12-04-2021

Нові надходження: поетичні збірки "Прийду за мить" і "Хроніка дрібниць"

Сьогодні поговоримо про дві різні, але дуже цікаві поетичні збірки – «Прийду за мить» Барбари Корун і «Хроніка дрібниць» Алена Бешича. Ці та багато інших видань ми отримали в подарунок від наших щирих друзів – видавництва «Книги-ХХІ».
 
Почнемо знайомство з Барбарою Корун – словенською поеткою, яка зараз проживає в Любляні. Вона авторка численних поетичних збірок, лауреатка багатьох словенських і міжнародних премій. Збірка «Прийду за мить» побачила світ 10 років тому. Але перекласти вірші українською вдалося лише в 2018 році Мар’яні Климець та Наталі Хороз.

Корун Барбара Прийду за мить : поезії / Барбара Корун ; Пер. Зі словен. Мар’яни Климець та Наталі Хороз. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2018. – 112 с.

 
Барбара Корун
 
Збірка піддається чіткому аналізу і структуруванню. Вона складається з трьох великих розділів: «Незавершені пейзажі», «Монологи», «Антігона, крихти». На мою думку, така структура збірки невипадкова. В авторки була мета: занурити читача глибоко в історію, повернутися до початку віків. Тому вона починає з побуту – описує речі, які її оточують щодня, події, що відбуваються регулярно. Вона, наприклад, захоплюється красою гарбузів восени і порівнює їх з красою людського тіла. Оспівує, як священні ритуали, незначні для інших, буденні процеси. Вона помічає все навколо і фіксує у своїх віршах. Б. Корун ніби фотографує все, що її оточує. Помітно, що поетка хоче говорити про красу і надзвичайність людських тіл, душ і в результаті –  людського життя.
 
Поступово читач опускається в кратер історії. Другий розділ – перехідний, він розгойдується як маятник і спочатку занурює в атмосферу ІІ століття, а потім різко повертає в наші дні, нагадує про початок третього тисячоліття.
 
Барбара Корун не пише про «них», лише про себе від імені всіх героїв її поезій. В кожного своє світосприйняття, свої пріоритети і свій шлях, але колективний підсвідомий досвід накладається на рядки і вже не важливо, хто говорить. У цій збірці поруч йдуть Безіменна дружина Ноя, Анрі Массон – темношкірий робітник, Королева Єлизавета І, Шеймас Коді – судновласник і крамар. Кожного з них щось хвилює, але це «щось» швидко стає проблемою всього світу, всіх тих, кому трапились на очі тексти Б. Корун.
 
У цих віршах відчай:
 
«(Туттук-тук-тук.)
Нікого немає, Господи. Це я.
(Туттук-тук-тук.)
Нікого немає, Господи. Лише я.»
«Неба Бога. Світ покинутий. Убогий»
 
А поруч надія, викликана невеличким лікарським чудом:
 
«Я – Божий перст…
Тепер все не так, як було досі.
Я осяюю все, чого торкаюсь»
 
Тут історія забороненого кохання між Штефаном Пелзнером і Йоргом Гайдером десь в Австрії на початку ХХІ століття. Історія одностатевої любові, розказана безпосередньо закоханими. Тут поети і альпіністи, черниці і художники-самоуки зібралися разом, щоб нарешті занурити читача в нескінченну темінь історії. Повернути на початок, відмотати стрілку годинника назад, до відмітки «Старт».
 
Початком відліку історії європейської літератури вважають Античність. Саме до цієї точки приводить читачів нараторка. Перед нами з’являється образ героїні трагедії Софокла – Антігони. Вона промовляє устами авторки, розповідає свою історію. В її словах відчуваємо гіркий смуток, монолог Антігони переривають слова її сестри Іокасти та коханого чоловіка – Гемона. Відомий здавна сюжет звучить по-новому, тут не локальна історія смерті, а глибока трагедія – трагедія людських стосунків. Фатум стає причиною екзистенційної кризи не тільки героїв поезії, а й усього людства.
 
Кінцевий розділ збірки «Прийду за мить» плавно перетікає у перший розділ іншої поетичної книги - «Хроніки дрібниць».
Автор видання – сербський поет та есеїст Ален Бешич, його поезії перекладені багатьма мовами світу. У 2020 році з’явився український переклад, який зробила Алла Татаренко.
 
Бешич Ален Хроніка дрібниць: вибрані вірші / Ален Бешич ; Переклад із сербської Алли Татаренко. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2020. – 120 с.
 
Збірка складається з двох великих розділів: «Там, де мене, по суті, немає» і «Голе серце».
 
Починається поетична книга з рефлексій на Античність. Перед читачами з’являються образи Емпедокла, Антикла, Терцита, Одіссея. Відомі історії, перепущені крізь свідомість автора, звучать в нових контекстах. Вчинки героїв обґрунтовуються з іншого кута зору, автор модернізує, осучаснює, оживлює героїв та їхні історії. Напевно для того, щоб кожен впізнав у цих ситуаціях, вчинках себе і зробив висновки, навчився на чужих помилках.
 
Один з найгарніших, наймилозвучніших розділів – «Міста й відсутності». Тут зібрані освідчення автора в коханні рідним місцям та містам. Перед нами, ніби слайди з’являються різні урбаністичні пейзажі. За допомогою поетичного таланту автора читачі можуть подорожувати в просторі та часі. Поезія чергується з прозою, крутиться, ніби у вирі, щоб досягнути нових висновків. Автор каже:
 
«вони й не здогадуються, що навіки прощаються з Містом, яке вже давно – лише обгорілий скелет, розкидані кістки якого невпинно засипає пісок пустелі, стираючи його межі, знищуючи ім’я, відбираючи форму»
 
Місто стає ворогом, автор говорить про якусь невідому досі небезпеку, про страх, змішаний з любов’ю. Адже ці почуття завжди крокують пліч-о-пліч.
 
Компромісом стає парк – «У парку Стенлі». Тут можна говорити своєю невідомою іншим мовою, використовувати рухи і натяки, зрозумілі лише обраним. В парку можна сховатися, відпочити від нескінченної динаміки мегаполісів, щоб слухати як «за нашими спинами гарчить місто».
 
Розділ «Голе серце» поєднує 30 віршів, пов’язаних не тільки семантично, а й синтаксично: останній рядок одного вірша стає першим в іншому. В цілому перед нами постає монолог, довжиною в 30 поетичних творів. Вони як сходинки підводять читачів до істини, одна за одною вгору, аж до невеселого висновку.
 
 
Ален Бешич
 
Ліричний герой цього циклу – поет. Він переживає внутрішню зміну пір року: від осені до літа і так по колу. Ліричний герой живе біля моря і шукає в ньому натхнення. Він – поет, він мусить писати, а сторінки його щоденника пусті. Не може змушувати себе, слова не народжуються, не приходять. Тоді він починає споглядати: повз нього проносяться пори року, люди, міста, птахи, море. Він змагається з ангелом і потрапляє в Чистилище, щоб відчути життя, відчути себе частиною цього складного світу.
 
Врешті поет замислюється: «Звідки ця непотрібна впевненість, яка тебе тут затримує?» І цим питанням він змушує читачів думати разом з ним. Він згадує Ніцше і його філософію «вбитого людством Бога». Він думає і змушує думати нас, щоб в результаті екзистенційних пошуків, які ховаються під маскою прокрастинації, знайти свій сенс буття. Його висновок логічний: кінець земним шуканням – це смерть, але чи продовжуються ці шукання після смерті? На це питання Ален Бешич поки не може відповісти.
 
 
Підготувала Олена Лисенко