12-03-2021

Нові надходження: Керамічний код Івана Левинського в естетичному вимірі українця кінця ХІХ- початку ХХ ст.

За останній тривожний рік українські мистецтвознавці, історики мистецтва зосередили свою увагу на тому, аби видати, зберегти і передати нащадкам безцінний духовний скарб українців. Ми завжди отримували книжкові дарунки від приятелів Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського із багатьох міст України та й поза нею, проте ніколи ще не було власне стільки мистецьких альбомів, адже то завжди дуже дорогі видання. Правда, видання таких розкішних альбомів стало можливим за фінансової підтримки Українського Культурного Фонду. Ми нещодавно публікували на сторінках нашого сайту огляд цих мистецьких новинок під рубрикою «Мистецький дарунок зі Львова - Муніципальній».
 
А сьогодні презентуємо ще одне цінне надбання, яке нещодавно отримали стараннями завідувача сектором експозиції Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства  НАН України Андрія Колотая та старшого наукового співробітника Інституту народознавства НАНУ п. Оксани Герій зі Львова, за що їм уклін і щирі Слова вдячності. А сприяла цьому давня і щира приятелька Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського п. Роксоляна Загайська.
 
Керамічний код Івана Левинського в естетичному вимірі українця кінця ХІХ- початку ХХ ст./ за ред. А. Клімашевського. Львів: Інститут народознавства НАН України; Харків: Раритети України, 2020. - 256 с.; іл. (Серія «Зі скрині часу»)
 
Це альбом, сформований за результатами масштабної виставки керамічних виробів Івана Левинського у Львові, яка діяла впродовж 2019-2020 років.
 
Архітектор, педагог, підприємець, громадський діяч Іван Левинський – одна з найцікавіших постатей в історії архітектури і містобудування Львова кінця ХІХ - початку ХХ століття. Фахові мистецтвознавці називають його «…головним диригентом, творцем оригінальної львівської сецесії, найбільшим будівничим Львова», значить він заслужив своєю невтомною працею на таку високу оцінку від нащадків. Книга, присвячена його творчості, починається з цитат великого майстра. Він вражає своєю відданістю улюбленій справі, патріотизмом та альтруїзмом. Видатний педагог закликає своїх учнів не шукати легких шляхів, не кидати українську архітектуру, та й мистецтво загалом. Він просить не виїжджати за кордон, а принести новітню традицію в Україну, щоб «колись закордон позаздрив нашому поступові на ниві техніки». Його слова, сказані на початку ХХ століття є дуже актуальними і в наш час. Очевидно, коли слова людини не втрачають актуальності – вона геніальна.
 
Зміст знайомить читачів з основними розділами. Перший, звичайно, присвячений важливим подіям з життя і творчості архітектора, знайомить нас з біографією цієї знакової «постаті Епохи».
 
Народився він 6 липня 1851 pоку у галицькому містечку Долина поблизу Станіслава (сьогодні Івано-Франківськ). Після смерті батька мати з дітьми переїхала до Стрия. Там Іван Левинський закінчує чотири класи початкової школи. За підтримки старшого брата у нього з’явилась можливість переїхати до Львова і закінчити Львівську реальну школу, де поряд з основними загальноосвітніми дисциплінами давались знання технічно-прикладного характеру. У 1875 pоці закінчив Львівську Політехніку і незабаром відкрив своє власне архітектурне бюро, фірму будівничих матеріалів і керамічну студію. Від 1901 року – професор будівництва Львівської політехнічної школи, з 1909-го – професор Політехніки. Після захоплення поляками Львова під час українсько-польської війни був звільнений з роботи, зазнавав нападок від шовіністично налаштованих осіб.
 
 
 
Депортований росіянами у 1914 pоці до Києва разом з численними представниками польської інтелігенції. У Києві Іван Левинський заснував агрономічно-технічне товариство “Праця” і збудував католицьку церкву в гуцульському стилі. Після повернення до Львова у 1918 pоці захворів і помер.
 
Левинський спроектував і збудував численні будівлі Львова у стилі, що поєднував сецесію віденського зразка і мотиви народної архітектури Карпат. Або як про нього влучно сказав А.Клімашевський «Розумієте, лю­дина йшла в ногу з часом і зу­міла зрозуміти потреби модер­ну, перенести кращі досягнення віденської сецесії на галицький ґрунт». Найцікавішими є будівлі Торгово-промислової палати, товариства “Дністер”, Академічного дому та ансамбль вулиці Асника (тепер Богомольця). Він також проектував і будував лікарні і санаторії у Львові, Городенці, Коломиї, Тернополі, Ворохті, Заліщиках і Золочеві.
 
«У пошуках керамічного коду» - це короткий екскурс у виставку. В ньому кандидат мистецтвознавства, заступник директора з музейної і наукової роботи Інституту народознавства НАН України Андрій Клімашевський, який досліджує український мистецький модерн і є натхненником та організатором виставки і за редакцією якого вийшло це видання,  ніби проводить екскурсію, розповідає про різні експонати, які можна побачити в тій, чи іншій залі. Перший розділ називається «Кераміка свят і повсякдення», в якому  Софія Король підготувала статтю «Художньо-промислові виставки та пожвавлення керамічного промислу в Галичині», Олена Щербань - «Типи глиняного посуду фабрики Івана Левинського», Оксана Герій - «Орнаментика керамічних виробів», а Ростислав Шмигало - «Керамічний код Івана Левинського»: розкодування імен та шкіл. Автори досліджень репрезентують мистецьку спадщину Івана Левинського, яка зберігається не тільки в музеї, але й в приватних колекціях. Саме тому ця виставка є найбільш масштабною в історії Музею етнографії та художнього промислу. З науково-критичних розвідок можна дізнатися про те, що видатний архітектор був яскравим представником австрійського модернізму – сецесії, але найцікавіше те, що І. Левинський поєднував європейський модерн і риси гуцульських етнічних мотивів. Це явище вважається парадоксальним, але його результати – справжні витвори мистецтва. На посуді та інших керамічних виробах зображенні сцени з гуцульського побуту, народні орнаменти, навіть портрети людей. Вази і амфори, створені Левинським, не залишають байдужим нікого – вони зразки класичного європейського мистецтва. Привертає увагу плакетка з портретом Т. Г.Шевченка, виготовлена 1911 року. Вона передає тонкі риси обличчя, міміку Кобзаря – явище неймовірне.
 
Наступний розділ – «Майолікові акценти міських кам’яниць», в який входять статті Олега Рибчинського «Технологія створення фабричної будівельної кераміки», «Керамічний фасад міста як автограф Івана Левинського» Андрія Клімашевського, «Барвистий світ кераміки Василя Кричевського» Інни Акмен. Автори цих розділів доповнюють оповіді попередніх, поглиблюють знання читачів про Івана Левинського. Основна тема цих досліджень: автографи архітектора на фасадах Льовова, бо ж як відомо, багато видатних споруд міста Лева збудував саме І. Левинський. Про гармонію поєднання кольорів, форм, текстур оповідають дослідники. Вони намагаються пояснити феномен величного маляра, його грандіозний успіх на початку ХХ століття і причини його нищівного забуття сучасниками.
 
Третій розділ носить назву «Нова мова дрібної пластики» і містить в собі дослідження Галини Івашків «Фігурки Теофіла та Олександри Джулинських: типажі та їхні особливості». Авторка детально вивчає фігурки жінок і чоловіків, шукає яскраві національні риси, звертає безпосередню увагу на одяг. Молодші дівчата представленні у віночках, а дорослі жінки в очіпках і в хустках, зав’язаних «під молодицю». Є серед них образи жінок під час роботи, жінок, прибраних до свят, жінок під час Божої служби. Усі вони одягнені в різнобарвні українські народні строї, на їхніх шиях виблискують коралі. Чоловіки, так само, як і жінки представленні в різноманітному одязі, в і без головних уборів, з вусами і тростинками. Композиції бували різні: парні, одиночні, групові. Людмила Герус підготувала дослідження на тему: «Опішнянська глиняна іграшка з колекції Івана Левинського». Тут вона оповідає про досить незначну кількість іграшок: це фігурки людей і посуд. Стаття «Розкрилля українського керамолога Осипа Білоскурського» Людмили Овчаренко дозволяє зануритися в атмосферу ХХ століття, осягнути зв’язки між двома видатними львівськими особистостями минулого століття.
 
«Соло кахляної печі» - останній розділ, який містить лише статтю Агнія Колупаєва «Кахлі фабрики Івана Левинського у Львові». Тут автор оповідає про методику І. Левинського виготовлення кахлів для печей. Важко повірити, але саме такі кахлі я зустрічала на фасаді печі моєї бабусі. Ці кахлі були різних кольорів, навіть форм, мали різні візерунки. Звичайно, митець йшов в ногу з часом, тому його вироби були дуже актуальні в Україні. Завершує видання змістовне резюме (summary), тобто короткий виклад найбільш важливих моментів цього видання, англійською та польською мовами  і каталог пам’яток із колекції Музею етнографії та художнього промислу інституту народознавства НАН України.
 
 
 
Ексклюзивність цього видання полягає в тому, що тексти досліджень збагачені фотографіями експонатів. Допитливий читач може відразу порівнювати написане із зображенням і це дуже зручно. Так само варто відзначити якість друку і оформлення видання. Воно дійсно дуже якісне, папір приємний, глянцевий, альбом має формат А3.
 
А для нас цікаво, чи збереглись пам’ятки його діяльності хоч якось у Чернівцях. Адже Іван Левинський та його архітектур­но-проєктне бюро збудувало велику кількість споруд не лише у Львові, а наше місто на той час, коли творив Іван Левинський, переживало, як ми любимо говорити, свій «Ренесанс», тобто найбільший розквіт в містобудуванні. Дуже часто один і той самий архітектор мав замовлення на спорудження знакових будівель як у Львові, так і в Чернівцях, тому вплив такого авторитетного будівничого був незаперечним. Тим більше, що його вчителем і авторитетом був професор Юліан Захаревич, який залишив в нашому місті свої візитівки в архітектурі.
 
Вже неодноразово була опублікована інформація, що найбільший і найшляхетніший палацик в Чернівцях, який нагадує середньовічний замок, на вулиці Юрія Федьковича, 27, часів діяльності Івана Левинського, збудований чи то прикрашений фасад керамічними вставками і ламаний характерний дах цієї таємничої споруди втілений за проектами Івана Левинського. Характерний почерк цього архітектора і найбільшого майстра кераміки відчувається.
 
 
вул. Ю.Федьковича, 27
 
«Це найгарніша вілла на цій вулиці, її колишня адреса – Gartengasse, 15. У цьому палацику відчувається вплив модерну – використана облицювальна цегла, поліхромна кераміка. Такі декоративні елементи розповсюдився на межі ХІХ–ХХ ст. по всій території Австрії. Зокрема їх виготовляв на своїй керамічній фабриці у Львові і використовував один з найвизначніших українських архітекторів епохи модерну Іван Левинський. Можливо, й вілла була збудована архітектурним бюро Левинського.   Будинок споруджено у 1910-х роках. Стіни з бордової цегли (вишнівки), стрімкі черепичні дахи, наріжна вежа, картуші з гербами, барельєф хижого птаха створюють «готичний» характер споруди, яка нагадує середньовічний замок. Власником цього «замку» був радник Крайової рахункової палати Буковини Меєр Горовіц».
 
Недалеко, в цьому ж кварталі вілл, знаходиться ще одна елегантна споруда, дещо більш витримана і вишукана, це вілла за адресою В.Аксенина, 31. Її власником був один із найсправжнісіньких  «українських сецесіоністів» того часу, політичний і громадський діяч, кооператор, публіцист і поет Остап Луцький.
 
вул. Василя Аксенина, 31
 
От він цілком міг скористатися надбанням Івана Левинського, так як під час перебування 1902 року в Празі був під сильним впливом віденської сецесії, сецесійних дискусій у Відні та Празі. Цей віденсько-празько-краківський Kulturkreis (культурне коло) мав глибокий вплив на Луцького і його товаришів. Він зумовив їх світогляд і навіть манеру поведінки. Під впливом віденський і празьких модерністів Луцький оформив свій власний естетичний світогляд. Під час перебування в Чернівцях, коли він редагував газету «Буковина», його призвали «…багнетом підпирати шляхотське панування в Галичині». Першого жовтня 1907 року Луцький почав свою військову службу у Львові, яка тривала рік. При кінці 1908 року, покінчивши службу, він повернувся у Чернівці. І якраз почав будувати своє приватне помешкання.
 
«Власне ця модернова будівля зводилась мабуть цілковито під його керівництвом, так як на той час він був під сильним впливом віденської сецесії. На момент будівництва йому було 28 років і він був вже досить забезпеченим чоловіком, тому мав можливість втілити в доволі вартісне мистецтво, як сецесійна вілла, своє життєве гасло «За красою». У цій модерновій віллі присутні всі наймодніші елементи на той час: асиметрія, динамічна рівновага, ламаний дах з флюгером, характерні для українського модерну шестикутні вікна, керамічний орнамент під виступом даху. А керамічні фризи зі стиліза­цією народних орнаментальних мотивів Гуцульщини та Карпат були його візитівкою… І ще одна важлива особливість стилю модерн – тріумф приватної особи, який для Луцького був дуже важливий і в цій віллі він його блискуче втілив». 
 
Якщо врахувати, що цей талановитий архі­тектор-будівничий мав перше підприємство – фабри­ку кахлевих печей,  на якій також виготовляли й плитки на під­логу, облицювальної для стін, фабрика дахівки, чим також багаті інтер’єри чернівецьких кам’яниць, то є над чим працювати дослідником.
 
Хоч звісно, це тільки припущення, остаточно своє професійне слово скажуть фахівці – мистецтвознавці та історики архітектури. А ще ж він був блискучим майстром кахляних печей, а в нашому місті до цих пір збережені надзвичайної краси і різних кольорів та мистецьких напрямків печі, якими гордяться і які турботливо зберігають чернівчани. Та й внутрішні інтер’єри чернівецьких будинків мають ще багато прихованих і непрочитаних таємниць. А дане видання стане добрим «підручником» при вивченні цих мистецьких архітектурних скарбів.
 
 
На фото зліва на право Андрій Колотай та Андрій Клімашевський
 
Читаючи цей альбом ми отримали естетичну насолоду і дізналися багато нової цікавої інформації про архітектурну традицію, кераміку у Львові початку кінця ХІХ – початку ХХ століття, а також про суспільно-економічні зв’язки. Приємного читання!
 
Фото з інтернет-ресурсів та приватної колекції Ігоря Мельника