську дисертації і в 34 роки став доктором біологічних наук. Проте для занять наукою тоді був дуже скрутний час і він з родиною з 1996 по 2005 роки знаходився на науково-дослідній та викладацькій роботі в Німеччині. Продовжив за кордоном свою наукову працю як стипендіат фонду Олександра фон Гумбольдта (1996-1997) та приват-доцент університету міста Тюбінген (2004). Проте в 2005 році повернувся до Чернівецького університету, де заснував та очолив кафедру молекулярної генетики та біотехнології. У 2006 році на кафедрі створено науково-дослідну лабораторію, у якій використовуються найсучасніші фізико-хімічні та молекулярно-біологічні методи досліджень. Значну частину сучасного обладнання отримано цільовим призначенням від фонду Олександра фон Гумбольдта (AvH, Німеччина) у межах багаторічного співробітництва з німецькими колегами. На сьогодні кафедра є одною із провідних в Україні у галузі молекулярної генетики.
 
Роман Анатолійович веде дуже щільну наукову працю. Він член редколегії двох міжнародних та двох українських наукових журналів, член спеціалізованої Вченої ради із захисту докторських та кандидатських дисертацій. Під його керівництвом в Україні та Німеччині підготовлено та захищено сім кандидатських та Ph.D. дисертацій.
Він є автором понад 300 наукових та науково-методичних праць.
 
Наукові інтереси професора Романа Волкова охоплюють такі складні і перспективні теми, як: епігенетика та молекулярні механізми гібридизації та поліплоїдизації у рослин, молекулярні маркери, генетичний поліморфізм у популяціях, видоутворення та молекулярна таксономія у еукаріот; молекулярна фізіологія абіотичного стресу та еволюція стресових генів. Він вперше описав явище молекулярної реорганізації та міжлокусної конверсії 35S рДНК батьківських видів у геномі алополіплоїдів, що принесло йому міжнародне визнання.
 
Роман Анатолійович є головою Чернівецького обласного відділення УТГіС ім. М.Вавілова.
Професор Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Роман Волков увійшов до 100 кращих науковців України в галузі медицини та наук про життя.
 
Щойно з рук Президента України отримав нагороду «Заслужений діяч науки і техніки України».
 
Науковцем є також його дружина – доктор біологічних наук, професор кафедри молекулярної генетики та біотехнології Панчук Ірина Ігорівна.
 
Цю достойну традицію – займатися серйозною наукою, продовжують і їхні діти. Син Андрій Волков навчався в Чернівецькому університеті, а потім – у Німеччині. Закінчив магістратуру у Амстердамі. Зараз він продовжує навчатись в аспірантурі у Нідерландах. Його спеціалізацією є дуже перспективна наука генетика. Дочка Анна також обрала своїм захопленням біологію. Неодноразово брала участь у наукових конкурсах для школярів, в тому числі – в США, Кореї, Туреччині та Польші. Зараз вчиться у Чернівецькому національному університеті ім. Ю.Федьковича на перспективній спеціальності «Біотехнологія та біоінженерія».
 
 
Ось така вона, надзвичайно скромна і працелюбна чернівецька родина Волкових. Залишається побажати всім їм доброго здоров’я, втіхи від успіхів молодших талановитих членів родини, втілення наукових та людських мрій і задумів.
 
А всім нам зустріти на життєвій стежині таких мудрих і справжніх викладачів, як всі без винятку педагоги родини Волкових, які в потрібний момент зуміють послухати, зрозуміти, направити кожного в цьому дуже непростому, але прекрасному світі.
 
Висловлюємо вдячність мистецтвознавці п. Тетяні Дугаєвій за допомогу при підготовці даної статті.
 
Фото з інтернет-ресурсів та архіву бібліотеки ім. А.Добрянського
Підготувала Леся Щербанюк