Що ми бачимо, коли вводимо в пошуку Гугл Прип’ять і Чорнобиль? Екскурсії в зону відчуження, в напівлегендарне місто, яке за кілька секунд з раю перетворилося в справжнісіньке пекло. Якщо хтось забув, нагадаю: це сталося 26 квітня 1986 року і свій урановий слід залишило до сьогодні. Хто винен? Людина? Влада? Фатум? Я не знаю, але все більше і більше ненавиджу радянський союз. Я переконана: якби не було СРСР, не було б трагедії на Чорнобильській АЕС. Це катастрофа світового масштабу, але українцям, як завжди, дісталося найбільше.
Дивно, що людина, яка живе на іншому кінці континенту - бельгійський письменник Ален Ванклостер зробив спробу описати ті події. Надихнула його зустріч з українською письменницею Любов’ю Сиротою і подорож в місто-легенду Прип‘ять. Епіграф збірки: «Хто слухає свідків, сам стає свідком». Я не можу погодитися з автором, слухати в ретроградній перспективі і переживати ці події - абсолютно різні речі.
Ці вірші - спроба реанімувати душі людей, чия шкіра і волосся покидали тіло під даєю іонізуючого випромінювання. Спроба зарадити горю матерів, чиї діти не народилися. Спроба скласти вдячність перед дружинами героїв, чиї імена давно забули. Це збірка-нагадування про жорстокість радянської влади, про сліпе незнання, нерозуміння масштабів проблеми.
Ванклостер відобразив у наративному компоненті усі найважливіші фрагменти того часу.
Спочатку з’являються люди, які насолоджуються життю в раю. Потім стається трагедія, серйозності якої повністю не може осягнути ніхто. Які вибухи, які смерті? У нас День праці (01.05) на носі.. потім стаються масові евакуації. Колючий дріт, зона 10 і 30 кілометрів. Людей вигнали з раю. Залишили, ніби на ковчезі Ноя, тварин, а їхнього Ноя евакуювали.
А герої? Хто пам’ятає імена тих, чия шкіра злізла з кісток заради інтернаціольної держави, заради батька і мами? Хто пам‘ятає їхні страждання? Та ніхто. Це травма кожного і нікого. Це біда, яка з нами надовго. Ні наші батьки, ні ми, ні наші діти не закриють цей гештальт. І знову питання: хто? Чому? За що?
Цього не знає ніхто. Не знав цього і вождь, чий онук, серед багатьох інших в перший травневий ранок 1986 вдихав повітря з атомами смерті. Проте матері, дружини, дочки добре знали, бо бачили, що їхні герої розсипаються атомами на очах після свого особливого завдання. Вони не відмовлялися, бо наказ вождя - закон.
А коли рай став синонімом пеклу люди потрохи туди повернулися. Одні - бо хотіли додому. Інші, бо намагалися заробити.
«Бідність ламає принципи і віру людей:
мені теж якось треба годувати дружину та дітей».
Поверталися в пустку, в епіцентр відчаю і смерті. Туди, де нещодавно стояла вервечка автобусів. Туди, куди йшли натовпи наляканих, обдурених, похованих в незнанні. На кожному з них чорнобильська АЕС залишила слід. Вона змінила кожного.
Автор пише про лікарню №6, куди приходить героїня чужих-своїх спогадів. Надії на щастя нема, бо її «він» поступово помирає, він буквально розкладається на очах. Смажений шматок м‘яса - от що залишилося від безстрашних героїв - хлопців, яких кинули в жерло вулкану. На Сході України зараз відбувається щось дуже схоже, помітили?
Дуже добре, що видання двомовне: переклад з нідерландської на англійську і українську. І тут є два варіанти: або англійська перекладачка не знає подробиць катастрофи, тому англомовний варіант досить «спокійний». Або моя рідна українська занадто добре підходить для опису страждань. Є третій варіант - він об’єднує перший і другий.
Це видання важливе для нас. По-перше, чорнобильська катастрофа - це пам’ять про травму, яка стала архетипною.
По-друге, увесь світ має прочитати їх, щоб побачити події 1986 року.
А ще про ілюстрації, бо вони не менш важливі. Пітер Брейгель старший в своєму далекому 16 столітті створив картину «Бджолярі». Український художник Георгій Сенченко створив у 1988 велику копію в кольорі. Кольори не випадкові: червоно-жовті, як нагадування про трагедію на Чорнобильській АЕС і кроваву тріщину на тілі радянського організму. До 27 віршів було створено 27 ілюстрацій, інтерпретацій тих подій автором.
Чорнобиль - це біль, який з нами назавжди. Спитайте іноземців, що вони знають про Україну і вони скажуть: «Вірші Шевченка і Чорнобиль». Нехай вони знають, а головне - щоб ми не забували.
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
