13-04-2021

Букет квітів на свіжу могилу професора Надії Бабич…

Є в цьому житті втрати, які розум відмовляється сприймати… До таких належить втрата Надії Денисівни Бабич, відомого в наукових колах мовознавця, багаторічної професорки кафедри історії та культури української мови філологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
 
І коли на сторінці Фейсбуку з’явилася свічечка і одна-єдина коротка і болюча фраза: « Не стало моєї найдорожчої людини у світі - МАМИ...» Олесі Жук, то здається, що то неправда, що такого не може бути. Ну як так, Надія Денисівна ще зовсім нещодавно приїжджала в Муніципальну бібліотеку ім. А. Добрянського, аби забрати підготовлені для неї матеріали. Вона останні місяці працювала над продовженням свої серії публіцистичних нарисів « І свого слова доточу. Роздуми з нагоди…». Це давно вимріяна науково-духовна праця про дорогих для неї людей, в яких її Душа і Слово розкошують. 
 
А ще Надія Денисівна попросила знайти їй спогад з такою надто промовистою назвою «Смуток пригнічує пам’ять. А без неї нас стає все менше… Спогади про Володимира Михайловського без душевного щему писати не можна». Ми одразу чемно його підготовили і копії тексту чекали її приїзду. І тільки холодні дні завадили їй приїхати одразу, хоч вона мала потребу тут побути, а потім вже хвороба не дозволила…
 
У Надії Денисівни були приязні стосунки з Муніципальною бібліотекою ім. А.Добрянського і для цього в неї були свої мотиви. Сюди вона завжди приходила із трепетом і хвилюванням, тому що це бібліотека її Вчителя - Анатолія Миколайовича Добрянського. Він у свій час помітив здібну і чутливу до українського Слова юну студентку посеред університетського товариства, і , як пізніше виявилось, в добру хвилину благословив її на науку. Саме Добрянський, як згадувала Надія Денисівна, коли вона «захищала свою дипломну роботу і, захистивши, вийшла, Анатолій Миколайович мене обхопив, як жмут, і сказав: “Потебня у спідниці!” Потебнею я, ясна річ, не стала, тільки звичайним собі рядовим мовознавцем».
 
Про його роль в її майбутньому науковому житті Надія Денисівна залишила неймовірно зворушливий і щемний спогад «Цей холодний вогонь свічки (9 днів без Анатолія Добрянського…», який і сьогодні неможливо читати без сліз…
Тому цілком зрозуміло, що Надія Денисівна вже з першого дня відкриття бібліотеки дуже уважно спостерігала за її роботою. Насамперед, за тим, як вона буде берегти духовні скарби Анатолія Добрянського.
 
А для нашого маленького колективу кожен прихід Надії Денисівни в бібліотеку завжди був дуже теплим та дорогим. Адже ми знали, що будемо тішитися новими книгами, які вона нам дарувала і ділилася своїми науково-творчими мовознавчими проектами. Всі вартісні наукові збірники з Чернівецького наукового університету ім.Ю.Федьковича, які виходили впродовж останніх десятиліть, а також наукові праці університетів України з української мови, культури української мови, літературознавства, Надія Денисівна приносила в «Добру бібліотеку», аби ними скористалися студенти та молоді аспіранти, які відвідують нашу книгозбірню. В Муніципальній бібліотеці ім.А.Добрянського вже назбиралася цілі полиці цих поважних і дуже вартісних видань, які складають окремий фонд —
 
«Приватна бібліотека Бабич Надії Денисівни»
 
 
А в рамках авторської програми Муніципальної бібліотеки «Книга в житті чернівчан» професорка Надія Бабич ділилася своїми книгами, які були знаковими в її житті як науковця і ті, які мали найбільше значення для її світогляду і свого пошуку сенсу Життя і Слова.
 
Один із своїх ювілейних днів народження, а ближче коло її людей знали, що Надія Денисівна не дуже любила відзначати ці дні, вона вирішила зустріти саме тут, серед книжок свого Вчителя. Захід мав назву “зустріч-бесіда” “Якщо серце і думка небайдужі”.  На бесіду Надія Денисівна запросила тих людей, які відіграли в її житті знакову роль. За цим посиланням можна переглянути, кому «вклонилася» своїм високим Словом професорка Надія Бабич.
 
Надія Бабич: “Я вам безмежно вдячна, що ви є зі мною в цій долі”
 
Про наукові здобутки за піввіковий період ревного служіння Науці і Слову в Надії Денисівни зібрався дуже поважний перелік праць, а це понад 200 наукових та науково-методичних праць з фразеології, стилістики, історії мови, культури мови, десятки навчальних посібників для вищої та підручників для середньої школи з національними мовами навчання. Багато поколінь українських студентів та школярів Надію Денисівну Бабич знають як автора, співавтора, упорядника і відповідального редактора цікавих підручників і навчальних посібників з історії української літературної мови, стилістики та основ культури мовлення, української мови з професійним спрямуванням, теорії та практики перекладу, української мови для шкіл з румунською, польською та угорською мовами викладання.

А ще вона автор понад 300 статей в різних наукових вісниках, понад 200 публікацій в газетах та журналах на актуальні теми сьогодення.
 
Детальніше про наукові здобутки професора Надії Бабич можна за посиланням:
 
"Бесідую я з Вами словом  мовленим  і словом писаним…" До ювілею науковця Надії Бабич
 
В ці сумні хвилини гіркої і непоправної втрати висловлюємо глибокі співчуття родині, всім близьким людям. Поділяємо тугу рідних, які назавжди втратили дорогу для них людину.
 
Нехай рідна буковинська земля, яка передчасно забрала її в останній прихисток, буде легким пухом, а зболена земними стражданнями душа спочиває у небесах вічності. Хай Господь прийме її душу там, де праведні спочивають.
Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю розумної, працьовитої, терплячої і дуже скромної людини.
 
В ці надто гіркі і сумні хвилини, коли вся родина, всі друзі і приятелі, всі чернівчани, які біля могили і які там подумки, ми разом просимо:
 
Божа і вічна природо! Прийми цю світлу душу в своє нетлінне і вічне царство. 
 
Цим Словом кладемо свій скромний букет квітів на свіжу могилу Надії Денисівни Бабич…
 
Щирою молитвою свічу пам’яті
запалив колектив
Муніципальної бібліотеки
ім. А. Добрянського
 
                          Леся Щербанюк
 
Вшанувала пам'ять науковиці Тамара Севернюк своєю поезією з присвятою,
яку Надія Денисівна ще встигла почути за життя.
 
Незрима хвиля…
Надії Бабич

В церковнім храмі при благостині
Горіли свічі,
Курився ладан…Сходились тіні
На тайне віче.

Чиїсь надії на божемилля
Витали скритно,
Живих печалей незрима хвиля
Гойдала світло.

Хтось мовчки плакав, а хтось втішався,
Замкнувши рани.
Самітні зриви…І ти спирався
На блиск омани,

І чув, здавалось, як потойбіччя
У храмі дише…
Курився ладан. Горіли свічі.
Молилась тиша.
 
Тамара Севернюк

 
Фото з  архіву бібліотеки ім. А.Добрянського