01-12-2020

Нові надходження: Роман Корогодський : Спогади друзів, листування; Корогодський Роман «До брами світла». Портрети

Поважна київська професорка і давній друг Анатолія Добрянського та щира приятелька Муніципальної бібліотеки Елеонора Степанівна Соловей старається, аби вартісні видання, які побачили світ в столичних видавництвах, потрапили в нашу книгозбірню та були доступні для чернівецького інтелектуального читача. Ось і нещодавно ми отримали невеличку посилку, проте з дуже вартісними духовними скарбами.

Щойно у видавництві «Дух і літера» вийшла з друку книга спогадів із серії «Постаті культури», до якої Елеонора Степанівна долучилася як член редколегії.

Роман Корогодський : Спогади друзів, листування / упоряд. Катерина Сінченко.- К.: Дух і Літера, 2020.- 336 с. ( Серія «Постаті культури»).

Вже із самої назви зрозуміло, що це дуже делікатний доторк до такої неординарної особистості в українській культурі, як літературо- та кінознавець, мемуарист, активний учасник руху шістдесятників, один із засновників серії «Українська модерна література».

«У кожного з нас свій Роман, і кожен з нас, так чи інакше, залишить під палітуркою цієї книги малий фрагмент великої саги свого життя, пов'язаний з Романом Корогодським»

Андрій Ящишин

Тематично це видання розділене на дві частини: перша включає в себе автобіографію та спогади друзів, родичів, колег мистецтвознавця, а друга – листування з Іванкою Крип'якевич-Димид, та спогади про кохану дружину Оксану. У цій книзі зібрані спогади Михайлини Коцюбинської «Людина серед людей. Роман Корогодський серед друзів і однодумців», Гліба Вишеславського «Три уривки, один спогад», Лариси Масенко «під знаком Шевельова», Юрія Андруховича «Той незабутній голос», Андрія Ящишина «Ave, patre!», та багато інших. Усі вони абсолютно, інколи навіть полярно, різні, але поєднує їх безмежна любов і повага до постаті Романа Корогодського.

Роман Миронович потрапив в українську стихію, здолавши не одне випробування на життєвому шляху: від єврейської домівки на Подолі до київської мистецької богеми. Народився 1933 року в родині робітників, про дитинство згадує з ніжністю, хоч жилося далеко не просто. Російськомовний гебрей з Києва, під час Другої світової війни, він провів кілька незабутніх років у мальовничому містечку Віньківці на Поділлі. Саме тут, від друга Бориса Ралка малий Ромчик вперше почув про Україну, її мову, культуру. І відразу закарбував в пам’яті слова дорослого друга, що «все це треба знати, але нікому не говорити». Як згадує одна з найближчих і найбільш авторитетних осіб в житті Корогодського Михайлина Коцюбинська – українську мову він опанував сам, перечитуючи твори українських класиків та світову літературу в перекладах М. Лукаша та Г. Кочура. Перейнявшись українськими національними ідеями, став на тернистий, але плідний шлях поруч з іншими представниками покоління «Шістдесятників». Попри гоніння і переслідування він усім єством поринув в атмосферу національного ренесансу.

Роман Корогодський – культуролог, дослідник мистецтва, видавець «Української модерної літератури», якого за 14 років ( від 1963 до 1977) 14 разів звільняли з роботи. «Мене не брали на роботу як єврея, а звільняли, як українського буржуазного націоналіста» - зі сміхом і гордістю згадував Роман Миронович. Попри нагляд і переслідування з боку КГБ пробував себе в різних сферах мистецького життя: починав з кіно - писав рецензії на фільми, мріяв стати асистентом режисера, створив багато сценаріїв, деякі проєкти вдалося втілити в життя. Писав про музику і балет, але цей пласт культури його цікавив менше. Найдовше працював у відділі інформації та публікації документів Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України. Напевно, саме завдяки цій посаді він знайшов себе – талановитого біографа, критика літератури, оповідача новітньої історії України, адже Корогодський за вельми короткий час став невід’ємною частиною української реакції 60-х – 90-х років. Проголошення незалежності відбувалося під пильним поглядом Романа Мироновича. В’ячеслав Чорновіл, або просто Славко, був його близьким другом. Вражає релігійність Романа: таємно охрестившись у 1980 році, він до останнього подиху славив і плекав в своїй душі Господа.

Завдяки спогадам друзів, колег і родичів, ніби мозаїка, перед читачем складається цілісна картина життя і творчості, психологічний портрет Романа Корогодського. Мистецтвознавець мав дар знайомити, зводити, здружувати людей. Складається враження, що Роман Миронович мав дружні, або, бодай, приятельські стосунки з усіма тогочасними видатними діячами культури. Спілкувався з талановитими митцями, свідомими українцями Аллою Горською, Василем Симоненком, Василем Стусом, Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Лесем Танюком, Михайлиною Коцюбинською, родинами Крип'якевичів, Калинців, Юрієм Андруховичем та багатьма іншими. Спогади про цих людей ввійшли у книги «У пошуках внутрішньої людини: Літературознавчі розвідки про В. Шевчука» (2000), «І дороги. І правда. І життя: Автобіографія. Спогади. Літературознавчі розвідки» (2002), «Шістдесятники поза пафосом» (2003), трилогії «Брама світла», яку так і не вдалося завершити.

Свою любов, відданість, дружбу він дарував і дорослим, і малим. Надзвичайно цікаво і незвично виглядала форма його спілкування. Андрій згадує, що Корогодський був впертим і емоційним, він намагався переконати усіх у власній правоті, схилити до своєї точки зору. Інколи бував різким, категоричним, міг швидко змінювати думку.

Завдяки тому, що в книзі зібрані спогади колег, близьких друзів, родичів ми можемо побачити Романа Корогодського під різними кутами зору. Суб’єктивні спогади про важкі 60-ті, 70-ті роки, про побут і обстановку в квартирі Корогодського-Ящишиної, про останні роки земного існування цього незвичайного, чи радше надзвичайного, чоловіка. Своєю внутрішньою силою і завзяттям він нагадує Івана Франка. Чи то запізніле каяття перед другом Іваном Світличним за небажання відкрито виступити проти радянської влади, чи якась підсвідома внутрішня мотивація, чи послаблення режиму змусили його активно, фанатично взятися за працю.

В останні роки життя Романові Мироновичу довелося важко: смерть коханої дружини Оксани вибила його зі звичної колії життя, хворобливий, він почав дедалі більше часу проводити в лікарнях, син Андрій Ящишин не міг весь час проводити з вітчимом, тому Роман відчував самотність. Розрадою для нього стало листування і відвідини Іванки Крип'якевич-Димид та її дітей. До кінця життя Р. Корогодський намагався підтримати молодих митців, він став надійною опорою для багатьох письменників-початківців і художників-аматорів. Коли якась спрагла українська душа шукала духовної поживи, то отримувала її з рук Романа Корогодського.

Підсумкове есе належить руці Іванки Крип'якевич-Димид, яка була поруч з Романом в його останні земні хвилини, страждала і раділа разом з ним, продовжувала вірити в чудо, хоч знала, що надії на одужання немає. Помер Роман 15.06.2005 року, а число 5 стало для жінки сакральним, вона пов’язує з ним багато епізодів з життя Романа Мироновича. Він передчував, що їхнє листування обов’язково видадуть, адже це «згусток краси, людської і духовної потуги в часи страхітливого занепаду цілої системи людських цінностей». Перед смертю він просив Іванку не припиняти писати йому Туди, бо, коли зустрінуться в кращому світі, ці листи видадуть другим томом.

Стовідсотковий єврей, Роман Корогодський у своєму світовідчуванні, в поведінці, громадянській і творчій самореалізації виявив себе більшим патріотом, ніж десятки діячів-українців.

На окреме слово заслуговує спогад Елеонори Соловей, редакторки цього збірника, яка є чернівчанкою, про зустріч з Романом Корогодським саме в Чернівцях, в історичному середмісті. В Елеонори Степанівни свої надто світлі і щемні спогади про зустрічі вже в столиці з родиною Корогодських. Та насамперед про інтелектуальні, справжні, довірливі бесіди з Романом, про які вона написала : «Роман володів мистецтвом бесіди направду досконало, він був геніальний співбесідник». Звісно, що більшість з них торкались теми літератури, культури, письменників, їхніх спільних літературних проектів, як от видання російських перекладів Василя Стуса чи видавничого проекту «Українська література ХХ століття».

А познайомила їх Михайлина Коцюбинська. Елеонора Соловей невдовзі стала другом родини Корогодських – Романа та Оксани, про що напише у своїх спогадах про письменника «Гортаючи пам'ять». В цій родині було завжди затишно і тепло, згадує Елеонора Степанівна, бо Роман і Оксана любили гостей. Крім того, в цьому домі ніколи не драматизували всі життєві випробування, які випали на їхню долю, а намагалися сприймати все з гумором.

Завдячуючи Роману Корогодському Елеонора Соловей була залучена до презентації нової збірки Ліни Костенко «Неповторність», що відбувалась в Молодіжній бібліотеці «Молода гвардія». В родини Корогодських було багато друзів та знайомих, але нерідко вони любили приходити в гості саме до Елеонори Соловей і подовгу розмовляти з її старенькою мамою. Навіть тоді, коли були важкі часи, маленькі діти, хвора мати і певні нестатки. «Роман мав напрочуд тонку і чутливу натуру, якось по - особливому розумів жінок, умів дружити, допомагати, розраджувати, хвалити, обертати лицем до позитиву», – пише Елеонора Соловей у спогадах про Корогодського.

Цінуючи їхні людські стосунки та знаючи вимогливість Елеонори Степанівни до Слова, він часто саме їй довіряв свої рукописи як незаангажованому і прискіпливому першому читачу і критику. Читаючи його нариси про шістдесятників та спогади Корогодського Романа про Івана Світличного, науковиця Елеонора Соловей назвала їх «моральним уроком» для наступних поколінь.

Читач має змогу поринути в дивовижний світ української образної, метафоричної, високохудожньої та інтелектуальної мови. З перших сторінок вона зачаровує і приємно вражає. Слова, ніби перли зливаються в речення, а речення в абзаци. Кожен автор має свій неповторний стиль, тому читати спогади друзів Романа Мироновича одне задоволення.

Й нарешті про саме видання. Добре вичитане, на гарному папері, з неймовірними «бароковими» ілюстраціями Сергія Якутовича (який і раніше оформлював чимало книг для «Української модерної літератури»), воно викликає ще й естетичну насолоду. Поза сумнівом, друзі Романа Корогодського зробили йому гідний останній подарунок.

Як стверджують літературознавці, що якби Роман Корогодський написав тільки свою мемуарну трилогію «Брама світла», задуманої ним як портрет української інтелігенції 20 століття у персоналіях, то вже й тоді він би назавжди зайняв дуже почесне місце серед українських культурних діячів та літературознавців. Отож для цінителів доброго українського Слова і відкриття по-новому таких знакових особистостей культури та літератури, як Віктор Петров, Юрій Шевельов, Юрій Луцький, Сергій Параджанов, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Опанас Заливаха пропонуємо одну книгу з цієї вартісної літературної спадщини Романа Корогодського, яка є у фондах Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського.

Корогодський Роман «До брами світла». Портрети / Упор., авт. післямови та прим. О. Сінченко. — К.: Дух і Літера, 2016. — 432 с. (Серія «Постаті культури»).

Підготувала Олена Лисенко

Фото з інтернет-ресурсів