22-03-2021

Нові надходження: Євшан М. Вибране. Літературна критика. Публіцистика. Листи

«Літературна критика “посередничить” поміж творцем і публікою »

Микола Євшан

Відомий український письменник-есеїст, літературний критик, кандидат філологічних наук Євген Михайлович Баран потішив колектив і читачів Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Миколайовича Добрянського цінним літературознавчим виданням – «Микола Євшан. Вибране». Науковець є давнім та щирим приятелем нашої книгозбірні і тому старається, аби всі вартісні нові видання були в нашій книгозбірні. Особливо книги із серії «Бібліотека Галицька», автором проекту якого є Євген Михайлович. Цю серію започатковано як повернення та видання малознаної духовної спадщини видатних діячів краю. В серії вийшли книги вибраного Михайла Мочульського, двотомник Тараса Франка, до якого ввійшла художня, наукова, мемуарна та епістолярна спадщина українського письменника і науковця, сина Івана Франка, який з 1939 по 1949 роки жив у Івано-Франківську. В рамках проекту вийшли твори Володимира Державина і Костянтина Вагилевича, проза Ростилава Єндика, книга, присвячена «паломниці совітської доби» Ользі Дучимінській, проза Григорія Лужницького, гуцульська фольклорно-міфологічна проза письменника із діаспори Ростислава Ендрика, твори та рукописи українського письменника та культурно-освітнього діяча, батька Ірини Вільде Дмитра Макогона. Серія виходить за підтримки Івано-Франківської ОДА.

І от щойно вийшов ювілейний, 10 випуск серії «Бібліотека Галицька», присвячений творчості одного з найавторитетніших критиків української літератури початку ХХ століття і якого фахівці вважають батьком української професійної критики

Євшан М. Вибране. Літературна критика. Публіцистика. Листи / упор. Є. Баран, О. Баган, М. Комариця; передм. О. Багана. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2020. – 904 с.

“Єсть одна лише певна орієнтація в літературному житті: великий талант творчий, оснований на великій артистичній культурі. Критика нічого не може зробити, а тим більше навчати, показувати дорогу і ще вести за руку. Критика контролює, вияснює, помагає авторові розплутатися в порушених ним проблемах, висуває їх, робить висновки; впрочім “посередничить” поміж творцем і публікою” – саме так висловився про літературну критику Микола Євшан (справжнє прізвище - Федюшко). Зі слів літературознавця ми вкотре переконуємося в тому, що літературна критика є посередником між автором і читачами.

Щоб познайомити читача з життєвими та творчими принципами Миколи Євшана науковець Олег Баган написав передмову, яка називається - «Естетичні заповіти Миколи Євшана». Вступна стаття допомагає перш за все осягнути багатогранність і складність постаті Євшана, усвідомити його громадянські та естетичні погляди. Цей молодий галицький інтелектуал сміливо увірвався у тогочасну українську літературну критику, прибравши собі символічно-патріотичний псевдонім «Євшан». Починає О. Баган з пояснення етимології псевдоніма Миколи Федюшки. Євшан-зілля – це вид степової трави, яка «має запах Батьківщини». Псевдонім апелює до Середньовіччя і нашого князівсько-лицарського романтизованого минулого. Це важливо ще й тому, що літературознавець підтримував неоромантичні тенденції в українській літературі ХХ століття. Автор вступної статті подає головні віхи життя і творчості цієї символічної і значущої постаті української Галичини.

Микола Федюшка народився у 1889 році в бідній сім’ї хліборобів у сучасній Івано-Франківській області. Закінчив гімназію в Станіславові та вступив до Львівського національного університету. З дитинства проявив себе дуже здібним учнем, саме через це в Львівському університеті потрапив в поле зору професора Михайла Грушевського. Завдяки сприянню та підтримці Михайла Грушевського, який мав талант відкривати здібних до науки українських студентів, Євшан став бібліотекарем НТШ ім. Т.Шевченка і особистим секретарем професора.

Неймовірно, але на літературній ниві працював лише від 20 до 25 років. На заваді літературознавчої праці стала Перша світова війна. Євшан одразу занурився у воєнні дії, виступав на різних фронтах, але боровся завжди за одне – за Україну. Під час трагічних подій в Україні 1919 року помер від тифу на Поділлі.

Микола Євшан був свідомим українцем і його громадянські та естетичні погляди постійно нагадують читачам про це. Під час прочитання його критичних статей, рецензій, розвідок помічаєш, як крізь рядки просочується біль. Чому він страждав? Бо його розчаровували українські письменники: епігони і графомани, люди, які особисті потреби ставили вище національних проблем.

Як пише дослідник його творчості, літературознавець Олег Баган : «Цей визначний галичанин виявився на самому вістрі процесу перемін в українській культурі, коли вона долала народницько-етнографічні трафарети рутинності і виходила до обріїв модерності, коли, нарешті, почала змінюватися автономістсько-пристосуванська психологія українства і натомість почала формуватися самостійницька свідомість нації. Тоді молодий інтелектуал, худорлявий секретар і бібліотекар НТШ, зумів стати символом епохи саме як провісник нового духу, як герольд нових ідей та вартощів, які мали змінити українств»

Цікаво, що Микола Євшан попри свою проєвропейську спрямованість розкритикував українських декадентів. Він засуджував цих поетів перш за все за егоцентризм. Він постійно повторював, що поет не має писати тільки про стан своєї душі. Не має існувати у вигаданому світі, поки його країна котиться далеко в прірву. Зрозуміло, що йому це боліло, тому він закликав письменників писати громадянську лірику, вивести українську літературу на високий, «європейський» рівень. Він засуджував фальшивих народолюбців, «перевертнів в смушевих шапках». Говорив про важливість творення чистого, високого мистецтва, але тезу символістів «мистецтво для мистецтва» відкидав.

Перший розділ книги «Естетична есеїстка» включає статті проблемно-культурологічного та естетико-теоретичного змісту «Проблеми творчости», «Суспільний і артистичний елемент у творчости», «Шевченко і ми», «Боротьба генерацій і українська література» та інші.

Микола Євшан став тим, хто розвінчав культ Маркіяна Шашкевича на Галичині. Любити і поважати своїх культурних діячів та письменників мають всі, але на початку ХХ століття Шашкевичу приписали багато чужих здобутків. Завданням Євшана було показати правду. І він це зробив, навіть попри напади збоку колег по перу.

При цьому критик ставився з великим пієтетом до творчості Івана Франка, постійно протиставляв його нескінченній «галицькій колтунерії», вважаючи його правдивим героєм модерної української нації і культури самого високого європейського рівня. На відміну від інших, Микола Федюшка дуже добре усвідомив силу думки Франка і написав велику критичну працю присвячену 40-літньому ювілею творчої праці автора «Перехресних стежок» і «Сойчиного крила». У цій праці молодий критик Євшан каже: «Франко весь час боровся сам з собою, суспільний робітник боровся з поетом»

Ця думка стала аксіомою, всі наступні дослідники постійно приходили до цієї сентенції. Молодий інтелектуал зміг дуже чітко і лаконічно простежити феномен еволюції Франка. Особисто я проводжу уявну вісь від Франка до Євшана, їхні громадянські та естетичні погляди співпадали (згадаймо слова розсердженого Франка «Який же я у біса декадент?»).

Євшан був принциповим, самовідданим, закоханим в національну ідею. Мріяв бачити українську літературу, та й мистецтво загалом, очищеними від бульварщини, міщанства, епігонських елементів та декадансу. Він бачив модерністську літературу, перш за все, побудованою на міцній громадянській позиції автора. Писану для освіченого читача, який зможе розгледіти естетику поетичних рядків. Передчасна смерть забрала в України одного з найкращих синів, який міг би написати багато авторитетних праць. Коли намагаюсь уявити Миколу Євшана в жерлі радянського вулкану, на думку приходить історія самогубства Миколи Хвильового. Мені здається, Євшан не зміг би пережити тотальне отупіння народу, спричинене стараннями радянської влади і так само, як Хвильовий «добровільно примусово» пішов би з життя.

Колись Євшан продовжив літературознавчу традицію Івана Франка, а його традицію підхопив і удосконалив літературний критик Дмитро Донцов.

В його творчому доробку – понад 170 праць критичного та публіцистичного напрямку. У розділі «Літературні портрети» представлені блискучі зразки його портретів провідних письменників сучасності, як от Лесі Українки, Михайла Яцківа, Богдана Лепкого, Василя Пачовського, які й сьогодні викликають інтерес і свіжу думку. Не оминули увагою укладачі і його літературні праці «Шевченко і куліш» та «Дві душі у Гоголя».

Модерністським поетам Микола Євшан присвятив багато сторінок своєї діяльності. Одним з перших дав критичну оцінку діяльності Михайла Яцкова, Лесі Українки, Петра Карманського, Василя Пачовського.

Євшан науково обґрунтовує місце письменників Буковини в контексті загальноукраїнського літературного процесу. Він правдиво, критично, справедливо оцінює творчість Юрія Федьковича, згадує його новаторські риси в літературознавчій розвідці «Юрій Федькович в світлі нових матеріялів».

«Можна сміливо сказати, що від нього починається у нас, в Галичині, поетична думка, і мав рацію Антін Кобилянський, коли заповідав прихід його як правдивого з ласки Божої творця. Коли вся наша поезія дихала ще 18-м століттям, атмосферою панегіриків і була тільки віршуванням…поезія Федьковича з’явилася, як свіжий подув вітру, принесла повітря гір і живе серце, і душу гордого гуцула». Євшан дуже тонко зрозумів душевний стан поета через його поетичну творчість.

Яскравий інтелектуал і М. Євшан, започаткував власний напрямок у критиці, заснований на філософії Ф.Ніцше та Й.Фіхте. Як безкомпромісний літературний критик він піддавав критиці тодішню українську культуру та літературу за дрібнопроблемність, просвітянщину, плаский нативізм і навпаки, підтримував все високе, вишукане, аристрокатичне в ній. Цей витончений галичанин, якого називають «вишуканим естетом», «шанувальником чистої краси», «егоцентричним модерністом» не міг обійти увагою творчість письменниці - модерністки Ольги Кобилянської, яка була йому особливо близькою.

От хоча би декілька цитат з його праці «Ольга Кобилянська»:

«В її творчості …одкривається нам нова, ідеальна сфера, вигляд на нову країну, де дух людський очищується з пороху землі та знаходить собі захист перед бурхливими хвилями життя. Кобилянська – се дійсний жрець мистецтва (штуки), правдиве його святилище, скажу за Хоткевичем. І ця перевага артистичного змислу, се перебування у вищих сферах, ця високо настроєна струна її творчости…се конечна потреба душі, яка сумує і гине, коли попаде в інше повітря. Тому жити у Кобилянської – значить мати свої внутрішні події, стежити, пильнувати за внутрішнім своїм розвоєм, мати очі все звернені на ту дорогу, якою йде душа. Повісті Кобилянської – це дійсні психологічні трактати».

На таку високу оцінку в безкомпромісного критика, яким був Євшан, після Франка заслужила тільки Ольга Кобилянська. Він дає свою оцінку її знаковим творам «Людина», «Царівна», «Ніоба», збірникам новел «Покора» та «До світла».

А вже «Ціла повість «В неділю рано зілля копала» – це одна чудова мелодія. Це краса, повна непорочної чистоти – і в ній тонуть всякі проблеми, питання про вартість, мораль, горе. Ми очаровані самою мелодією, вона нас захоплює осяйним блиском, неначе вносить щось нове в душу, очищує її».

Кобилянська написала «Свобідний чоловік з розумом – це мій ідеал». А Євшан- критик, який сповідував такі ж життєві ідеали, додав від себе : «Кобилянській найбільше з усіх наших нових письменників належить будучність».

То є таки дуже достойно, що такі прискіпливі і вимогливі критики, яким був Євшан, так високо змогли оцінити її творчість.

Не втратили своєї актуальності і огляди поточної літератури, які упорядники розмістили в розділі «Літературні огляди».

Розділ «У просторі світової літератури» представлено насамперед статті про явища польської літератури «Марія Конопніцька», «Болеслав Прус», «Зиґмунт Красинський», «Б. Залеський і Україна», «Сучасна польська література і її вплив на нашу». У наукових дослідженнях він часто користувався досвідом європейських, а особливо польських дослідників. Також не забував про європейських письменників, які на той момент йому були близькі та цікаві: «Добролюбов і його критична школа», «Генрих фон Кляйст і німецька література», «Фридрих Шпільгаґен», «Микола Ленау», «Герман Банґ: артист і чоловік» та інші.

А розділ «Рецензії і відгуки» подає поточні рецензії на головні літературні явища в Україні. І найперше місце він дає справедливу оцінку «Гірській орлиці» та її повісті «Через кладку» (1919). Спочатку повість мала називатися « Мужик » і влучно характеризувати головного героя Богдана. Микола Євшан у своїй рецензії постійно апелює до проблем інтелігенції. Йому неприємно, що за народолюбством вже давно стоїть сліпа покора режиму, ницість і лінощі. Парадокс: інтелігент Богдан – мужик. Кобилянська пише: «Безідейний, котрому лежить ще в крові підданство, підлість, покора, прокляте безсилля, і котрого досі задовольняла пересичена беденщина». На середині життя герой розуміє, що жив неправильно, він починає змінюватися під впливом коханої жінки – Мані Обриської і її брата Нестора. Це і його шлях через кладку, над непроглядною глибиною води народництва. Про сім’ю Обриських письменниця пише: «Вони працюють для народа, - працюючи над собою, організовуючи себе і приносячи себе йому в дар: свою правдиву культуру душі.» Не в жертву, а саме в дар. Про це постійно пише Микола Євшан, але проблеми української інтелігенції хвилювали не тільки його. Ольга Кобилянська в повісті «Через кладку» говорить про це за допомогою свого мистецького таланту. Про Кобилянську, до речі, Євшан відгукувався тільки хорошими словами. Він помітив, що в широких колах її не розуміють, вона - для обраних. Це і є справжнє мистецтво - високе, не бульварне.

У своїх рецензіях, науково-критичних та літературознавчих працях Микола Євшан активно поширював свої ідеї, намагався вивести українську літературу на якісно новий рівень. Хоча це складно, але veribus unitis нам вдасться досягнути успіху.

Тобто, упорядники намагалися охопити різноманітні праці літературознавця: теорія літератури, літературні), зв’язок з європейською літературою та відомими європейськими письменниками, рецензії та відгуки на деякі твори класиків української літератури. А також праці інших відомих літературознавців про Миколу Євшана та його науковий стиль, методологічний підхід. Також Євшан перекладав українською мовою праці німецьких, італійських, польських, чеських авторів.

Розділ «Публіцистика» відкривається ґрунтовним дослідженням Мар’яни Комариці «Фронт і запілля історичної свідомості нації: публіцистика Миколи Євшана», в якій вона досліджує, на яких наукових працях формувався світогляд інтелектуала-критика Миколи Євшана. Адже він став першим українським літературним критиком, який вважав критику своїм покликанням і мав амбітну мрію «Вибити вікно в Европу для української літератури», на втілення якої поклав 10 років свого свідомого інтелектуального життя. І навіть прагнув збагатити галицький та загальноукраїнський літературний процес західноєвропейськими світоглядом, філософіською думкою, етикою й естетичною освітою. І що саме важливо – йому це навіть вдалося втілити за такий короткий проміжок активної літературної діяльності.

Листи Миколи Федюшки-Євшана до Михайла Грушевського та Михайла Коцюбинського, публікації про Миколу Євшана, ретельно підготовлена бібліографія його творів та коментарі додадуть необхідні та важливі штрихи до вивчення цього українського маловивченого критика-інтелектуала, який заслуговує на належне вивчення. Постать Миколи Євшана визначного українського літературного критика, есеїста, бойового офіцера УГА, який героїчно боровся і загинув у війні за незалежність України є однозначно недостатньо оціненою й осмисленою в сучасності. Цим виданням упорядники повернули його спадщину.

Проживши надзвичайно коротке і красиве життя, цей галицький інтелектуал залишив спадщину, яка вартує на ретельне і небайдуже та незаангажоване вивчення, особливо в наш час.

Саме сьогодні невтомний дослідник знакових літературних постатей минулого та сучасного літературного процесу Євген Михайлович Баран отримав достойну літературну відзнаку « Міжнародна медаль Олександра Довженка» за 2021 рік. Колектив Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського щиро вітає шановного науковця з такою відзнакою. Бажаємо не зупинятися на досягнутому, виношувати та народжувати і надалі нові творчі проекти, черпати натхнення в колі шанувальників літературно-критичної есеїстки та наукового слова і міцного здоров’я, яке б дозволяло реалізовувати всі творчі мрії та задуми.

Підготувала Олена Лисенко