12-02-2021

Нові надходження: Пивоваров Сергій Володимирович: бібліографічний покажчик (до 60-річчя з дня народження)

Як завжди, коли в гості в Муніципальну бібліотеку заходить професор Сергій Пивоваров, то ми вже знаємо, що в столиці, у видавництві Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника вийшли добрі книжки, які без його зусиль ніколи би не потрапили в бібліотеки Чернівців. От і в перші дні цього року ми отримали дуже вартісні книги. Серед них одна порівняно скромна за розміром, але надто дорога та цінна за змістом для самого Сергія Володимировича насамперед. Це бібліографічний покажчик «Пивоваров Сергій Володимирович (до 60-річчя з дня народження)».
 
 
 
 
 
 
Пивоваров Сергій Володимирович: бібліографічний покажчик (до 60-річчя з дня народження) / авт. вступ. тексту: Т. С. Благодір, А. С. Пивоваров; упоряд. бібліографії: В. А. Калініченко, В. Ю. Сушко. – Київ: НКПІКЗ, 2020. – 88 с.
На передодні нового року він відзначив свій ювілейний день народження, про що ми писали на сайті бібліотеки.
 
Археологія – головне захоплення всього життя професора Сергія Пивоварова.
 
Це невеличке видання завжди надто вартісне для науковців, так як воно на даний момент якби підсумовує всю наукову спадщину вченого, яка за десятиліття праці знайшла своє втілення в багатьох вітчизняних та закордонних виданнях, які виходили інколи досить мізерним тиражем і майже недоступні для зацікавленого читача. Адже доктор історичних наук, професор Сергій Володимирович Пивоваров належить до вузького кола дослідників археологічних старожитностей України та Буковини і є шанованим та авторитетним вченим серед колег-археологів.
Він присвятив свої наукові пошуки вивченню пізньоантичних впливів на східноєвропейське населення в першій половині І тисячоліття н.е., дослідженню старожитностей райковецької (VIII – ІХ ст.) та давньоукраїнської (ХІ – перша половина ХІІІ ст.) археологічних культур, історії Хотинської фортеці в середньовічний та модерний часи. Він добре знаний серед дослідників нумізматики та фалеристики, краєзнавців Чернівців та Буковини, дослідників церковної археології, де завжди з увагою дослухаються до його професійної думки. Та власне, про коло наукових зацікавлень професора Пивоварова свідчить поважний перелік дисциплін, які він підготовив і читав: «Історія стародавньої Греції та Риму», «Нумізматика, геральдика, сфрагістика», «Історія первісного суспільства», «Археологія України», спецкурси «Культура та побут античного світу», «Давньоруські археологічні пам’ятки Буковини», «Археологія Буковини» та інші прецікаві науки.
 
Для професора Пивоварова це видання підготували його вдячні студенти, колеги та родина. Вступне слово до батькового ювілею написали: син Андрій Пивоваров та донька Тетяна Благодір (Пивоварова). І ми вперше привідкрили маловідомі сторінки з життєвих стежин Сергія Володимировича. Про те, що любов до історії прищепив йому батько та шкільний вчитель історії, і то саме до давньої. А розкопками, як і колекціонуванням, він зайнявся ще школярем і в міському народному музеї він був самим талановитим екскурсоводом.
 
Тому зрозуміло, що під таким впливом він подався на історичний факультет Чернівецького університету. А тут уже відомі викладачі-патріархи тільки утвердили його в правильності обраного життєвого фаху. І зрозуміло, що улюбленим викладачем став невтомний дослідник археологічних скарбів Буковини, історик світової слави професор Борис Тимощук. І молодий науковець цілковито занурився в розкопки, в науку та в пошуки «документів», які би підтверджували наукові припущення. Адже артефакти, які підтверджують наукові істини і повертають сторінки прадавньої історії, лежать під товстими шарами ґрунту і їх потрібно звідти дістати і «прочитати». Звичайно, що всі ці наукові надбання були викладені в статтях та монографіях. Для зручності, укладачі всі окремі видання представили не тільки описом, а ще й обкладинку, що дуже зручно орієнтуватися як бібліотекарям, так і студентам та власне зацікавленим читачам. Адже всі видання про археологію Чернівців, Буковини чи от недавно була презентована книга про Садогурську монетарню, користуються незмінним авторитетом серед науковців, журналістів, екскурсоводів та краєзнавців, вже давно стали бібліографічною рідкістю.
 
Про деякі з них можна детальніше познайомитись за посиланнями
 
 
 
 
 
 
Віддав належне пошанування професор Пивоваров і своєму рідному місту, видавши краєзнавчі нариси «Минувшина Полонного», так і шанованому викладачеві «Археолог, який став легендою. До 100-річчя з дня народження Бориса Онисимовича Тимощука».
 
Статті Сергія Володимировича в наукових збірниках, матеріалах конференцій, науково-популярні розвідки у часописах за 36 років в історичній науці ретельно зібрав його вдячний студент, а тепер уже молодий науковець Віталій Калініченко та допомагав вичитувати Вадим Сушко і в хронологічному порядку представили майже 500 позицій. А це зауважимо, не короткі замітки, а дуже ґрунтовні дослідження. Для краєзнавців Буковини то є безцінний скарб. І ще один талант є в професора Пивоварова – надзвичайно влучно називати свої науково-популярні публікації, аби привернути увагу зацікавленого читача. Тут є дуже багато розвідок, які хочеться вже прочитати.
 
Будучи науковим керівником молодих науковців з археології, Сергій Володимирович редагував, писав рецензії на монографії, був керівником та опонентом при захисті і всі ці наукові праці представлені в бібліографічному покажчику.
 
Серед книжкових дарунків від Сергія Пивоварова на увагу насамперед заслуговує дуже серйозне наукове видання
 
Записки святителя Петра Могили / Упоряд. І. В. Жиленко. Київська духовна академія і семінарія; Інститут рукопису Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського; Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. – К.: Фенікс, 2011. – 528 с.
 
Ці записки, за оцінкою М.Грушевського: «…дуже цінне джерело …для висвітлення…цеї культурної епохи та дорогоцінна пам'ятка його інтимних переживань».
 
Це є без перебільшення унікальна пам’ятка української духовності першої половини ХVІІ століття – власний записник святителя Петра Могили за період 1628 – 1632 роки, коли він провадив свою духовну працю на благо Православної Церкви в Києво-Печерській Лаврі, коли ще був архімандритом. Він вважав цю обитель «найсвятішим місцем у державі, Домом Пресвятої Богородиці». Дуже велику увагу він приділяв виданням богослужебних книг, не шкодуючи для цього ні часу, ні чималих коштів. Його стараннями було відкрито Києво-Могилянську академію, яку він утримував власними коштами.
 
Унікальність цього видання полягає в тому, що це приватні роздуми духовної особи, а не публічних особистостей чи письменників, які десь підсвідомо розуміють, що їхні приватні записи чи листування будуть опубліковані. Звісно, серед записів є господарські документи, чернетки богослужбових творів, особисті роздуми про чернецтво, але найціннішими є безперечно, за словами Митрополита Володимира «…його найсокровенніші духовні хвилювання, світло його святої душі».
 
Митрополит Київський і всія Русі Петро Могила був найбільшим і найавторитетнішим світилом свого дуже тривожного і непростого часу в Православній Церкві України, так як «…мав мало рівних собі за освітою, тонкий дипломат, взірець у вірі і в ревності до Святого Православ’я».
 
«Розумний, родовитий і впливовий архімандрит правильно зумів оцінити всі сприятливі для Православ’я умови і, мистецьки користаючись ними, з неухильною рішучістю і невтомною енергією йшов до перемоги Православ’я». В своїй пастирській діяльності він користувався правилом: «Сподівайся на милість Божу, анітрішки не сумнівайся і ти неодмінно отримаєш те, що просиш».
 
Це видання є результатом спільних зусиль Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та Київської духовної академії.
 
Упорядниця цієї духовної пам’ятки Ірина Жиленко підготувала дуже ґрунтовний «Життєпис святителя Петра Могили». Тут представлено всю багату і дуже напружену працю цього святителя українського православ’я. І що дуже важливо – написано легко та доступно.
 
Не зважаючи на дуже високий статус та матеріальне забезпечення, він мав потребу душі зрозуміти і служити Православній Церкві. За дев'ять днів до своєї кончини він написав духівницю, в якій словами виклав те, про що справами свідчив упродовж усього свого життя. Звісно, він потвердив свою непохитну і тверду віру до святої Православної Віри, у якій народився, був вихований і провів своє життя. «…бачачи, що занепад віри і благочестя в руському народі відбувається ні від чого іншого, як від недостачі освіти й шкіл, дав обітницю Богу моєму – усе моє майно, що дісталося від батьків, і усе, що буде залишатися від доходів з маєтків, які належать довіреним мені по моєму служінню св. місцям, віддавати частково на відновлення зруйнованих храмів Божих, від яких залишилися жалюгідні руїни, частково – на заснування шкіл у Києві та утвердження прав і вольностей народу руського…І цю неварту обітницю мою й намір Господь Бог по Своїй доброті благословив. Так що за життя мого бачив я велику користь для Церкви Божої від тих наук і багато з'явилося людей учених і благочестивих на служіння їй». Свою бібліотеку, а також всі свої статки він заповів колегіуму та студентській конгрегації.
 
В своїй розлогій передмові до видання Ірина Жиленко детально пояснила і цінність видання «Записок святителя Петра Могили» і струкутуру цієї книги для зручнішого читання та розуміння. Записи велися прекрасною церковно-слов'янською мовою.
 
Як зразок, подаємо сторінку з цього видання з розділу «Транскрипція й опис рукопису», аби хоч наближено зрозуміти, наскільки то треба бути глибоким фахівцем із прочитання давніх рукописів, аби видати таку духовну пам'ятку.
Для читача весь цей текст з грунтовними коментарями для його розуміння подано в розділі «Адаптація сучасною українською мовою», в трьох розділах: «Записи про православні чудеса», «Роздуми святителя Петра Могили про високе значення чернечого життя».
 
«Найбільш відомими і, власне, найвагомішими в рукопису є численні записи чудес, які сталися в Православній Церкві, та висловів духовних старців…які найбільш довершені й літературно оброблені». Тут є чернетки десяти богослужбових творів, начерки богослужбових творів, «Канон про замирення православної церкви» та «Канон благодарствен к пресвятій Богородиці», яку він найбільше прославляв в свої творах і до якої найбільше молився. Присутні там записи про інші важливі духовні пошуки, роздуми, події того часу, які мали посутнє значення для святителя Петра Могили.
 
Видання призначене насамперед для священиків, дослідників української церковної історії, культурологів та всіх небайдужих українців, які мають потребу долучитись до свої духовних скарбів.
 
Якщо врахувати, що тираж накладу 500 примірників, то це видання вже давно стало бібліографічною рідкістю.
Як продовження теми, презентуємо ще одне видання
Києво-Печерська лавра — пам’ятка історії та культури України. Монографічне видання / Бруснікіна Г.П.; Ващенко О.В.; Візір О.П.; Коваль О.П.; Кочубинська Т.В.; Кучменко Б.А.; Лазайкін Ф.Д.; Моргуновська Л.Р.; Федоряченко І.Д.; Чумаченко О.Ю. – Київ: Києво-Печерський заповідник, 2006. – 426 с.
 
У колективній монографії на основі писемних і археологічних джерел науковці «Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника» відтворили всі етапи виникнення та розвитку центру духовності Київської Русі – Києво-Печерської лаври з середини ХІ століття як найдавнішого центру слов’янства, починаючи від діяльності її засновників, ченців Антонія та Феодосія, і до сьогодення. «Справжньою перлиною в славному історичному вінці матері міст руських…завжди була Печерська лавра. Її величні й прекрасні храми незмінно приваблювали багатьох мандрівників, купців, дипломатів, учених, митців, прочан з усього світу, до якої б віри чи конфесії вони не належали. І тепер нема в Україні більш популярного центру православної віри та культури, який би так притягав своєю духовністю, таємничістю, своєю довершеною красою й Божою благодатністю, як Печерський монастир».
 
Детально описані всі 22 пам’ятки архітектури Києво-Печерської лаври та 4 Лаврські печери і некрополі.
Видання легко читається, проілюстроване унікальними світлинами і воно буде вартісне для науковців, краєзнавців та шанувальників історії України взагалі і церковної зокрема.
 
  
Для небайдужих та серйозних читачів, які глибоко вивчають давню історію України, буде цікавим ще одне видання
 
Україна: хронологія розвитку. З давніх часів до пізньої античності. - Том 1. – К.: КВІЦ, 2008. – 704 с. іл.
 
Науково-популярне видання, яке висвітлює в хронологічній послідовності історичний розвиток України з давніх часів до пізньої античності. Багато фактів, чудові ілюстрації допоможуть пізнати історію України — історію великого народу. Розраховане на вдумливого і серйозного читача. Може бути використане як джерело додаткової інформації щодо вивчення курсу історії України.
 
 
   
І завершує цю презентацію книга відомого українського журналіста Станіслава Прокопчука, яка щойно вийшла друком, тому звісно, що в ній передано час і події, в яких ми всі живемо.
 
Прокопчук Станіслав На перехресті століть. У пошуках прозріння. – Київ, 2019 . - 400 с.
 
Провідною темою всього видання є прагнення автора дати відповідь на саме болюче питання кожного небайдужого українця: «чому наша видатна, талановита нація, що володіє величезним потенціалом і ресурсами в усіх сферах життєдіяльності, залишається і сьогодні, за словами Олександра Довженка «вічною вдовою» і коли ж українці навчаться не тільки дивитися, але й бачити і критично оцінювати те. що відбувається навколо».
 
Небайдужий і прискіпливий журналіст намагається аналітично дослідити, як і чому в Україні запанував олігархічний режим, відбувається шабаш непрофесіоналізму і дилетантства, процвітає байдужість багатьох людей, у тому числі й частини представників національної еліти, до долі України, що стоїть на порозі реальної небезпеки її дальшого існування…
 
Окремий розділ «Епоха устами неповторних особистостей. 20 незабутніх інтерв’ю», присвячений зустрічам і діалогам з видатними людьми, яких по праву називають совістю нації. Серед них: Микола Амосов, Ада Роговцева, Микола Касьян, Володимир Горбулін, Софія Ротару.
 
А завершує це доволі поважне видання статті про високе і духовне – про святі ікони та іконописців.
Видання цікаве для всіх, кому небайдужа доля сучасної України. А ще вона може бути добрим і якісним підручником для тих, хто збирається присвятити себе якісній журналістиці.