Інтелектуальний календар ГРУДЕНЬ - 2020

 
 
 
В 2020 році виповнились ювілейні дати будівлям, які є гордістю і окрасою Чернівців. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
240 років тому споруджено перший кам’яний будинок у Чернівцях –
«Генеральський дім» (1780)
 
 
«Генеральський дім» стоїть на розі вулиць Головної та Шкільної, за нинішньою адресою Шолом-Алейхема, 2, колись ця вулиця називалася Гебрейською (Judengasse). Дім був збудований солдатами у 1780 року за наказом австрійського військового адміністратора Буковини генерала-майора Карла барона фон Енценберґа за рахунок державної скарбниці.
 
 
Усі адміністративні посади займали військові. Першочерговою турботою військової адміністрації стало спорудження необхідних адміністративних та житлових приміщень. І саме звідси, з цієї площі, почалася забудова міста за зразками Австрійської імперії – мурованими будівлями за уніфікованими проектами без зайвих декоративних елементів. Через надмірну ощадливість цей «зразковий стиль» (Musterstil) називали «касарняним» (казарменним): центрально-осьова композиція, прямокутна двоповерхова споруда з горизонтальним поділом та неглибокою гладенькою смужкою-кантом. Пізніше до нього прибудували ще кілька приміщень, завдяки чому він розширився в глиб вулиці Шкільної. Окрім військової адміністрації тут знаходився суд. З 1787 року тут знаходився міський староста та міська канцелярія, тобто перше міське врядування. В подвір’ї цього замкнутого ансамблю була школа верхової їзди. В актовій залі проводились перші концерти та спектаклі.
 
На початку жовтня 1823 року в гостинних покоях в цьому приміщенні відбувся, якби ми тепер сказали, перший міжнародний саміт, про який писали всі тогочасні газети Європи. Тут зустрілися два імператори – австрійський цісар Франц І та російський цар Олександр І і цілий тиждень вирішували державні питання, які на той час потрібно було залагодити.
 
200 років тому була прорізана вулиця Руська (1820) – одна з найдавніших чернівецьких вулиць. До 1918 року вона мала назву «Руська» (Russische Gasse), до 1940 – Румунська (Romana). У радянський період їй повернули історичну назву, яка збереглася за нею ще з початку 20-х років ХІХ ст., тобто їй близько 200 років.
 
Своєю назвою вулиця завдячує стародавній традиції, яка існувала в західноукраїнських містах, починаючи з ХІV століття – називати квартал, де мешкали українські міщани, Руською вулицею. За Магдебурзьким правом допускалося навіть самоврядування для національних громад.
 
Назва походить від слів «руські люди», тобто українці, які тут проживали, а також від Руської греко-католицької церкви, парафіянами якої завжди були українці-русини. З появою нового храму була прокладена вулиця, що вела до нього від «головного майдану міста» (себто від Ринку). Вона отримала назву за архітектурною домінантою, розташованою на ній, – «Руською» церквою, – стала називатися Руською, тобто в сучасному значенні «Українською».
 
І це одна з найдовших вулиць міста, яка веде від головного міського майдану аж до приміського села Остриця. В 1937 році саме на ній проліг перший у Чернівцях тролейбусний маршрут.
 
Вулиця виникла тоді, коли почали створювати класичну структуру оновленого міста навколо його Центральної площі. Спочатку вона завершувалася церквою, пізніше її продовжили до торгового шляху, який ішов до численних поселень над Прутом, а потім на Ясси.
 
195 років тому краєвим інженером став Адольф Марін,
зусиллями якого впорядковано місто Чернівці (1825).
 
Місто почало набирати цивілізованого вигляду, коли крайовим інженером призначили Адольфа Маріна, німця, родом з Галичини. Першим кроком в цьому напрямку було впорядкування в 1825 році площі Ринок. Діяльний архітектор Андреас Мікуліч при підтримці окружного інженера Адольфа Маріна та столичної влади з Відня нарешті домоглися, аби в Чернівцях збудувати ратушу. Споруда була зведена будівельною фірмою Менделя Амстера, споруджувальні роботи велися під керівництвом окружного інженера Адольфа Маріна. Потрібно сказати, що саме стараннями камерального архітектора Андреаса Мікуліча разом із крайовим інженером Адольфом Маріним Чернівці в доволі короткий термін отримали статус впорядкованого міста, європейського зразка. До слова, Адольф Марін був рідним дядьком Ґеорґа Дроздовського, про якого він описав в своєму творі «Тоді в Чернівцях і довкола: спогади старого австрійця», яку давно розібрали на цитати журналісти та вдячні чернівчани.
 
190 років тому відкрито Народний сад (1830).
 
 
Зусиллями Андреаса Мікуліча разом з окружним інженером Адольфом Маріним в 1830 році, за зразком віденських парків, було розроблено проект першого парку в Чернівцях – Народного саду "Фолькгартен" (Volsgarte), який тепер носить ім’я Т. Шевченка.
 
 
170 років тому відкрито Торгово-промислову палату Буковини (1850)
 
 
Палата торгівлі та промисловості Буковини була створена на підставі Указу австрійського цісаря від 18 березня 1850 року і захищала інтереси торговців та промисловців краю. Президентом палати було обрано людину впливову і шановну в нашому місті – директора Буковинської ощадної каси, почесного члена політехнічного товариства у Вюрбурзі, Почесного громадянина міста Чернівці, лицаря Ордена Залізної корони III класу, Ордена Франца Йосифа, Ордена Святої Анни Вільгельма фон Альта. Членами палати були великі землевласники, власники заводів та фабрик, банкіри, купці та інший небідний люд. В коло її діяльності входили справи, що стосувалися митниці, консульств, карантинних закладів, кредитно-позичкових кас, крайових перевезень, залізничного та річкового сполучення, телеграфно-поштового зв'язку, ярмарків, торгів, мір та ваги. Палата торгівлі та промисловості Буковини регулювала торгівельні відносини в краї, сприяла відкриттю базарів, проведенню ярмарків, давала дозвіл на заняття торгівлею, ремеслами, брала дорадчу участь у виробленні митної та тарифної політики, укладанні торгових угод з Румунією, Російською імперією, Німеччиною, брала участь у заснуванні гімназії, торгівельних та ремісничих шкіл. Свідченням її великого впливу та авторитету було те, що Палата була визнана окремим виборчим округом у виборчій системі і отримала 2 місця в Буковинському сеймі та одне місце в Палаті послів Австрійської імперії. Свою діяльність Палата провадила на третьому поверсі чернівецької Ратуші.
 
У 1886 році Палату очолив власник фабрики Фрідріх Лангенган. За його безпосередньої участі молодий буковинський архітектор Фрідріх Ґоттесман, який виграв конкурс, розробив детальний план, спроектував нове приміщення Палати і став керівником будови.
 
 
110 років тому споруджено Палату ремесел та торгівлі Буковини (1910).
Сьогодні це приміщення адміністративного корпусу Буковинського медичного університету.
 
Будівля має чотири поверхи: перші два призначені для потреб палати, інші, як було прийнято – під житло, але при потребі їх перетворювали під службові кабінети. Над ризалітом зведено аттик, прикрашений фігурами. Виразні пластичні прикраси складаються з алегоричної середньої групи – герба із зображенням покровителів палати, двох молодих юнаків (бічні фігури), які тримають герби держав та міста і, як обрамляючий елемент, – герб краю. Пластичні твори виконані за ескізами скульптора, доцента Віденської Академії мистецтв д-ра Геллера майстрами із Відня. Геллер був автором прикрашених лавровим вінком зображень Меркурія на пілястрах споруди. Над центральним входом до приміщення, на стінці над антаблементом, – табличка «Торгово-промислова палата Буковини» із шматочків смальти. Фасад приміщення прикрашає галерея майолікових щитів із зображенням головних знарядь цехових ремесел. На одному із щитів зображено герб міста Чернівці.
 
Дах покритий черепицею, який в центральній частині сягає 28-метрової висоти, що надає споруді величності. Вхідні двері дубові, повністю оздоблені орнаментом із бронзи ведуть до вестибюлю, звідки святкові сходи ведуть до палати. У вестибюлі палати на стелі намальована карта неба, на стінах – мармурові пілястри з позолоченими капітелями, ліворуч біля стіни – пам’ятна дошка. Підлога вистелена мармуровими плитами з різнокольорового зальцбурзького мармуру; праворуч – камін із червоно-сірого мармуру, прикрашений рельєфом із бронзи. Сходи ведуть до палати. На сходовій клітці розмальовані плафон і стіни. На вікнах зображено герби буковинських міст. На торцевій стіні – декоративна картина художника Альфреда Оффнера «Алегорії торгівлі». У вестибюлі палати над зеленим кахельним каміном – портрет цісаря в молодості. 5 вишуканих ламп освітлюють 25-метровий вестибюль. В кінці знаходились кабінети президента та секретаря палати. Кабінет президента оформлений у стилі ампір червоними, пурпуровими та золотими кольорами. Найважливішою і ґоноровою була зала засідань, довжина якої сягає 15,5м, ширина – 8,5м, а висота – 6,5м. На дубовій панелі, яка оперізувала всю залу, поставили лізени – гладкі вертикальні виступи, в яких стояли по дві, виконані скульптором Штьормером, фігурки ангелів. Крайні тримали зображення австрійських цісарів – від часів входження Буковини до складу імперії: Йосифа ІІ, Леопольда ІІ, Франца І, Фердинанда І, у руках решти – емблеми промислів. У залі знаходиться два каміни з мармуру. Над ними – портрети президента палати фон Ланґенгана та віце-президента Тіттінґера на повен зріст. Палата мала також кав’ярню з читальнею, концертною та ігровою залами.
 
Художньо оформлені балкони художнім зображенням підказували, що ліворуч знаходиться палата. А праворуч, у нижній частині, знаходилась кав’ярня «Kaiser Cafe», яка мала літній майданчик. Вона була дуже вишукано оформлена архітектором Ґоттесманом. На спорудження такої вишуканої будівлі було витрачено 607 954 корони 60 галерів.
 
 
В 1911 році на чолі Палати став Вільгельм Тітінгер. Останні роки діяльності Палати були дуже результативними і залишили такі вартісні споруди в нашому місті, як нові готелі, банки, вишукана споруда Зернової біржі на Поштовій (не збереглась), фінансова дирекція (сьогодні приміщення Чернівецької поліції). Це свідчить про дуже добрі фінансові потоки в нашому місті. Проте, свою діяльність Палата припинила у зв'язку з розпадом Австро-Угорської монархії в 1918 році. Важливим в успішній діяльності Палати, мабуть, можна вважати і те, що за 68 років її існування під юрисдикцією Австрійської імперії президентами Палати було лише 3 особи.
 
140 років тому засновано «Міщанську читальню» у Чернівцях (1880)
 
 
Українське Товариство «Руська Бесіда» в Чернівцях було ініціатором заснування громадсько-культурних організацій і «Міщанської Читальні» зокрема, яка була створена в 1880 році. Цій просвітницькій діяльності приділялася дуже значна увага і за короткий період було створено 9 філій і 150 читалень у містах і селах Буковини. Читальні були дуже важливим осередком національного культурно-освітнього, товариського й політичного життя Чернівців, місцем зустрічі й обговорення актуальних питань українства. У діяльності товариства активну участь брали Юрій Федькович, Григорій Воробкевич, Сидір Воробкевич, Осип Маковей та інші. Стараннями товариства видавалась газета "Буковина", популярна література, календарі, підручники, твори Ю.Федьковича, С.Воробкевича, "Ілюстрована історія Буковини» М.Кордуби. Після переходу Буковини під владу Румунії (1918) всі філії і сільські читальні "Руської бесіди" були закриті на Буковині. «Міщанська Читальня» діяла тільки в Чернівцях до 1940 року.
 
160 років тому створено Буковинську ощадну касу з гарантійним фондом 10000 флоринів віденською валютою з ініціативи крайового президента Буковини графа Карла Роткірха-Пантена (1860)
 
120 років тому споруджено будинок Дирекції ощадної  каси (1900). Сьогодні тут знаходиться Чернівецький обласний художній музей за адресою Центральна площа, 10.
 
На початку ХХ століття, впродовж 1900-1901 років, постала найвишуканіша споруда міста. Безперечно, вона є окрасою Чернівців і його гордістю, яка заслуговує стати візитівкою міста як найкраща будівля сецесії. Це приміщення Дирекції ощадних кас у Чернівцях, або, як називали цей банк місцеві українці, «Банк щадничий». Знавці архітектури вважають її однією з найкрасивіших сецесійних пам’яток, які збереглися у Центрально-Східній Європі.
 
Автором справжньої перлини чернівецької архітектури є відомий австрійський архітектор Губерт Ґесснер (Hubert Johann Gessner, 1871–1943). Співавтор – Прокоп Шупіх (Prokop Šupich), будівництво разом з Робертом Вітеком (Robert Vitek).
 
За конкурсний проект Ощадної каси в Чернівцях він отримав першу премію і перше державне замовлення на спорудження такої важливої будівлі, після якої став знаменитим зодчим. Професійну освіту майбутній відомий архітектор здобув в Академії мистецтв у Відні, де навчався з 1894 по 1898 рік у класі відомого австрійського архітектора, теоретика та педагога Отто Ваґнера, який увійшов у світову історію архітектури як яскравий представник «Віденського Сецесіону» та засновник нової Віденської архітектурної школи. Будинок є унікальною пам’яткою архітектури національного значення, споруджений у стилі віденської сецесії. Зовнішнє оформлення та інтер’єри будівлі, виконані під час її спорудження, загалом не зазнали істотних змін з плином часу і зберегли неповторний віденський сецесійний стиль.
 
Архітектор об’єднав у споруді чотири функції: заставне бюро у партері, залу ощадної каси і залу засідань на другому поверсі та архів – на третьому. Споруда своїм триподілом нагадує традиційну схему бюргерських будинків, що фасадом виходять на площу. Вона складається з парадного дому, дворового тракту і задвірка. У передній частині, в партері, – два невеликі приміщення; до вестибюлю примикає репрезентативний хол, справа від нього – сходова клітка, на другому поверсі з боку вулиці – приміщення дирекції. Дворовий тракт містить у партері приміщення бюро та залу обслуговування, які на другому поверсі з’єднувалися за допомогою низки колон і утворювали касову залу (нині відокремлені перегородкою). У задній частині будівлі знаходились склади, на другому поверсі – сейфи. На третьому, призначеному, згідно з проектом, для архіву, в передній частині містилися, очевидно, житлові приміщення для директора.
 
Будівля вражає витонченими інтер’єрами, в яких поєднані скульптура, живопис, ліплення, вітраж, художній метал, дорогоцінні камені. Кольорова гама і орнамент стін, дверей та мозаїчної поліхромної підлоги, гармонійне поєднання майстерного кування, вітражів та скульптури створюють враження цілісного твору мистецтва, виражаючи головну ідею стилю модерн.
 
Вестибюль першого поверху прикрашають шість величних колон. На початку парадних сходів – два пілона, що завершуються чоловічим та жіночим погруддями на фігурних постаментах. Широкі сходи в обрамленні кованих решіток із рослинним орнаментом та стилізованим зображенням птахів (хвости павича) ведуть з першого на другий і третій поверхи. Сходові майданчики між поверхами оздоблені великими вікнами-вітражами із рослинними мотивами – зображеннями яскравих квітів та зеленого листя. На одному з вітражів третього поверху в рослинні мотиви вписано старовинний герб Буковини (голова тура на синьо-червоному полі в обрамленні трьох шестикутних зірок). Стеля над ним прикрашена рельєфним декором з датою зведення будівлі (1900 рік) у вигляді сполучення латинських букв «МСМ». У центрі вестибюля другого поверху знаходяться чотири колони та мармуровий камін у формі трапеції, прикрашений кованою міддю з рослинним орнаментом.
 
Простір другого і третього поверхів об’єднаний овальним прорізом, декорованим рельєфним орнаментом та кованими ґратами, ідентичними тим, що на сходах. Контури цього прорізу повторюються в такому ж овальному мальовничому плафоні на стелі третього поверху. Ця велика алегорична композиція на полотні із зображеннями жіночих фігур та путті. В цьому академічному творі Івасюка виразно прослідковуються риси модерну, що властиво було для ранньої творчості митця. Плафон ощадної каси в Чернівцях в 1907-1908 роках розписав український буковинський художник Микола Івасюк (1865-1937), який отримав академічну освіту у Віденській і Мюнхенській академіях мистецтв (1884-1896). Ретельніше описала художню цінність плафона мистецтвознавець, член Національної спілки художників України Тетяна Дугаєва: «…саме наш буковинський художник зумів у живописній алегорії плафона розкрити, як ніхто інший, мету діяльності щадниці, призначення якої – перерозподіл фінансів від сфери торгівлі та ремесел до науки та мистецтва, від чого, зокрема, залежав високий рівень розвитку духовної сфери.» Символіка персонажів твору та їхніх атрибутів красномовно розкривала тему призначення діяльності головної буковинської щадниці та її роль у діловому житті краю.
 
Варто лише переступити поріг ошатного приміщення Чернівецького художнього музею у Чернівцях, як одразу ж потрапляєш під дивовижний вплив живописного плафона на стелі, що відкривається з другого поверху через наскрізний овальний отвір і саме до якого нібито й ведуть мармурові сходи. Плафон підкреслює небуденність, вивищеність і особливість цього приміщення. Це традиційна форма плафонів для декоративного оздоблення храмів і палаців. У композиції використано класичний прийом «перспективного плафона з ілюзією прориву площини стелі та продовження простору за її межами.
 
Мальовнича багатофігурна композиція була задумана Миколою Івасюком як своєрідна емоційна та змістовна домінанта інтер’єру приміщення. Саме в такому контексті прочитується зміст твору і саме цю ідею творчо реалізував автор. Основну ідею твору уособлюють алегоричні жіночі фігури з атрибутами, ангел та численні путті (амурчики) з квітами. Вони зображені у стрімкому русі, у складних сильних ракурсах, літаючими в повітрі серед хмар на фоні неба та колонади. По центру бачимо струнку витончену постать крилатого ангела з трубою, який є провісником і наставником на добрі справи. В його руці символ миру – оливкова гілка. Ліворуч – три жіночі постаті, які репрезентують торгівлю і ремесла. З кадуцеєм, який вважався символом торгівлі та примирення, зображено богиню щастя та успіху Фелісітас. Водночас згадаємо, що кадуцей є традиційним атрибутом і бога торгівлі Гермеса. Жінка поруч уособлює алегорію ремесел. Вона тримає куделю – давній символ ткацького ремесла й атрибут рукоділля. Праворуч зображені музи – покровительки поезії, мистецтв, наук і освіти. Одна з них – з розгорнутим сувоєм та паличкою для писання. Можна припустити, що це богиня історії Кліо, яка записувала найважливіші події. Зазначимо, що історію древні греки відносили до мистецтв. Поруч художник зобразив жінку, яка тримає ліру – символ музики й творчості. Відомо, що ліра була атрибутом кількох міфологічних персонажів, зокрема й богині Ерато, яка вважалася музою ліричної поезії. У другій руці у неї смолоскип, що символізує знання та освіту».
 
Будинок прекрасно вписується в архітектурну забудову площі і завжди привертає до себе увагу гостей міста, насамперед своїм майоліковим панно. А таємницю його створення та ім’я автора нещодавно відкрила невтомна дослідниця мистецької спадщини Чернівців Тетяна Дугаєва. Улюблене чернівчанами мальовниче майолікове панно, що на фасаді Художнього музею, є творінням художника, графіка та автора творів монументально-декоративного мистецтва Йозефа Августа Лянґа (1873–1936). Панно для будівлі колишнього Ощадного банку Буковини виконували на угорській фабриці в місті Жолнаї. Кераміст Генрік Дарілек (Henrik Darilek) втілював проект у матеріалі, працюючи з керамічними глазурованими плитками та малюнками, з яких утворена композиція Йозефа Лянґа. “Величний твір автора є яскравою мистецькою алегорією образу Буковини, представленої художником у вигляді прекрасної жінки із зеленою гілкою у руці. Її білосніжний одяг прикрашає історичний герб краю. Вона розміщена на тлі помаранчевої тоги чоловіка, який уособлює імператорський дім Габсбургів. Меч у його руці – емблема влади та імператорської гідності, а широко розправлені крила над ними – символ тріумфу та захисту. Ці постаті є урочистою й виразною домінантою багатофігурної композиції, в якій втілена тема вшанування Буковини іншими землями Австро-Угорщини з нагоди ювілею затвердження конституції та отримання герба краю”.
 
Складна багатофігурна поліхромна композиція на міфологічну тематику проводить паралель між Римською імперією та Австро-Угорщиною доби Франца Йосифа І. В образах 12 богів зображено 12 найважливіших провінцій імперії, які символізують економічне процвітання краю й усієї монархії. На панно боги розташовані мальовничими групами згідно з основним принципом модерну: динамічна рівновага замість дзеркальної симетрії.
 
Зліва від центральної осі композиції під покровом крил австрійського орла – два найголовніші божества Олімпу: Юпітер і Юнона.
 
Юпітер – цар та батько богів і людей – зображений у яскравій оранжевій тозі, що нагадує сонце. У Римі скульптурам Юпітера надавали іноді вигляду правлячого імператора. Тож не дивно, що тут Громовержець має портретну подібність до молодого цісаря Франца Йосифа І й уособлює столицю монархії та Нижню й Верхню Австрії (Österreich). Золотий віночок з лавра у правій руці Юпітера символізує перемогу та славу. Увігнаний у землю меч означає мир.
 
Поруч у білих шатах – Юнона, дружина Юпітера, цариця всіх богів та людей, покровителька успіху. Плющ у її руці символізує єдність всіх провінцій. Герб Буковини на її грудях свідчить про її належне місце в пантеоні богів та в складі Австро-Угорщини. Відень-Юпітер неначе приймає наймолодшу провінцію, Буковинське герцогство, до австрійської цісарської родини.
 
У нижньому лівому куті панно три божества. що репрезентують австрійські землі. В синьому плащі воєнного смутку богиня-войовниця Мінерва. Уособлює герцогство Штирія, де здавна розвивалося зброярське ремесло.
 
Поруч – Аполлон з лірою, покровитель музичного мистецтва. Є символом герцогства Зальцбурґ – батьківщини геніального Моцарта. Аполлон зображений у вигляді засмаглого атлета-спартанця Гіацинта з кривавою раною на скроні, що став жертвою підступного Зефіра. Художник удався до сюжету першої опери «Аполлон і Гіацинт» Моцарта. На правій скроні Аполлона сяє яскрава зірка, як символ геніальності, неперевершеності, божого обдарування.
 
У пелерині місячного кольору – Діана, богиня лісів, мисливства та гір. Вона уособлює герцогство Каринтія, значна частина якого розташована у східних Альпах з багатою фауною та флорою.
 
Справа від Юпітера знаходяться дві богині, які персоніфікують провінції Центральної Європи. Це богиня вічної молодості Ювента (у греків вона зветься Гебою), яка тримає порцеляновий глечик. На Олімпі ця чарівна богиня частувала богів нектаром та амброзією. що забезпечувало їм вічну молодість та безсмертя. Її постать є втіленням образу королівства Богемія (Чехія) зі столицею Прагою. Прага з її численними пам’ятками архітектури, образотворчого мистецтва, з великими і давніми традиціями в музичному й театральному мистецтві вабила тих, хто прагнув відпочинку та розваг. Курорт у Карлових Варах лікував хворих, а також тут виготовляли порцеляну.
 
Поруч знаходиться граційна постать золотоволосої Венери – богині кохання та вроди, чарівної жіночої принадності. Кужіль у її правій руці символізує появу нового людського життя як вершини кохання. Ця богиня уособлює Моравію, де здавна займалися ткацтвом.
 
Праворуч від Венери є група з трьох постатей, що символізують морські провінції на східному узбережжі Адріатичного моря. Тут розвинуті мореплавство, торгівля і в пошані виноградарство. Одна з фігур, ймовірно, Бахус – бог вина, рослинності, родючості, покровитель виноградарства та виноробства. Він зображений босоніж у зеленаво-блакитному вбранні, з ніжним жіночим обличчям і прикритий великим пальмовим листком. Уособлює королівство Далмації (нині адріатичне узбережжя Хорватії та Чорногорії).
 
Поруч, у розкішній пурпурній тозі, що символізує багатство, в аристократичних сандалях чорнявий бог-красень, покровитель торгівлі Меркурій. У руці тримає атрибути свого ремесла – чарівний жезл-кадуцей з крильцями. Уособлює портове місто і торговий центр на Адріатиці Трієст, яке разом з півостровом Істрія утворювало Приморську провінцію, населену італійцями, хорватами та словенцями. З ними ще одна богиня-вісниця з маленьким крильцем на голові. Вона виконувала роль зв’язківця між центром імперії та її південними володіннями. Можливо, вона символізує альпійські провінції – Тіроль та Форальберґ.
 
І, нарешті, найвіддаленіші східні провінції. У вінку з колосся, в одязі селянки зі снопом у лівій руці стоїть Церера – богиня родючості та хліборобства. Вона уособлює королівство Галичини та Володимирії (Galizien und Lodomerien) з великим герцогством Краківським. Разом з нею веде білого коня назустріч головним богам Бог-трудівник вогню, ковальства та ремесел Вулкан – символ Австрійської Сілезії (Шльонська), краю вугілля та металу. Саме білих тварин приносили в жертву верховним божествам у давні часи. В гриву коня вплетені колоски пшениці. Буковина й Галичина відправляли до Австрії велику рогату худобу, коней і хліб.
 
В одязі богів помітно багато сонячного кольору всіх відтінків. На панно золоті плями були покриті сусальним золотом, але окремі деталі сяють лише в певний час – опівдні. Видовище, що вражає несподіванкою, триває лише 14 хвилин. У цьому також криється великий символ розквіту, зеніту слави «золотого часу» Австрійської імперії на початку ХХ ст., коли творилося це панно.
 
На даху над карнизом встановлено дві жіночі скульптури. Будинок на рівні вікон другого поверху прикрашає фриз у вигляді мальовничо розкиданого листя, що колись було вкрите позолотою. Вікна декоровані ліпниною. Двері центрального входу металеві двостулкові ковані з рослинним орнаментом і стільниками та горизонтальними вставками із зображенням бджіл. Вони є символами того, що якщо працювати, як бджілки, то й буде що носити до стільників – банк Ощадниці. На пілонах обабіч дверей – скульптурні зображення двох грифонів, які ніби стережуть вхід до будинку. 
 
110 років тому в Чернівцях відкрито приміщення філії Англо - Австрійського банку
(Banca anglo-austriacă, sucursala Cernăuţi, 1910).
 
До функцій філії входило: надання кредитів промисловим та торговельним підприємствам, проведення операцій з валютою, фінансування фірм. В міжвоєнний період в ньому працював простим банківським службовцем Ґеорг Дроздовський, майбутній письменник і журналіст, який більше любив ходити до театру і займатися творчістю.
 
Сьогодні в цьому строгому і вишуканому будинку за адресою, Банкова, 1 знаходиться Коледж Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
 
115 років тому – відбулося урочисте відкриття Польського Дому (2 грудня 1905)
 
 
Польський Народний Дім, перебудований у стилі польського, так званого Зиґмунтовського ренесансу XVI ст. із модернізованим ренесансним аттиком під потреби громади та «діамантовим» рустом і освячений в грудні 1905 року. Проектом перебудови керував відомий львівський архітектор Франц Сковрон, оздобленням великої зали, призначеної для театральних імпрез, балів, зібрань та урочистостей, займався Конрад Гурецький.
 
Інтер’єри були оформлені польсько-австрійським архітектором, художником, професором, ректором Львівської політехніки Едгаром Ковачем. Він народився у селі Карапчів, Вижницького району, навчався у школі в Чернівцях і відвідував приватну художню школу Міхала Едварда Годлевського. Пізніше навчався у вищих школах Європи. Він запровадив так званий «східногалицький стиль», який ввійшов в історію мистецтва під назвою «Стиль Закопане». Представники Закопанської школи Скварницький та Герасимович виконали різьбу по дереву. У її оформленні брав участь художник Станіслав Качор-Батовський та польський скульптор Юліан Марковський. На жаль, розкішний дизайн приміщення зберігся хіба що на давніх світлинах та в пам’яті чернівчан поважного віку. Єдина пам’ятка з тих часів, яка свідчить про вишуканий інтер’єр – горель’єф «Адам Міцкевич», робота Марковського. 
 
 
В народному домі концентрувалося все життя польської громади. Тут розташувалися польські товариства: спортивно-гімнастичне – «Сокіл», академічне – «Оґніско», Бурса польська реміснича ім. Яна Кілінського, польська читальня в Чернівцях, Товариство польських вчителів Буковини, Товариство друзів польської сцени, приватна польська гімназія, а також кінотеатр «Модерн» і цукерня і сніданкові покої Гурецького.
 
У 1918–1919 роках тут діяла польська Національна Рада, керівником якої був відомий лікар Станіслав Квятковський. Польський дім став центром культурного життя польського населення краю і залишався ним аж до приходу радянських військ. Сьогодні в лівому крилі продовжує свою діяльність польська громада Чернівців.
 
115 років тому відкрито Чернівецький німецький міський театр
(нім. "Stadttheater") (3 жовтня 1905)
 
 
За цим посиланням можна детальніше почитати про “цю мрію з оксамиту й золота”, як красиво сказав про чернівецький театр австрійський публіцист Георг Гайнцен. Герман Гельмер - «Один з творців вишуканої перлини Чернівців».
 
 
 
Фото з архіву Едварда Туркевича, інтернет-ресурсів та Капуштенської Ольги.