31-12-2020

Інтелектуальний календар ГРУДЕНЬ - 2020: В.М. Ботушанський, Г.Д. Блоштейн, О.З. Гузар

В останній день року, що минає, ювілейні дні народження мають чернівчани, які залишили своє дуже посутнє значення в різний час, в різні історичні моменти в житті міста Чернівці.
 
 
 
 
 Цього дня виповнюється 85 років від дня народження історика, доктора історичних наук, професора Василя Мефодійовича Ботушанського (31 грудня 1935)
 
Він народився в селі Оселівка Кельменецького району. Після закінчення історичного факультету Чернівецького держуніверситету працював вчителем. Проте здібного студента запримітили під час навчання і в 1967 році запросили на навчання в аспірантуру. З 1969 року Василь Мефодійович працює науковим співробітником Чернівецького відділу Інституту історії АН України. З 1978 року перейшов на кафедру історії України Чернівецького університету ім. Юрія Федьковича, яку очолює з 1990 року по сьогодні.
 
Коло його наукових зацікавлень : Аграрні відносини Буковини ХІХ – поч. ХХ ст.; Суспільно-політичне, національно-культурне життя Буковини у ХІХ – поч. ХХ ст.; Буковина у контексті міжнародних відносин (ХVІІІ – ХХ ст.); Українсько-молдавські зв’язки.
 
 
Василь Мефодійович – автор поважних наукових монографій та упорядник надзвичайно важливих та унікальних видань з історії Чернівців. Серед них такі, як: «Становище і класова боротьба селянства Північної Буковини в період імперіалізму», «Сільське господарство Буковини: Друга половина ХІХ – початок ХХ ст..», співавтор праці «Нариси історії Північної Буковини», «Народне віче Буковини: 1918-93», «Чернівецький університет: Сторінки історії», «Буковина: історичний нарис», «Василь Ботушанський. Галина Чайка. Еміграція з Буковини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – Чернівці: Технодрук, 2009. – 384 с.»
 
Упорядкував серію збірників документів: «Боротьба трудящих Північної Буковини проти соціального і національного гноблення у другій половині ХІХ - початку ХХ ст..». Незмінним інтересом в науковців та журналістів користується видання «Буковина в роки Першої світової війни 1914-1918 рр. Документи / Упорядкування, передмова, коментарі, переклад з німецької та російської мов В.М. Ботушанського. – Чернівці: Технодрук, 2014. – 356 с.»
 
Василь Ботушанський надрукував низку ґрунтовних статей з питань історії та культури Буковини, зокрема, про Юрія Федьковича, Ольгу Кобилянську, Йозефа Главку, Костянтина Томащука…Для небайдужого до української культури, науки та життя Чернівців назагал читача буде невеличке видання Василя Мефодійовича «Степан Смаль-Стоцький – видатний діяч Буковини», яке він сам назвав «штрихи до портрета». Там багато цікавих фактів, написаних на основі архівних та літературних джерел.
 
 
 
На окреме слово подяки заслуговує таке фундаментальне видання, як «Чернівці: Історія і сучасність. Ювілейне видання до 600 – річчя першої писемної згадки про місто (Кол. монографія) В. М. Ботушанський, С. В. Біленкова, О. В. Добржанський та ін. За заг. ред. В. М. Ботушанського. – Чернівці: Зелена Буковина, 2009. – 586 с. іл.». При підготовці цього ювілейного видання професор Ботушанський не тільки взяв на себе місію зібрати авторитетних фахівців і підготувати всі розділи з життя Чернівців, але і сам написав ґрунтовний найбільший розділ «Місто в період австрійського правління».
 
Він приклав чимало зусиль до такої фундаментальної праці, як «Звід пам’яток історії та культури України. Чернівецька область». Матеріали до багатотомного енциклопедичного видання. Василь Мефодійович був не тільки членом редакційної колегії тому, але й підготував не один десяток фахових гасел до цієї унікальної праці.
 
За свою багаторічну наукову працю він має державні відзнаки: «Відмінник освіти України», орден «За заслуги» 3-го ступеня (2007), медаль «На славу Чернівців» (2010), персональну відзнаку Національної спілки краєзнавців України «Почесний краєзнавець України».
 
Детальніше з науковими пошуками та виданнями професора Василя Ботушанського можна познайомитись в бібліографічному покажчику, який студенти та колеги по кафедрі підготували до його 75-річного ювілею.
 
Ботушанський Василь Мефодійович. Біобібліографія [Текст] : до 75-річчя від дня народж. / Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича ; [уклад.: Л. М. Дробіна, Г. В. Чайка ; авт. біогр. довідки Г. М. Скорейко]. - Чернівці : [б. в.], 2010. - 87 с.
 
 
 
 
 
31 грудня – 125 років від дня народження письменника та публіциста Григорія (Герша) Давидовича Блоштейна (1895 – 1978).
 
Він народився в місті Ковенської губернії (тепер Литва). Вже в юнацькому віці він почав писати поезію, а потім і прозу на ідиші та друкуватися в періодичних виданнях. Трагічні події початку ХХ століття наклали свій відбиток на його життєву долю. Він жив і працював в Харкові, а потім аж на Кубані. В 1925 емігрував до Аргентини, співпрацював у робітничій пресі. Впродовж 1926–1931 років редагував прогресивний єврейський журнал «Найвелт» ( «Новий світ»). Після арешту в 1931 році був висланий з Аргентини і в 1932 поселився в Україні, в Харкові, де активно зайнявся літературною та журналістською працею. Під час війни був евакуйований в Казахстан, звідки повернувся Чернівці, де і провів все своє наступне життя.
 
Блоштейн є автором збірок поезій «На сонячних сходинах», «Пісні боротьби», «Співаємо і сміємося», «Хуан Жорке говорить», «Я молодий», «Вірші», «Нові вірші»; збірок оповдань і нарисів: «Біробіджанські начерки», «Барикади під пальмами», «На тому самому дереві», «Між вовків»; повістей: «Мануель Пек і його підприємство», «Останні новини»; роману «Дзеркала», роману-трилогії «Без дому».
 
Член Спілки письменників СРСР з 1934 року. Відійшов у вічність 28 листопада 1978 року і похований в Чернівцях на єврейському кладовищі в «Історико-культурному заповіднику «Кладовище на Зеленій вулиці».
 
31 грудня – 135 років від дня народження журналістки, громадської діячки жіночого руху на Буковині, членкині ОУН Ольги Захарівни Гузар (1885 – 1945)
 
 
Вона народилась у Відні в греко-католицькій родині генерала Захарія та Августи Павлюхів (нім. Pawluch). Отримала добру освіту, закінчила Інститут молодих дівчат у Перемишлі. Від 1910 року разом з родиною мешкала у Чернівцях. Багато років очолювала товариство «Жіноча громада», була президентом допомогового товариства «Мироносці», делегатом від українського жіноцтва на жіночому конгресі меншин у Бухаресті. Дописувала до «Літературного Наукового Вісника», друкувалася у тижневику «Рідний край», в газеті «Час» (1928–1940) редагувала жіночу сторінку. Перекладала твори німецьких і французьких письменників. У липні 1941 належала до чільних провідників Української національної ради Буковини й Бессарабії. У вересні того ж року разом з О. Зибачинським і В. Князьким передала німецькому уряду (через консула у Чернівцях) меморіал українського населення Буковини з протестом проти румунської окупації та вимогою приєднати Буковину до України. Звичайно, що румунська влада їй того не пробачила і О. Гузар була серед головних обвинувачених на Ясському процесі ОУН у січні 1942, де їй присудили п’ять років ув’язнення. А в 1944 році її заарештували радянські органи державної безпеки за звинуваченнями у зраді Батьківщині та участі в діяльності ОУН Буковини. Померла в ув’язненні 23 травня 1945 року.
 
В 1991 її добре ім’я реабілітували. В Чернівцях біля стадіону «Буковина» одну з невеличких вуличок в кварталі вілл, в якому вона проживала з родиною, названо на її честь – вулиця Ольги Гузар.
 
Її чоловік Володимир Гузар (1888–1944) народився на Львівщині в родині знаменитих Гузарів. Він був дядьком кардинала УГКЦ Любомира Гузара. Студіював медицину у Львівському університеті та докторантуру у Відні. По їх закінченні приїхав працювати в Чернівці. Був дуже добрим і знаменитим лікарем у нашому місті, зокрема лікував О. Кобилянську та її родину. Його лікарський кабінет був розташований в домі Залозецьких на вул. Руській, 15. Не оминав і громадської роботи. Активно співпрацював у товариствах «Український Народний дім», «Чорноморе», «Довбуш», був головою «Буковинського кобзаря»», займався благодійницькою діяльністю. Життя доктора Гузара закінчилося в застінках НКВС, він похований на Руському цвинтарі в Чернівцях.
 
Їхні діти перейняли любов до України та активного громадського життя, за що й поплатилися. Дочка Одарка була художницею, разом із чоловіком О. Чемеринським розстріляна німцями у Бабиному Яру; син Ростислав в 1944 році заарештований органами НКВС і засуджений до 20-ти років таборів, де й помер в ув’язненні.
 
Старші сини Дмитро та Любомир емігрували до Франції. Любомир – один із засновників націоналістичного руху на Буковині, співзасновник і адміністратор тижневика «Самостійність» (Чернівці). Як секретар делегації Карпатської України брав участь у Віденському арбітражі 1938, де виступав разом із А. Волошиним та І. Рогачем, зокрема проти рішення нацистської Німеччини й фашистської Італії про передачу частини української території Угорщині. Після Другої світової війни понад 30 років був директором тижневика «Українське слово», вів хроніку українського мистецького життя у Парижі. Зі здобуттям Україною незалежності відвідав Чернівці, дописував до місцевого часопису «Час».
 
Підготувала Леся Щербанюк