29-12-2020

Інтелектуальний календар ГРУДЕНЬ - 2020: Олександр Моргенбессер, Стефан Сагін

Свої останні дні та години відлічує зимовий місяць грудень і 2020 тривожний рік загалом. Багато гідних людей, знаних і не дуже, які в різний час творили культуру, літературу і науку в нашому місці, які посутньо вплинули і впливають на духовно-інтелектуальну атмосферу Чернівців, мали в цьому році ювілейні дати. І ми хоч побіжно згадаємо ці імена і важливі дати історії міста. А вже небайдужі чернівчани та дослідники історії рідного міста доповнять цей список своїми пошуками.
 
195 років від дня народження письменника, юриста, політика, культурно-громадського діяча Олександра Моргенбессера (польск. Aleksander Morgenbesser; 1825—1893)
 
В другій половині ХІХ століття це була одна із найхаризматичніших особистостей не лише Чернівців, а й всієї Буковини.
 
Він народився в місті Ярославі (Jarosławiu, нині знаходиться в Польші) біля костьолу Домініканців. До початкової школи ходив в рідному містечку, потім навчався у Перемишлі, де закінчив шестирічну гімназію та дворічний курс вивчення основ філософії. По закінченні гімназійної освіти чотири роки студіював філософію і право у Львівському університеті. Вже з ранніх років він мав потребу глибше пізнати історію своєї нації. Оскільки навчання в гімназії та університеті велося винятково німецькою мовою, про історію виникнення польської мови, народу, держави він дізнавався, відвідуючи зібрання напівтаємних національних студентських товариств. Перейнявшись ідеями визволення Батьківщини, молодий Моргенбессер впродовж 1836-1841 pоків брав активну участь в діяльності таємних польських революційно-патріотичних організацій. За що його в 1841 було заарештовано і запроваджено до міської львівської в’язниці, де він відсидів до 1845 року.
 
По закінченні університету молодий юрист працював у адвокатській конторі Яна Гнойського, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Магдалиною Мендиховською. Але так як він був під пильним наглядом поліції, то йому вдалося переїхати на роботу в Чернівці. Влаштувався в адвокатську контору Гноінського, однак він і тут був під наглядом як політично ненадійний. І в 1859 році він перебрався ще трохи далі від пильного ока і відкрив власну нотаріальну контору в Садгорі. Проте через три роки, як чоловік дуже активний і діяльний, він таки переніс свою контору назад до Чернівців, де й попрацював до кінця життя.
 
Переїхавши до столиці коронного краю Буковини, Олександр Моргенбессер одразу ж активно включився до участі в громадсько-культурній діяльності. Він належав до кола фундаторів Читальні польської та Польського товариства братньої допомоги (Polskie Towarzyswo Bratniej Pomocy), яке було створене 1868 року з його ініціативи та існувало під його керівництвом. Він був його першим президентом, повторно обирався на цю посаду кілька разів впродовж 70-90-х років XIX століття. А ще Моргенбессер був кореспондентом найбільш поважних галицьких газет, співпрацював з “Альбомом Раппервільським”, перебував у дружньому листуванні з видатними діячами польського національно-визвольного руху, визначними фігурами політичного та літературного життя як польських земель, так і за кордоном (наприклад з Францішеком Смолькою, Аґатоном Гіллером, Владиславом Лозінським, Яном Лямом, Плятером та іншими).
 
Проте, мабуть, найбільшого успіху як суспільно-політичний діяч Моргенбессер досягнув в 1890 pоці, коли його багаторічними стараннями було організоване Політичне товариство “Буковинське коло польське”. Як головний натхненник його утворення, він був обраний першим президентом товариства і залишався на цій посаді аж до своєї смерті, заклавши підвалини його майбутнього розвитку.
 
Залишив він і досить поважну наукову та письменницьку працю. Коло його інтересів завжди було на перетині двох найбільших зацікавлень – літератури та історії. До літературних праць, написаних ним, належать такі відомі широкому загалу, як "Оборона Соколова - героїчний спів у IX піснях" ("Obrona Sokołowa śpiew bohaterski w IX pieśniach"), яка вийшла друком в 1854 році у Львові і над якою він почав працювати ще у в'язниці. Вона одразу завоювала шанувальників в Галичині і витримала цілих 5 видань.
 
Пізніше вийшли “Думи історичні” (Dumy historyczne (Hist. Elegien), 1855, 3-е вид. 1889) як продовження однойменного твору літератора Нємусевіча (Чернівці), “Палестра або війна правників” (Львів, 1880), “Мислячий бургомістр” (« Myślący burmistrz, Львів, 1881, друге видання 1927), “Перемога книжки” («Zwycięstwo książki», Чернівці, 1883 і 2-е вид. 1890), “Юбілеоманія” (Львів, 1887) та “Співи історичні” (Śpiewy historyczne (Hist. Chants), 1890).
 
Найбільшою популярністю в читачів користувалися вірші на історичну тематику та моральне-етичне життя, серед них три сатиро-гумористичні поеми: "Palestra" (1880), "Mysłący burmistrz" (1881) і "Zwycięstwo ksązki" (1889). Жива мова з відтінком гумору і глибока думка виправдовувала недолік власне поетичного елементу автора.
 
Історичні праці О.Моргенбессера стосувалися переважно питань історії Молдавської держави та польсько-молдавських відносин. Серед них варто згадати написані досить фахово “Польща і Мультенія” (Львів, 1874), “Спогади про Стефана Великого, воєводу Молдавського, та останніх шести зверхників з династії Драгоша” (Przyczynki do dziejów Mołdawii od założenia państwa aż do wygaśnenia dynastyi Dragosza.– Lw.: 1892. – 8, 176), яка з продовженням друкувалась в «Gazety Polskiej” впродовж всього 1884 року), “Деякі події з давньої історії Молдавії” (Львів, 1892) та “Кілька заміток про причини занепаду Польщі” (Львів, 1892). Великої популярності в читачів “Gazecie Polskiej” мали історичні розвідки “Про короля Яна Собєського” (1883), “Про Адама Міцкевича” та інші. На сьогодні наукова та письменницька спадщина Олександра Моргенбессера ще потребує детальнішого вивчення та повернення.
 
Своєю активною діяльністю він залишив добру пам'ять та великі діла не тільки для польської громади краю – він користувався авторитетом серед всіх громад Буковини.
 
Відійшов у вічність Олександр Моргенбессер 10 лютого 1893 року в Чернівцях і спочиває в «Історико-культурному заповіднику «Кладовище на Зеленій вулиці».
 
185 років від дня народження громадського і міського радника, офіцера 41-го піхотного полку Йогана рицаря Каспжіцького фон Кастенедело (k. k. Hauptmann i. P., St.-R. Kasprzycki Johann, R. v. k. k. Hauptmann i. P., St.-R. , 1835-1910).
 
Він належить до маловідомих особистостей в Чернівцях. А намарно, адже це був дуже сміливий вояк і настільки відома і неординарна особистість, яка заслуговує не на один добрий роман, а то й серіал.
 
Він народився в Чернівцях в родині військового офіцера, який служив в знаменитому 41-му піхотному полку, в якому служили всі буковинці. Тому він продовжив військову справу. А так як на його юні роки припала австро-італійська війна 1848-1849 років, то він брав активну участь у складі 3-го батальйону 41-го піхотного полку ім. ерцгерцога Євгенія. В битві під містом Кастенеделло проти 4-тисячного загону Джузеппе Гарібальді він отримав важке поранення в ліву руку, проте протримався до кінця битви. За мужній вчинок у цій знаменитій битві він був представлений до високої нагороди – Рицарського Хреста 3-го ступеня ордена Залізної Корони. А від цісаря Франца Йосифа отримав рицарський титул. Незважаючи на втрату руки, Йоган рицар Каспжіцький фон Кастенедело, продовжував нести службу в своєму 4-му піхотному полку і дослужився до чину обер-лейтенанта. У 1865 році в чині гауптмана (капітана) ще зовсім молодий бравий вояк вийшов у відставку, проте він і дальше підтримував зв’язки і з своїм полком, який знаходився в Чернівцях.
 
Це саме з його ініціативи і при його активній участі в 1901 році з нагоди 200-річчя полку ім. ерцгерцога Євгенія було в рекордний час споруджено відомий в нашому місті пам’ятник полеглим воякам 41-го піхотного полку. З цієї нагоди він отримав чин майора ландверу і, як член комітету із спорудження пам’ятника, також поставив свій підпис на пам’ятній пергаментній грамоті до нащадків, що була закладена в день освячення нового полкового прапора у фундамент пам’ятника. Цей документ зараз зберігається у фондах Чернівецького державного архіву.
 
Про пам’ятник та його творця – австрійського живописця, графіка, архітектора Оскара Ласке (Laske Oskar, 1874-1951), можна детальніше познайомитись за посиланням:
 
 
А діяльний офіцер Йоган рицар Каспжіцький фон Кастенедело активно долучився до громадської роботи в Чернівцях. Спочатку він обирається громадським, а з 1896 до 1907 року – міським радником.
 
Він проживав за адресою, вулиця Шевченка, 36 (на той час Neueweltgasse, 22) у приватному будинку, і сусідами в нього були такі достойні мешканці того часу як історик Мирон Кордуба та відомий політик Микола рицар фон Василько.
 
Своєю діяльністю він прислужився розвитку міста та його мешканців. Свідченням цього може слугувати той факт, що коли він відійшов у вічність 4 травня 1910 року, то провести його на спочинок прибули не тільки офіцери та пів батальйону 41-го піхотного полку, як от генерал-майор Унчковський та Раффаії, аби віддати йому шану. Але як ретельно писали тодішні газети, серед відомих людей були митрополит Володимир де Репта, бургомістр барон Фюрт, президент промислової палати Буковини Лангенган, радники двору, відомі фінансисти, адвокати, лікарі і звісно, прості чернівчани.
 
Свій спочинок відважний і шанований офіцер Йоган рицар Каспжіцький фон Кастенедело знайшов в Чернівцях в «Історико-культурному заповіднику «Кладовище на Зеленій вулиці».
 
160 років від дня народження протопресвітера, доктора теології, професора Чернівецького університету Стефана Сагіна (Phil.-Dr. Sagin або Saghin Stefan, 1860-1912).
 
Народився в місті Мітокал-Драгомірна, Сучавського повіту в Південній Буковині (нині територія Румунії). Початкову освіту здобув спочатку у місті Сучаві, закінчивши у 1880 році гімназію. А потім навчався на теологічному факультеті Чернівецького університету, по закінченні якого був призначений на посаду навчального інспектора духовної семінарії у Чернівцях. Захистивши дисертацію, здобув вчений ступінь доктора теології. У 1891 році був висвячений на священика, а наступного року став проповідником у кафедральному соборі в Чернівцях. В 1897 році висвячений у сан протопресвітера. В Чернівецькому університеті Стефан Сагін був членом державної екзаменаційної комісії теологічного факультету. У 1899 році отримав учене звання професора теологічного факультету. На 1911-1912 навчальний рік був обраний ректором Чернівецького університету.
 
Спочатку винаймав помешкання за адресою Університетська, 20. А потім перебрався з родиною в більш затишне місце, недалеко від Резиденції митрополитів Буковини на вулицю Balschgasse, 15, сьогодні це вулиця Дарвіна, в приватне помешкання. Мабуть, він відійшов у вічність в Чернівцях і спочиває на православному цвинтарі, так як на 1927 рік за цією адресою тут мешкали тільки вдова професора Марія Сагін та їхні діти.
 
 
 
Фото з інтернет-ресурсів
Підготувала Леся Щербанюк