22-02-2021

Проект "Література рідного краю на допомогу шкільній програмі: 5 клас"

Надзвичайно цікаво крок за кроком досліджувати літературу Буковини – нашої рідної землі. Поступово заглиблюватися у вивчення її історії, адже регіон, в якому нам пощастило жити – один з найцікавіших та найскладніших на території України.

Учні 5 класу починають вивчати курс "Література рідного краю", а Муніципальна бібліотека з радістю допоможе юним читачам знайомитися з літературним життям Буковини.

Усі ми змалку відчуваємо свою особливість, але часто не можемо зрозуміти її причин. Для того, щоб осягнути причини та помітити їхні наслідки, варто заглибитися в історію Північної Буковини. Як відомо, ця територія здавна була ласим шматком. В різні історичні періоди вона належала різним державам: Київській Русі, Молдавському князівству, Османській імперії. У 1774 році Буковина увійшла до складу Австро-Угорської імперії, а в 1849 році – отримала статус окремої провінції з титулом герцогства. На початку 1861 року Буковині надано статус окремого коронного краю з власним самоврядуванням, а Чернівці стали гордо називатися столицею краю. В цей час було відкрито школи, університет, бібліотеки та книгарні. Побудовано найвизначніші архітектурні пам’ятки: Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації, театр, багато величних храмів та красивих і презентабельних споруд, які до сьогодні є окрасою міста. Чернівці з невеличкого села за короткий період часу перетворилися на місто європейського зразка.

З шкільної лави ми поступово дізнаємося про те, що тут впродовж віків жили і працювали, поважаючи одна одну, різні національності: українці, євреї, німці, вірмени, поляки, румуни... Саме це поєднання культур, світоглядів, звичаїв, релігій і утворило особливу чернівецьку плеяду митців.

Учням буковинських шкіл пощастило вивчати літературу рідного краю, яка постійно поповнюється новими голосами. Багато чернівецьких авторів визнано класиками української літератури, тому завдання кожного буковинського учня вивчати і досліджувати захоплюючий світ літератури.

Починати подорож в літературу рідного краю потрібно з самих початків, читаючи тих авторів, які першими прокладали шлях українському слову на тернистих стежках ХІХ століття. Одним з них є Юрій Федькович (повне ім'я і прізвище –Осип Домінік Гординський де Федькович), якого справедливо називають передвісником українського національного відродження Буковини. Чернівецький університет не дарма носить його ім’я, адже Федьковича називають буковинським кобзарем і порівнюють його з Тарасом Шевченком.

Народився письменник в родині небагатого шляхтича-службовця на Гуцульщині (тепер містечко Путила Чернівецької області). Вчився в німецькій нижній реальній школі у Чернівцях, де досконало оволодів німецькою мовою, якою починав писати свої перші твори. Працював у Яссах і Нямці (нині територія Румунії). Батько віддав хлопця на військову службу в 41-й піхотний полк імені архикнязя Євгенія, який складався з буковинців. В складі австрійського війська полк брав участь в австро-італо-французькій війні, в поході до Італії. Саме там він під час якого написав перший вірш українською мовою — «Нічліг» (1858). Писав спочатку німецькою мовою, але йому пощастило потрапити в інтелігентне товариство для спілкування, куди входили Антін Кобилянський та Кость Горбаль і вони переконали Юрія писати рідною українською мовою.

По закінченні військової служби він працював війтом у рідному містечку, був шкільним інспектором Вижницького повіту. Юрій Федькович робив все можливе для поліпшення умов навчання, був борцем за реформи та справедливість. Останні роки провів у Чернівцях, де був редактором газети «Буковина». Відійшов у вічність «Буковинський Соловій», як його назвав Іван Франко, 11 січня 1888 року у Чернівцях і спочиває в Історико – культурному заповіднику «Кладовище на Зеленій вулиці». Кожен може відвідати могилу видатного буковинця і вшанувати його пам'ять.

Юрій Федькович широко відомий в Україні як поет, але крім віршів, він писав прозу і драматургію. З поетичною творчістю письменника діти знайомляться ще з наймолодших років, а в 5 класі починають вивчати деякі оповідання та казки, які є в навчальній програмі. Перший твір Ю. Федьковича, який входить до шкільної програми називається «Глогорожечка». Це казка, написана за мотивами «Сплячої красуні». Всесвітньовідомий сюжет письменник помістив в українські реалії, збагатив казочку буковинською лексикою. У царя і цариці після багатьох років нарешті народжується донечка. За хрещених їй беруть дванадцять бабів-віщунок, бо для тринадцятої не вистачило золотого посуду. Остання віщунка дуже образилась на царя, тому наклала на Глогорожечку закляття. Коли дівчинці було 15, вона вкололася веретеном і заснула чарівним сном. Лише красень-царевич зміг її розбудити.

Наступна історія називається «Бідолашко». Її сюжет автор запозичив з літератури Сходу. Головний герой Бідолашко з однойменної казки дуже бідував після смерті тата. В лісі він зустрів бабусю, в якої доглядав за тваринами, але плати за працю не отримував. Він вирішив втекти від неї і захопив з собою чарівні чоботи, які долають найрізноманітніші дистанції за мить, і палку, яка визначає, де закопане золото. Хлопець почав працювати у цісаря посланцем, але останній відібрав майно Бідолашка і прогнав його геть. Тоді хлопець з розпачу наївся чарівних груш: від одних виростають величезні ніс і вуха, а від інших зникають. Згодом нагодував тими грушами цісаря і його родину. Таким чином він помстився цісарю і отримав своє майно назад. А чи допоміг Бідолашко повернути звичайні розміри носа і вух цісарю, прочитаєте в оповіданні. Цей твір дуже повчальний, він зображує людей легковажних і підступних, показує, які небезпеки чатують на нас в світі.

Ще один твір Юрія Федьковича, який п’ятикласники вивчають на уроках, називається «Золота кісочка», підзаголовок – «Прекрасна казочка для руського народу». В ній автор розповідає історію принцеси, яка зі своєю подругою-служницею відправилась в сусіднє королівство одружуватися з принцом. Служниця зрадила принцесу і погрожуючи змусила помінятися одягом. Коня-срібногрива царевич стратив, а принцесу відправили випасати стада худоби на поля. Служниця вийшла заміж за царевича, але він був нещасний. Одного разу він зустрів на полі пастуха Іванка і той розповів йому всю правду. А служницю прив’язали дикому коню до хвоста і пустили його в чисте поле. Молоді принц і принцеса відсвяткували пишне весілля. Ця казочка вчить нас не видавати себе за когось іншого, а бути собою. Брехня завжди виходить назовні, тому потрібно бути чесними і щирими.

Усі ці та багато інших казочок ви можете прочитати у виданні Юрій Федькович «На день добрий», яке є в фонді Муніципальної бібліотеки.

Наступна авторка, з якою знайомиться юний читач – Євгенія Ярошинська.

Євгенія Іванівна Ярошинська народилася в селі Чуньків Кіцманського повіту Буковини. Закінчила 6 класів Чернівецької гімназії й 14 років поспіль вчителювала у селах Буковини. Одночасно займалась збором і записом народних пісень. Крім того, Ярошинська була активною діячкою жіночого руху, займалася виданням підручників та позакласної літератури для школярів.

Як і Ю. Федькович, свою літературну діяльність розпочала німецькою мовою. В літературних творах Ярошинської переважали сцени з життя народу, побутові реалістичні нариси, оповідання з життя жінок, новели, нариси та оповідання навчально-виховного характеру для дітей.

21 жовтня 1904 року, у віці 36-ти років, Євгенія Ярошинська несподівано пішла з життя від перитоніту. Померла у місцевому шпиталі, похована в місті Чернівці.

У збірці «Друга китичка для малих дівчат» ви можете знайти оповідання «Найбільший скарб», «Коралі», «Талька».

Перший твір розповідає історію дівчинки Настуні, вона захворіла і надії на одужання вже не було. Тоді бабуся пішла до церкви молитися Матері Божій і зустріла дуже бідну жінка. Бабуся відала їй свій кожух, аби та продала його і нагодувала свою сім’ю. Жінка дала корінець, понюхавши який Настуня відразу одужала. А бабуся зрозуміла, що то була «Мати Божа, що хотіла випробувати, чи варто над Настунею змилосердитися..»

«Коралі» - це розповідь про чотирнадцятирічну дівчину Оленку. Вона стала компаньйонкою своєї багатої однолітки і подруги Стефки. Стефка подарувала подрузі свої коралі і та пішли в них в ліс, рвати калину для хворої Стефи. На жаль, Стефка померла, а її батько звинуватив Оленку в крадіжці. Довго страждала сім’я Оленки, аж поки економ-батько Стефи не підслухав, як Оленка плакала на могилі своєї подруги і говорила з нею. Тоді він перепросив і запропонував їй жити з ними і замінити мертву дочку. Всі дуже зраділи цій новині і жили дружно.

Останній твір називається «Талька». Він оповідає дуже сумну, але повчальну історію. Бідна сирота Талька зустріла сільську вчительку і прийняла її за Святу Варвару. Щоб довести свою вірність і доброту господарю Івану, вона намагалася зупинити розлюченого коня, але її роздушило колесами воза. Вчителька подбала, щоб хоч поховали дитину правильно. Ця історія вкотре нагадує читачам, що потрібно бути добрими і чесними, справедливими і розважливими.

Ці твори ви можете прочитати у виданні Євгенія Ярошинська «Найдорожчий скарб» в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського.

Костянтина Малицька народилася 30 травня 1872 року в селі Кропивник Калуського повіту в родині священника. Навчалася Костянтина у початковій та виділовій школах Станіслава (нині Івано-Франківськ). Пізніше вступила до Львівської державної семінарії. Саме там вона почала писати вірші.

Вона була дуже активною, брала участь в заснуванні-облаштуванні читалень “Просвіти”, співала в церковному хорі. Вона завжди мала авторитет педагога-організатора. Костянтина Іванівна обстоювала необхідність перебудови шкільництва, її непокоїла проблема відірваності змісту навчання від життя та суттєвої відмінності навчання в міських та сільських громадах.

Костянтина працювала вчителькою одинадцять років, зокрема впродовж 1903–1906 років в селі Лужани поблизу Чернівців. Навіть за такий короткий час вона налагодила співпрацю з Ольгою Кобилянською, Євгенією Ярошинською, жіночими та педагогічними товариствами. Саме буковинська земля надихнула її на поезію «Чом, чом, чом, Земле моя…», яка стала відомою піснею і прославила саму авторку.

Творчий почерк Костянтини Малицької особливий. Авторка дуже гарно описує красу природи, глибину та ніжність людських почуттів. Для учнів 5 класу пропонують оповідання К. Малицької «Китичка фіалок». Це розповідь про вчительку, яка щодня впродовж тижня знаходила на своєму підвіконні китичку улюблених квітів – фіалок. Жінка не здогадувалась, хто її так радує, поки маленька школярка Ксеня вкотре не запізнилася на урок. Вчителька помітила закривавлені руки дівчинки і брудний одяг. Але лише вдома, коли помітила кров на квітах фіалок, зрозуміла, що це Ксеня приносила їй квіти в знак подяки, за турботу вчительки і час, який вона провела біля ліжечка хворої колись Ксені. Коли учителька нарешті зрозуміла, хто таємно дарував їй квіти, сльози затремтіли в її очах. Ксеня – приклад того, що вдячність і любов можуть нести в собі риси жертовності. Не можна не розібравшись в ситуації винити когось і робити негативні висновки. Люди повинні говорити один з одним і бути почутими.

Цей та інші твори Ви можете прочитати у виданні Костянтина Малицька «Чом, чом земле моя».

Михайло Григорович Івасюк народився 25 листопада 1917 року в містечку Кіцмань. Виховувався в сім’ї, де цінували українське слово, здобував освіту в ліцеях Кіцманя і Чернівців, де на той час не навчали рідною мовою. Восени 1934 року в чернівецькому дитячому журналі «Українська ластівка» з’явилася його перша публікація «Розкажу тобі казку».

Восени 1939 року вступив до університету, проте вже через кілька місяців був відрахований через неспроможність заплатити за навчання. Щоб не опинитися у румунському війську, Михайло перейшов румуно-радянський кордон, аби продовжити навчання в одному з радянських університетів. Натомість він потрапив до в'язниці в Сибіру.

В 1946 році Михайло Григорович повернувся до Кіцманя. Викладав у місцевій десятирічці й сільгосптехнікумі. Водночас опановував французьку філологію у Чернівецькому університеті.

Прозові твори Михайла Івасюка почали виходити у 1950-х роках. Спочатку публікував нариси та замальовки на сторінках місцевих газет. Наступні його прозові книжки – збірка оповідань «Відламана галузка», повісті «Двобій» та «Весняні громовиці», романи «Вирок» і «Серце не камінь».

У 1964 році Михайло Івасюк розпочинає викладацьку роботу в Чернівецькому університеті на кафедрі української літератури, де працював впродовж 23 років.

Михайло Григорович Івасюк відійшов у вічність 5 лютого 1995 року.

Увазі учнів 5 класу представлена поема-казка «Мудрий Тарадуда», написана у 1975 році. Головний герой – красень Тригуда під час заколоту проти панів і початку повстання під проводом Лук’яна Кобилиці зрадив своїх побратимів.

«Й за це йому господь послав

Сверблячку в нагороду»

Тригуда звернувся до мудреця Гната Тарадуди по допомогу і останній запропонував йому кілька способів лікування. Ні один з них не допомагав зрадникові, природа, тварини, люди – абсолютно всі були проти нього, вони зневажали зрадника і знущалися з нього. Вкінці, коли хлопець вже остаточно втомився лікуватися, він просмть в Тарадуди останню пораду. Гнат каже йому:

«Земля тобі, в добрі чи злі,

Про зраду не забуде.»

Він радить підлому зрадникові покинути гуцульські землі, карпатські ліси і Тригуда відправляється аж в пустелю.

Поема несе підкреслено дидактичний характер. Автор демонструє дітям, що відбувається зі зрадниками, яких бід і нещасть вони зазнають. Після зради рідного народу, своїх людей на людину лягає важке прокляття. У випадку Тригуди це сверблячка, але найгірше покарання – ненависть і презирство з боку інших людей. Як відомо, людина соціальна істота і опинитися в середовищі, де немає спілкування – найбільше покарання. Автор зобразив в поемі ватажка селянських повстань Лук’яна Кобилицю справжнім героєм, прикладом для наслідування. А так як поема римована, написана чотиристопним ямбом, тому читати її дуже легко.

Прочитати ці твори Ви в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського у виданні М. Івасюк «Елегії для сина».

Василь Мельник - український письменник, сценарист, член національної спілки письменників України.

Народився 8 травня 1937 року, в селі Куча Новоушицького району Вінницької області. Закінчив Московський інститут харчової промисловості та Літературний інститут імені Горького.

Після того, як у 2012 році Василь Мельник отримав диплом «Коронації слова» за сценарій «Гніздо горлиці», він прийшов на знімальний майданчик стрічки «Іван Сила» і вручив продюсеру Володимиру Філіппову свій твір. Наявність відзнаки зацікавила продюсера, він прочитав сценарій, і в результаті було знято стрічку «Гніздо горлиці», яка отримала приз Одеського міжнародного кінофестивалю 2016 за найкращий український повнометражний фільм.

Його доробок, як дитячого письменника, досить вагомий. Він автор книг, казок, оповідань для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Був другом дітей, його можна було зустріти в бібліотеках, школах, гімназіях, садочках, студентських аудиторіях. Діти були у захваті від спілкування з казкарем дідусем Василем. Шанують його за величезний творчий потенціал, за любов до рідного слова, до людей, до України, за щирість і відвертість у почуттях. Василь Гаврилович любив говорити: «Все починається з любові – любов до людей, до письменництва, зрештою до життя».

Твори «Найкращий день року», «Перламутрові корали», «Дивовисько», «Дружна сімейка» ви можете знайти в інтернеті у вільному доступі.

Олександра Приходько-Возняк - вчитель-методист, громадська діячка, член Національної Спілки журналістів, член Асоціації українських письменників, лауреат літературно-мистецьких премій.

Олександра Приходько-Возняк – це поетеса з Глибоччини, яка щиро дарує «жаринки свого серця» наймолодшим читачам. ЇЇ вірші – це захоплення навколишнім світом, його безмежною красою. В цих поезіях тварини наділені найкращими людськими рисами – це і «…гарнесенька, малесенька, рудесенька теличка…», і постійний герой віршів котик Мурчик, і Вовчик, що ходить попід тином, і Їжачок, що «… у колючий зодягнувся піджачок». Ці вірші навчають любові до рідної мови, матусі, свого рідного краю.

Її твори «Казки старого Вітра», («Сонце та вітер», «Чарівна сопілка», «Пісня про Зернину») запропоновані для читання учням 5 класу. «Казки старого Вітра» - четверта збірка творів О. Приходько-Возняк.

«Сонце та вітер» - це повчальна оповідка про явища природи і про свого дідуся. До речі, саме йому і присвячена ця казочка. Прізвище дідуся Олександри – Вітер і він складав дуже гарні пісні. В них описані найкращі риси людей, висловлена надія на краще життя. Діти, читаючи цю невелику поему, отримують як і дидактичні настанови, що стосуються явищ природи, так і отримують естетичне задоволення від пісні Вітру.

Наступний твір називається «Чарівна сопілка». Троє бідних братів почули вночі дивні звуки: одному здалось, що це плач жінки, другому – таємничий сміх, а третьому, що це грає сопілка. Хлопці подивилися у вікно і побачили жінку, нею виявилась Воля. Вона розповіла свою складну історію, про царя Бузора, який її замкнув і, що мають зробити брати, аби визволити її. Особливість цієї казочки в тому, що ні один брат не зрадив інших. Вони троє попри складнощі досягли мети, визволили Волю і вона:

«Щедро людям роздавала

Щастя, радість, мир і долю.»

Остання вірш Олександри Приходько-Возняк «Пісня про зернину» закликає юних читачів поважати хліб та зерно. Піклуватися про насіння та збіжжя, адже батьки важко працюють, щоб зібрати восени добрий урожай. А плекаючи зерно на полі, діти й самі виростуть добрими, щирими і слухняними. Вони – теж зерно, яке виховують, викохують дорослі, ніби колоски.

Ці книжки також є в фондах Муніципальної бібліотеки.

Ще один письменник, творчість якого вивчають учні 5 класу в курсі «Література рідного краю» - Віталій Колодій.

Народився 19 січня 1939 року в місті Первомайську Одеської (тепер Миколаївської) області в родині робітника. Перші вірші почав писати в 3-му класі. Разом із своїм однокласником Миколою Вінграновським відвідував засідання літературного об´єднання.

Після закінчення школи вступив на механічне відділення Одеського технікуму нафтової і газової промисловості. Працював у місті Сторожинець на нафтобазі. Проте любов до рідного Слова привела його на філологічний факультет Чернівецького університету. По закінченні його він працював завідуючим відділом культури чернівецької газети «Радянська Буковина», був редактором часопису «Буковинське віче».

В 1970-х роках мешкав в місті Одеса, де працював відповідальним секретарем газети, завідувачем редакції художньої літератури, а потім головним редактором видавництва. З 1979 року жив і працював в місті Чернівці. Очолював Чернівецьку обласну організацію Спілки письменників України. Помер 29 березня 2016 року.

Поетичні збірки: Зажинки (1967), Слов´янська думка (1969), Серпень і птиці (1973), Північний вирій (1978), Зоряне дерево (1982), Птахи на вітрах (1983), Вечірній сніг (1989), Псалом на чорно-білому (2006),Неопалима висота (2011).

Вірш «Осінь» оповідає про бабусю, яка хоче встигнути для онуків зв’язати якийсь одяг, поки не настала зима. Окрім цього прямого сюжету, є глибший: осінь – це старість, а зима принесе із собою смерть. Тому бабуся намагається якомога більше зробити для своїх любих онуків.

«Опалий перший лист осінній» - поезія, в якій автор подібно до першої описує прихід холоду, зими і пустоти. Відчуваються нотки реквієму за втраченим теплом, літом:

«Опалий першим лист осінній

Під небом зречено кружля.»

Вірш «Дівчинка стоїть побіля брами» певною мірою автобіографічний. Як відомо, Віталій Колодій втратив батька на війні, і звичайно, йому це боліло все життя. Він описує браму, біля якої стоїть маленька дівчинка, згодом він описує молоду дівчину і нарешті – дорослу жінку. Вона продовжує стояти біля брами «за написом каракулями тато». Автор хоче сказати, що ніколи біль від такої втрати не минає, хоч дитині, хоч дорослому однаково не вистачає батьківської уваги, турботи і ласки, які були відібрані в них війною. Ця поезія наразі є дуже актуальною, адже багато наших юних співвітчизників залишилися без батьків через війну на Сході.

Всі книги Віталія Колодія є у фондах Муніципальної бібліотеки ім.А.Добрянського.

Бажаємо нашим маленьким читачам успіхів у навчанні та приємного читання!

Підготувала Олена Лисенко