10-11-2020

Нові надходження до Дня української писемності

Попри складну і тривожну ситуацію, яка поставила перед всіма нами нові проблеми і нові виклики, проблеми з навчанням, книговиданням та власне все, що пов’язане з книгою, Муніципальна бібліотека ім. А.Добрянського саме цього року отримала найбільше нових книг від авторів. І то не просто книг, а солідних і ґрунтовних монографій. Чи то ситуація сприяє тому, аби їх закінчити, чи для таких видань науковці потребують спокою і тиші. А можливо, що саме в такі переломні і складні моменти справжні науковці-інтелектуали розуміють, що книги повинні потрапити в бібліотеки, тобто туди, куди за ними прийде вдячний і небайдужий читач. От і нещодавно саме такі видання, аж цілих 4 томи, ми отримали в подарунок від доктора філологічних наук, професорки кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету професорки Олени Кульбабської.
 
А так як Олена Валентинівна представляє кафедру сучасної української мови, яку вона донедавна очолювала, то зрозуміло, що всі ці поважні томи присвячені саме мовним проблемам сьогодення і тим достойним науковцям-філологам, які своє життя присвятили українській мові.
 
Отже, в ці листопадові дні, коли всі освічені українці святкують День української писемності та мови, ми представляємо книги з української мови
 
І першою ми розглянемо монографію
 
Олена Кульбабська, Наталія Шатілова «Пишу як серце диктує…» (Ідіостиль Сидора Воробкевича): [монографія]- Чернівці: Чернівецький нац.ун-т. - 2016.- 456 с.- (серія "Мовні скарби Буковини").
 
Дослідження мовної особистості автора та його ідіостилю дає змогу не просто розкрити особливості творчості певного письменника, але й зрозуміти основні тенденції розвитку мови та передати атмосферу та культуру тієї епохи, коли жив і творив письменник. Саме тому сучасні лінгвісти активно цікавляться та спрямовують свої дослідження в напрямі авторського ідіостилю та мовної особистості. Дослідження ідіостилю видатних письменників, які назавжди залишили своє достойне місце в українській літературі – один із актуальних напрямків сучасної лінгвістики. І навіть виникла нова галузь мовознавства, яка вивчає авторський стиль письменника – ідіостилістика. В цьому ряду достойне місце зайняли філологічні монографії з дослідження буковинських письменників.
І якщо особливості мовного стилю Юрія Федьковича та Ольги Кобилянської ще заслужили на увагу українських філологів-мовників, то творчість талановитого буковинського письменника Сидора Воробкевича, який писав поезії, прозу, драматичні твори і мав дуже посутній вплив на розвиток та збереження української літературної мови на Буковині, якось залишався поза увагою науковців. Хоча можливо, на глибше дослідження його творчості заважав його священицький сан.
Отже, представляємо поважну працю про творчість та особливості стилю Сидора Воробкевича, яку підготували і видали – професорка Олена Кульбабська разом з асистентом кафедри Наталею Шатіловою. Вже в самій назві та підназві є повна відповідь, про що ця солідна монографія.
 
 
“Ідіостиль” – це індивідуальний стиль автора
 
Адже, як сказав свого часу інтелектуал Іван Франко: «Кожний талановитий письменник виробляє собі свою окрему мову…». А в Сидора Воробкевича свій оригінальний і неповторний стиль, який був близьким і зрозумілим як для освіченого люду, так і для простих людей того часу, що є дуже цінним і вартісним.
 
Отже, автори взяли за труд зрозуміти, як думав, творив і намагався передати через рідне українське художнє слово свій спосіб розуміння навколишнього світу «однин з перших жайворонків нової весни нашого народнього відродження», як назвав його Іван Франко.
 
Та власне й Сидір Воробкевич, будучи людиною освіченою для свого часу, сам намагався дати відповідь про свій індивідуальний стиль письма. Причому зробив це вишукано і художньо:
«…співав Шевченко по своєму, Пушкін по – своєму, і кождий, кождий з тих славних поетів співав тим голосом, якого з Божої руки дістав, і я, колібрі межи орлами, мій голос маю і ним так сильно співаю, як серце каже…».
 
Важливість і цінність дослідження індивідуального стилю Сидора Воробкевича ще й у тому, що він не перебував і не виховувався в літературному українському середовищі, а сам прийшов до розуміння і потреби творити українською мовою. Тому науковці детально дослідили «джерела формування національно-мовного світогляду Сидора Воробкевича» і як результат – його власний письменницький стиль.
 
Звісно, насамперед людина формується в дитинстві та юності, тому в цій монографії детально досліджено дитинство письменника, його навчання та виховання, книги, які він читав, досліджено багатий буковинський фольклор, без яких він би не став таким оригінальним і самобутнім автором. Проте найбільший вплив на його світобачення та творчість мало коло його інтелектуального спілкування з освіченими галичанами та ретельна і постійна на все життя самоосвіта.
 
І якщо мовна особливість окремого письменника не виникає на чистому місці, так як на час написання вже була витворена система законів та правил рідної мови, художні норми тієї епохи, мовно-естетичні традиції, що є виразниками духовності нації, то Сидір Воробкевич не мав такої можливості і йому приходилось якраз творити власне свій мовний стиль з чистого листка.
 
Він виростав серед німецько-молдавського мовного середовища, проте наполегливо вивчав літературно-мовну практику східноукраїнських авторів, як от І.Котляревського, Т.Шевченка, П.Куліша, М.Шашкевича та інших доступних йому письменників. На придбання книг та періодичних видань він витрачав чималі кошти. Також ретельно вивчав мову ближчих йому за мовою та духом письменників Ю.Федьковича, І.Франка, О.Кобилянської, О.Маковея і при цьому ретельно «працював над власною мовною практикою, орієнтуючи її на живу народну мову». І тому Сидір Воробкевич цілком заслужено посів одне з перших і почесних місць письменника на Буковині, який «розпочав розбудову нової української літературної мови на народній основі».
 
Художня мова творів Сидора Воробкевича цілковито відображає мовне середовище та епоху, в яку він жив і творив. Його твори були написані зрозумілою для більшості мешканців Буковини мовою, в стилі українських народних пісень. Тому то його творчість на Буковині була більше відома широкому загалу. Як згадував пізніше відомий мовознавець, професор Василь Сімович про роль і місце творчості Сидора Воробкевича, що він: «таки був більше відомий, ніж Федькович. Справа в тому, що він був людина дуже товариська, стояв близько до «Руської Бесіди», до своїх віршів укладав музику, яка всім подобалася, й через музику вже громада пізнавала й Воробкевичеву поезію». Його цілковито підтримує і такий серйозний та прискіпливий критик, як Осип Маковей: «Як порівняти вплив Воробкевича із впливом Федьковича на Буковині, треба рішучо сказати, що з Воробкевичевої праці на Буковині було більше користи, як з Федьковичевої, за життя обох. У Воробкевича було більше розуміння і охоти до товариського життя; єго піснї були загально знані; у буковинських видавництвах він часто і радо писав – а ті гадки, що він ширив своїми творами, були користні: єго поезії і піснї будили любов до всего народу і до тїснїйшої вітчини, Буковини, скріпляли духа земляків в тяжкі часи, вказували на недолю народу (теми про Гуцулів), навчали шкільну молодіж, веселили всіх (піснї до чарки) – коротко сказати, сповняли свою задачу і ще довгі літа будуть сповняти, коли тілько Буковинці докладнїйше спізнають свого поета і композитора».
 
Ця праця є першим в українському мовознавстві монографічним дослідженням оригінального стилю Сидора Воробкевича. Вперше так серйозно і ґрунтовно дослідники звернулися до мови Сидора Воробкевича. І як пишуть самі науковиці: «Уперше на широкому фактичному матеріалі визначено домінантні риси ідіостилю митця на фонетичному, лексичному, фразеологічному, граматичному рівнях через системний аналіз мови його художніх (поетичних, прозових, драматичних) творів».
 
Сидір Воробкевич своєю мовною, літературною і громадською практикою впливав на мовні процеси та процеси, які відбувалися в тодішньому суспільстві, виступаючи проти впливів на свою мову чужих мов, «проти намагань звести українську мову до діалекту» «для домашнього вжитку». За твердженням науковців, Сидір Воробкевич, один із перших національно свідомих буковинців, хто розпочав розбудову нової української літературної мови на народній основі, докладаючи до просвіти немало сил, розуму і своєї клопіткої праці. За сорок років діяльності на ниві просвітництва, літературної та музичної праці він заклав свою дуже вагому цеглину в «підвалини української національної культури на Буковині, духовного відродження українців краю».
 
Саме через це серйозне і ґрунтовне дослідження постать Сидора Воробкевича зайняла те достойне місце, на яке він заслужив своєю невтомною працею «освіченої та інтелігентної людини, великого українського патріота, невтомного борця за українське слово, видатного подвижника національної культури, різновекторна діяльність якого відіграла важливу роль у становленні нової української літературної мови на народній основі на Буковині в другій половині ХІХ ст., а також спонукатимуть читачів до глибшого пізнання непересічного таланту, мудрості думки та щирості серця митця…»
 
Сама ж монографія «Пишу як серце диктує…» не тільки глибоко і ґрунтовно досліджує індивідуальний стиль письменника Сидора Воробкевича, але й подає культурно-мистецьке життя Буковини другої половини ХІХ століття. Тому вона буде цікава і дуже вартісна для різних читачів, дослідників, журналістів, краєзнавців, хоч звісно насамперед – для філологів-мовознавців.
 
Щоби передати високий стиль і дух того часу, видавці доклали старань і монографія видана дуже ошатно і вишукано.
 
А ми знову повертаємося до рідного українського Слова. Дослідники його творчості пишуть, що якби Сидір Воробкевич написав лишень один твір – пісню « Рідна мова», то й тоді його ім’я залишилося б назавше не тільки в історії української літератури та музики, а й в історії боротьби за українське слово назагал. Так, у надзвичайно популярному вірші «Рідна мова» (1869), який вміщували «у букварях, читанках, словниках для школярів і обов’язково заучували діти напам’ять» письменник закликає: «плекайте, діти, рідну руську мову, вчіть ся складно говорити своїм рідним словом!», бо хто ся вас стидає, хто горне ся до чужого, того Бог карає».  
Ці Слова написані понад 150 років тому, проте актуальні як і тоді. А може ще й більше…
 
Двома наступними поважними і ґрунтовними монографіями вдячні учні кафедри сучасної української мови Чернівецького університету імені Юрія Федьковича «вклонились» своїм шановним викладачам.
 
Ім’я в науці. Професор Іларіон Слинько : моногр. науково-довідк. вид. / М-во освіти і науки України, Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича ; відп. ред. О. В. Кульбабська. - Чернівці: Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2019. – 607 с.: фот. – (Серія «Історіографія мовознавчої науки в Чернівецькому університеті»).
 
Видання є своєрідним пошанівком світлої пам’яті доктора філологічних наук, професора, видатного ученого-лінгвіста, завідувача кафедри української мови Чернівецького державного університету  Іларіона Іларіоновича Слинька (1912–1994). Він очолив кафедру в 1963 році і незмінно керував упродовж наступних двадцяти п’яти років. Під його керівництвом було визначено три пріоритетних наукових напрями: синтаксичний, діалектологічний та ономастичний. Він, а пізніше вже його вдячні і талановиті студенти, які стали видатним науковцями, внесли дуже посутній внесок в розвиток синтаксичної думки не лише на Буковині, а й в Україні назагал. Перші наукові спроби вченого (статті «Часові звороти в „Літописі С. Величка”» (1951), «Способи вираження обставин» (1952) означили дві лінгвістичні проблеми, над якими Іларіон Іларіонович працював упродовж усього життя: історія української мови та синтаксис сучасної української літературної мови. В історії українського мовознавства він сказав своє вагоме наукове слово  передусім як видатний історик мови і синтаксист, чим заклав основи історичного та сучасного синтаксису.  Натхненне й скрупульозне вивчення рукописів та стародруків, наукове осмислення складних проблем історичного синтаксису української мови переросли в ґрунтовні фахові наукові дослідження – кандидатську дисертацію «Синтаксис „Літопису С. Величка”», монографії «Дослідження з історичного синтаксису української мови за пам’ятками ХІV–ХVIII ст. (місцево-просторові звороти)»; «Історія просторових зворотів з складними прийменниками в українській мові», навчальні посібники «Історичний синтаксис української мови за пам’ятками ХІV–XVIIІ ст. (Часові звороти)» , «Історія об’єктних зворотів української мови», докторську дисертацію «Дослідження з історичного синтаксису української мови ХVІІ–ХVІІІ ст. (історія предикативних, присвійних, об’єктних, просторових і часових зворотів)».  Як дослідник історичного синтаксису Іларій Слинько невтомно вивчав писемні пам’ятки української мови як надійні джерела вивчення історії української мови, зокрема становлення її синтаксичної системи. Це рукописи, зроблені власноруч, старанно переписані, збережені у зшитках із саморобними палітурками. Роботу професора ускладнювала відсутність друкованих аналогів багатьох пам’яток, адже зробити ксерокопії тоді було неможливо, не було й комп’ютерних технологій, цифрових можливостей чи мультимедійних засобів. Навіть власні статті, що їх надсилав учений для опублікування, він самостійно зшивав у палітурки і власноруч підписував.
 
Багата наукова спадщина вченого увійшла окремою віхою в історію української лінгвістичної науки, його монографії, численні статті, навчальні посібники і підручники стали в наукових колах філологів авторитетними, читабельними й хрестоматійними. Під його керівництвом були видані фундаментальні праці та підручники з проблем синтаксису: «Історичний синтаксис української мови» (К.: Вища школа, 1973). Надійним підручником з історії української мови для студентів-філологів є колективна праця «Історична граматика української мови” (К.: Вища школа, 1980 у співавторстві). Знаковим у творчому доробку ученого став колективний підручник «Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання» (К.: Вища школа, 1994), який до цих пір не втратив своєї цінності. Професор Ніна Гуйванюк, одна зі співавторів, назвала підручник «лебединою піснею» свого Вчителя, «однією з найповніших і найкращих праць». Своєрідною візитною карткою кафедри на той час стала Всеукраїнська наукова конференція з актуальних проблем синтаксису, яку зініціював і провів Іларіон Іларіонович у 1965 році як завідувач кафедри української мови і яка започаткувала традицію проведення синтаксичних конференцій на філологічному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
 
Гордістю науковця назавжди залишилися його талановиті студенти, які вже давно стали поважними і знаними науковцями. Під його керівництвом захищено 5 кандидатських дисертацій: Н. Д. Бабич , М. Ф. Кобилянська, Н. В. Гуйванюк, С. С. Перепилиця, І. Ю. Кобилянський.
 
Саме на пошану буковинського ученого-мовознавця і видано монографічне науково-довідкове видання: «Ім’я в науці: професор Іларіон Слинько», що його підготували викладачі кафедри сучасної української мови Чернівецького університету професор Кульбабська Олена Валеріївна та асистентка Шатілова Наталія. До першої частини видання увійшли: наукові статті «Проблеми синтаксису української мови: традиції та сучасність» та «Основні аспекти дослідження синтаксису української мови в науковій концепції професора І. І. Слинька», хронологічна канва життя та діяльності вченого, повна бібліографія його наукового доробку. Дуже важливим є той факт, що упорядниками видання зібрано та вміщено в монографічний збірник матеріал про становлення власне чернівецької синтаксичної школи.
 
Друга частина репрезентує тексти найважливіших праць Іларіона Іларіоновича Слинька з історичного й новітнього синтаксису української мови та методики його викладання, що їх надруковано в різні періоди життя дослідника (зокрема в періодичних виданнях і збірниках наукових праць, які вже стали раритетами). У Додатках до монографії подано архівні матеріали, світлини та спогади про науковця, а також запропоновано практичні завдання для студентів-філологів.
 
Здобувши високий науковий авторитет та визнання на філологічній ниві, зокрема у галузі синтаксису, учений заклав підвалини і став очільником синтаксичної школи Чернівецького університету. Традиції і розвиток наукової достойно продовжила його учениця і наслідувачка лінгвістичних теорій Ніна Василівна Гуйванюк.
 
Тому наступне видання присвячене саме доктору філологічних наук, професору, завідувачці кафедри сучасної української мови, невтомному керівнику синтаксичної школи в Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича «З глибоким пошануванням – нашому Вчителеві – професору Ніні Гуйванюк» від її вдячних учнів.
 
Синтаксис української мови: на перетині традицій та інновацій. Ніні Василівні Гуйванюк: колективна монографія; за заг. ред. О.В.Кульбабської. - Чернівці: Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, 2019.-592 с.
 
Доктор філологічних наук, професор, завідувачка кафедри сучасної української мови, видатна українська мовознавиця й організаторка науки, невтомна очільниця синтаксичної школи в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича Ніна Василівна Гуйванюк (Царук) виявилася талановитою і вдячною ученицею своїх видатних викладачів – Василя Лесина, професорів Іларіона Слинька та Юрія Карпенка, З.Іваненко, М.Вихрисюка. Успішно закінчивши навчання в університеті, наступні 35 років вона цілковито віддала служінню кафедрі української мови та його величності Слову.
В 1994 році захистила докторську дисертацію «Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксисних одиниць».  Вона автор близько 200 наукових праць з проблем синтаксису, серед яких: «Засоби вираження присвійності в українській мові» , «Співвідношення об'єктивної та суб'єктивної модальності в реченні», «Питальні речення в сучасній українській мові» (у співавт.), «Антропоцентричний підхід до вивчення мовних явищ» (у співавт.) та монографія «Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць».  Н. В. Гуйванюк автор понад 10 підручників та посібників з грифом Міністерства освіти і науки для студентів філологічного факультету, підручників для шкіл: «Українська мова. 8-9 кл. шкіл з румунською мовою навчання», «Українська мова. 8-9 кл. шкіл з угорською мовою навчання», «Українська мова. 8-9 кл. шкіл з польською мовою навчання», «Українська література. 5 клас шкіл України з мовами національних меншин» (у співавт.). Н. В. Гуйванюк активно виступала на міжнародних наукових конференціях, вона — науковий керівник кількох держбюджетних тем, зокрема: «Мовно-літературний процес на Буковині в загальноукраїнському та європейському контекстах», «Функціонування сучасної української мови на тлі взаємодії локальних чинників та загальноєвропейських тенденцій». За її активного сприяння підготовлено до друку «Словник буковинських говірок» (2005).
 
Майже 20 років Ніна Василівна була завідувачкою кафедри сучасної української мови. За її активного сприяння в Чернівецькому національному університеті було проведено ряд наукових конференцій (спільно з Інститутом української мови НАН України та Інститутом мовознавства імені О. О. Потебні) — у жовтні 1997 р. всеукраїнську наукову конференцію «Актуальні проблеми синтаксису», у жовтні 2000 р. — «Розвиток української філології на Буковині в загальноєвропейських культурно-наукових зв'язках XIX—XX ст.» та інші.
 
І звісно, що її гордістю були талановиті студенти, які любили, цінували, відчували рідну Мову і під її науковим керівництвом захистили кандидатські дисертації В.Д.Шинкарук, Л.В.Бережан (Маркуляк), О.В.Кульбабська, Л.С. Рабанюк, Т.М. Романюк, Л.М.Томусяк, А. М.Агафонова, С.Т.Шабат-Савка, В.А.Чолкан, Г.А.Валігура, О.М.Мельничук, О.В.Максим’юк, Ю.М.Пацаранюк, Ю.М.Руснак.
 
І ця колективна монографія є отим дуже достойним пошануванням пам’яті свого улюбленого Викладача. Як пишуть вдячні учні, що це «не лише пошанівок і омовлена любов до мудрого Навчителя, європейського Професора, щирої Людини.
 
Видання має цілісну структуру за своїм змістом і загальним задумом. Об’єднувальним чинником монографічного дослідження є, безперечно, його тематика, задекларована в назві видання, що демонструє основне завдання авторів – окреслити межі сучасної лінгвістики, широту й панорамність її інтересів, перспективність і динаміку розвитку. І якщо назва книги – «Синтаксис української мови» – оприявнює її основний задум, то її підзаголовок – «На перетині традицій та інновацій» – увиразнює прикметну рису сучасних мовознавчих студій – раціональне поєднання в них як утрадиційнених концепцій, так і новітніх, появу новаторських ідей та нових методологій до опису мовних явищ».
 
І що може бути кращим дарунком, чим така глибока і вартісна праця наукових розвідок вдячних учнів професорки Ніни Гуйванюк, які продовжили свої наукові пошуки з «актуальних питань сучасної синтаксичної теорії, вектор якої спрямований на встановлення типології синтаксичних одиниць, на дослідження їхньої структурної різноплановості, семантичної наповненості та функціональної значущості».
 
Для філологів-мовознавців подаємо посилання, за яким можна ретельно познайомитися із цим поважним науковим виданням:
 
А завершуємо словами її улюбленої і талановитої студентки, а нині професорки кафедри сучасної української мови Олени Кульбабської, під її редакцією і вийшов цей поважним том: «Ті зерна, які професор Гуйванюк посіяла, упали на добрий ґрунт і проросли багатим урожаєм. Отож маємо в ці дні нагоду низько вклонитися Людині, Науковцю, нашому дорогому Вчителеві і просвітнику та, узявши все з її мовознавчої спадщини. Продовжити ті наукові дослідження. Які вона розпочала й на які благословляла нас».
 
 
Кульбабська Олена Валентинівна – доктор філологічних наук, професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Наукові інтереси – актуальні питання функційної граматики, проблеми синтаксичної номінації, семантичні та стилістичні аспекти дослідження мовних одиниць, методики викладання української мови в різнотипних закладах освіти.
 
Автор близько 290 публікацій, із них понад 240 наукових: 5 – монографій, 235 статей – у фахових виданнях; 28 – навчально-методичного характеру, у т. ч. 6 навчальних посібників з грифом МОНУ і 3 – з грифом ЧНУ (у співавторстві).
А ще Олена Валентинівна, яка залюблена в рідне українське Слово, має свій сайт:
 
 
Звісно, тут представлені всі методичні матеріали для навчання студентів, аспірантів та власне ретельно представлено життя кафедри сучасної української мови назагал. А не студентам, проте тонким цінителям рідної мови, там можна розкошувати до безмежності. Адже на сайті представлені всі видання науковців кафедри, ювілейні дати видатних філологів. А так як п.Олена встигає ще і слідкувати за всіма вартісними виданнями красного слова на Буковині, то вже запрошуємо до рубрики «Словограй», де представлені не просто статті чи есеї, це настільки вишукані тексти з делікатно підібраними ілюстраціями, що на них мали би вчитися всі студенти – як філологи, так і журналісти https://kulbabska.com/news/slovohrai
 
А нам залишається наприкінці тільки побажати, учням та студентам, таких Високих Вчителів рідної мови і шанувати їх впродовж життя за науку до Слова!
 
І ще одне, дуже вартісне як на день сьогоднішній, видання із збереження наукової української мови. Це Словник математичної термінології.
 
Калинович Ф. Словник математичної термінології (проєкт).
Ч. 1. Термінологія чистої математики. К., 1925. 240 с.; Калинович Ф. Словник математичної термінології (проєкт). Ч. 2. Термінологія теоретичної механіки. К., 1926. 80 с. Словник математичної термінології. Т. 3. Астрономічна термінологія й номенклятура (проєкт) / уложили Ф. Калинович і Г. Холодний. Х., 1931. 117 с. К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2020. ХХIV, 252+88+120 с. Репринт із видань 1925, 1926, 1931 рр. Передмова П. Ю. Гриценка, В. М. Бріцина (Серія «Словникова спадщина України»).
 
Книга вийшла у київському видавництві «Видавничий дім Дмитра Бураго» і то є першою спробою або проектом, узагальнити всі попередні наукові здобутки в цьому напрямку і прийти до одного унормування українських математичних термінів. Тому до цього видання включені перші спроби такої праці – репринтні видання, які вийшли друком ще в  1925 й 1926 роках. Їх створила математична секція природничого відділу Інституту наукової мови ВУАН у складі професора М. Столярова, професора М. Кравчука, Н. Шульгіної – Іщук, Ф. Калиновича та мовознавця О.Курило. Представлено шляхи різних наукових шкіл та науковців, які працювали в цьому напрямку.
 
Підготовлений свого часу Федором Калиновичем реєстр українських термінів та їх російських, німецьких і французьких відповідників викликав в наукових кругах резонанс і став об’єктом докладного аналізу і обговорення в математичній секції Інституту української наукової мови ВУАН. В цей період було розгорнуто дискусії з того приводу, що Словник мав слугувати довідником як для шкільництва, так і для науковців. Впродовж роботи з редагування Словника двоє науковців було засуджено за націоналізм та відправлено в табори. Особливо плідною в цей період відзначилась співпраця київських та львівських науковців-термінологів та лексикографів. Найважче науковцям було працювати над другою і третьою частинами Словника. Федір Калинович зазначав: «Саме редагування цієї частини (на 36 засіданнях з вересня 1921 по червень 1925 рр.), хоч вона значно менша за першу, забрало стільки ж часу, як не більше, що й редагування першої частини. Це тому, що терміни чистої математики, передовсім елементарної, вже довго вживалися в підручниках і здебільшого були усталені; натомість термінологія теоретичної механіки, якщо не рахувати термінів спільних з фізикою, зовсім нерозроблена. Значну кількість термінів виписано з чужомовних джерел і подано їх переклади». До другої частини додатково залучено 31 джерело, а до третьої – 59.
 
Незважаючи на розбіжності в лексикографічному оформленні статей, усі три частини Словника за принципами нормування термінологічного матеріалу є цілісною працею. Зібране лексичне розмаїття, що ввібрало в себе різні етапи й різні традиції розвитку української математичної мови, чітко рубриковане: курсивом виділені ухвалені терміни; прямим шрифтом подано можливі термінологічні номінації; у квадратних дужках вміщено терміни, що є в підручниках, але не рекомендовані до використання.
 
«Словник математичної термінології» виданий як рекомендаційний, так як при повному укладанні такого словника потрібно врахувати питання творення й семантизації термінів й оцінювати їх на фоні сучасних термінологічних стандартів та вимог часу.
 
Проте це видання залишиться «надійним путівником математичними текстами своєї епохи, важливим джерелом наукової й історико-культурної інформації».
Це видання є пам’яткою української наукової думки.