Проект "Книга, яка надихнула Кіно" І. Котляревський "Наталка Полтавка"
"Тільки книжки перетворять подив у допитливість. Тільки читання відкриває перед людиною розкіш інтелектуального життя."
В. О. Сухомлинський
КНИГА
Пропонуємо вам прочитати твір Івана Котляревського «Наталка Полтавка», за яким створено кінокартину і не одну. Можливо, вам після читання дуже захочеться подивитися стрічку. Як режисер поставив ту чи іншу сцену, яких акторів знайшов і наскільки ваше уявлення близьке до уявлення кінорежисера.
Драма «Наталка Полтавка», яку автор назвав оперою, з’явилась у 1819 р. До 1838 р., коли її вперше було надруковано, п’єса увійшла до репертуару українських театральних труп і розійшлась у рукописах. Її пісні стали народними піснями, цитати – крилатими висловами, а персонажі – улюбленим об’єктом зображення в різних видах народного ужитково-декоративного мистецтва.
В ті часи у Європі розквітав романтизм. В Росії лунали імена Карамзіна й Жуковського, Баратинського і Рилєєва, В’яземського і юного Пушкіна… Здавалось би, український поет, добре обізнаний в європейській, зокрема французькій, і, звичайно, у російській літературі, повинен був піддатись впливу нового, романтичного, напрямку. Все культурне світське життя Російської імперії, як відомо, послуговувалось французькою і російською мовами, релігійне –церковнослов’янською мовою. Українською мовою в її усній формі користувались селяни. Саме існування української мови, культури, нації офіційно заперечувалось. Українці офіційно іменувались малоросами або «южнорусскім насєлєнієм», українська мова – «южнорусскім діалєктом».
За таких умов створення драматичного твору народною українською мовою було актом великого громадянського значення. Іван Котляревський першим усвідомив себе носієм національного духу, втіленого в житті селянства, і став на захист прав свого народу.
Темою п’єси «Наталка Полтавка» стало сімейне життя українського простонароддя з його повсякденними морально-етичними проблемами. Тут нема замилування національним побутом, опису звичаїв та обрядів, притаманного митцям, що прийшли в нашу літературу пізніше.
Котляревський обрав новаторський шлях: відображення не зовнішніх ознак національного повсякдення, а суті народного буття через призму його моралі, яка визначає образ життя українців, їхні взаємини, ідеали, уявлення про щастя, історичну пам’ять, місце людини в сім’ї та суспільстві.
А п’єса ця нешаблонно жива, дотепна і сумна водночас: у дорослому віці сприймаються зовсім інакше і перли Виборного та Возного, і незавидна доля Терпелихи, і наївність першого молодого кохання – у підлітковому віці цього навіть не усвідомлюєш.
Загалом в «Наталці Полтавці» 22 пісні – арії, дуети, тріо, хор, серед них є і народні («Віють вітри, віють буйні», «У сусіда хата біла»), і спеціально написані («Всякому городу нрав і права», «Сонце низенько»).
Іван Котляревський став одним з організаторів, а потім директором та художнім керівником Полтавського професійного театру. Саме для цього театру він написав водевіль “Москаль-чарівник” та драму “Наталка Полтавка”.
Котляревський був невдоволений репертуаром театру. Саме тому він написав п’єсу з народного життя «Наталка Полтавка», яка стала театральним шедевром. Відомо, що п’єса І. Котляревським написана до 1819 року, проте точної дати її створення не залишилось.
Літературознавці стверджують, що поштовхом до написання п'єси для Котляревського стала невдала п'єса «Козак-стихотворец» Олександра Шаховського, у якій було неправдиво зображено тогочасне українське сільське життя. Шаховський був погано ознайомлений з реальним побутом українців, тому допустився багатьох помилок, тому полтавчани були надзвичайно розчаровані у його виставі.
За життя Котляревського «Наталка Полтавка» надрукована не була (хоча без згоди автора увесь час виставлялась трупою І. Штейна). У 1830-1833 р.р. опубліковані були лише чотири пісні з «Наталки Полтавки».
З моменту написання (у 1819 році) п’єсу майже два десятиріччя не друкували – спершу друзі Котляревського, потім його прихильники, читачі, творча інтелігенція поширювали лише рукописи твору, через це з’являлися його нові варіанти.
У 1837 році Котляревський передав для публікації «Наталку Полтавку» в «Украинский сборник» Ізмаїла Срезневського (укр. альманах, заснований І. Срезневським із присвяченням "любителям славянщины" для публікування пам’яток українського народу.)
Оригінал вперше вийшов друком аж у 1838 році в альманасі (у І-й книзі) «Украинский сборник», який почав видавати за власний кошт професор Харківського і Петербурзького університетів, академік Ізмаїл Срезневський.
Іван Котляревський доручив І. Срезневському видати свої п’єси з передмовою та коментарями І. Срезневського, а також пояснювальним словником. Видавець дав високу оцінку п’єсі, назвав її «первым сборником памятников украинской народности».
Украинский сборник И. И. Срезневского. Книжка первая. Xарьков, Университетская типография, 1838, 88 с.
Містить вперше надрукований драматичний твір І. Котляревського «Наталка Полтавка», фольклорні матеріали, статті І. Срезневського про народність літератури і про потребу вивчення української словесності. В кінці книги подані деякі відомості про українську мову і малий словничок.
Інтернет-ресурс всього збірника за цим посиланням:
Першодрук драматичного твору Івана Котляревського «Наталка Полтавка» продано на інтернет-аукціоні в 2016р. за понад 82 тис. грн.
КІНО
Екранізація №1
Даний фільм є прямою екранізацією, характерною рисою якої є надзвичайно бережливе ставлення до змісту першоджерела. Ступінь відступу від нього тут вкрай незначний. Режисер, зазвичай, намагається в основному зберегти авторський текст, суттєво не змінює дійові особи оригіналу, слідує авторській фабулі без суттєвих змін, тощо.
Жанр: Художній
Режисер: Іван Кавалерідзе
Продюсер: Кавалерідзе Іван Петрович
Сценарист: Іван Кавалерідзе
У головних ролях:
Катерина Осмяловська— Наталка
(співає Марія Литвиненко-Вольгемут)
Юлія Шестаковська — Терпилиха Горпина
Григорій Манько — Возний
Іван Паторжинський — Макогоненко (виборний села)
Микола Платонов — Петро
(співає Микола Платонов (справжнє прізвище Слуцький))
Екранізація, здійснена Іваном Кавалерідзе, нас цікавить насамперед тим, що є першою у радянському кіномистецтві спробою створити фільм-оперу – новий, незвичний ще тоді для кіно жанр.
Матеріал був апробований режисером ще на початку 20-их рр. ХХ ст., коли він заснував у Ромнах повітовий театр і ставив «першу українську народну оперу». «Вся країна знає і любить «Наталку Полтавку», але не вся країна може бачити її на сцені у складі виконавців,що дістали вище схвалення..., – писав Іван Петрович Кавалерідзе. – Екран допоможе показати «Наталку Полтавку» в найкращому виконанні всій країні. Фільм «Наталка Полтавка» зроблений мною за однойменною п’єсою Івана Котляревського з явним наміром зберегти історичну театральну традицію в постановці її. Ортодокси кінематографії не погодяться зі мною багато в чому. І правда, переводячи на кіно мову п’єсу «Наталка Полтавка», я думав більше про збереження тієї «Наталки Полтавки», яка ввійшла в кров і плоть широких мас, про фіксацію тих образів, які вже знайомі глядачеві і над створенням яких любовно трудилась ціла плеяда кращих українських акторів від Соленика, Щепкіна, Кропивницького, Садовського, Саксаганського до акторів сьогоднішнього дня – акторів які, йдучи за традиціями своїх великих попередників, що вже зійшли зі сцени, внесли і своє нове й краще... Якщо кіноглядач переживатиме на цей раз «Наталку Полтавку» так, як він її переживає в хорошому театрі, якщо п’єсу «Наталка Полтавка» в кращому виконанні побачить вся країна на екрані, то цього разу я буду вважати свою мету досягнутою і завдання виконаним»
Влітку 1911р. Данило Сахненко екранізував спектаклі під час гастролей театру М. Садовського в Катеринославі, зафіксував на плівку найкращі постановки трупи — «Наймичку» І. Карпенко-Карого та «Наталку Полтавку» І. Котляревського з Заньковецькою у головній ролі (останній фільм залишався у прокаті до 1930 р.).
Картина користувалась великою популярністю. «Наталка Полтавка» протрималась на екрані аж до 1930 року. Коли вона вийшла в прокат, її демонстрували буквально до цілковитого зносу фільмокопій – навіть рештки кадрів комплектували і показували в селах Придніпров’я за допомогою проекційного ліхтаря, супроводжуючи сеанси голосним читанням твору. Але, як це не дивно, праця Д. Сахненка не увінчалася комерційним успіхом, - в умовах капіталістичного підприємництва набагато легше було зняти фільм, ніж продати його.
Фільм було поновлено на кіностудії О. П. Довженка в 1969році.
Іван Кавалерідзе першим в історії кіно та режисури застосував принцип «двох виконавців на одну роль» – поєднав гру драматичних акторів з голосами оперних співаків і домігся повного злиття акторського виконання з музичним змістом ролі. Використовуючи фонограму, режисер фільму уник розповсюдженого оперного недоліку – невідповідного віку, стану та зовнішнього вигляду героїв. Це була творча знахідка режисера і нове слово в кінематографі. На головну роль Іван Кавалерідзе запросив актрису Київського українського драматичного театру ім. І. Франка Катерину Осмяловську, яка вже знімалась у його фільмах «Перекоп» та «Прометей». Тридцяти двохрічна драматична актриса у фільмі заспівала лірико-драматичним сопрано – голосом сорокачотирьохрічної солістки Київського театру опери і балету Марії Литвиненко-Вольгемут, що забезпечило успіх кінематографічного трактування ролі. Втілення кращих рис українського жіночого характеру – так вітчизняна і світова критика визначила сутність образу Наталки – Осмяловської. На тривалий час її обличчя стало для всього світу обличчям України.
Вперше в історії кінорежисури актори знімались під заздалегідь записану в тонательє фонограму, що давало їм змогу відчути всі нюанси звучання оперних партій, пройнятися настроєм твору. «Озвучення» не було чисто механічною справою, – згадував І. Кавалерідзе. – Спочатку записувалася музика й драматичні актори «вживалися» не порухами губ і жестів у свої «співучі» ролі, а більше – емоціями». До того ж режисер систематично знайомив виконавців з відзнятим матеріалом, тим самим допомагаючи їм виправити свої помилки, знайти шлях для поглиблення образів.
Прагнучи над усе всебічно розкрити характери героїв опери, режисер знайшов для сценічних умовностей яскраве кінематографічне втілення. Фільм знімався у великому павільйоні Київської кіностудії, добре оформленому декораціями Юнії Майєр і Майї Симашкевич. Замість декорацій, для відтворення атмосфери дії, Іван Кавалерідзе ряд епізодів знімає на натурі. Натурні зйомки провадили під Ромоданом, у селі Перевіз, де були знайдені виняткової краси пейзажі, що зовсім не сприймаються лише як тло. Вони насичені експресією, несуть велике смислове навантаження.
Прем’єра фільму відбулася у Москві 15 листопада 1936 року. Його поява стала справжнім святом для любителів оперного мистецтва. «Наталка Полтавка» з успіхом пройшла у кінотеатрах Радянського Союзу і мала велику популярність за кордоном, зокрема у США.
Відозва української корпорації для продукції фільмів в Америці до українського громадянства із закликом приходити до кінотеатрів на перегляд першого українського звукового фільму «Наталка Полтавка». 6 грудня 1936 р.
Фільм було створено на замовлення партії, яка прагнула виступити монополістом української класичної оперної спадщини: українські емігранти США почали знімати свою версію "Наталки Полтавки" роком раніше, й завданням Кавалерідзе було створити стрічку в рекордні терміни. Саме тому прем’єра "Наталки Полтавки" відбулася в Нью-Йорку в листопаді 1936-го року.
Для порятунку української молоді від асиміляції в Новому Світі та зйомок фільму 26 травня 1936 року було створено Корпорацію першого звукового фільму "Наталка Полтавка" ("Авраменко Філм Продакшн Інкорпорейтед") на чолі з Максимом Бойчуком.
Для чіткішого формулювання "послання" "Наталки Полтавки", популяризації майбутньої "першої української говорячої фільми" та заохочення потенційних інвесторів, ще в квітні 1936 року започаткували часопис "Промінь", "журнал, призначений українській фільмовій і балетній справі та народному житті".
Цільову аудиторію часопису визначали доволі простою анкетою з п’яти пунктів. Якщо комусь "доводилося соромитися своєї національної ідентичності" бо він належить "до невідомої, розколотої раси, з якої всі знущаються"; якщо він "остовпівав від питання друзів: "кажеш, що в Америці біля мільйона українців, та що ці люди взагалі зробили, аби заслуговувати на увагу та шану?" – він міг сміливо передплачувати "Промінь".
Американська прем’єра "Наталки Полтавки" відбувалася на Різдво 1936 року в Нью-Йоркському кінотеатрі "Венеція". За свідченнями очевидців, уже через півгодини після відкриття поліція міста була змушена завертати інших відвідувачів, яких на той час набралося в холі близько чотирьох тисяч. Фільм активно демонструвався в Бостоні, Філадельфії, Чикаго, Бафало, Клівленді та інших містах і містечках США. 4 березня 1937 року відбулася канадійська прем’єра "Наталки Полтавки" у Вінніпезі (потім в Торонто, Едмонтоні та інших).
За три дні прокату фільм подивилися біля 10 тисяч американських глядачів. "Український робітник" від 19 березня 1937 року повідомляє, що сотням людей, "серед яких було і чимало чужинців: росіян, поляків, жидів", не вистачило місця під час першого показу, і це зважаючи на суттєве підвищення ціни на фільм до 50–75 центів, коли квиток на голлівудський фільму коштував від 15 до 25 центів.
"Наталка Полтавка" отримала хорошу критику як від діаспорних так і американських медіа. Та вже на початку лютого американський дистриб’ютор радянських фільмів, корпорація "Амкіно", випустила "Наталку Полтавку" Івана Кавалерідзе в прокат у кінотеатрі Рузвельт.
Фільми Івана Петровича Кавалерідзе не втратили своєї кінематографічності й сьогодні, стали класикою українського кіно і до цього часу є кращими кіноекранізаціями видатних творів Івана Котляревського та Семена Гулака- Артемовського. Адже справжні мистецькі твори не старіють, їм не страшний плин часу.
Пізніше улюблені українські опери ще не раз були екранізовані: зокрема, у 1978 році «Наталку Полтавку» екранізував Родіон Єфименко (Юхименко) (у головній ролі дебютувала випускниця театрального інституту Наталія Сумська)
«Наталка Полтавка» — телефільм-опера відзнятий на Українській студії телевізійних фільмів у 1978 р., екранізація однойменної опери вперше поставленої 1889 р. українського композитора Миколи Лисенка (1842—1912р.р.), написаної на сюжет п'єси 1819 р. «Наталка Полтавка» (надр. 1838р.) зачинателя сучасної української літератури Івана Котляревського (1769-1838р.р.), стала класикою українського оперного мистецтва.
Зйомки проводилися у Київському та Переяслав-Хмельницькому музеях народної архітектури і побуту УРСР.
В кіномистецтві, особливо в екранізації дуже давно спостерігається взаємозв’язок між кількістю екранізацій і їх якістю. З кожною наступною екранізацією кіно стає менш якіснішим, втрачає свою цінність.
Проте це не наш випадок. Обидві екранізації дуже достойні і не викликають негативних думок щодо того, що краще б це кіно взагалі не перезнімали.
Ці фільми у сучасниих умовах можна було б назвати мюзиклом або ж мелодрамою.
Картини не виглядають морально застарілими і достатньо гідно виконані на технічному рівні, як для можливостей тогочасного «молодого» українського кінематографу.
І навіть те, що ці два фільми зняли з різницею в 52 роки, картина стала з чорно-білої кольоровою, змінився склад акторів, не відміняє приємних вражень від перегляду обох.
Стрічка 1936 року прийдеться до душі кіноманам любителям справжньої класики старого чорно-білого кіно.
Рекомендуємо переглянути саме екранізацію 1978 року випуску.
Кольорова стрічка зацікавить сучасного кіномана, зокрема молодь. Колір підсилює емоційні враження, плюс можна оцінити автентичність, барвистість декорацій та українських нарядів.
Екранізації 1936р. та 1978р. не тільки не втратили своєї сюжетної актуальності, а й достойно можуть зайняти свою нішу в сучасному кінематографі.
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
(2).jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Оператори: .jpg)
Фільм було поновлено на кіностудії О. П. Довженка в 1969році..jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpeg)
Вид:.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
(1).jpg)
.jpg)