Інтелектуальний календар ЛИСТОПАД 2020

«Крізь кришталеві вікна Целан бачив Європу…»
 
23 листопада виповнюється 100 років «одному з найбільших ліриків цього світу», «поету абсолютних метафор», «орфічному співцю», «класику модернізму», одному з найбільших німецькомовних поетів сучасності, і при тому самому загадковому – Паулю Целану (1920-1970), який народився в Чернівцях.
 
Целан – перший поет третього тисячоліття, творчість якого визріла у надрах нашого трагічного віку, випередивши свій час на кілька десятків років. Його творчість досліджують науковці з різних країн і в останні десятиліття видано сотні поважних монографій і тисячі наукових статей, в яких дослідники намагаються зрозуміти і наблизитись до розуміння його «метапоезії», «герметично зашифрованої лірики».
 
Звісно, що його особистість формувалася насамперед на тому, що він читав. Мабуть, у жодного поета ХХ століття не було таких глибоких і багатогранних зв’язків із світовим письменством, як у Целана. Поліглот з дитинства, він вільно розмовляв і читав в оригіналі німецьких, французьких, румунських, гебрейських, італійських, португальських, російських класиків.
 
Тому цілком логічно, що науковці намагаються насамперед відвідати місто його дитинства та юності. Аби відчути атмосферу, в якій творив Целан, пройтися вулицями, якими він ходив, переступити поріг тих будинків, де він народився, де проходило  його дитинство і юність, де навчався і де працював, відчути звучання і ритм його вулиць. І зрозуміти, що надихало його на таку поезію, що формувало його світогляд, почути манеру чернівчан говорити, специфічне звучання німецької мови з австрійським забарвленням. Адже «…сліди його буковинського походження часом можна розпізнати тільки у специфічній буковинській мелодиці, в незвичній конструкції речень, у прикладах мовних інтерференцій, які були типовими для мультикультурного, багатомовного чернівецького оточення поета».
 
В Чернівцях Пауль Целан провів майже половину свого життя – від народження і до 1945 року – коли він назавжди виїхав звідси. Це були роки його фізичного та інтелектуального розвитку. Так вже сталося, що він народився і виростав в надзвичайно трагічні роки першої половини ХХ століття, коли відбувалися історичні злами, і для мешканців Чернівців це були дуже сильні психологічні стреси. За словами Петра Рихла: «Духовна атмосфера в Чернівцях міжвоєнного часу була турбулентною і нервовою, як після кожної різкої політичної зміни, внаслідок якої його мешканці мусили радикально перелаштовуватися на новий лад». А тим більше для юного і надзвичайно психологічно тонкого і вразливого Пауля Целана.
 
Наприкінці життя для нього надзвичайно важливими були листування і зв’язки з чернівецькими друзями з «вірою в те, що втрачене безслідно не зникає, конституюється Целанове переконання,що Чернівці й Буковина ніколи не можуть бути стерті з його пам’яті, позаяк вони належать до субстанційних, незгубних компонентів його особистості та його поезії». Адже все це мало на його світогляд доволі сильний вплив, ці відчуття з ним були впродовж всього життя і вони знайшли свій відгук в його поезії. І «під час усіх подальших мандрів, навіть у Парижі, його супроводжував Меридіан його рідного краю…».
 
І от однією з таких адрес, маловідомою для загалу, де Пауль Целан, тоді ще Пауль Анчел, не просто бував,  а ще й працював впродовж 1944-1945 років, є адреса Українська, 22, а на той час вона називалася Мірча Вода, 18. І майже кожного дня після занять в університеті разом із своїм університетським другом поспішав східцями в кабінет перекладачів та літературних редакторів. Тут знаходилась редакція «Радянської Буковини». І Пауль Целан, який на той момент був студентом Чернівецького університету, «щоб поповнити свій скромний бюджет», влаштувався сюди перекладачем для дубляжу українського варіанту газети на молдавську (румунську). Звісно, що дослідники творчості поета знали про цю сторінку в його біографії, проте назагал для чернівчан це мало знаний штрих в його життєвій долі.
 
Ось як про це пише в своїй книзі «Пауль Целан. Біографія юності поета» лікар-чернівчанин і сучасник поета Ізраель Халфен про ситуацію того часу: «Восени 1944 року совєти знову відкрили російсько-український університет, і Пауль зміг продовжити своє навчання. Цього разу він записався на англістику – він хотів удосконалити свої знання з англійської мови. Особливо мови Шекспіра. І, можливо, він уже думав про нові переклади поета, оскільки в його маленькому чорному нотатнику тих часів, який він носив з собою навіть у таборі, міститься переклад 57-го Шекспірового сонета.
 
Під час цієї нової ери Чернівецького радянського університету студентам виплачувалася стипендія. Але позаяк її при труднощах забезпечення продуктами в 1944 році вже не вистачало, то Пауль мусив шукати додаткових можливостей заробітку. Він перекладав для локальної української газети актуальні статті й тексти «передових» авторів румунської літератури».
 
Його підтримує в своїх спогадах колежанка Пауля по університету Доротея Мюллер-Альтной: «Коли в 1944 році він вирішив студіювати англійську літературу, то заворожував нас декламуванням улюблених ним сонетів Шекспіра або темних віршів Блейка. Цей геній мови був також мовним генієм…Він, котрий мусив заробляти свій нужденний хліб, працюючи перекладачем убогого локального листка, тільки зовні був схожим на студента 40-х років».
 
Ось як детально, спираючись на документи того часу, описує цей епізод в житті поета найретельніший перекладач і дослідник творчості Пауля Целана професор Петро Рихло: «Відомо, що Целан був надзвичайно обдарованим до мов і легко засвоював їх, проте важко собі уявити, щоб він перекладав газетні статті, хай би навіть вони були тільки пропагандистськими кліше, з румунської – мови, якою він, як випускник румунського ліцею вільно володів як в усній. Так і писемній формі – на українську. Яку він розумів хіба що пасивно. Насправді все було якраз навпаки – він перекладав статті з української газети «Радянська Буковина» для паралельного румунського (молдавського – як тоді це звалося) видання, яке виходило під назвою «Буковіна совєтіке» (з 1967 р. – «Зоріле Буковіней»). Про це свідчить його власноручний запис у заповненій 24 березня 1945 р. російською мовою анкеті, віднайденій в архіві Чернівецького університету, де в пункті «робота за сумісництвом» тодішній студент філологічного факультету Чернівецького університету Павел Львович Анчель дає вельми чітку відповідь: «Перекладач і літературний редактор газети «Радянська Буковина» молдавською мовою».
  
Нові сторінки власне про ті моменти перекладацької праці Пауля Целана в редакції газети можна прочитати в книгах, які щойно видав прозаїк, публіцист, перекладач Григорій Криган. Це розділ з художнього твору «Скринька Пандори»:
 
Grigore Crigan Cutia Pandorei / [red. Aurel Ştefanachi]. - Iaşi: Tipo Moldova, 2017. - 483 p. - (Opera omnia. Proză scurtă contemporană / coord. Valeriu Stancu; 107)
 
В ній є розділ „Iarba ochilor tăi...” sau „De ce ne iubesc femeile?”» («Трава ваших очей…або чому ми не кохаємо своїх жінок?»), який присвячений Паулю Целану, коли він працював в редакції газети.
 
Особливо цінним є енциклопедичне видання «Gartea zoristilor» («Книга зористів»), тобто історія газети та журналістів, які працювали з перших років у виданні «Зоріле Буковиней».
 
Crigan, Grigore Cartea zoriştilor. - Чернівці: Місто, 2016. - 487 p.
 
У цьому виданні окремий і доволі розлогий розділ з романтичною назвою «Пауль Целан. Румунський вимір одного чернівецького «сумного поета» тевтонської мови» присвячений поету. У цьому розділі представлені спогади сучасників поета, які працювали з ним саме ці місяці перекладацької та літературної діяльності дубляжної редакції газети «Буковіна совєтікус» («Радянська Буковина»). Свій спогад залишив письменник і журналіст Херес Делян, з яким вони разом навчалися в Чернівецькому університеті на філологічному факультеті англійського відділу і обидва працювали перекладачами в редакції. Вони друкували дуже багато перекладів з російської і української мов і на дуже високому рівні. Пауль Целан тоді ще перекладав під своїм прізвищем Павел Анчель, але в дубляжному примірнику не прийнято було писати прізвище перекладача під кожним матеріалом.
 
   
 
Як згадує Х.Делян, на той момент  відповідальним редактором був Л.М.Терещенко, який перед цим був політруком 1-го Українського фронту і щойно повернувся з війни. За воєнною звичкою він на роботу ходив у воєнній формі і з наганом, як і секретар парткому. Партійній газеті та ідеології назагал в Чернівцях і на Буковині відводилась дуже значна роль.
 
І ось як він згадує один із робочих моментів, які тоді часто повторювались. Всім відомо,що в редакції відбуваються редакційні летучки. І ось на одній із них редактор зібрав штат саме дубляжної редакції газети «Буковіна совєтіке», який складав 11 чоловік і робив, як би тепер сказали «розгін» (наганяй). В черговий номер не були внесені важливі правки в матеріали передовиці, які прийшли вночі. І якщо український варіант ще встигли поправити, то зрозуміло, що вже переклад вночі не встигали зробити.
 
І тому Л.Терещенко, який ще й до того мав контузію, нервово ходив по редакції, зайшов до коректорів, поруч яких працювали редактори, шукаючи шпигунів і диверсантів. Ситуація в Чернівцях і так була доволі тривожною. Із спогадів Ізраеля Халфена: «Під час другого захоплення Чернівців червоноармійці вже не посміхалися, а радянські командири майже без винятків поводилися з цивільним населенням з усією суворістю завойовників. В їхніх очах мешканці Буковини співпрацювали з німецькими та румунськими військами, і для них всі були винними, в тому числі і євреї. Тому що розповіді про їхні страждання під час німецького панування не справляли на радянських солдатів жодного враження».
 
Як згадує коректор Роман Катинський, редактор виліз на стіл, розмахуючи наганом і погрожуючи всім – присутні з жахом дивились на цю хвору людину. Тільки Пауль Целан ніяк не реагував на такі епатажні витівки, так як жив у своєму світі. Треба відмітити, що він взагалі, ще з юності, за спогадами його однолітків, жив у своєму внутрішньому світі:
 
«…Пауль стояв біля високої кахельної грубки й відсутнім поглядом дивився поперед себе. Він здавався далеким, недосяжним ідеалом. Цілий вечір Пауль мовчав».
 
А вже коли він пережив втрату найрідніших людей і жахіття Другої світової війни, то зрозуміло, що «…страждання залишило на ньому свої невитравні сліди», які на той момент ще були свіжі і надто гіркі та болючі». На той момент чернівчанин Пауль Целан вповні, напевне, як ніхто із городян-сучасників, відчув страшну вагу історії на стегнах свого давнього міста.
 
Редактор як тільки побачив його дещо відсторонений, а не переляканий вигляд, то одразу почав кричати, що він контра і він все робить, аби нанести непоправної шкоди радянській владі і його треба або розстріляти, або вислати в ГУЛАГ на перевиховання. А це вже було дуже серйозним аргументом для вразливої душі Пауля, так як він на той час вже надто багато пережив і розумів, що стоїть за цими словами. Тому почав думати, як вирішити цю ситуацію: «Головне – це вирватися звідси. Не має значення, куди, лиш би там була свобода».
 
А так як на той час більшість чернівчан, які вціліли в тих воєнних жахіттях і повернулися в Чернівці і розуміли, що їм, аби врятувати життя, треба десь в інші світи виїхати з улюблених рідних Чернівців. «Адже у Чернівцях вже курсували чутки про намір радянських властей вигнати євреїв з Буковини. Це вигнання, як можна було почути, мало відбуватися під маскою близької в часі добровільної еміграції до Румунії, і вже невдовзі мали бути здійснені організаційні заходи й розпочато прийом заяв на виїзд».
 
За короткий час він підготував пакет документів і «…також планував еміграцію, проте він, прив’язаний до своєї тітки та її родини, мусив дочекатися офіційного дозволу на виїзд».
 
Мабуть в перших числах травня 1945 року він ще піднявся східцями цього будинку отримати останню зарплатню, як свідчать архівні документи, за 1 травня 1945 року і десь незабаром в цьому ж місяці виїхав з міста свого дитинства і юності. Як виявилось, назавжди…
 
Вже на початку червня він прибув до столиці Румунії – Бухаресту. Звідти майже через 3 роки він таки відвідав місто своєї мрії – Відень. «Сподівання на еміграцію Пауль від самого початку поєднував з наміром потрапити до Відня. Він завжди мріяв про старовинне цісарське місто як про досяжне й те, чого належить досягнути й вірив, що воно ще сповнене таємничих чарів». Але це вже була зовсім інша столиця, а не та, про яку він читав і ще більше чув про неї у Чернівцях від мешканців, які з ностальгією згадували про метрополію. І через рік, у 1948 році, він назавжди переїхав до Парижу…
 
Загадковий і таємничий поет-чернівчанин Пауль Целан такими скромними штрихами саме в ці дні свого ювілею повертається в місто свого дитинства і юності…
 
Запрошуємо разом з Паулем Целаном пройтися східцями вілли
"Дім з кришталевими вікнами" - редакції газети "Буковина".
 
 
Слова вдячності журналісту та перекладачу Василю Карлащуку за допомогу при підготовці цього матеріалу.
 
Фото з інтернет-ресурсів та Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського