07-05-2021

Проект: "Книга, яка надихнула Кіно" І. Котляревський "Енеїда"

"Життя сучасної людини немислиме без того постійного духовного спілкування з книжкою,
яка надихається гордим людським прагненням звеличити самого себе."
В. О. Сухомлинський

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
КНИГА

«Енеїда» — епічний твір латинською мовою, автором якого є Вергілій. Написана між 29 та 19 р. до н. е., і присвячена історії Енея, легендарного троянського героя, який переселився в Італію з решткою свого народу, об'єднався з латинянами й заснував місто Альба Лонга.

У 1798 році вийшла українська бурлескно-травестійна поема Котляревського, яка написана на сюжет поеми Вергілія і в якій все перебудовано на український лад: персонажі, мова, одяг.

Така поема, як твір Івана Котляревського – апріорі неоригінальний, вторинний. Окрім Котляревського - до творів Вергілія зверталися Блюмауер і Скаррон. В обох випадках – жорстко сатиричні.

 
 
«Енеїда» — перша пам'ятка українського письменництва, яка була написана розмовною українською мовою. Вона започаткувала становлення нової української літератури.

Над своєю поемою "Енеїда" Іван Котляревський працював біля 30 років.
Три перші частини були надруковані у 1798 році. Четверта вийшла друком в 1809 році. П'яту частину читачі отримали в 1822 році. А повний текст твору був готовий в 1825-1826 роках, проте надрукували його після смерті письменника – в 1842 році.

Над своїм твором Котляревський почав працювати у 1794 році. Довгий час його “Енеїда” поширювалася в рукописних списках, які подекуди суттєво відрізнялися один від одного. Зрештою одна з копій дісталася Петербурга і потрапила до рук видавця й мецената, родом з Конотопа, колезького асесора Максима Парпури. Той завідував друкарнею Медичної колегії, де мав за помічника ще одного українця, вихідця зі Стародубщини - Йосипа Каменецького. Спільними зусиллями вони в 1798 році видали перші три частини “Енеїди”.
 
М. Парпура часто приїздив на рідну Полтавщину. Якось він гостював у свого сусіда поміщика Герасима Сухопеня, у якого домашнім учителем був Іван Котляревський. М. Парпура познайомився з Іваном Петровичем і взяв почитати рукопис «Енеїди». Максим Парпура оцінив твір, який українською мовою висміював пануючу феодальну верхівку, і одержав дозвіл від цензури на видання поеми.

Коли зважити на те, що в жорстокі часи царювання Павла І нелегко було одержати дозвіл на видання поеми, що висміювала пануючу феодальну верхівку та ще й українською мовою, то стане зрозумілим, яке сміливе рішення прийняв для свого народу і його культури видавець безсмертної «Енеїди».
 
І це зробив він «не для риску», як зазначав Іван Франко, а щоб цей твір витягти на світло під ім'ям його автора. Максим Йосипович оплатив два перші випуски «Енеїди».

Парпура і Каменецький нічого не повідомили Котляревському про свою ініціативу. Однак вони зазначили його авторство у назві твору, на титульній сторінці вказавши: “Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским”, зробили приписку “иждивением М. Парпуры” і посвяту: “Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается”, не маючи наміру присвоїти собі авторство твору.

Видавці не просто надрукували рукописний варіант «Енеїди». Вони були не тільки першими пропагандистами і популяризаторами першого твору, який увійшов до класики українського письменства, а й проклали шлях авторові до його слави. Імовірно, саме Йосип Каменецький сам склав і додав до надрукованої поеми словник „малоросійський слів” (їх було 972), з поясненням російською мовою, — перший в українській літературі. Цей словник був розрахований на те, щоб дати змогу російським читачам правильно зрозуміти окремі мовні вирази, побутові сцени та дії героїв, національний характер поеми.
 
Хоч і неоднозначно був сприйнятий автором «Енеїди» вихід у світ трьох частин поеми, здійснений М. Й. Парпурою, та все ж подія ця стала визначною, бо саме це видання ознаменувало рік народження нової української літератури.

Це ж саме видання повторили – і знову без відома і згоди автора! – через десять років у петербурзькій типографії Івана Глазунова.

На інтернет-аукціоні «Енеїда» видання петербурзької типографії Івана Глазунова
було продано майже за 140 000 гривень.
 
Тільки в 1809 році вже сам Котляревський опублікував чотири частини поеми коштом полтавського поміщика Семена Кочубея. У цьому виданні на окремій сторінці було вміщено повідомлення, яким автор засвідчував незгоду з двома попередніми виданнями, знімав з себе відповідальність за всі виявлені помилки і перекручення: “Энеида, на малороссийский язык мною переложенная, в 1798 и 1808 годах была напечатана без моего ведома и согласия. Она досталась господам издателям со многими ошибками и опущениями, случившимися от переписки, а сверх того и издававшие в ней по-своему многое переделали и почти испорченную выпустили под моим именем”.

Роботу над п’ятою і шостою частинами “Енеїди” Котляревський провадив до кінця життя. Незадовго до смерті він продав рукопис харківському видавцеві, надвірному радникові Йосипу Волохінову. 1842 року перше повне видання “Енеїди” вийшло у типографії Харківського університету. Саме за ним поема безліч разів передруковувалася аж до наших днів.

Підготовлене автором видання побачило світ тільки після його смерті, у 1842 році.
 
Поема "Енеїда" – це найвідоміший твір Івана Котляревського. В основі поеми лежить сюжет класичної поеми Вергілія. Повний текст бурлескно-травестійного твору складається з шести частин:
 
Значне місце в історії української літератури має «Енеїда» Котляревського, яка відкрила людству цілий національний світ з його неповторною історією, побутом, барвистою мовою, з етичними й естетичними уявленнями, яка принесла нові ідейно-художні принципи бачення світу і потужний заряд народного гуманізму та просвітительських ідей нового часу.
 
З 1798-го року бурлескно-травестійна поема “Енеїда”, створена видатним українським письменником Іваном Котляревським, пережила безліч перевидань.

Ілюстрували цю книгу і видатні українські художники 20-століття: так, у 1936-му році побачила світ “Енеїда” з ілюстраціями Мирона Левицького, у 1937-му році – з ілюстраціями Михайла Дерегуса, а у 1948-му році – з ілюстраціями Івана Їжакевича та Федіра Коновалюка. Відомо і кілька відповідних малюнків Георгія Нарбута.

Найпопулярнішою версією “Енеїди” стала та, яку проілюстрував Анатолій Базилевич у 1967-му році. Книга вийшла друком у 1968-му році у видавництві “Дніпро”.
 Перевидавалася 17 разів.
 
 
 На батьківщині літературного батька «Енеїди» в Полтаві є міні-скульптура Енея.
 
У Києві на музей Енеїди перетворили цілий потяг метро.
 
 
Щоб розтлумачити "Енеїду", історик Борис Тристанов уклав словник. У ньому – 3 тисячі статей та три сотні коментарів до строф й рядків поеми Івана Котляревського. Для тлумачення Борис Тристанов використав майже два десятки джерел – це видання із коментарями мовознавців, а також українські та російські тлумачні словники.
 

 
 
 
У Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І.П. Котляревського в 2019 році відкрили ІІ Універсальну книжкову виставку-ярмарок “ПОШУК” (Полтавська оаза шанувальників української книги).

Під час урочистого відкриття дводенного заходу, відвідувачам презентували унікальний музейний експонат національного значення — видання “Енеїди” 1809 року з автографом Івана Петровича Котляревського.

Прекрасне видання у твердій палітурці, мармуровий папір, але найцінніше щодо цієї книги — це те, що в ній є автограф Котляревського. Напис “Єлизаветі Іванівні Бібіковій на знак поваги від автора. 1833 року. Березня 8 дня. Полтава”. Саме 8 березня Іван Котляревський жінці, яка мешкала у Москві, подарував цей примірник.

Ця книга зберігається у музеї під особливою охороною, адже цей примірник єдиний у світі. Присвячена книга Семену Михайловичу Кочубею, про це зазначено на третій сторінці.

 
  
В Муніципальній бібліотеці стародруків даного літературного твору нажаль немає, проте це не завадить всім бажаючим з ним ознайомитись
(в нас якраз є "Енеїда" проілюстрована А. Базилевичем, подарована друзями Анатолію Добрянському, який цінував творчість Івана Котляревського):
 
 Пошанування в Чернівцях
 
В 1898 році в Галичині та на Буковині громадські об’єднання відзначали 100-літню річницю відродження української літератури, що пов’язувалося з появою визначної пам’ятки української літератури – “Енеїди” Івана Котляревського. 31 жовтня 1898 року в приміщенні Львівського університету відбулися урочисті збори з приводу цієї події, де серед виступаючих були відомі в Галичині та на Буковині політики та вчені, провідники українського вчительства. З Чернівців на це пошанування їхали такі видатні українці як професор  Ст. Смаль-Стоцький, письменниці Ольга Кобилянська та Євгенія Ярошинська, в їхньому товаристві були письменник та редактор Осип Маковей і художник Микола Івасюк. Улаштуванням дводенного “величавого свята” займалося Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ).
 
На фото: учасники з'їзду українських письменників у Львові
з нагоди 100-річчя виходу у світ «Енеїди» Котляревського, 1898 рік:
Сидять у першому ряду: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський (старший). Стоять у другому ряду: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. Стоять у третьому ряду: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Івасюк.
 
Іван Франко найбільше з усіх тодішніх українських письменників і літературознавців приділив увагу ролі творів Івана Котляревського для української літератури.

Стаття Івана Франка, присвячена століттю оновленої української літератури, яке відзначалось у 1898 році і було приурочене до 100-річчя виходу в світ
 «Енеїди» І. Котляревського, була видана в Чернівцях при редакції газети "Буковина".
 
Науково обгрунтовану оцінку ролі Івана Котляревського і його «Енеїді» в українському літературному процесі за сто років дав чернівецький професор Ст. Смаль-Стоцький у статті «Котляревський і єго «Енеїда» (1898. Ч. 139–140), з якою вчений виступив на науковій академії у Львові 1 листопада 1898 року. Стаття мала для читача надзвичайно важливе і за формою (на першій сторінці 139 ч. газети в синьо-голубих тонах подано портрет письменника із зазначенням дат його життя), і за змістом (високий фаховий аналіз тексту «Енеїди») виховне значення. 
 
В Чернівцях небайдуже товариство українських письменників та культурних діячів не оминули таку важливу дату як 100-річчя виходу в світ "Енеїди" Івана Котляревського. Урочисте дійство відбулося 3 грудня 1898 року.

Об’ємний відчит на ювілейних торжествах мав професор Ст. Смаль-Стоцький, який завчасно був надрукований у газеті «Буковина» (Ч. 141–143) під заголовком «Чим єсть для нас Котляревський?». Учений назвав Івана Котляревського велетом духа і лицарем слова, оскільки він збудив усю Русь-Україну, а його слово продовжили такі «світочі правди і волі», як Тарас Шевченко, Маркіян Шашкевич і Юрій Федькович.

«Сто літ тому назад появила ся книжка, і та книжка по 100 роках заставила нас з усіх сторін Руси-України зібрати ся нинї тут, аби відсьвяткувати, як уміємо найвеличавійше, сю велику памятку в житю руського народу. Мусить же се бути важка книжка! І справдї!

Енеїда Котляревського се епохальне явище в розвитку Руси-України, вона лягла кріпкою підвалиною для нашої новітної лїтератури, вона стала могутним завдатком нового культурного духового житя Руси. Енеїдою починає ся нова доба в істориї руської лїтератури, письменьство наше пішло иньшою новою течією, житє духове Руси по повіни, якою залили Русь-Україну ріжні подїї історичні і культурні, найшло ся в новім руслї.»

З повним відчитом професора Д-ра Стефана Смаль-Стоцького на науковій академії дня 1-ого падолиста 1898 можна ознайомитись за посиланням:
https://shron1.chtyvo.org.ua/Smal-Stotskyi_Stepan/Kotliarevskyi_i_ioho_Eneida.pdf?
 
У рубриці «Малий фейлетон» «Буковина» (1898. Ч. 144–145) видрукувала 34 висловлювання про зачинателя нової української літератури під назвою «Ів. Котляревский в світлі росийскої і рускої критики». У цій великій добірці цитатного матеріалу знаходимо думки про значення І. Котляревського в культурі української нації таких українських діячів, як І. Срезневський, Я. Головацький, П. Куліш, О. Огоновський, С. Смаль-Стоцький, М. Грушевський та ін.

Ще 19 жовтня 1898 року товариство “Українська школа” в Чернівцях разом з іншими українськими громадськими об’єднаннями також вирішило гідно відсвяткувати 100-літню річницю відродження національної літератури. Було створено з цього приводу організаційний комітет, що вирішив призначити урочисті події на 3 грудня 1898 року. До програми святкувань ввійшло наступне: доповідь про визначного класика української літератури – Івана Котляревського, концерт на цього честь та театральна постановка п’єси “Наталка-Полтавка”. Газета Буковини з приводу вищезгаданих подій писала: “буковинська Русь вже пробудилася і живе своїм руським життям”.

Святкування цього ювілею було дуже знаковою подією для небайдужих українців в Чернівцях. Під час святкування Івана Котляревського в Чернівцях організували пам’ятний вечір, у якому активну участь брала Ольга Кобилянська. Про це письменниця згадує в цілій низці листів, зокрема – до Василя Стефаника від 12.ХІ.98 р.: «На другий місяць будуть у нас в Чернівцях святкувати К-го. Не мали бисте охоти приїхати? Се відбудеться 3-го, може, і з Галичини приїде хто». У листі від 23.ХІ.98 р. зазначено: «Чи Ви не зможете приїхати на наш ювілей до Чернівець на 3-го? В нас буде трохи інакше, як у Львові. Приміром, те, що було «академією» у Львові для інтелігенції, буде у нас виключно для мужиків, бо до нас на ювілей прибуде много селян, на що ми дуже горді <…>. Може, і Франко приїде, але не знати ще це напевно…». У листі до О. Маковея від 7.ХІІ.98 р. вона повідомляє: «Ювілей випав у нас знаменито. В театрі то таке було, що, відай, не було ще таке. Люди по 1 франкові давали на місце на галереї, щоб лиш пустити їх, та не мож вже було. Люди, мужики поприходили масою, по ложах сиділо по 8 осіб. Ну, а вже учителів – то було „море”». У листі до О. Франко від 11.І.1899 р. О. Кобилянська згадує про ювілей, жалкує, що не було І. Франка, і зазначає, що зібралося дуже багато селян, «а деякі з них тримали гарні промови», й це всіх «дуже потішило».

У зв'язку з 100-річчям «Енеїди» українські товариства Чернівців на початку вересня 1898 року відправили у Полтаву вітальні телеграми.

 
Згідно досліджень:
Алли Ротач «З історії ювілеїв «Енеїди» І. П. Котляревського»
та Василя Ботушанського «Ім’я і творчість І. Котляревського на Буковині (середина ХІХ- початок ХХ ст.) (до 100-річчя встановлення йому памятника у Полтаві)
 
 
30 серпня 1903 року в Полтаві відбулося урочисте відкриття пам'ятника Івану Котляревському, в якому також прийняли участь представники з Буковини. Чернівці представляли знаний мовознавець професор Василь Сімович та вчитель історії та географії української гімназії Мирон Кордуба.
Група, знята з нагоди відкриття пам’ятника Котляревському в Полтаві, 1903 рік.
Сивоуса велетенська постать Михайла Старицького, поруч нього маленька Ольга Петрівна Косачева. Вона ліворуч рукою обіймала свого друга і товариша, з яким разом колись-то розпочинала «кувати» українську літературну мову, а правою тримає за руку дочку, «свій найкращий твір», Ларису Петрівну – Лесю Українку, що сидить нижче. Біля неї Стефаник і Михайло Коцюбинський. Символ єднання, як жартувала Ольга Петрівна, двох поколінь представників української літератури і водночас єднання Наддніпрянщини з Наддністрянщиною.
Із спогадів Г. Лазаревського про М. Коцюбинського.

Рівно через 100 років у далекому від батьківщини І.П. Котляревського місті Чернівцях була зроблена подібна спроба: відзначити 200-річчя «Енеїди» встановленням оригінального пам’ятника, але ширшого змістового звучання. За ініціативою місцевої організації всеукраїнського товариства «Просвіта» (голова В.Т. Косяченко) було розпочато збір коштів на такий пам'ятник, одержано значну фінансову підтримку від облдержадміністрації і 24 серпня 2004 року на розі вулиць І.П. Котляревського і Лесі Українки встановлено пам'ятник під назвою: «Пам'ятник літописцям Русі-України, подвижникам українського письменства» (скульптор В. Гамаль, архітектор І. Коротун, Чернівці).

Цей пам'ятник гідно увінчує ім'я славного українського письменника, його безсмертний твір і тисячолітню історію української писемності, зрештою, символізує єдність українців буковинських і наддніпрянських.

КІНО/АНІМАЦІЯ

«Енеїда» — мультфільм, створений за мотивами однойменної поеми Івана Котляревського. Досить розповсюджений вид екранізації, бо дає можливість "виправдати" вільний злет фантaзій режисерів, які скористались брендом певного літературного твору.

У 1988 році московська ТВО Союзтелефільм замовила у Київнаукфільм (попередник Укранімафільму) повнометражний анімаційний фільм "Енеїда" за мотивами однойменної поеми Івана Котляревського. Творці мультфільму працювали над ним 3 роки й завершили його створення у 1991 році.

За словами художника постановника стрічки Едуарда Кірича фільм складається з семи частин і кожна частина – з 14 тисяч малюнків. Крім того, за твердженням Кірича, він дуже пишається тим що ще у 1988 році, ще до відновлення незалежності України, в мультфільмі вже ним були намальовані кадри синьо-жовтого українського прапору.
 
Едуард Кірич — сценарист, народний художник України, член Спілки художників України та Спілки кінематографістів України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка
За словами режисера стрічки Володимира Дахна, він не хотів робити "буквальну екранізацію" й створив фільм переважно саме "за мотивами" поеми Котляревського, по-своєму її переосмисливши та обігравши.

"Енеїда" 1991 року вважається першим повнометражним мультфільмом незалежної України. Над історією про Енея працювали режисер Володимир Дахно і художник Едуард Кірич, які до цього разом створили серію мультфільмів про козаків.

Для них це була вже друга "Енеїда", оскільки вони разом працювали ще над короткометражним фільмом “Пригоди козака Енея” 1969 року.

 
«Енеїд» у Кірича дві.
 
Одна — «Пригоди козака Енея» — знята 1969 року за режисури Ніни Василенко на студії «Київнаукфільм».



Друга – «Енеїда» 1991 року, за режисурою Володимира Дахна, кінокомпанія «Укранімафільм».
 
 
 
«Енеїда»

Вид: анімаційний
Жанр: комедія пригоди
Режисер: Володимир Дахно
Сценарист: Юрій Аліков
На основі: Поеми «Енеїда» І. Котляревського
Оповідач: Андрій Подубинський
Оператор: Анатолій Гаврилов
Композитор: Ігор Поклад
Кінокомпанія: Укранімафільм
Тривалість: 69 хв.
Мова: українська
Країна: Україна
Рік: 1991
IMDb ID: tt4691334
Рейтинг: 8,1/10


Художник Едуард Кірич розповідає про "Енеїду" в інтерв’ю BBC Україна

З сумним гумором Едуард Кірич згадує, що постановочних коштів було 47 тисяч:

— В 1988-ому році можна було дві автівки купити. А в 1999-му, коли виплатили, суми вистачило лише б на дві пляшки горілки. Але я не вживаю.

Едуард Кірич кепкує над собою, говорячи, що аніматори — божевільні:
— Десять мультиплікаційних хвилин — на ті часи дев’ять місяців роботи 200 осіб. Мультиплікація зробила з мене універсала: через мене пройшли не лише малюнки, а й музика, слово.

Едуард Кірич: Моє кредо було таке, що кращого сценарію, ніж самий твір "Енеїда" немає. Я погодився тоді, коли сказав, що я буду робити розкадровку, свої малюнки, буквально з "Енеїди".
 
«Вона жива й конфліктна, містична і міфічна.»

"Енеїда" - дуже цікава сама по собі історія, а ще з такою мовою як у Котляревського. Іде текст якийсь, а потім - перл.
Я взагалі вважаю, що "Енеїда" - це не поема, це музична річ. Вона так побудована літературно, що під неї можна не те, щоб оперу, а мюзикл робити і співати. І театр може бути, і балет. В "Енеїді" закладено стільки всього - різні жанри…

Взагалі "Енеїда" вишліфувала мою українську мову і любов до України. І студія стала українською. Це такий момент - хочеться будувати і співати, зростати і діяти; вона спонукає до цього.

BBC Україна: Який гонорар Ви отримали за цей мультфільм?

Е.К: Я заробив непогані гроші… сорок сім тисяч.

Переглянути можна за посиланням:

 
 
Корисні посилання:

Пригоди козака Енея (1969) 27 хв
https://www.youtube.com/watch?v=_D_DKtvqLXo&ab_channel=%

 
Для тих кому цікаво. Того ж самого режисера Володимира Дахно і художника Едуарда Кірича:
Як козаки куліш варили (1967) 10хв
Як козаки у футбол грали (1970) 18хв
Як козаки наречених визволяли (1973) 19хв
Як козаки сіль купували (1975) 9хв
Як козаки олімпійцями стали (1978) 16хв
Як козаки мушкетерам допомагали (1979) 18хв
Як козаки на весіллі гуляли (1984) 20хв
Як козаки інопланетян зустрічали (1987) 18хв
Як козаки в хокей грали (1995) 18хв
https://www.youtube.com/watch?v=fqhtwjLVQW4&ab_channel=
 

 
Для дітей:
 
Фото та відео з відкритих джерел

 
Підготувала Капуштенська Ольга