08-02-2021

Нові надходження: Мачківський М. А. Древо триєдине. Замість роману…, Канюк Сергій Твори: оповідання, новели, ескізи, повість, поезії

У викладачів філологічного факультету ЧНУ є добра традиція – поповнювати фонди Муніципальної бібліотеки ім. Анатолія Миколайовича Добрянського. Цього разу нам пощастило отримати два видання від Ольги Василівни Меленчук – кандидатки філологічних наук, відомої шевченкознавці, невтомної дослідниці буковинського літературного процесу.
 
Першим хочемо презентувати видання «Древо Триєдине» Миколи Мачківського, яке побачило світ у 2020 році.
 
Мачківський М. А. Древо триєдине. Замість роману…/ М. А. Мачківський. – Кам’янець-Подільський: ТОВ «Друкарня «РУТА», 2020 – 560 с.
 
На превеликий жаль, М. Мачківський помер 22 листопада минулого року внаслідок коронавірусної інфекції. Вкотре переконуємося в тому, що небеса забирають найкращих, але у своїх віршах, статтях, роман письменник житиме вічно. Доки ми читатимемо його твори – він житиме в наших думках, словах і серцях. Книжка присвячена Хмельницькому обласному літературному музею, бо автор довгий час працював у ньому і сприяв його розвитку.
 
 
В якості епіграфа використано вірш з ранньої поетичної творчості Мачківського:
 
«Квітує древо триєдине,
Щоб оновився знову світ
І не губився світ людини,
А вивільнився з чорних бід»
 
Образ «триєдиного древа» був для письменника сакральним, метафізичним і центральним у творчості. Існують різні інтерпретації цього образу: для когось це елементи біблійних сюжетів – Батько, Син, Дух Святий, для когось образи батька, матері і дитини, хтось виділяє тут три найголовніші якості людини, хтось – основні умови життя. Цей образ багатозначний, а тому такий цікавий. Власне, автор вкладав у нього глибокий сенс, який містив початки в образі сім’ї.
 
Передмову до видання написав Василь Горбатюк, який назвав його «Не роман – щось більше». Ми не можемо не погодитися з паном Василем, адже книжка вражає своєю багатогранністю і структурною складністю. Видання поділене на чотири розділи, додатки, епістолярій, «Подзвіння праджерел», «Творчі профілі», «З літературної пошти», «Фотовернісаж». Воно дозволяє відтворити в уяві соціально-культурну атмосферу другої половини ХХ століття. Особливо приємно серед легіону невідомих поки письменників зустрічати знайомі імена. А ще приємніше усвідомлювати, що видатні українські літературознавці і письменники викладають на рідній кафедрі української літератури ЧНУ.
 
А тепер про особливе: Микола Мачківський родом зі Славутського району, що на Поділлі. Все своє життя провів у рідному Хмельницькому, сприяв культурному розвитку та збагаченню нашого краю. Чому нашого? Бо я також родом з Поділля, але вже три роки називаю Чернівці своїм домом. Після прочитання «Древа триєдиного» зрозуміла, що повз увагу пропустила багато сучасних хмельницьких авторів і мені стало совісно. Література Буковини зачарувала мене своєю етнічною різноманітністю, а особливо – єврейським елементом. Як виявилося, на території Хмельниччини є величезна кількість письменників, історія кожного з яких особлива. Саме ці історії, зокрема і свою розповідає у книжці М. Мачківський. Кожен його есей, оповідання чи спогад – реальні події, які відбувалися в культурному житті України. Найперше що мене дійсно щиро вразило – кількість імен невідомих мені досі українських письменників. Дуже цікаво читати про стосунки всередині Спілки письменників України, про історії людей. Зізнаюся: я дуже люблю читати тексти, в яких є алюзії та ремінісценції, історії переплітаються, діють реальні люди. Саме це можна знайти на сторінках «Древа триєдиного».
 
Починається ця небуденна історія з тексту «Чужа криниця», в якому автор розповідає про себе і про початки формування свого поетичного слова. Він згадує тут історію Юрія Клена, який в далекому 1941 захистив його матір і покарав кривдника, згадав про Михайла Коцюбинського – класика української літератури, який часто бував у їхньому селі. Загалом, ця книжка – це безперервна вервечка історій, спогадів, імен, інколи заплутаних (особливо, коли імена незнайомі тобі), а інколи дуже близьких. Особливі відчуття гордості і внутрішнього тепла з’являються, коли автор з пошаною говорить про Богдана Мельничука – професора кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича.
 
Леся Українка писала:
 
«Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало!»
 
Микола Мачківський з болем та жалем розповідає про горе та біди, яких зазнало Поділля. Народжений в розпал війни, він змалечку навчився виживати. Йому довелося зазнати багато особистого лиха. Першим на думку приходить момент, коли хлопчина намагався врятувати матір і хату, через це запалав у вогні, довго лікувався, а потім практично оглух. Людська порядність, любов і жертовність не приходять з часом, з ними народжуються. Історія малого Миколи Мачківського це вкотре доводить. А ще письменник власним прикладом демонструє, що ніколи не можна здаватися, треба пробувати доти, доки не вийде. Його шлях до публікації був тернистим, але він не здався. Я щиро захоплююся внутрішньою силою цього чоловіка. Він – приклад для багатьох талановитих, але невпевнених в собі письменників.
 
Також варто відзначити неймовірну мову цього видання, вона метафорична, збагачена зворотами та порівняннями. Кожне речення плавно перетікає в інше, поступово відкриває читачам глибини внутрішнього світу автора і навколишнього середовища. Очевидно автор підсвідомо відчував близький кінець свого життя, тому закарбував на папері безцінні спогади, це роман-підсумок, крапка у творчості М. Мачківського.
 
Ми щиро раді отримати це ґрунтовне видання у подарунок, бо воно стане в пригоді не лише вузькому колу філологів, а й іншим дослідникам, історикам, та читачам.
 
 
 
Також видання збагачене великою кількістю архівних світлин, на яких не лише Микола Мачківський, а й багато відомих і маловідомих українських письменників.
 
 
«..Такої пісні я бажаю,
Щоби була сумна-сумна
І щоб тужна була без краю
Така, як доленька моя.»
 
«Хотів би» Сергій Канюк
 
2020 рік здивував. Якщо не брати до уваги пандемію, то в «літературному» аспекті рік видався напрочуд вдалим. Минулого року світ побачили не лише книги сучасних українських авторів, а й були відшукані, упорядковані і виданні твори авторів інших століть. Одним з таких приємних заходів стало видання творів Сергія Канюна за редакцією Ольги Меленчук.
 
Канюк Сергій Твори: оповідання, новели, ескізи, повість, поезії / упорядкув. Ольги Меленчук. Чернівці: Букрек, 2020. 264 с.
 
 
Обкладинку прикрашає фото Центральної площі в Чернівцях (Ringplatz) початку ХХ століття і, ніби, занурює нас в цю атмосферу, допомагає зрозуміти, в який час жив і творив автор. Видання має 264 сторінки і вміщує в собі передмову Ольги Меленчук, цілий ряд прозових творів Канюка, вибрані поезії, примітки, бібліографічний додаток і післямову Богдана Мельничука. Вже з перших сторінок видання зацікавлює та інтригує. Постійно думаєш: як писав Канюн, про кого, про що, і власне, хто він?
 
Як зазначає упорядниця Ольга Меленчук, Сергій Канюн знаний в Україні як політик. Про його багату поетичну і прозову спадщину пересічним читачам мало відомо. Це пов’язано насамперед з тим, що С. Канюка репресувала радянська влада і його твори не видавалися. Є. Нахлік в антологію «Образки з життя» вмістив 2 оповідання Канюка («Варварка», «Вже дорожче»). Більше твори цього автора не друкувалися. Не дивно, чому українському читачеві невідома постать Канюка-письменника. Для того, щоб поширювати його вельми особливу з точки зору естетики творчість, треба було перш за все видати його твори. Читачі обов’язково з’являться, адже життєвий і творчий шлях цього чоловіка складний і цікавий.
 
З передмови дізнаємося про те, що народився Канюк на Буковині, в Кіцманському районі, селі Хлівище. Родина мала 6 дітей і ледь зводила кінці з кінцями. Після смерті батька – годувальника сім’ї , становище погіршилося ще дужче. На жаль, багато цікавих, виняткових свідчень про дитинство Сергія Канюка не збереглося, тому біографи мусять обходитися загальною інформацією. Мати Сергія – З. Канюк була поеткою, хоча закінчила лише 4 класи польської школи і не вміла писати кирилицею. Очевидно, талант і жага до письма – речі виняткові, навіть якщо трапляються в сільській бідності, стражданнях, мають свій особливий вияв. У випадку З. Канюк це стали вірші, пройняті фольклорними мотивами, вони нагадували тужливу пісню і оповідали про складне життя багатодітної вдови. Талант матері передався Сергію, вже з 1890-х він почав віршувати. Його подальша доля була пов’язана з вчителюванням, участю в комуністичних партіях і гуртках та постійній боротьбі проти румунської експансії на території Буковини. Через свої переконання був змушений тікати в Галичину, Кам’янець-Подільський, а згодом в Харків, де і залишився жити. Був на 10 років засуджений і висланий в концентраційний трудовий табір в Сибір ,та лише після смерті його було реабілітовано.
 
Видання налічує 26 прозових творів, серед яких є оповідання, повість, новели, гуморески, казка.
 
У творчому доробку Канюка є багато різножанрових творів, дивує і захоплює різноманіття тем і проблем, які розкриває в своїх творах автор. Одним з найцікавіших і найскладніших є твір «Білий платок». Петро і Зоня – закохана пара молодих революціонерів, вони мріють змінити світ на краще. Хлопця арештували і дівчина збожеволіла. Серце розривається, коли читаєш фрагменти божевілля закоханої, перед очима зринають ці образи, вони нагадують про несправедливість і цинізм, які панують в світі. В цьому творі яскраво видно поєднання «класичної», старої манери письма з новою, модерністською. У творі наявний глибокий психологізм і підтекст, що відчитується в монологах Зосі. Тема божевілля лише починала розвиватися в цей час, тому оповідання Канюка є цінним прикладом нового письма. Сюди ж можна віднести «Послідній рецепіс» , яке є прикладом оповідання ще й про матеріальну скруту. В таких прозових творах С. Канюк піднімає тему безгрошів’я , голоду, людських поневірянь. Ці твори насичені політичними поглядами письменника.
 
В багатьох своїх творах автор порушує вічні проблеми: добро і зло, аморальність, кохання, зрада, заздрість. Прикладами таких творів є «Донощик», «П'ятнадцять літ», «Без любови», «Кляте місце», «Хто винен?»
 
Особливе місце посідають твори пов’язані з релігією і духовенством. В одних автор засуджує неправомірні дії священників, їхнє збиткування над простим народом(«На Підгір’ю»). А в інших прославляє християнство і віру в Христа Бога. Таким є оповідання з елементами автобіографізму «Перша потіха», в якому чоловік перед смертю сповідається і відчуває полегшення. «Горе вмирати, не позбувшись туги з серця» - зазначає автор.
 
Деякі твори пронизані гумористичними, інколи навіть сатиричними мотивами. Серед них варто виділити «Благородні», вже з назви зрозуміло, що автор збирається засуджувати тих, про кого піде мова, але використовує для цього елементи гумору і сатири. «В гості», «Фонетика» приклади викривальних творів, автор мав на меті показати основні негативні риси суспільства, засудити їх і висміяти.
 
Більшість творів С.Канюка мають трагічний, фатальний фінал. Серед них можна назвати повість «Остапова любов», оповідання «Судьба», «Жалоба». Ці твори демонструють приклади з українського народного життя, допомагають розібратися в психології людини, осягнути суспільно-політичну та економічну ситуацію в Україні на кінці ХІХ- поч. ХХ століть.
 
Серед віршових творів С. Канюка особливе, і очевидно, найбільш вагоме місце належить інтимній ліриці. У таких творах присутній елемент нерозділеного кохання, зради, туги ліричного героя за коханою дівчиною. «В чужині», «Тоді Великдень празнували», «Ще знає той лісок», «Усе ще те саме», «Єї (на Різдво Хр)» - приклади інтимної лірики С.Канюка.
 
Громадянська і філософська лірика посідали чільне місце в творчому доробку поета. Вірші «Востаннє», «На святий вечір», «Хотів би», «Моє прощання», «Мені аж лячно,як згадаю» є прикладами таких творів. В них автор розкриває власну душу, він згадує про розлуку з Батьківщиною, арешти, поневіряння, мислить про сенс свого існування і визначає свій життєвий маніфест «..Такої пісні я бажаю, щоби була сумна-сумна. І щоб тужна була без краю, така, як доленька моя.» У вірші «Над Прутом при зорях» спостерігаємо фольклорний романтичний мотив зачарування хлопця русалками.
 
Закінчують це ґрунтовне видання примітки, бібліографічний додаток, укладені Ольгою Меленчук. Та післямова Богдана Мельничука, де він оповідає про шлях дослідниці, кандидата філологічних наук Ольги Меленчук, до творчості Сергія Канюка і видання цієї серйозної, важливої книги. Читачі мають прекрасну можливість відкрити для себе та додати на свої книжкові полиці ще одного оригінального і цікавого сина Буковини – Сергія Канюка.
 
Ольга Василівна Меленчук- кандидатка філологічних наук, викладачка кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, шевченкознавиця. Авторка «Шевченкознавчий дискурс Сергія Єфремова у контексті українського літературознавства» (2013), «У мистецькому різнобарв’ї. Тарас Шевченко в образотворчому та декоративно-прикладному мистецтві Буковини» (2016). Ольга Василівна часто виступає укладачем видань, автором передмов.
 
 
Ольга Меленчук і Олена Лисенко
 
 
Підготувала Олена Лисенко